Рішення № 56341379, 09.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.03.16р. Справа № 904/819/16

За позовом Приватного підприємства фірми "Октан" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопром" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів № ПН-1203 від 12.03.2015 у загальному розмірі 353 405 грн. 61 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрист (довіреність № 4/16 від 01.03.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство фірма "Октан" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопром" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки нафтопродуктів № ПН-1203 від 12.03.2015 у загальному розмірі 353 405 грн. 61 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 229 545 грн. 14 коп. - основний борг;

- 68 334 грн. 27 коп. - пеня;

- 20 896 грн. 06 коп. - інфляційні втрати;

- 34 630 грн. 14 коп. - відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів № ПН-1203 від 12.03.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 29.05.2015 по 30.09.2015 товар (дизельне пальне) у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 229 545 грн. 14 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.1. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 24.06.2015 по 09.02.2016 в сумі 68 334 грн. 27 коп. та на підставі пункту 4.2. відсотки за користування чужими грошовими коштами в сумі 34 630 грн. 14 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути інфляційні втрати за період з червня 2015 року по січень 2016 року в сумі 20 896 грн. 06 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 09.03.2016.

У судове засідання 09.03.2016 з'явилися представники позивача.

Представник відповідача у судове засідання 09.03.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.02.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, АДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 15.02.2016, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.02.2016; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 150 на відправку замовленої пошти по Дніпропетровську з повідомоленням від 16.02.2016, які долучені до матеріалів справи. При цьому, відповідно до вказаних документів поштове відправлення з ухвалою суду від 15.02.2016 також не було вручено відповідачу та повернуто за зворотною адресою.

Суд наголошує на тому, що, зокрема, ухвала суду від 15.02.2016 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 15.02.2016 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.02.2016 завчасно, та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Представником позивача у судовому засіданні 09.03.2016 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування. Представник позивача також повідомив, що станом на теперішній час заборгованість відповідача перед позивачем не змінилися, будь-яких погашень відповідач не здійснював.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 12.03.2015 між Приватним підприємством фірмою "Октан" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зернопром" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки нафтопродуктів № ПН-1203 (далі - договір, а.с.13-14), відповідно до умов якого постачальник бере на себе зобов'язання здійснити поставку нафтопродуктів, а саме: дизельного палива (далі - товар), покупцю, а останній зобов'язується оплатити дані нафтопродукти в порядку та на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору).

У пунктах 7.1. та 7.2. договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2015, а в частині взаєморозрахунків до їх повного виконання. Договір вважається пролонгованим на один календарний рік, у випадку якщо за 30 днів до закінчення строку його дії, жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати договір.

Докази визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У розділі 2 договору сторони визначили умови та порядок відпуску, а саме:

- постачальник здійснює відпуск нафтопродуктів покупцю на умовах EXW - резервуар нафтобази зберігання, вказаної постачальником, транспортом та за рахунок покупця. В тлумаченні базисів поставки мають силу міжнародні правила тлумачення комерційних термінів Інкотермс в редакції 2000 року в частині, яка не суперечить договору (пункт 2.1. договору);

- постачальник відпускає покупцю товар зі складу, шляхом заправки паливом автотранспорту покупцю, перелік такого автотранспорту затверджується сторонами та є невід'ємною частиною договору (пункт 2.2. договору);

- місцем відпуску товару покупцю є нафтобаза постачальника, розміщена за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Космонавта Волкова, 2П (пункт 2.3. договору);

- поставка вважається узгодженою з моменту підписання представниками покупця накладної та/або відомості на товар та виставлення рахунку на оплату товару постачальником. Належним представником покупця під час підпису у відомості на відпуск товару є водій автотранспортного засобу покупця (пункт 2.6. договору).

Відповідно до пункту 1.2. договору загальна сума договору складає загальну суму товару, вказану у накладній та рахунках та/або відомостях про відпуск товару, виписаних згідно договору.

Так, позивач на виконання умов договору в період з 29.05.2015 по 30.09.2015 поставив відповідачу товар на загальну суму 474 861 грн. 35 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № РН-0000085 від 29.05.2015 на суму 26 202 грн. 00 коп. (а.с.36);

- видаткова накладна № РН-0000087 від 03.06.2015 на суму 23 423 грн. 00 коп. (а.с.40);

- видаткова накладна № РН-0000102 від 19.06.2015 на суму 110 068 грн. 25 коп. (а.с.43);

- видаткова накладна № РН-0000103 від 19.06.2015 на суму 37 624 грн. 60 коп. (а.с.46);

- видаткова накладна № РН-0000108 від 30.06.2015 на суму 124 741 грн. 50 коп. (а.с.17);

- видаткова накладна № РН-0000122 від 31.07.2015 на суму 146 445 грн. 00 коп. (а.с.22);

- видаткова накладна № РН-0000169 від 30.09.2015 на суму 6 357 грн. 00 коп. (а.с.24).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані підписані його представником за довіреністю.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Крім того, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у розділі 3 договору сторони визначили умови та порядок розрахунків, а саме:

- покупець зобов'язується сплачувати нафтопродукти у розмірі повної вартості фактично відпущеного товару з урахуванням ПДВ. Кількість фактично відпущеного товару, вказується у відомостях та/або актах приймання-передачі нафтопродуктів (пункт 3.1. договору);

- постачальник щотижня виставляє покупцю рахунок на оплату фактично відпущеного товару та направляє його покупцю факсом (електронною поштою) протягом одного дня з дати виписки рахунка, с наступною передачею оригінала рахунку протягом п'яти робочих днів (пункт 3.2. договору);

- покупець сплачує товар протягом 1 робочого дня з моменту отримання рахунку по факсу (електронною поштою) (пункт 3.3. договору);

- оплата товару здійснюється за цінами постачальника, які діяли на дату відпуску нафтопродуктів. Ціна товару по договору є договірною (пункт 3.4. договору);

- форма оплати безготівковий розрахунок (пункт 3.5. договору).

При цьому, в порушення умов договору відповідачем в порядку та строки, узгоджені сторонами у пункті 3.3. договору, отриманий товар оплачений не був.

Судом враховано, що у пункті 6.2. договору сторони визначили, що договір та інші документи, передані факсом (електронною поштою), мають юридичну силу до моменту обміну сторонами, підписаними та скріпленими печатками сторін оригіналами даних документів.

Суд відзначає, що момент виникнення обов'язку з оплати поставленого товару умовами договору прив'язаний до моменту отримання рахунку факсом або електронною поштою. В матеріалах справи наявні рахунки на оплату поставленого в спірний період товару, однак, належним чином підтвердити факт їх направлення відповідачу факсом або електронною поштою у даному випадку є неможливим, оскільки умови договору не містять номеру факсу відповідача, за яким він контролює надходження відправлень, як і не містить адреси електронної пошти, за якою відповідач їх також можу отримувати.

Крім того, суд також зауважує, що відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати отриманого товару, який у розумінні статті 692 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту його прийняття.

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити отриманий товар (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Позивач надав до суду видаткові накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дані видаткові накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

При цьому, поставлений в період з 29.05.2015 по 30.09.2015 позивачем товар був оплачений відповідачем лише частково - в сумі 245 316 грн. 21 коп. наступним чином:

- 03.06.2015 в сумі 49 622 грн. 36 коп., що підтверджується банківською випискою за 03.06.2015 (а.с.38);

- 12.06.2015 в сумі 38 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 12.06.2015 (а.с.44);

- 19.06.2015 в сумі 69 692 грн. 85 коп., що підтверджується банківською випискою за 19.06.2015 (а.с.48);

- 25.06.2015 в сумі 38 001 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 25.06.2015 (а.с.49);

- 30.06.2015 в сумі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 30.06.2015 (а.с.19).

Так, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості у повному обсязі, а саме: в сумі 229 545 грн. 14 коп., яка утворилася внаслідок прострочення оплати отриманого товару, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 229 545 грн. 14 коп. (474 861,35 - 245 316,21).

Так, поставлений в спірний період товар оплачувався відповідачем наступним чином:

- поставлений за видатковою накладною № РН-0000085 від 29.05.2015 товар на суму 26 202 грн. 00 коп. був оплачений у повному обсязі 03.06.2015 (з платежу 50 000,00 грн.);

- поставлений за видатковою накладною № РН-0000087 від 03.06.2015 товар на суму 23 423 грн. 00 коп. був оплачений частково 03.06.2015 (залишок в сумі 23 420,36 грн. з платежу 50 000,00 грн.) та залишок в сумі 2 грн. 64 коп. сплачено 12.06.2016 (з платежу 38 000,00 грн.);

- поставлений за видатковою накладною № РН-0000102 від 19.06.2015 товар на суму 110 068 грн. 25 коп. був оплачений частково 12.06.2015 (залишок в сумі 37 997,36 грн. з платежу 38 000,00 грн.), частково в сумі 69 692 грн. 85 коп. сплачено 19.06.2016 та залишок в сумі 2 378 грн. 04 коп. сплачено 25.06.2016 (з платежу 38 001,00 грн.);

- поставлений за видатковою накладною № РН-0000103 від 19.06.2015 товар на суму 37 624 грн. 60 коп. був оплачений частково 25.06.2015 (залишок в сумі 35 622,96 грн. з платежу 38 001,00 грн.) та залишок в сумі 2 001 грн. 64 коп. сплачено 30.06.2016 (з платежу 50 000,00 грн.);

- поставлений за видатковою накладною № РН-0000108 від 30.06.2015 товар на суму 124 741 грн. 50 коп. був оплачений частково в сумі 47 998 грн. 36 коп. 30.06.2015 (залишок в сумі 47 998,36 грн. з платежу 50 000,00 грн.), залишок в сумі 76 743 грн. 14 коп. залишився неоплаченим;

- поставлений за видатковою накладною № РН-0000122 від 31.07.2015 товар на суму 146 445 грн. 00 коп. не оплачений відповідачем;

- поставлений за видатковою накладною № РН-0000169 від 30.09.2015 товар на суму 6 357 грн. 00 коп. не оплачений відповідачем.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 229 545 грн. 14 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 4.1. договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату товару, у випадку виникнення заборгованості, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 24.06.2015 по 09.02.2016 в сумі 68 334 грн. 27 коп.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд приходить до висновку, що в даному випадку для визначення моменту виникнення обов'язку відповідача з оплату поставленого товару слід врахувати положення частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України, а також умови пункту 3.3. договору, які передбачають надання відповідачу одного робочого дня для оплати поставленого товару. При цьому, як було зазначено вище, суд враховує сам факт отримання товару за видатковими накладними, а не направлення рахунків на оплату факсом або електронною поштою. Отже, з урахуванням вказаного, відповідач зобов'язаний оплатити поставлений товар не пізніше наступного робочого дня з моменту його фактичного отримання.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що він не відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, оскільки позивач виходив із того, що у відповідача виникало зобов'язання з оплати з моменту виставлення йому рахунку на оплату, до фактичної передачі товару, в той час, як підтвердити факт належного надання відповідачу рахунків не вбачається за можливе.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000108 від 30.06.2015 товар на суму 124 741 грн. 50 коп. граничний строк оплати - 01.07.2015, фактично товар був оплачений частково в сумі 47 998 грн. 36 коп. 30.06.2015 (залишок коштів в сумі 47 998,36 грн. з платежу 50 000,00 грн.), залишок в сумі 76 743 грн. 14 коп. залишився неоплаченим, отже в період прострочення з 02.07.2015 по 01.01.2016 пеня складає 19 528 грн. 25 коп.;

- за поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000122 від 31.07.2015 товар на суму 146 445 грн. 00 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 03.08.2015, отже в період прострочення з 04.08.2015 по 03.02.2016 пеня складає 35 130 грн. 40 коп.;

- за поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000169 від 30.09.2015 товар на суму 6 357 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 01.10.2015, отже в період прострочення з 02.10.2015 по 09.02.2016 пеня складає 1 003 грн. 05 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 55 661 грн. 70 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з червня 2015 року по січень 2016 року в сумі 20 896 грн. 06 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до доданого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань",розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вище вказані положення, та позивач нарахував інфляційні втрати в місяцях, в яких мала відбутись оплата та, відповідно, заборгованість існувала не цілий місяць.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначений позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000108 від 30.06.2015 товар на суму 124 741 грн. 50 коп. граничний строк оплати - 01.07.2015, фактично товар був оплачений частково в сумі 47 998 грн. 36 коп. 30.06.2015 (залишок коштів в сумі 47 998,36 грн. з платежу 50 000,00 грн.), залишок в сумі 76 743 грн. 14 коп. залишився неоплаченим, отже в період прострочення з 02.07.2015 по 09.02.2016 інфляційні втрати слід нараховувати з серпня 2015 року по січень 2016 року та у вказаний період вони складають 2 921 грн. 36 коп.;

- за поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000122 від 31.07.2015 товар на суму 146 445 грн. 00 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 03.08.2015, отже в період прострочення з 04.08.2015 по 09.02.2016 інфляційні втрати слід нараховувати з вересня 2015 року по січень 2016 року та у вказаний період вони складають 6 800 грн. 65 коп.;

- за поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000169 від 30.09.2015 товар на суму 6 357 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 01.10.2015, отже в період прострочення з 02.10.2015 по 09.02.2016 інфляційні втрати слід нараховувати з листопада 2015 року по січень 2016 року та у вказаний період вони складають 231 грн. 30 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 9 953 грн. 31 коп.

Крім того, у пункті 4.2. договору сторони визначили, що крім штрафних санкцій, визначених пунктом 4.1. договору, покупець у випадку доведення спору про стягнення заборгованості до суду, сплачує постачальнику наступне:

- суму боргу з урахуванням індексу інфляції;

- відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі облікової ставки НБУ за весь період існування заборгованості.

Так, з урахуванням вказаних умов, позивач нарахував та просить суд стягнути відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі облікової ставки НБУ за загальний період існування заборгованості з 24.06.2015 по 09.02.2015.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що він містить помилки, аналогічні тим, що допущені під час розрахунку пені. Отже, розрахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначений позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000108 від 30.06.2015 товар на суму 124 741 грн. 50 коп. граничний строк оплати - 01.07.2015, фактично товар був оплачений частково в сумі 47 998 грн. 36 коп. 30.06.2015 (залишок коштів в сумі 47 998,36 грн. з платежу 50 000,00 грн.), залишок в сумі 76 743 грн. 14 коп. залишився неоплаченим, отже в період прострочення з 02.07.2015 по 09.02.2016 відсотки складають 11 563 грн. 19 коп.;

- за поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000122 від 31.07.2015 товар на суму 146 445 грн. 00 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 03.08.2015, отже в період прострочення з 04.08.2015 по 09.02.2016 відсотки складають 18 093 грн. 36 коп.;

- за поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000169 від 30.09.2015 товар на суму 6 357 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 01.10.2015, отже в період прострочення з 02.10.2015 по 09.02.2016 відсотки складають 501 грн. 52 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами підлягають частковому задоволенню в сумі 30 158 грн. 07 коп.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 353 405 грн. 61 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 5 301 грн. 08 коп. (1,5 відсотка ціни позову), а позивачем згідно платіжного доручення № 114 від 11.02.2016 сплачено 5 301 грн. 10 коп.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 02 коп. (5 301,10 - 5 301,08).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопром" (49000, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код 32560410) на користь Приватного підприємства фірми "Октан" (49112, м. Дніпропетровськ, вулиця Космонавта Волкова, будинок 6-Д; ідентифікаційний код 21867393) - 229 545 грн. 14 коп. - основного боргу, 55 661 грн. 70 коп. - пені, 9 953 грн. 31 коп. - інфляційних втрат, 30 158 грн. 07 коп. - відсотків за користування чужими грошовими коштами, 4 879 грн. 77 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства фірми "Октан" (49112, м. Дніпропетровськ, вулиця Космонавта Волкова, будинок 6-Д; ідентифікаційний код 21867393) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 02 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 114 від 11.02.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2