Постанова № 56338942, 02.03.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2016 р. Справа № 920/1621/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Івакіна В.О.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №427 С/1-7) на рішення господарського суду Сумської області від 07.12.2015 року у справі

за позовом ТОВ Агрохім-Партнер, м. Суми,

до ТОВ агрофірми Хоружівка, с. Хоружівка,

про стягнення 358638,36грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з відповідача 358638,36 грн. у звязку з неналежним виконання відповідачем договірних зобов`язань за договором поставки товару на умовах відстрочення платежу № 30 від 19.03.2013року щодо своєчасної оплати товару, в тому числі. курсової різниці, 88717,76 грн., 58203,38 грн. 30% річних, 112320,99 грн. інфляційних збитків, 99396,23 грн. пені, а також 5400,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.12.2015 року (суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми Хоружівка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрохім-Партнер 58203,38 грн. 30% річних, 112320,99 грн. інфляційних збитків, 1000,00 грн. пені, 4048,81 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 07.12.2015 року у справі № 920/1621/15 в частині стягнення 112320,99 грн., прийняти нове рішення, яким відмовити в частині стягнення 112320,99 грн. інфляційних збитків.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні та у відзиві проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення. Представник позивача пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції в частині задоволення позову, вважає його обґрунтованим та законним, оголосив суду зміст відзиву на апеляційну скаргу, просить рішення господарського суду Сумської області від 07 грудня 2015 року у частині стягнення з відповідача: 58203,38 грн. 30% річних, 112320,99 грн. інфляційних збитків, 1000,00 грн. пені, залишити без змін. Крім того, представник позивача просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 07 грудня 2015 року частково, у частині відмови у стягненні 88717,76 грн. курсової різниці та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

05.03.2015р. господарським судом Сумської області було завершено розгляд справи № 920/62/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім-Партнер» до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хоружівка» про стягнення 1 326 801, 21 грн. та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми Хоружівка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрохім-Партнер 250000 грн. 00 коп. основного боргу за договором поставки товару на умовах відстрочення платежу № 30 від 19.03.2013, 1000 грн. 00 коп. пені за несвоєчасні розрахунки, 242500 грн. 00 коп. курсової різниці, 509951 грн. 56 коп. суму 30 % річних, 78586 грн. 32 коп. інфляційних збитків, 100 грн. 00 коп. штрафу, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 26536грн.02коп. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015р. зазначене рішення суду залишено без змін.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується позивачем, на даний час рішення господарського суду від 05.03.2015р. у справі № 920/62/15 відповідачем виконано в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не оплатив товар своєчасно, у звязку з чим згідно з умовами договору відповідачу нараховано 88717,76 грн. курсової різниці, а також 58203,38 грн. 30% річних, 112320,99 грн. інфляційних збитків, 99396,23 грн. пені за період з 12.12.2014 року по 22.09.2015 року.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобовязання не допускається; договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Частиною 1 ст. 530 цього ж Кодексу визначено, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони погодили, що оплата товару згідно договору № 30 від 19.03.2013р. проводиться наступним чином (п.5.4 договору): 20% від вартості товару попередньо оплачується покупцем в строк до 01.04.2013р.; 30% від вартості товару попередньо оплачується покупцем в строк до 01.09.2013р.; 50%% від вартості товару попередньо оплачується покупцем в строк до 15.10.2013р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплатив присуджену до стягнення згідно з судовим рішенням у справі № 920/62/15 заборгованість в сумі 185887,07 грн. 21.09.2015р. та 64112,93 грн. 23.09.2015р. , що підтверджується платіжними дорученнями № 6976 від 21.09.2015р. та № 6989 від 23.09.2015р. та не заперечується позивачем.

Судом встановлено, що обовязок щодо оплати отриманого товару виконаний відповідачем з простроченням.

Згідно з п. 5.1. договору, покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною у додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід'ємною частиною цього договору із врахуванням положень п. 2.4. та розділу 5 договору.

За умовами п. 5.2. договору, відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору, зазначені у додатках і визначені у національній валюті України, еквівалентна курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору.

Відповідно до п. 5.3. договору, вартість товару оплачується на поточний рахунок постачальника в національній валюті, скоригованій пропорційно зміні курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

Сторонами погоджено, у випадку, якщо курс долара США до гривні на день оплати вище, ніж курс долара США до гривні на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S = (А1/А2)*В, де S - ціна товару на момент проплати; В ціна товару на момент підписання даного договору; А2 - курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору; А1 - курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей.

Згідно з умовами договору відстрочення платежу № 30 від 19.03.2013р. та додатків №№ 1, 2, 3, 4, 5 , позивачем розраховано курсову різницю в сумі 88717,76 грн., виходячи з суми заборгованості в розмірі 185887,07 грн. та 64112,97 грн., а також з курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні станом на 11.12.2015року день розрахунку первісних позовних вимог у справі № 920/62/15 (16,060 грн. за 1 долар) та станом на 21.09.2015р. - день сплати суми основного боргу у розмірі 185887,07 грн. , міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив 21,80 грн. за 1 долар США, станом на 23.09.2015р. день сплати суми основного боргу у розмірі 64112,97 грн. , міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив 21,55 грн. за 1 долар США.

Курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти за різних валютних курсів.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Судом встановлено, що згідно з рішенням господарського суду Сумської області від 05.03.2015року у справі № 920/62/15 стягнуто заборгованість за товар поставлений за видатковими накладними, скориговану пропорційно зміні курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару, а саме 250000,00 грн. основна заборгованість, 242500,00 грн. курсова різниця у відповідності до п. 5.2., 5.3. договору та додатків до нього.

Колегія суддів погоджується із доводами місцевого господарського суду про те, що дата прийняття судового рішення вважається датою платежу, тому оскільки курсова різниця вже була стягнута рішенням суду у справі № 920/62/15 у відповідності до умов договору, її повторний перерахунок у зв'язку з невиконанням боржником своїх зобов'язань після ухвалення судового рішення є безпідставним.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах № 904/7587/14 від 03.06.2015року та №11/70-09 від 14.01.2010року.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 88717,76 грн. курсової різниці, за їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Щодо доводів позивача та посилань на Постанову пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до абз. 2 пункту 7.1 Постанову пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Оскільки обов'язок сплати курсової різниці не передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів відхиляє доводи позивача в цій частині.

У відповідності із пунктом 5.3 договору поставки № 30 вартість товару оплачується на поточний рахунок постачальника у національній валюті, скоригованій пропорційно зміні курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

Відповідальність сторін за неналежне виконання договірних зобовязань визначена у розділі 8 договору поставки № 30 від 19.03.2013.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 20.01.11 у справі № 10/25, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Пунктом 8.6 договору поставки товару на умовах відстрочення платежу № 30 від 19.03.2013року , сторони , згідно п.2 ст. 625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за неправомірне користування коштами постачальника сплачує на користь останнього 30% річних.

За прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару, відповідачеві нараховано 30 % річних в сумі 58203,38 грн. за період з 12.12.2014року по 20.09.2015року та з 22.09.2015р. по 22.09.2015р. , виходячи з суми заборгованості в розмірі відповідно 250000,00 грн. та 64112,93 грн.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 625 ЦК України сторони при укладенні правочину можуть погодити інший розмір процентів річних від простроченої суми.

Передбачене законом (статтею 625 ЦК України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, визначення 30% річних від простроченої суми, які сторони погодили у п. 8.6 договору, відповідає приписам чинного законодавства.

Отже, за наявності прострочення грошового зобов'язання та відповідної вимоги кредитора (заявленої в позові) відповідач повинен сплатити проценти річних за ставкою, визначеною в договорі, який у відповідній частині недійсним не визнавався.

На підставі викладеного, враховуючи встановлений факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, а також те, що право позивача щодо стягнення з відповідача 30 % річних, передбачене діючим законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору поставки товару, обґрунтованими, правомірними і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 30% річних в сумі 58203,38 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків в сумі 112320,99 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, 05.03.2015 року Господарський суд Сумської області по справі № 920/62/15 прийняв рішення, яким позов ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» до ТОВ АФ «Хоружівка» про стягнення 1 596 249 грн. 77 коп. задовольнив частково, вирішив стягнути з ТОВ АФ «Хоружівка» на користь ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» 250 000 грн. 00 коп. недоплаченого основного боргу за договором поставки товару на умовах відстрочення платежу № 30 від 19.03.2013, 1000 грн. 00 коп. пені за несвоєчасні розрахунки, 242500 грн. 00 коп. курсової різниці, 509951 грн. 56 коп. - суму 30 % річних, 78586 грн. 32 коп. інфляційних збитків, 100 грн. 00 коп. штрафу, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2653 6грн.02коп.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року зазначене рішення залишено без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник вказує, що оскільки з метою покриття знецінення іноземної валюти за Договором вже було стягнуто 242500 грн. 00 коп. курсової різниці (згідно вищенаведеного рішення суду), ТОВ Агрофірма «Хоружівка» вважає незаконним та безпідставним стягнення інфляційних витрат на той самий основний борг, на який нараховано курсову різницю, оскільки нарахування курсової різниці унеможливлює нарахування індексу інфляції.

Колегія суддів зазначає, що статтею 625 ЦК України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за умови, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання.

Стаття 627 цього ж Кодексу визначає, що Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання з іноземній валюті.

Згідно з ч. 1, 2 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України.

Слід зазначити, що вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (така ж позиція Вищого господарського суду України викладена, зокрема, в постанові від 31.01.2012 року у справі № 18\113-53\81. Оскільки договором визначена прив'язка грошового зобов'язання Покупця до іноземної валюти (п. 5.2. Договору), що покриває знецінення національної валюти, нарахування курсової різниці унеможливлює нарахування індексу інфляції.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних збитків в сумі 112320,99 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.2., 8.3. договору поставки, за прострочення виконання зобов`язання відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань за договором, здійснюється протягом 5 років з моменту підписання договору.

За несвоєчасну оплату товару відповідачу нараховано пеню в сумі 99396,23 грн.. за період з 12.12.2014року по 22.09.2015року, виходячи з суми заборгованості в розмірі 314112,93 грн.

Відповідач, заперечуючи вимоги позивача в частині стягнення пені, зазначає, що штраф в розмірі 100,00 грн. було стягнуто відповідно до рішення господарського суду Сумської області від 05.03.2015р. у справі № 920/62/15, посилаючись на ст.549 ЦК України зазначає, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності , а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, тому просить суд відмовити в задоволенні вимог позивача щодо стягнення 99396,23 грн. пені.

Відповідач у своїй заяві від 01.12.2015р. про зменшення розміру неустойки вважає розмір штрафних санкцій та інших нарахувань значно великим, порівняно з розміром основного боргу та враховуючи факт сплати основного боргу, а також матеріальне становище відповідача, просить суд зменшити розмір нарахованої неустойки (пені та штрафу) , яка підлягає стягненню з відповідача.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

У даному випадку, враховуючи, що відповідачем у повному обсязі сплачено основний борг, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо зменшення, відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача та стягнення з відповідача 1000 ,00 грн. пені. Вказане зменшення, з урахуванням всіх обставин справи, відповідає вимогам співрозмірності та враховує інтереси позивача, що у свою чергу, не суперечить принципу рівності сторін у господарському процесі. Тому, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що у задоволенні позову в іншій частині щодо стягнення з відповідача пені в сумі 98396,23 грн. слід відмовити.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування рішення господарського суду першої інстанції, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 07.12.2015 року скасувати частково у частині стягнення 112320,99 грн. інфляційних збитків, та у цій частині постановити нове рішення, яким відмовити у стягненні 112320,99 грн. інфляційних збитків. В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 09.03.2016 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Івакіна В.О.