Ухвала суду № 56345515, 09.03.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/2911/13-ц Головуючий у 1-й інст. Шалота К. В.

Категорія 27 Доповідач Косигіна Л. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області

в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.

суддів: Григорусь Н.Й., Худякова А.М.

при секретарі Гайдамащук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2015 року

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача 281332 грн. 61 коп. боргу за договором позики, укладеного 02.03.2011 року, що складається:

- з основної заборгованості в сумі 148000 грн.;

- пені в сумі 36666 грн. 31 коп.;

- 40% річних - 96666 грн. 30 коп.

Зазначив, що 02.03.2011 року він позичив ОСОБА_2 148000 грн. до 30.06.2011 року. Однак, відповідач кошти не повернув, у зв'язку з чим він вимушений був звернутися до суду за захистом своїх інтересів.

У травні 2015 року ОСОБА_1 збільшив свої вимоги та просив стягнути з відповідача 582889 грн. 77 коп. (а.с. 249-251 том 1), з яких:

- 382917 грн. 48 коп. - основний борг (з врахуванням п. 2.2. договору позики);

- 22210 грн. 10 коп. - пеня (за період з 18.03.2012 року по 18.03.2013 року);

- 177762 грн. 19 коп. 40% річних, відповідно до ст. 625 ЦК України( за період з 01.07.2011 року по 30.06.2014 року).

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2015 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Апелянт зазначив, що в порушення вимог ст. 1046 ЦК України судом не встановлено факту передачі йому грошей за договором позики. Зокрема, у матеріалах справи відсутня розписка про передачу коштів. Навіть якщо і допустити факт передачі коштів у гривнях, поверненню підлягає саме така сума, без застосування будь-яких еквівалентів у іноземній валюті.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зіст. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.Договір позики є укладеним з моменту передання грошейабо інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно дост. 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальникаабо інший документ, який посвідчуєпередання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК Українипередбачено, що позикодавецьмає право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно дост. 625 цього Кодексу(ч. 1 ст. 1050 ЦК України). За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Встановлено, що 02.03.2011 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено безпроцентний договір позики, відповідно до якого відповідач отримав позику в сумі 148000 грн., що на час підписання договору становило 18500 доларів США, строком до 30.06.2011 року (а.с. 106 том 1).

З п. 3.2 даного договору вбачається, що, підписавши договір, сторони ствердили передачу коштів позичальнику.

Договір позики підписано сторонами, при цьому відомості щодо: дати складання договору; прізвища, ім'я, по батькові позичальника та його адреси; суми позики та її еквівалент; строк, на який позика надавалася ( записи у п. 1.2 розділу 1, п. 2.1 розділу 2, п. 4.1. розділу 4 та у стовпчику «Позичальник» розділу 9 договору) заповнені власноруч ОСОБА_2, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи №1/787 від 18.11.2015 року (а.с. 274-278 том 1).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів ОСОБА_2 про безгрошовість договору, оскільки факт передачі коштів підтверджується п. 3.2. договору позики та підписом позичальника. У цьому випадку складання ще і розписки про передачу коштів законодавцем не вимагається. Відповідачем не надано суду будь-яких доказів на спростування факту передачі коштів або того, що укладенням договору позики приховано інший правочин (інші правовідносини).

Згідно зіст. 99 Конституції Українигрошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).

Іноземнавалюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України), а саме: ст.193, ч. 4 ст. 654 ЦК України,Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»,Декрет КМ України від 19.02.1993 року № 15-93,Закон України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК Українигрошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК Українидопускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

З п.п. 2.2 договору позики вбачається, що «сторони визначають еквівалент розміру позики у доларах США. Сума у гривнях, яку позичальник повинен повернути позикодавцю у якості позики, визначається шляхом множення еквіваленту розміру позики в доларах США на офіційний курс НБУ гривні щодо долара США на день повернення позики. Положення цього пункту застосовуються лише при збільшені офіційного курсу НБУ долара США до гривні на 5 і більше %».

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, укладаючи вищевказаний договір, домовилися про еквівалент позики у доларах США, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 533 ЦК України,та визначили порядок повернення коштів у випадку порушення строку, встановленого п.4.1. цього договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 не виконав умови договору позики, не повернув кошти в сумі 148000 грн. в строк до 31.06.2011 року, у зв'язку з чим ОСОБА_1 у березні 2013 року звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Станом на 02.03.2011 року офіційний курс НБУ долара США до гривні складав 7,9373 грн. за 1 дол. США, а на 18.05.2015 року (на час подання заяви про збільшення позовних вимог а.с. 249-251) - 20,698242 грн. за 1 дол. США.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами існують правовідносини щодо виконання договору позики, умови якого ОСОБА_3 не виконав, а відтак з нього підлягають стягненню кошти в сумі 382917 грн. 48 коп. (основний борг) з врахуванням положень п. 2.2. договору із застосуванням курсу долара США станом на 18.05.2015 року, тобто на час подання заяви про збільшення позовних вимог (в межах заявлених позовних вимог).

Крім того, з п. 6.2. договору позики вбачається, що у випадку порушення термінів або умов повернення позики позичальник зобов'язаний на вимогу позикодавця сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення, згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 40% річних.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 умови договору позики не виконав, судом правильно нараховано та стягнуто з відповідача: пеня за один рік (з 18.03.2012 року по 18.03.2013 року) в сумі 22210 грн. 10 коп., з врахуванням облікової ставки НБУ, що діяла в цей період та її зміни; 40% річних за ст. 625 ЦК України за три роки (з 01.07.2011 року по 30.06.2014 року) в сумі 177762 грн. 19 коп. При цьому, пеня та 40% річних нараховані судом виходячи із суми боргу 148000 грн., з врахуванням заявлених вимог позивачем та принципу диспозитивності. Відповідач вказані розрахунки не оспорював ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду. Заяву про зменшення розміру пені, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, ОСОБА_3 не подавав.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення немає.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: Судді: