Ухвала суду № 56346461, 09.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/5616/15-ц Головуючий у І інстанції Дутчак І. М.Провадження № 22-ц/780/964/16 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 26 09.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

09 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Касьяненко Л.І., Таргоній Д.О.,

при секретарі: Дрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс - Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановила :

у серпні 2015 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом.

В обґрунтування свого позову ПАТ КБ «Правекс - Банк» послався на те, що 11 липня 2007 року Акціонерний комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - АКБ «Правекс-Банк», Банк), правонаступником усіх прав та обов'язків якого є позивач ПАТ КБ «Правекс-Банк», і ОСОБА_2 (далі - Позичальник) уклали кредитний договір №319-010/07Р, за умовами якого Банк надав відповідачу кредит в іноземній валюті в розмірі 42 727доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,99% річних, строком повернення до 11 липня 2014 року.

Банк взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконав, надав позичальникові кредит у вказаній вище сумі, що підтверджується меморіальним ордером №3 від 12 липня 2007 року.

У порушення умов договору відповідач ОСОБА_2 своїх зобов'язань за цим договором належним чином не виконав, у визначений договором строк кредит Банку не повернув.

Станом на 15 червня 2015 року ОСОБА_2 має перед ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 56237,62 доларів США, з яких: 28889,00 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 3463,02 доларів США - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, 22021,29 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту і 1864,31 доларів США - пеня за порушення строків сплати процентів.

Позивач просив суд, стягнути із ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором №319-010/07Р від 11 липня 2007 року в розмірі 56237,62 доларів США. Також стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Правекс - Банк» судові витрати в сумі 3654грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором №319-010/07Р від 11 липня 2007 року в розмірі 32 352,02 долари США, з яких: 28 889 доларів США - заборгованість за кредитом, 3463,02 доларів США - заборгованість по процентам.

В іншій частині у задоволенні позову було відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» судовий збір у розмірі 3654 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість в частині щодо стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 32 352 долари США 02 центи.

Також вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки щодо пропуску строку позовної давності в частині стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором, не повністю встановив обставини, що мають значення для справи, чим одночасно порушив норми процесуального права застосувавши вибірково строк позовної давності лише по заборгованості по пені.

Крім того, апелянт зазначив, що не сплачені до моменту звернення кредитора до суду платежів підлягають стягнення в межах позовної давності за кожним платежем. Суд першої інстанції не врахував це при оцінці обставин справи та прийнятті рішення в частині стягнення кредитної заборгованості.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що11 липня 2007 року АКБ «Правекс-Банк», правонаступником усіх прав і обов'язків якого є позивач ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір №319-010/07Р.

За умовами п.п.1.1-1.2 кредитного договору з метою своєчасної оплати Позичальником вартості автомобіля та оплати страхових платежів Банк надає ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті на загальну суму 42 727доларів США, строком повернення до 11 липня 2014 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,99 % річних.

Відповідно до п.п.6.1.1,6.1.2,6.1.10 кредитного договору Позичальник зобов'язувався своєчасно погашати заборгованість за кредитом, процентами та сплачувати пеню у валюті кредиту.

Також, встановлено, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав повністю, видав ОСОБА_2 на придбання автомобіля кредит у розмірі 42 727доларів США. Проте, відповідач своїх зобов'язань за цим договором належним чином не виконав, у встановлений договором строк до 11 липня 2014 року кредит ПАТ КБ «Правекс-Банк» повністю не повернув, проценти за його користування не сплатив.

Згідно із умовами п.10.1 кредитного договору за порушення термінів погашення заборгованості за кредитом або внесення відсотків за користування коштами позичальник сплачує банку пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, зазначеної у п.1.2 даного договору, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за весь період прострочення.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 15 червня 2015 року внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором від 11 липня 2007 року №319-010/07Р відповідач має перед ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за цим договором на суму 56237,62 доларів США, з яких: 28 889доларів США - заборгованість за кредитом, 3463,02 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 22021,29 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та 1864,31 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення відсотків.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено визначену п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовну давність в один рік до вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по сплаті кредиту та нарахованим процентам, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає, а підлягає лише в частині стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості по процентам.

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони узгоджуються з вимогами чинного законодавства та ґрунтуються на матеріалах справи.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до ст.526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч.1 ст.192, ч.ч.1,2 ст.524, ч.ч.1,2 ст.533 ЦК України законним платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Грошове зобов'язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до положень ч.2 ст.192, ч.3 ст.533 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України у п.14 постанови №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» вказав на те, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.12 постанови №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч.3 ст.533 ЦК України.

Відповідно ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У ч.1 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3).

За змістом ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ст.ст.256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У ч.2 ст.258 ЦК України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.1.2 кредитного договору №319-010/07Р від 11 липня 2007 року відповідач зобов'язався повернути суму кредиту, сплатити нараховані проценти за його користування і пеню за несвоєчасну сплату кредиту та процентів у валюті кредиту до 11 липня 2014 року, тоді як позов до суду позивачем подано 31 липня 2015 року.

З урахуванням наведеного, суд зробив правильний висновок про часткове задоволення позову, оскільки позивачем пропущено позовну давність в один рік до вимог про стягнення із відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по сплаті кредиту та нарахованим процентам.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків судупершої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді