Ухвала суду № 56339623, 15.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2016 року м. Київ К/800/13790/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012

у справі №2а-4732/10/0470

за позовом Закритого акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод»

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ЗАТ «Нікопольський ремонтний завод» звернулося до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Нікопольської ОДПІ Дніпропетровської області від 08.10.2009 № 0001522310/0/43248, від 06.11.2009 № 0001522310/1/47508, від 27.01.2010 № 0001522310/2/2713 та від 14.04.2010 № 0001522310/3/16041.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено.

Нікопольська ОДПІ Дніпропетровської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, обґрунтовуючи вимоги нормами матеріального права та обставинами, з яких податкова інспекція виходила при складанні оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 08.10.2009 № 0001522310/0/43248 податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 544963,2 грн., в т.ч.: 375881 грн. основного платежу та 169082,2 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки планової виїзної перевірки, викладені в акті від 28.09.2009 № 1615/231/31167067, про порушення позивачем вимог п. 5.1 ст. 5, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.10 ст. 5, п.п. 11.2.1, п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягали в неправомірному віднесенні до складу валових витрат за 2008 рік витрат за операціями з придбання у ТОВ «Інтерпайп Україна» послуг за договором комісії від 10.01.2008 № У236/2008/К.

Податковий орган вважає, що у позивача відсутнє право на формування валових витрат за операціями з ТОВ «Інтерпайп Україна». При цьому виходить з того, що позивач з вказаним контрагентом є пов'язаними особами у розумінні п. 1.26 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (обидва підприємства перебувають під спільним контролем ТОВ «Інтерпайп Лімітед» (Кіпр)). Податковий орган також вказує на відсутність первинних документів, які б підтверджували фактичне понесення витрат за договором комісії та неправомірне формування валових витрат на дату складання актів виконаних робіт.

За результатами адміністративного оскарження, з метою доведення до платника нових строків сплати податкових зобов'язань відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.11.2009 № 0001522310/1/47508, від 27.01.2010 № 0001522310/2/2713 та від 14.04.2010 № 0001522310/3/16041.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Вчинення комісіонером за дорученням комітента за плату правочинів від свого імені, але за рахунок комітента, а також відшкодування комітентом витрат комісіонера, понесених останнім у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, передбачено ст.ст. 1011, 1024 Цивільного кодексу України та умовами договорів комісії.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктами 5.3 - 5.7 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не встановлено обмежень щодо віднесення платником податку (комітентом) до складу валових витрат, сплачених (нарахованих), у зв'язку з відшкодуванням комісіонеру витрат, зроблених останнім у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії.

Відповідно до абз. 1 п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Згідно з абз. 2 п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З положень п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР випливає, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, датою збільшення валових витрат за операціями з придбання робіт (послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату робіт (послуг), або дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Враховуючи наведене, доводи податкового органу про те, що позивач неправомірно сформував валові витрати на дату фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг), тоді як оплата послуг була проведена в наступних за звітним податкових періодах, є безпідставною.

У результаті дослідження питання щодо фактичного вчинення позивачем операцій з придбання у ТОВ «Інтерпайп Україна» комісійних послуг судом апеляційної інстанції встановлено, що господарські операції підтверджені відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та які відповідають дійсності. Зокрема, судами безпосередньо досліджено договір комісії, акти прийому-передачі виконаних робіт, звіти комісіонера.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірне віднесення позивачем до складу валових витрат сум витрат, понесених у зв'язку зі сплатою комісіонеру - ТОВ «Інтерпайп Україна» комісійної винагороди за виконання останнім своїх обов'язків за договором комісії, зокрема: здійснення реалізації продукції позивача нерезидентам, на дату фактичного отримання результатів робіт (послуг).

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржена постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун