Ухвала суду № 56339020, 18.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Шаховніна М.О.

№ 22-ц/796/732/2016 Доповідач - Борисова О.В.

справа № 758/1293/15-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2016 року м. Київ колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.

при секретарі: Мовчан О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Чотирнадцята київська державна нотаріальна контора, комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання недійсними договорів дарування, визнання права власності,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивачі звернулись до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Чотирнадцята київська державна нотаріальна контора, КП «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» та з урахуванням уточнених позовних вимог просили: визнати будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_1; визнати за ОСОБА_1 її частку (долю) у праві власності на будинок на 1/4 частину від всього будинковолодіння; визнати, що частка померлого ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 склала 1/4; визнати договір, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори 18 липня 1996 року та договір дарування житлового будинку укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 03 липня 2014 року недійсними.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Чотирнадцята київська державна нотаріальна контора, КП «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання недійсним договорів дарування, визнання права власності - відмолено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Посилається на те, що рішення суду є незаконним, а тому підлягає скасуванню.

Так в своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що спірне домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 було подаровано двічі. Відповідач ОСОБА_4 не скористалася подарованим їй майном з 1996 року по 2015 рік, а лише здійснила фіктивну угоду дарування та подарувала спірне домоволодіння своєму сину ОСОБА_3

Посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано надані позивачем докази, а саме, що в часи СРСР не було приватної власності та весь житловий фонд ділився на державну та колгоспно-кооперативну власність.

Вказує, що тільки з 1991 року було прийнято Закон про приватизацію житла, а тому приватизація всього домоволодіння в 1996 році повинна була відбуватися з дозволу всіх прописаних в будинку членів сім'ї та позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повинні були приймати участь у приватизації. Проте ОСОБА_5 подарував своїй дочці ОСОБА_4 не приватизоване житло

Позивачі в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 та представник відповідачів в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили її відхилити.

Треті особи: ОСОБА_5, Чотирнадцята київська державна нотаріальна контора, КП «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання, а тому колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано на праві власності за ОСОБА_5 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності з числом кімнат від однієї до п'яти включно від 24 липня 1957 року, який був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Восьмої київської державної нотаріальної контори 06 грудня 1957 року за реєстровим №16112.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до проектів газифікації будинку та водопроводу замовником був ОСОБА_5, вказаний будинок було газифіковано у 1967 році, а водопостачання підведено до будинку у 1970 році.

У п.6 технічного висновку про стан несучих конструкцій та відповідність забудови архітектурно-будівельним нормам від 25 квітня 1996 року зазначено, що будівельні роботи виконані господарчим способом і завершені в 1962 році.

Судом встановлено, що ні позивач ОСОБА_1, ні її покійний чоловік у відповідні органи, які реєструють право власності на будинок не зверталися, право власності ОСОБА_4 не оспорювали, позивачі не заперечували що письмової угоди з ОСОБА_5 про створення спільної власності не укладали.

Як роз'яснено в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року з наступними змінами, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

Судом встановлено, що позивачами відповідно до ст.60 ЦПК України не доведено наявності письмової угоди з власником будинку про створення спільної власності на будинок та не доведено те, що з метою створення спільної власності було добудовано частину будинку за їх власні кошти.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_1, про визнання за ОСОБА_1 її частки (долі) у праві власності на будинок на 1/4 частину від всього будинковолодіння та визнання, що частка померлого ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на спірне будинковолодіння складала 1/4 - немає.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання договорів дарування недійсними виходячи з наступного.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 18 липня 1996 року ОСОБА_5 подарував та ОСОБА_4 прийняла у дар житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з нотаріально посвідченого договору дарування від 03 липня 2014 року ОСОБА_4 подарувала та ОСОБА_3 прийняв у дар житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно даних з витягу державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 липня 2014 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_1.

Звертаючись з позовом до суду про визнання договору дарування від 18 липня 1996 року недійсним позивачі посилалися на те, що він був укладений з порушенням норм ст.48 ЦК УРСР 1963 року.

Частиною 1 ст.48 ЦК УРСР визначено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Проте позивачами не надано доказів на підтвердження того, що при укладення договору від 18 липня 1996 року були порушені вищевказані вимоги закону, а також останніми при укладенні договору не доведено які саме їх права або інтереси були порушені при укладенні договору дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 03 липня 2014 року згідно вимог ст.3 ЦПК України та ст.15 ЦК України.

Посилання апелянта про те, що ОСОБА_5 в порушення норм законодавства без наявності правовстановлюючого документу подарував у 1996 році своїй дочці ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1, що є підставою для визнання договору дарування недійсним колегія суддів не приймає до уваги оскільки вказаний житловий будинок належав ОСОБА_5 на підставі договору на право будівництва житлового будинку посвідченого Восьмою київською державною нотаріальною конторою 06 грудня 1957 року за №16122 у зв'язку з чим він як власник нерухомого майна мав право розпорядитись ним на власний розсуд.

Твердження апелянта про те, що відповідач ОСОБА_4 не скористалася подарованим їй майном та тільки здійснила фіктивний правочин дарування колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи остання проживає та зареєстрована в АДРЕСА_1 та її право власності відповідно до договору дарування від 18 липня 1996 року на вищевказаний житловий будинок було зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації 22 серпня 1996 року за №39779.

Доводи апелянта на те, що позивач та її діти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не приймали участь у приватизації житла колегія суддів не приймає до уваги, оскільки спірний житловий будинок на час вселення позивача ОСОБА_1 не перебував в комунальній або державній власності, а належав ОСОБА_5 на праві власності на підставі договору на право будівництва житлового будинку.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді апелянт не надав будь-яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х ВА Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: