Рішення № 56338390, 29.02.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" лютого 2016 р.Справа № 916/4930/15

За позовом: Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Портінвест Лоджистік";

про стягнення 350 729,99 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність № 7 від 04.01.2016р.;

від відповідача: ОСОБА_2 довіреність № 70-15 від 24.12.2015р.;

ОСОБА_3 - довіреність № 71-15 від 24.12.2015р.

У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Портінвест Лоджистік", в якій просить суд стягнути з останнього 350 729,99 грн., з яких 16 615,80 грн. пені; 937,36 грн. 3 % річних; 333 176,83 грн. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 387Т від 30.12.2014р про перевезення транзитних вантажів навалом, що проявилося в несвоєчасній оплаті послуг, у звязку із чим позивачем на підставі п. 6.5 договору було нараховано пеню, 3 % річних, а також інфляційні втрати у розмірах, що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.12.2015р. було порушено провадження у справі №916/4930/15 із призначенням розгляду в засіданні суду 03.02.2016р.

Ухвалою суду від 03.02.2016р., з огляду на нез'явлення в судове засідання представника відповідача, від якого надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, неподання витребуваних ухвалою доказів, а також необхідність додаткового дослідження матеріалів справи, розгляд справи було відкладено на 15.02.2016р.

У судовому засіданні 15.02.2016р. представником відповідача було надано відзив на позов (а.с.66-67), згідно, якого останній, не заперечуючи проти позову, просив суд зменшити розмір пені на 50 % та розмір індексу інфляції до 133 000 грн.

Ухвалою суду від 15.02.2016р. строк розгляду справи за клопотанням представника позивача було продовжено на п'ятнадцять днів, в засіданні суду оголошено перерву до 24.02.2016р.

В засіданні суду 24.02.2016р. представником відповідача було надано пояснення до відзиву (а.с.77-80), в яких останній, фактично, уточнив свою правову позицію та зазначив, що позивачем було невірно розраховано індекс інфляції у звязку із чим він має складати не суму, яка заявлена до стягнення (333 176,83 грн.), а 22 293,13 грн.

Крім того, відповідач також вважає, що відповідно до ч.1 ст. 232 ГК України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобовязання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, покритій цими санкціями, у звязку із чим просить зменшити розмір збитків у вигляді інфляційних втрат сумою, яка не покрита пенею.

У судовому засіданні 24.02.2016р. було оголошено перерву до 29.02.2016р.

В засідання суду 29.02.2016р. зявився представник позивача, який під час розгляду справи по суті в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Представники відповідача в свою чергу частково заперечували проти позову, зокрема, просили суд врахувати позицію, що була викладена ними у відзиві на позов та в поясненнях до нього. Крім того, зазначили, що відзив на позов не є заявою у розумінні ст.78 ГПК України про часткове визнання позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст.2 Закону України Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вищевказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, приймаючи до уваги, що, розглядаючи справу, суд повинен дослідити усі правовідносини, що виникли між сторонами, правові позиції сторін при цьому не є обовязковими для суду, який у відповідності до ст. 43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено судом, 30.12.2014р. між Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (Порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Портінвест Лоджистік" (Вантажовласник) було укладено договір про перевантаження транзитних вантажів навалом № 387Т (а.с.9-15).

Проаналізувавши зміст вказаного договору суд доходить до висновку, що між сторонами було укладено договір про надання послуг.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (Виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (Замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, що визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як встановлено судом з пояснень сторін під час розгляду справи по суті, обома сторонами були визнані обставини, що стосуються виставлення рахунків по договору та їх сплати у дати, які безпосередньо зазначені в розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат (а.с.52), у звязку із чим судом додатково ці обставини не досліджуються.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору, у звязку зі сплатою відповідачем основного боргу, яку було проведено з запізненням, є, виключно, стягнення пені, 3 % річних та інфляційні втрати.

Розглянувши вказані вимоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

Пунктом 6.5 договору сторони встановили, що за порушення строків сплати, Вантажовласник (відповідач) сплачує Порту (позивач) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, сукупний індекс інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, судом, при перевірці розрахунку пені (а.с.52) встановлено його правильність, у звязку із чим вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 16 615,80 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних (а.с.52), дійшов висновку про правильність їх нарахування, у звязку із чим вимоги про їх стягнення у розмірі 937,36 грн. є також такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, оцінюючи вимоги про стягнення з відповідач інфляційних втрат, суд вказує наступне.

Дійсно, відповідно до вищезгаданої ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення

Разом з тим, суд вважає, що позивачем безпідставно нарахована сума втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції на заборгованість, яка мала місце в межах одного місяця, враховуючи наступне.

Так, передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Суд зазначає, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Таким чином, інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно за період повних календарних місяців прострочки платежів, а не за кожний день окремо, оскільки Держкомстат не визначає індекс інфляції на кожен день місяця чи на його частину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2011 року у справі № 4/54-10-1818.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 333 176,83 грн. є такими, що задоволенню не підлягають.

Враховуючи часткове задоволення позову, витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Портінвест Лоджистік" (68000, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, буд. 9/1, код ЄДРПОУ 36978722) на користь Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 01125672) пеню у розмірі 16 615 /шістнадцять тисяч шістсот пятнадцять/ грн. 80 коп.; 3 % річних у сумі 937/девятсот тридцять сім/грн. 36 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 263/ двісті шістдесят три/грн. 30 коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 09 березня 2016 р.

Суддя Ю.М. Щавинська