Ухвала суду № 56339311, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2016 р. м. Київ К/800/3379/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - Інспекція)

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.02.2014

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014

у справі № 811/3967/13-а

за позовом приватного підприємства "Поліконстракт ДМ" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Підприємство звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.11.2013 № 0001362202, згідно з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 899 342 грн. (у тому числі 599 561 грн. за основним платежем та 299 781 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.02.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014, позов задоволено. Судові акти зі спору мотивовані тим, що Підприємство документально підтвердило право на податковий кредит за реальними господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у заявлених контрагентів, тоді як Інспекцією не доведено нікчемності правочинів, укладених позивачем.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові акти та повністю відмовити у позові Підприємства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається на неможливість виконання задекларованих поставок спірними постачальниками, які не володіють необхідними трудовими та технічними ресурсами для досягнення результатів будь-якої господарської діяльності, тоді як формально складений пакет первинних документів не може бути підставою для формування даних податкового обліку.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Меблі Світ» за лютий, квітень 2012 року та з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Міт» за травень, червень 2012 року. За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 20.11.2013 № 137/11-23-22-02/36904865, в якому відображено висновок Інспекції про фіктивний характер операцій між позивачем та названими контрагентами, та на підставі цього прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Так, на думку відповідача, поставка товарів (будматеріалів та м'ясних продуктів) названими контрагентами не здійснювалась, представлені документи є номінально складеним документообігом, у зв'язку з чим вони не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, право на податковий кредит з ПДВ пов'язується з наявністю документів, що відповідають вимогам достовірності та підтверджують реальність господарської операції.

А відтак наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару у конкретного, задекларованого контрагента.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим відповідно до статті 11 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

У справі, що розглядається, суди не надали будь-якої правової оцінки доводам Інспекції, якими вона заперечує проти права позивача на податковий кредит, не дослідили, чи спричинили господарські операції між позивачем та його контрагентами реальні зміни в майновому стані Підприємства.

Так, оцінюючи податкові наслідки господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Міт», суди встановили, що за договором поставки від 26.03.20.12 № 260301 названий постачальник зобов'язався поставити Підприємству м'ясну сировину; виконання цих операцій оформлено податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями про оплату товару в безготівковому порядку. Придбані м'ясні продукти позивач залишив у цього постачальника на зберіганні на підставі договору відповідального зберігання від 30.03.2012 № 300301.

Розцінивши вказані документи як належні докази реальності розглядуваних операцій, суди не надали правової оцінки установленим Інспекцією обставинам щодо відсутності у товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Міт» матеріально-технічної бази для виконання розглядуваних зобов'язань перед Підприємством, не з'ясували, зокрема, де саме (на яких складських приміщеннях) зберігався товар, не перевірили наявності у товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Міт» права власності (права користування) відповідним приміщенням, не дослідили факту подальшого одержання платником товару з відповідального зберігання тощо.

По епізоду, пов'язаному з формуванням Підприємством податкового кредиту за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Меблі Світ», суди визнали належним доказом виконання задекларованих поставок будівельних матеріалів подані позивачем договори купівлі-продажу, податкові і видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акт приймання-передачі векселя (яким позивач розрахувався за поставлений товар).

При цьому судами також не перевірено твердження податкового органу про відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі Світ» як основних фондів, складських приміщень, трудового персоналу для досягнення результатів будь-якої господарської діяльності, так і активу, що виступав предметом поставки позивачеві. Крім того, зміна грошової форми розрахунків на вексельну форму передбачає також і перевірку, чи було пред'явлено спірний вексель до платежу, чи були вчинені названим постачальником заходи, спрямовані на одержання оплати за поставлений товар тощо.

Слід зазначити й про помилковість надання судами правового значення у світлі реальності господарських операцій обставинам щодо наявності у спірних контрагентів правосуб'єктності на час виконання розглядуваних операцій. Адже саме по собі укладення правочину з юридичною особою, яка має державну та податкову реєстрацію, банківський рахунок та адресу реєстрації лише підтверджує факт реєстрації такої особи з дотриманням законодавчих вимог, однак не є належним доказом реального провадження такою особою господарської діяльності.

Оскільки прийняття рішень у даній справі вимагає додаткового встановлення її обставин, що перебуває поза межами повноважень суду касаційній інстанції, то оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно враховувати наведені у цій ухвалі висновки Вищого адміністративного суду України та, використовуючи процесуальні засоби (як-от - витребування та дослідження необхідних доказів, допит свідків тощо), встановити та надати правову оцінку обставинам, що входять до предмета доказування у справі, і за наслідками встановленого прийняти рішення відповідно до статті 159 КАС.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області задовольнити частково.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 у справі № 811/3967/13-а скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько