Ухвала суду № 56338533, 03.03.2016, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

УХВАЛА

"03" березня 2016 р. Справа № 924/1991/15

Господарський суд Хмельницької області у складі: суддя Заярнюк І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом дочірнього підприємства "Сантехсен плюс" Чеського товариства з обмеженою відповідальністю "Імотексен плюс", м. Хмельницький

до ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України, м. Хмельницький

про стягнення фінансової гарантії в розмірі 14723,61 грн.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_2 представник згідно довіреності №11 від 18.11.2015р.;

від відповідача - ОСОБА_3 представник згідно довіреності №422/9/22-70-00.1-10 від 23.01.2015р.

Суть спору: позивач звернувся до суду із позовом про стягнення суми фінансової гарантії в розмірі 14723,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає наступне. У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» здійснювало поставку товару на адресу Дочірнього підприємства «Сантехсен плюс» Чеського Товариства з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» згідно контракту №04/04 від 15 квітня 2013 року. 21 червня 2013 року Дочірнім підприємством «Сантехсен плюс» Чеського Товариства з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» подано митну декларацію за формою 2-МД №400010000/2013/002052. 25 червня 2013 року при митному оформленні партії товару ОСОБА_1 митницею прийняте рішення про коригування митної вартості товарів №400010000/2013/000003/1, на підставі якого оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №4000100000/2013/00008, у якій зазначено наступні причини відмови у прийнятті митної декларації: у зв'язку з ненаданням митним брокером документів, що підтверджують складові митної вартості та прийняттям рішення про коригування заявленої митної вартості. 26 червня 2013 року відповідно до ч. 7 ст. 55 Митного кодексу України, Дочірнім підприємством «Сантехсен плюс» Чеського Товариства з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» подано митну декларацію за формою 2-МД №400010000/2013/002102 для проведення митного оформлення товару, в оформленні якого відмовлено, та випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання у розмірі 14723,61 грн.

Зазначає, що не погодившись з рішенням №4000100000/2013/000003/1 від 25 червня 2013 року про коригування митної вартості товару та відмовою щодо його скасування, Дочірнє підприємство «Сантехсен плюс» Чеського Товариства з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» оскаржило їх до суду. Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року позов Дочірнього підприємства «Сантехсен плюс» Чеського Товариства з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» задоволено та визнано протиправною відмову ОСОБА_1 митниці Міндоходів у скасуванні рішення про коригування митної вартості товарів №4000100000\2013/000003/1 від 25 червня 2013 року, визнано протиправними та скасовано рішення ОСОБА_1 митниці Міндоходів про коригування митної вартості товарів №4000100000/2013/000003/1 від 25 червня 2013 року та картку відмови в прийнятті митної декларації №4000100000/2013/000008 від 25 червня 2013 року. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 митниці Міністерства доходів і зборів України залишено без задоволення, а постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року - без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 митниці Міндоходів залишено без задоволення, а постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року - без змін.

Зауважує, що 1 квітня 2014 року Дочірнє підприємство «Сантехсен плюс» Чеського Товариства з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» звернулося до відповідача із листом про повернення суми фінансової гарантії у розмірі 14723,61 грн. ОСОБА_1 митниці від 8 квітня 2014 року підприємству повідомлено, що з листом про повернення коштів необхідно звернутися до ОСОБА_4 управління ДКС України у Хмельницькій області. 8 липня 2014 року Дочірнє підприємство «Сантехсен плюс» Чеського Товариства з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» звернулося до ОСОБА_4 управління ДКС України у Хмельницькій області із листом про повернення суми фінансової гарантії у розмірі 14723,61 грн. ОСОБА_4 управління ДКС України у Хмельницькій області від 15 липня 2014 року відмовлено у задоволенні заяви та з-поміж іншого зазначено, що кошти може бути повернуто за наявності рішення суду про стягнення коштів з ОСОБА_1 митниці. Керуючись ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України на користь Дочірнього підприємства "Сантехсен плюс" Чеського товариства з обмеженою відповідальністю "Імотексен Плюс" 14723,61 грн. наданої фінансової гарантії.

Представник ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України у своєму клопотанні від 11.01.2016р. та в судовому засіданні 03.03.2016р. відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 80 ГПК України просить суду припинити провадження у справі у звязку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. При цьому зазначає, що відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено категорії справ, які підвідомчі господарським судам. Так, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Зауважує, що пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно статті 546 Митного кодексу України (далі - МКУ) митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів. До таких завдань належить, зокрема, забезпечення справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів щодо їх примусового стягнення у межах повноважень, визначених цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими актами законодавства України, організація застосування гарантій забезпечення сплати митних платежів, взаємодія з банківськими установами та незалежними фінансовими посередниками, що надають такі гарантії (стаття 544 МКУ). Відповідно до пункту 27 частини першої статті 4 МКУ до митних платежів належать: а) мито; б) акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції); в) податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції). Частиною третьою статті 52 МКУ передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право, зокрема, на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Пояснює, що статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Згідно до статті 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема: майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України; фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Поряд з цим, відповідно до пункту 17 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, врегульованими господарським договором. З урахуванням викладеного вважає, що за суб'єктним складом та характером правовідносин справа № 924/1991/15 є справою адміністративної юрисдикції.

Представником позивача, щодо підсудності справи господарському суду зазначив наступне. Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Згідно з п. 17 вказаної постанови, до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах: а) про оскарження нормативно-правових актів, ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність; б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, у сфері господарювання; в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління; г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. Зауважує, що інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. Вважає, що до таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства. Зазначає, що згідно з ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому зазначене майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Стверджує, що у ситуації, що склалася, виникли зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, що врегульовані нормами Цивільного кодексу України, а саме зобов'язання щодо безпідставного набуття грошових коштів у вигляді фінансової гарантії у розмірі 14723 грн. 61 коп. Пояснює, що таким чином, ОСОБА_1 митниця державної фіскальної служби України у вказаних правовідносинах не виступає суб'єктом владних повноважень, оскільки перебуває у рівних умовах з іншим учасником відповідних відносин. На підставі вищевикладеного, вважає, що позов Дочірнього підприємства «Сантехсен плюс» Чеського Товариства з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» до ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України про стягнення набутої без достатньої правової підстави фінансової гарантії в розмірі 14723 грн. 61 коп., підвідомчий господарському суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що провадження у даній справі підлягає припиненню з огляду на наступне.

Згідно зі ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, повязаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Згідно п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 546 Митного кодексу України (далі - МКУ) визначено, що митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів. До таких завдань належить, зокрема, забезпечення справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів щодо їх примусового стягнення у межах повноважень, визначених цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими актами законодавства України, організація застосування гарантій забезпечення сплати митних платежів, взаємодія з банківськими установами та незалежними фінансовими посередниками, що надають такі гарантії (стаття 544 МКУ).

Судом встановлено, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №21599879 від 06.01.2016р. ОСОБА_1 митниця ДФС за організаційно-правовою формою - орган державної влади.

Відповідно до пункту 27 частини першої статті 4 МКУ до митних платежів належать: а) мито; б) акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції); в) податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції).

Згідно з частиною третьою статті 52 МКУ передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право, зокрема, на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Як встановлено судом, у червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» здійснювало поставку товару на адресу Дочірнього підприємства «Сантехсен плюс» Чеського Товариства з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» згідно контракту №04/04 від 15 квітня 2013 року.

21 червня 2013 року Дочірнім підприємством «Сантехсен плюс» Чеського Товариства з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» подано митну декларацію за формою 2-МД №400010000/2013/002052.

25 червня 2013 року при митному оформленні партії товару ОСОБА_1 митницею прийняте рішення про коригування митної вартості товарів №400010000/2013/000003/1, на підставі якого оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №4000100000/2013/00008, у якій зазначено наступні причини відмови у прийнятті митної декларації: у зв'язку з ненаданням митним брокером документів, що підтверджують складові митної вартості та прийняттям рішення про коригування заявленої митної вартості.

26 червня 2013 року відповідно до ч. 7 ст. 55 Митного кодексу України, Дочірнім підприємством «Сантехсен плюс» Чеського Товариства з обмеженою відповідальністю «Імотексен Плюс» подано митну декларацію за формою 2-МД №400010000/2013/002102 для проведення митного оформлення товару, в оформленні якого відмовлено, та випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання у розмірі 14723,61 грн.

Судом зясовано, що позивач просить стягнути з ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України на користь дочірнього підприємства "Сантехсен плюс" Чеського товариства з обмеженою відповідальністю "Імотексен плюс" безпідставно отримані кошти фінансової гарантії, яка передбачена ч.7 ст. 55 Митного кодексу України в сумі 14723,61 грн.

Відповідно до п. 1. ч. 1. ст. 306 Митного кодексу України фінансова гарантія - це спосіб забезпечення сплати митних платежів.

Забезпечення сплати митних платежів фінансовою гарантією здійснюється у таких формах: 1) надання фінансової гарантії, виданої гарантом (гарантія, що надається у вигляді документа); 2) внесення коштів на відповідний рахунок або в касу органу доходів і зборів (грошова застава) (ст. 309 Митного кодексу України).

Згідно з ч. 8, 9 ст. 313 Митного кодексу України при невиконанні зобов'язання, забезпеченого грошовою заставою, сума митних платежів, що підлягає сплаті, перераховується до державного бюджету із сум грошової застави. Порядок внесення грошової застави та її повернення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно до статті 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема: майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України; фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

З огляду на вищевикладене, зважаючи на те, що заявляючи вимогу про стягнення безпідставно отриманих коштів фінансової гарантії, позивач фактично ставить вимогу про примусове повернення частини вже перерахованого до Державного бюджету митного збору, що засвідчує наявність публічно-правових відносин, беручи до уваги, особливий порядок та умови повернення сплачених коштів, враховуючи організаційно-правову форму відповідача, суд вважає, що провадження у справі підлягає припиненню відповідно до п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у звязку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Керуючись ст.ст. 80 (п.1 ч.1), 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі № 924/1991/15 припинити.

СуддяІ.В. Заярнюк

Віддрук. 1 прим.:1- до справи.