Постанова № 56338654, 02.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2016 р. Справа№ 911/3127/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Шевченка Е.О.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Демиденко К.А.

за участю представників:

від позивача: Батрун Л.І. - представник за довіреністю від 02.11.2015 року;

від відповідача: не з'явились,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Аромат»

на рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2015 року

у справі № 911/3127/15 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробіф»

до Дочірнього підприємства «Аромат»

про стягнення 262 494, 30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробіф" звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Аромат" про стягнення 262 494, 30 грн. заборгованості.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.11.2015 року у справі № 911/3127/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 179 649, 85 грн. основного боргу, 26 184, 28 грн. збитків від інфляції, 1 973, 79 грн. - 3% річних та 32 295, 05 грн. пені.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просять рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 року апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Аромат" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю. та призначено до розгляду на 27.01.2016 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року у зв'язку з перебуванням судді Руденко М. А. на лікарняному справу № 911/3127/15 передано до розгляду колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча, Пономаренко Є. Ю., Шевченко Е. О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 року справу № 911/3127/15 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча, Пономаренко Є. Ю., Шевченко Е. О.

У судове засідання 27.01.2016 року представник відповідача не з'явився, однак, через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судове засідання 27.01.2016 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 року відкладено розгляд справи до 02.03.2016 року.

Представник позивача у судовому засіданні 02.03.2016 року заперечував протии доводів апеляційної скарги та просив суд у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання 02.03.2016 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 31.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробіф» (продавець) та Дочірнім підприємством «Аромат» було укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 1 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - продавець зобов'язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність відповідачу - покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ № 3662 - 97 (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити такий товар (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору оплату за товар покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною до даного договору. Ціна на товар може змінюватись.

Згідно п. 2.3 договору в редакції додаткової угоди від 31.12.2014 до договору, при проведені розрахунку за товар покупець здійснює оплату за першу половину місяця продавцеві авансом до 18 числа поточного місяця та до 8 числа наступного місяця - здійснює остаточний розрахунок за попередній місяць.

Пунктом 3.2.1 договору покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених даним договором, оплатити товар.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п.п. 7.1, 7.2 договору).

На виконання умов договору позивач за прийомними квитанціям, які підписані відповідачем та скріплені печаткою підприємства поставив відповідачу товар за який останній в порушення своїх договірних зобов'язань в повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим позивач надіслав відповідачу претензію від 17.04.2015 № 31, в якому вимагав сплатити заборгованість за поставлений товар.

Відповідач надав відповідь на вимогу від 22.04.2015 вих. № 43, в якій зазначає, що зобов'язується провести повну оплату заборгованості та просить відтермінування оплати у зв'язку з складним фінансовим становищем.

Оскільки, відповідач за поставлений товар не розрахувався в повному обсязі, за ним рахується заборгованість в розмірі 179649,85 грн.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, в зв'язку з чим за останнім на час розгляду справи рахується заборгованість в розмірі 179649,85 грн. Доказів сплати зазначеної суми заборгованості відповідач суду не надав.

Розмір зазначеної заборгованості також підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків між сторонами у справі за період з 01.12.2014 по 10.06.2015, відповідно до якого сальдо на користь позивача станом на 10.06.2015 складає суму боргу в розмірі 179649,85 грн. Зазначений акт підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств, завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що приймальні квитанції не можуть бути належними доказами отримання товару, оскільки не містять всіх необхідних реквізитів. При цьому, належними первинними документами для поставки товару є накладна та довіреність.

Водночас, колегія суддів не погоджується із даними твердженнями апеллянта враховуючи наступне.

Так, дійсно в матеріалах справи відсутні видаткові накладні та довіреності на отримання товару.

Водночас, факт отримання відповідачем від позивача товару підтверджується іншими доказами у справі.

Зокрема, як зазначалося вище в матеріалах справи наявні прийомні квитанції на закупівлю молока та молочних продуктів, які підписані представником відповідача та скріплені печаткою підприємства.

При цьому, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів звернення до правоохороних органів, у зв'язку із викраденням або втратою печаткою.

Крім того, факт отримання відповідачем товару підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, який також підписаний відповідачем та скріплений печаткою підприємства, а також здійсненням часткових оплат товару відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність достатніх доказів у справі отримання відповідачем товару на підставі договору № 1 від 31.12.2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Беручи до уваги викладене, зважаючи на те, що відповідач не розрахувався за отриманий товар у повному обсязі, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку позивача інфляційні за період прострочення з 09.01.2015 по 31.05.2015 з простроченої суми складають 47628,97 грн., 3% річних за період прострочення з 09.01.2015 по 15.06.2015 з простроченої суми складають 2026,64 грн.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань (п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14)

При нарахуванні інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань, позивач включає день фактичної сплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, що суперечить п. 1.9 вказаної постанови, у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок.

Так, здійснивши перерахунок 3% річних та збитків від інфляції, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та збитків від інфляції частково, у сумі 1 973, 79 грн. та 26 184, 28 грн. відповідно.

Також, позивач просить суд на підставі п. 4.2 договору стягнути з відповідача за порушення строків проведення розрахунків за прийнятий товар, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення платежу, що за розрахунком позивача за загальний період прострочення з 09.01.2015 по 15.06.2015 складає 33188,84 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п 4.2 договору встановлено, що за несвоєчасне, понад встановлений даним договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, здійснивши перерахунок пені, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені частково у сумі 32 295, 05 грн.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2015 року у справі № 911/3127/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Аромат» на рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2015 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2015 року у справі № 911/3127/15 - без змін.

3. Матеріали справи № 911/3127/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Е.О. Шевченко

Є.Ю. Пономаренко