Рішення № 56346434, 02.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/1651/14-ц Головуючий у І інстанції Підкурганний В. В.Провадження № 22-ц/780/136/16 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 18 02.03.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

02 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Лівінського С.В.,

суддів: Мережко М.В.,

Суханової Є.М.,

за участю секретаря судового засідання Бобка О.В.,

представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справуза позовом Публічного акціонерного товариства(далі ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 жовтня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2014 року ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 6 жовтня 2014 року позов задоволено частково стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитом у розмірі 990 907,34 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 7 920 322,36 грн.

Ухвалою суду від 23 липня 2015 року заяву ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

У своїх запереченнях на апеляційну скаргу позивач вважає її не обґрунтованою та просить її відхилити.

Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи сповіщений належним чином, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення осіб, що брали участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно закону.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 57, 212 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відео записів, висновків експертів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 порушила умови договору, тому відповідачі мають відповідати як солідарні боржники, оскільки доказів на підтвердження недостовірності даних у розрахунку позивача ними не надано.

Однак погодитись з таким висновком суду не можна.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи таке.

23 травня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (назва змінена на ПАТ«Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 014/9408/82/72063(далі договір).

Згідно умов договору ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов'язався надати ОСОБА_6 споживчій кредит за програмою «Кредит під заставу нерухомості» у вигляді невідновленої кредитної лінії з лімітом 255 тис. дол США, терміном на 120 місяців з 23 травня 2008 року по 23 травня 2018 року, з відсотковою ставкою 14 % річних. ОСОБА_6 зі свого боку зобов'язалася отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму кредиту, сплатити процент за користуванням кредитом та комісії згідно умов договору та тарифів, а також виконати всі інші обов'язки, визначені договором.

Того ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_6 передала банку в іпотеку земельну ділянку для будівництва житлового будинку - 0,100 га (кадастровий № НОМЕР_1), ведення особистого підсобного господарства - 0,016 га (кадастровий № НОМЕР_2), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0, 116 га, житловий будинок - літ. А, огорожа - 1-3, трубчатий колодязь - І, каналізаційні споруди - ІІ-ІІІ, загальною площею 321, 60 кв.м., житловою площею 167,20 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_2 та земельну ділянку для будівництва житлового будинку - 0,100 га (кадастровий № НОМЕР_3) , ведення особистого підсобного господарства - 0, 014 га (кадастровий № НОМЕР_4), що розташований за адресою : АДРЕСА_3, загальною площею 0,114 га.

Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № 96-05/13/308 від 23 травня 2008 року.

24 березня 2009 року між позивачем і ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду № 96-05/13/547 до кредитного договору, згідно з якою ОСОБА_6 надано кредитні канікули, а саме тимчасово на період з 24 березня 2009 року по 24 березня 2010 року зменшено розмір щомісячного платежу до розміру процентів.

22 травня 2009 року позивачем та позичальником укладено додаткову угоду №96-05/13/754, згідно з якою зменшено розмір щомісячного платежу до розміру, визначеного в графіку вказаної додаткової угоди та на період з 22 травня 2009 року по 22 травня 2010 року їй надано кредитні канікули.

15 липня 2010 року між тими ж сторонами укладено додаткову угоду, за якою збільшено строк кредиту на 21 місяць, у зв'язку з чим остаточною датою погашення кредиту є 23 лютого 2020 року. Крім того, на період з 23 липня 2010 року по 22 липня 2011 року позичальнику надано кредитні канікули.

З червня 2011 року ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань за договором належним чином не виконує.

Зв'язку з цим, позивач неодноразово звертався до обох відповідачів з вимогою про дострокове виконання грошових зобов'язань, проте ними не було вчинено жодних дій які б свідчили про намір сплатити прострочену заборгованість у добровільному порядку.

Станом на 21 січня 2014 року, за розрахунками банку, заборгованість ОСОБА_6 за кредитом склала 274 509,54 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 2 194 154, 75 грн, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом 45 603, 52 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ- 364 508,94 грн, за відсотками 97 045,33 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 775 683,32 грн, в тому числі прострочена заборгованість за відсотками 93 991,88 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 751 277,10 грн, розрахована пеня склала 619 352,47 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 4 950 484,29 грн.

Розглядаючи спір, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду через невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення норм матеріального та процесуального права, на підставі п. п. 3 і 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову.

При цьому колегія суддів виходить з такого.

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 цього Кодексу передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Оцінивши наведені докази по справі щодо їх належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність заборгованості ОСОБА_6 перед банком за кредитом станом на 21 січня 2014 року, не зважаючи на доводи апеляційної скарги,в розмірі 274 509,54 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 2 194 154, 75 грн, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом 45 603, 52 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ- 364 508,94 грн, за відсотками 97 045,33 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 775 683,32 грн, в тому числі прострочена заборгованість за відсотками 93 991,88 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 751 277,10 грн.

Що стосується пені, то в цій частині колегія суддів вважає з необхідне, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, зменшити її розмір до 142 648, 85 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 1 140 192,25 грн, оскільки розрахована банком пеня в 619 352,47 дол. США, що еквівалентно 4 950 484, 29 грн значно перевищує розмір збитків і відповідачем ОСОБА_6 більшу частину кредиту повернуто банку.

Таким чином, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» слід задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_6 на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 514203,72 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 4 110 030, 33 грн, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 274 509,54 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 2 194 154, 75 грн, в тому числі простроченої заборгованості за кредитом розмірі 45 603, 52 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ- 364 508,94 грн, за відсотками - 97 045,33 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 775 683,32 грн, пеню за прострочення погашення кредиту та відсотків - 142 648, 85 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 1 140 192,25 грн.

Разом з тим, в задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7 на думку колегії суддів, належить відмовити за такого.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Згідно ч.1 ст. 553 цього Кодексу за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За правилом ч. 2 цієї статті поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, боржник ОСОБА_6, взяла на себе обов'язок (а відтак і поручитель) первинно взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 23 травня 2018 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У зв'язку з порушенням боржником графіку погашення платежів з липня 2011 року (відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором) та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 16. 4 статті 16 кредитного договору право вимоги дострокового виконання грошових зобов'язань, відповідно до пункту 9. 2 статті 9 договору, надіславши 05 лютого 2014 року, 07 лютого 2014 року вимоги до ОСОБА_6 та 17 лютого 2014 року поручителю ОСОБА_7, про дострокове повернення кредиту та пов'язаних із ним платежів.

Аналіз положень статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій цієї статті) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку

саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року у справі 6-53цс14.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки з 1 серпня 2011 року банк протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя, порука є припиненою.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 не отримувала кошти в розмірі 255 000, 00 дол. США за вказаним договором спростовуються дослідженими в судовому засіданні матеріалами кредитної справи, згідно з якою ОСОБА_6 власноруч завіряла документи, що посвідчують її особу, на підставі яких, поряд з іншим, їй був наданий кредит та на протязі більш ніж 3 років у добровільному порядку погашала взяті на себе кредитні зобов'язання. Крім того нею власноруч були підписані договір кредиту, додаткові угоди до нього, анкети про зміну умов кредитування, заява про реструктуризацію кредиту.

Інші доводи сторін зазначених висновків суду не спростовують.

Стаття 88 ЦПК України передбачає, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягають стягненню сплачені позивачем та належним чином підтверджені судові витрати у вигляді ставки судового збору в розмірі 3 654 грн.

Керуючись ч. 3 ст. 209, ст. 218, ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ст. ст. 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 06 жовтня 2014 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитом у розмірі 514203,72 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 4 110 030, 33 грн, яка складається: з заборгованості за кредитом 274 509,54 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 2 194 154, 75 грн, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом 45 603, 52 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ- 364 508,94 грн, за відсотками 97 045,33 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 775 683,32 грн, пеню за прострочення погашення кредиту та відсотків - 142 648, 85 дол. США, що становить в еквіваленті по курсу НБУ 1 140 192,25 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль судовий збір у розмірі 3 654 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя С.В. Лівінський

Судді: М.В. Мережко

Є.М. Суханова