Ухвала суду № 56340707, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року м. Київ К/800/6811/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2014

у справі № 826/16859/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Променада-Центр»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Променада-Центр» звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0009182213 від 26.06.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Екодит», ПП «Кінос», ТОВ «Продмаркет 2012» та ТОВ «Про Сервіс» за період з 01.01.2013 по 31.03.2014, складено акт № 1103/26-59-22-13-15/32798783 від 28.05.2014, в якому зафіксовано порушення: п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 657 741 грн., в т.ч.: за квітень 2013 року на суму 154 936 грн., за травень 2013 року на суму 202 927 грн., за червень 2013 року на суму 165 000 грн., за липень 2013 року на суму 134 878 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 26.06.2014 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0009182213 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 986 612 грн., в т.ч.: 657 741 грн. основного платежу та 328 871 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Висновок податкового органу ґрунтується фактично на тому, що Прокуратурою міста Києва здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 14.12.2013 № 42013110000001102 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України. Слідством встановлені факти про те, що ТОВ «Київський машинобудівний завод» незаконно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість підприємствам ТОВ «Екодит», ПП «Кінос», ТОВ «Продмаркет 2012», ТОВ «Про Сервіс».

Крім того, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва отримано акти ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23.08.2013 № 725/26-58-22-08-11/37107129, від 14.10.2013 № 955/26-58-22-05-11/37107129, від 15.10.2013 № 961/26-58-22-07-11/37107129 та від 18.10.2013 № 1009/26-58-22-07-11/37107129 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Київський машинобудівний завод» щодо підтвердження господарських відносин, згідно якого встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст. 22, ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників та операцій з продажу цих товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям за лютий - серпень 2013 року.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем і ТОВ «Екодит» було укладено договір підряду від 26.04.2013 № 26/04/13, за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик виконати власними або залученими силами і засобами, відповідно до умов даного договору, ремонтні та оздоблювальні роботи на Об'єкті зазначеному в п. 1.2 цього договору, ліквідовувати недоліки і дефекти, що виникли з вини підрядника у ході виконання робіт, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити ці роботи в повному обсязі відповідно до умов цього договору. Об'єктом даного договору є нежиле приміщення по вул. Багговутівська, 17-21 в м. Києві.

На підтвердження факту виконання вказаної угоди позивачем надано до перевірки та до суду: акти приймання виконаних будівельних робіт та податкові накладні.

У тому ж періоді між позивачем та ТОВ «Продмаркет 2012» було укладено договір про надання послуг щодо розповсюдження реклами від 30.05.13 № 30/05, згідно умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується протягом строку дії цього договору, надавати замовнику послуги щодо проведення рекламних компаній (надалі послуг), а замовник зобов'язується прийняти й оплатити послуги.

На підтвердження факту виконання вказаної угоди позивачем надано як до перевірки так до суду акт прийому-передачі наданих послуг та податкову накладну.

Також матеріали справи містять акти перевірки розповсюдження рекламної продукції з 11.06 по 15.06.2013, з 16.06 по 21.06.2013, з 22.06 по 30.06.2013, копії рекламних журналів та копії рекламних газет, які розповсюджувались, що також вказують на реальність господарської операції з придбання послуг в цілях господарської діяльності позивача.

Між позивачем та ПП «Кінос» було укладено договір від 29.04.2013 № 29/04/12, за умовами якого виконавець на замовлення замовника зобов'язується надати послуги з розміщення рекламних компаній наданих замовником у відповідності з затвердженими сторонами додатками до даного договору.

На підтвердження факту виконання вказаної угоди позивачем надано до перевірки та суду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні.

Також, між позивачем і ТОВ «Про Сервіс» було укладено договір від 29.03.2013 № 29/03/06, згідно умов якого виконавець на замовлення замовника зобов'язується надати послуги з розміщення рекламних компаній наданих замовником у відповідності з затвердженими сторонами додатками до даного договору.

На підтвердження факту виконання вказаної угоди позивачем долучено до матеріалів справи рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні.

Розрахунок між позивачем та вищевказаними контрагентами проведено в повному обсязі, на підтвердження чого до матеріалів справи надано картки рахунків та виписки з банку.

На момент здійснення господарських операцій, ТОВ «Екодит», ПП «Кінос», ТОВ «Продмаркет 2012», ТОВ «Про Сервіс» були належним чином зареєстровані як суб'єкти господарювання у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та платниками ПДВ, що не заперечується податковим органом.

На вимогу суду апеляційної інстанції, податковим органом до матеріалів справи було надано інформацію з бази податкового органу по вказаним контрагентам, з якої вбачається, що на підприємствах були працівники для виконання робіт (послуг).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарських операцій з придбання робіт та послуг в межах звичайної господарської діяльності суб'єктів господарювання, оплата вартості робіт (послуг), правомірність формування даних податкового обліку позивача на підставі первинних та інших документів бухгалтерського та податкового обліку, які відповідають вимогам закону та розкривають зміст і обсяг господарських операцій; податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.4, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Слід також зазначити, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Київський машинобудівний завод», який не є безпосереднім контрагентом позивача, не є джерелом отримання податкової інформації, яка згідно положень ст. 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаної юридичної особи не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства ТОВ «Променада-Центр».

Крім того, посилання податкового органу на матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні, в ході якого зібрані факти про незаконне формування податкового кредиту ТОВ «Київський машинобудівний завод» з податку на додану вартість підприємствам ТОВ «Екодит», ПП «Кінос», ТОВ «Продмаркет 2012», ТОВ «Про Сервіс», правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що під час досудового розслідування господарська діяльність позивача із його безпосередніми контрагентами не досліджувалась.

Посилання відповідача на відсутність у підприємства-контрагента виконавців робіт (послуг) адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань є загальним посиланням, яке не доведено, і саме по собі не свідчить про нереальний характер господарських операцій між позивачем і його безпосередніми контрагентами. До того ж підприємство не позбавлено права і можливостей залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення торгівельної діяльності.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та безпосередніми контрагентами - ТОВ «Екодит», ПП «Кінос», ТОВ «Продмаркет 2012», ТОВ «Про Сервіс», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів попередніх інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний