Рішення № 56338088, 01.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2016Справа №910/933/16за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Акцепт" Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Факторинг"

про застосування наслідків недійсності нікчемних договорів та визнання недійсними договорів

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Іванов А.О. - представник за довіреністю № 102/03 від 21.12.2015.

від відповідача 1: Шевчук А.С. - представник за довіреністю б/н від 09.02.2016.

від відповідача 2: Шевчук А.С. - представник за довіреністю б/н від 14.01.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.01.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Акцепт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Факторинг" про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів та визнання недійсними договорів.

Позовні вимоги обґрунтовані здійсненням під час тимчасової адміністрації позивача перевірки правочинів, вчинених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у зв'язку з чим виявлено ряд правочинів, укладених між позивачем та відповідачем 1 щодо відступлення права вимоги, а саме, договір відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, договір відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, договір відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014, які визнані нікчемними на підставі ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідно до наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» Волощука І.Г. від 16.10.2015 №51-ос. За таких обставин, позивач, керуючись ст. 216 Цивільного кодексу України, просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а саме зобов'язати відповідача 1 повернути позивачу документи, отримані згідно з актами приймання-передачі документації, а саме: оригінал кредитного договору №31-13/817 від 05.02.2013; оригінали додаткових угод №№1-9 до кредитного договору №31-13/817 від 05.02.2013; балансові виписки по рахунках №№ 220355103070, 220805103070; оригінал кредитного договору №389-13 від 11.12.2014; оригінал додаткової угоди №1 від 30.12.2013 до кредитного договору №389-13 від 11.12.2014; оригінал додаткової угоди №2 від 11.03.2014 до кредитного договору №389-13 від 11.12.2014; оригінал додаткової угоди №3 від 30.04.2014 до кредитного договору №389-13 від 11.12.2014; оригінал договору іпотеки №1041 від 30.04.2014; балансові виписки по рахунках №№ 220275140896, 220835140896; оригінал кредитного договору №306-10 від 29.07.2010; оригінали додаткових угод №№1-16 до кредитного договору №306-10 від 29.07.2010; балансові виписки по рахунках №№ 22026573070, 220825073070.

Також, з огляду на те, що 17.07.2015 між відповідачем 1, відповідачем 2 та позивачем було укладено договори про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф, №389-13/14-Ф, № 306-10/14-Ф, за якими замінено первісного боржника (відповідача 1) у зобов'язанні щодо договорів відступлення права вимоги (№31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014) новим боржником (відповідачем 2), а вказані договори відступлення права вимоги є нікчемними, позивач просить суд визнати недійсними договори про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф від 17.07.2015, №389-13/14-Ф від 17.07.2015, № 306-10/14-Ф від 17.07.2015.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.01.2016 порушено провадження у справі № 910/933/16 та справу призначено до розгляду на 09.02.2016.

08.02.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач уточнив позовні вимоги, а саме зазначив, наслідки недійсності щодо яких саме нікчемних договорів він просить застосувати, а саме: договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014.

При цьому, суд зазначає, що дані уточнення за своїм змістом не є зміною підстав чи предмету позову з огляду на посилання позивача на нікчемність вказаних в заяві про уточнення позовних вимог правочинів у самому позові.

Представник відповідача 1 у судове засідання 09.02.2016 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У судове засідання 09.02.2016 з'явились представники позивача та відповідача 2, надали усні пояснення.

Представник відповідача 2 подав документи на виконання вимог ухвали суду та заперечення на позов, відповідно до яких зазначає, що ознака нікчемності правочину полягає в тому, що він є нікчемний в силу закону, а не як наслідок рішень уповноважених осіб, при цьому, реальні підстави для віднесення спірних правочинів щодо відступлення права вимоги до нікчемних відсутні, оскільки, по-перше, банк не здійснював безоплатне відчуження майна на користь відповідача 1, так як умови спірних договорів відступлення права вимоги (№31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014) передбачали оплату за відступлене право, та по-друге, позивачем не доведено, що укладення таких договорів мало наслідком неможливість виконання грошових зобов'язань перед кредиторами, так само як і не доведено, що укладенням наведених договорів відповідачу 1 надано переваги (пільги) тощо. Стосовно вимоги про визнання недійсними договорів про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф від 17.07.2015, №389-13/14-Ф від 17.07.2015, № 306-10/14-Ф від 17.07.2015, відповідач 2 зазначає, що позивачем не вказано, на підставі якої норми законодавства він просить суд визнати їх недійсними, у зв'язку з чим відповідач 2 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Окрім цього, в запереченнях на позов відповідач 2 пояснив, що в угоді №1 про внесення змін та доповнень до договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014 допущена описка в даті укладення договору, а саме в даній додатковій угоді зазначено, що вона була укладена 15.01.2014, а насправді - 15.01.2015.

Враховуючи неявку представника відповідача 1 у судове засідання та необхідність подання доказів справі, суд відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відклав розгляд справи на 23.02.2016, про що виніс відповідну ухвалу.

18.02.2016 відділом діловодства суду отримано від позивача пояснення по справі, відповідно до яких позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

В судове засідання 23.02.2016 з'явились представники сторін, позивач подав суду додаткові документи по справі.

Представник відповідача, в свою чергу, подав суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/2339/16.

Судом відкладено розгляд даного клопотання до наступного судового засідання. За таких обставин, у судовому засіданні 23.02.2016 оголошено перерву до 01.03.2016. При цьому, судом зобов'язано відповідача 1 надати у наступне судове засідання відповідні документи (копії кредитних договорів, за якими відступлено право вимоги за Договором про відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, Договором про відступлення права вимоги № 389-13/14-Ф від 30.10.2014 та Договором про відступлення права вимоги № 306-10/14-Ф від 30.10.2014; письмові пояснення і докази виконання боржниками (за кредитними договорами) зобов'язань за Договором про відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, Договором про відступлення права вимоги № 389-13/14-Ф від 30.10.2014 та Договором про відступлення права вимоги № 306-10/14-Ф від 30.10.2014 на користь відповідача 1; письмові пояснення щодо дати укладення Угоди № 1 про внесення змін та доповнень до Договору про відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф від 30.10.2014 та строку сплати відшкодування за відступлення права вимоги, зазначеного у п. 2.1.1 вказаної угоди; докази сплати відшкодування за відступлення права вимоги за Договором про відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, Договором про відступлення права вимоги № 389-13/14-Ф від 30.10.2014 та Договором про відступлення права вимоги № 306-10/14-Ф від 30.10.2014 (копії платіжних доручень, банківських виписок, тощо); письмові пояснення на позовні вимоги з доданням доказів, що підтверджують викладені в них обставини), про що зазначено у протоколі судового засідання від 23.02.2016.

29.02.2016 відділом діловодства суду отримано від відповідача 1 пояснення, а також від відповідача 1 та відповідача 2 заперечення на позов, відповідно до яких відповідач 1 та відповідач 2 заперечують проти позову, зокрема, з підстав того, що невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за правочином не тягне наслідків визнання правочинів нікчемними.

В судове засідання 01.03.2016 з'явились представники позивача, відповідача 1 та відповідача 2. Представник позивача підтримав позовні вимоги, відповідачі 1 та 2 заперечували проти позову з підстав, викладених у запереченнях на позов.

Представник відповідача 1 у даному судовому засіданні подав суду документи на виконання вимог суду, зокрема, копії кредитних договорів, за якими відступлено право вимоги за договорами про відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, № 389-13/14-Ф від 30.10.2014 та № 306-10/14-Ф від 30.10.2014, а саме: кредитного договору №31-13/817 від 05.02.2013, кредитного договору №306-10 від 29.07.2010, кредитного договору № 389-13 від 11.12.2013.

У даному судовому засіданні представник відповідача 1 подав суду пояснення щодо клопотання про зупинення провадження у справі, відповідно до яких наполягає на задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, поданого 23.02.2016, з тих підстав, що у справі №826/2339/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії встановлюються обставини, що відносяться до виключної компетенції судів адміністративної юрисдикції, зокрема, щодо оскарження до адміністративних судів рішень, бездіяльності суб'єктів владних повноважень. З урахуванням тієї обставини, що позивач звернувся до господарського суду в межах реалізації наданих йому владних повноважень, та оскільки позивач обґрунтовує свій позов віднесенням оспорюваних правочинів до категорії нікчемних, виявлених при реалізації владної управлінської функції, наданої йому положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідач 1 вважає, що вказану справу неможливо розглянути до вирішення іншої, пов'язаної з нею справи (справи № 826/2339/16).

Розглянувши клопотання відповідача 1 про зупинення провадження у справі, подане 23.02.2016, судом відмовлено в його задоволенні з огляду на такі обставини.

Як передбачено ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

В свою чергу, клопотання про зупинення провадження обґрунтоване встановленням у справі № 826/2339/16 обставин правомірності наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк «Національні інвестиції» Волощука І.Г. від 16.10.2015 №51-ос, на підставі якого позивачем подано даний позов, щодо нікчемності договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014.

Суд зазначає, що питання правомірності самого наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк «Національні інвестиції» Волощука І.Г. від 16.10.2015 №51-ос не входить до предмету дослідження у даній справі з огляду на те, що позов обґрунтований фактично обставинами нікчемності договорів про відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, № 389-13/14-Ф від 30.10.2014 та № 306-10/14-Ф від 30.10.2014, нікчемність яких лише оформлена таким наказом від 16.10.2015 №51-ос. Отже, суд дійшов висновку, що підставою позову в даній справі є нікчемність договорів про відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, № 389-13/14-Ф від 30.10.2014 та № 306-10/14-Ф від 30.10.2014 відповідно до приписів ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку з чим предметом доказування є наявність обставин, з якими закон повязує нікчемність вказаних правочинів.

В той же час, відповідачем 1 не обґрунтовано, чим викликана неможливість розгляду даної справи до пов'язаної з нею справи № 826/2339/16, а тому, з огляду на надані господарському суду відповідні процесуальні права, передбачені процесуальним законом, зокрема щодо здійснення оцінки наявних у справі доказів, в задоволенні клопотання відповідача 1 судом відмовлено.

В даному судовому засіданні представником відповідача 1 також подано клопотання про зупинення провадження у справі до перевірки Конституційним судом України на предмет відповідності вимогам Конституції України положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Розглянувши зазначене клопотання, судом також відмовлено в його задоволенні з підстав необґрунтованості обставин неможливості розгляду даної справи до перевірки Конституційним судом України відповідності вимогам Конституції України положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, суд зазначає, що згідно з положеннями ст. 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами, зокрема, є встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

За таких обставин, у випадку встановлення Конституційним Судом України неконституційності положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, в застосованій судом частині, відповідач 1 буде не позбавлений права подати відповідну заяву про перегляд рішення суду у даній справі за нововиявленими обставинами.

У судовому засіданні 01.03.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

30.10.2014 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» (первісний кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» (новий кредитор, відповідач 1) було укладено договір відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф (далі - Договір 1).

Згідно з п. 1.2. Договору 1 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за договором, укладеним між первісним кредитором та Сандулом О.В. (боржник), а саме кредитним договором №31-13/817 від 05.02.2013 з лімітом кредитування у розмірі 50580000,00 грн. Загальна сума заборгованості станом на день укладення цього договору складає 40597282,00 грн. основної суми кредиту, 4048602,69 грн.

Як встановлено п. 1.3. Договору 1, за цим договором до нового кредитора переходить право вимоги вимагати замість первісного кредитора від боржника належного та реального виконання наступної частини обов'язків: повернення грошового зобов'язання в розмірі 40597282,00 грн., залишок отриманого боржником кредиту згідно з договором, укладеним між первісним кредитором та боржником кредитного договору; повернення нарахованих відсотків на суму кредиту у розмірі 4048602,69 грн. станом на дату підписання цього договору.

Згідно з п. 1.4. Договору 1 загальна сума відшкодування за відступлення права вимоги за цим договором складає 44199425,85 грн.

Права вимоги, що передаються за цим договором, переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання цього договору (п. 1.5. Договору 1).

Відповідно до п. 2.1. Договору 1, новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредитору після набрання чинності цього договору, в строк до 15.01.2015 відшкодування за відступлення права вимоги за договором в сумі 44199425,85 грн. на рахунок №373958006 в АТ «Банк «Національні інвестиції».

Факт передачі первісним кредитором новому кредитору документів засвідчується складанням акту прийому-передачі, який підписується повноважними представниками первісного кредитора та нового кредитора (п. 2.2.1. Договору 1).

Пунктом 4.1. Договору 1 сторони погодили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання своїх зобов'язань за цим договором.

За змістом п. 4.2. Договору 1, у випадку, якщо новий кредитор не здійснить переказ грошових коштів в порядку, на умовах і у строки, передбачені п. 2.1.1. цього договору, право вимоги за кредитним договором, що було відступлене за цим договором, до нового кредитора не переходить та безумовно залишається у первісного кредитора. В такому випадку цей договір припиняється в день, наступний за датою, визначеною в п. 2.1.1., коли новий кредитор повинен був здійснити остаточний розрахунок з первісним кредитором.

Судом встановлено, що відповідно до акту приймання-передачі документації від 30.10.2014, позивач та відповідач 1 склали цей акт, за яким позивач у відповідності до договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014 передав, а відповідач 1 прийняв такі документи: кредитний договір №31-13/817 від 05.02.2013, додаткові угоди до кредитного договору №№1-9, балансова виписка по рахунку №220355103070, балансова виписка по рахунку №220805103070. Вказаний акт підписаний позивачем та відповідачем 1 та скріплений їх печатками.

Угодою №1 про внесення змін та доповнень до договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014 позивачем та відповідачем 1 погоджено викласти п. 2.1. Договору 1 в новій редакції, а саме: новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредиторові після набрання чинності цього договору, в строк до 14.01.2016 відшкодування відступлення права вимоги за кредитним договором в сумі 44199425,85 грн. При цьому, вказана Угода №1 датована 15.01.2014. Щодо дати Угоди №1 - 15.01.2014, то відповідач 2 у судовому засіданні 09.02.2016 надав письмові пояснення, що у вказаній угоді має місце помилка в даті, насправді датою її підписання була 15.01.2015. В свою чергу, позивач заперечував проти доводів відповідача 2 щодо описки в році укладення такої Угоди №1 через те, що дата договору є його істотною умовою, а також з тих підстав, що сторони не були позбавлені укласти додаткову угоду про виправлення дати укладення Угоди №1.

З урахуванням того, що датою укладення основного договору (договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф) було 30.10.2014, відтак угода, якою до такого договору вносяться зміни, не може бути укладена раніше дати укладення основного договору, а тому, керуючись принципом розумності, суд дійшов висновку, що фактично датою укладення Угоди №1 про внесення змін та доповнень до договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014 було 15.01.2015. При цьому, заперечень щодо дня і місяця укладення Угоди №1 позивачем зазначено не було.

30.10.2014 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» (первісний кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» (новий кредитор, відповідач 1) було укладено договір відступлення права вимоги №389-13/14-Ф (далі - Договір 2).

Згідно з п. 1.2. Договору 2 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за договором, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 (боржник), а саме кредитним договором №389-13 від 11.12.2013 з лімітом кредитування у розмірі 25000000,00 грн. Загальна сума заборгованості станом на день укладення цього договору складає 23590886,44 грн. основної суми кредиту, 260614,06 грн.

Як встановлено п. 1.3. Договору 2, за цим договором до нового кредитора переходить право вимоги вимагати замість первісного кредитора від боржника належного та реального виконання наступної частини обов'язків: повернення грошового зобов'язання в розмірі 23590886,44 грн., залишок отриманого боржником кредиту згідно з договором, укладеним між первісним кредитором та боржником кредитного договору; повернення нарахованих відсотків на суму кредиту у розмірі 260614,06 грн. станом на дату підписання цього договору.

Згідно з п. 1.4. Договору 2 загальна сума відшкодування за відступлення права вимоги за цим договором складає 23612985,50 грн.

Права вимоги, що передаються за цим договором, переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання цього договору (п. 1.5. Договору 2).

Відповідно до п. 2.1. Договору 2, новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредитору після набрання чинності цього договору, в строк до 15.01.2015 відшкодування за відступлення права вимоги за договором в сумі 23612985,50 грн. на рахунок №373958006 в АТ «Банк «Національні інвестиції».

Факт передачі первісним кредитором новому кредитору документів засвідчується складанням акту прийому-передачі, який підписується повноважними представниками первісного кредитора та нового кредитора (п. 2.2.1. Договору 2).

Пунктом 4.1. Договору 2 сторони погодили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання своїх зобов'язань за цим договором.

За змістом п. 4.2. Договору 2, у випадку, якщо новий кредитор не здійснить переказ грошових коштів в порядку, на умовах і у строки, передбачені п. 2.1.1. цього договору, право вимоги за кредитним договором, що було відступлене за цим договором, до нового кредитора не переходить та безумовно залишається у первісного кредитора. В такому випадку цей договір припиняється в день, наступний за датою, визначеною в п. 2.1.1., коли новий кредитор повинен був здійснити остаточний розрахунок з первісним кредитором.

Судом встановлено, що відповідно до акту приймання-передачі документації від 30.10.2014, позивач та відповідач 1 склали цей акт, за яким позивач у відповідності до договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф передав, а відповідач 1 прийняв такі документи: кредитний договір №389-13 від 11.12.2013, додаткові угоди до кредитного договору №№1-3, договір іпотеки №1041 від 30.04.2014, балансова виписка по рахунку №220275140896, балансова виписка по рахунку №220835140896. Вказаний акт підписаний позивачем та відповідачем 1 та скріплений їх печатками.

Угодою №1 від 15.01.2015 про внесення змін та доповнень до договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014 позивачем та відповідачем 1 погоджено викласти п. 2.1. Договору 2 в новій редакції, а саме: новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредиторові після набрання чинності цього договору, в строк до 14.01.2016 відшкодування відступлення права вимоги за кредитним договором в сумі 23612985,50 грн.

30.10.2014 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» (первісний кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» (новий кредитор, відповідач 1) було укладено договір відступлення права вимоги №306-10/14-Ф (далі - Договір 3).

Згідно з п. 1.2. Договору 3 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за договором, укладеним між первісним кредитором та Сандулом О.В. (боржник), а саме кредитним договором №306-10 від 29.07.2010 з лімітом кредитування у розмірі 32400000,00 грн. Загальна сума заборгованості станом на день укладення цього договору складає 32400000,00 грн. основної суми кредиту, 181993,29 грн.

Як встановлено п. 1.3. Договору 3, за цим договором до нового кредитора переходить право вимоги вимагати замість первісного кредитора від боржника належного та реального виконання наступної частини обов'язків: повернення грошового зобов'язання в розмірі 32400000,00 грн., залишок отриманого боржником кредиту згідно з договором, укладеним між первісним кредитором та боржником кредитного договору; повернення нарахованих відсотків на суму кредиту у розмірі 181993,29 грн. станом на дату підписання цього договору.

Згідно з п. 1.4. Договору 3 загальна сума відшкодування за відступлення права вимоги за цим договором складає 32256173,36 грн.

Права вимоги, що передаються за цим договором, переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання цього договору (п. 1.5. Договору 3).

Відповідно до п. 2.1. Договору 3, новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредитору після набрання чинності цього договору, в строк до 15.01.2015 відшкодування за відступлення права вимоги за договором в сумі 32256173,36 грн. на рахунок №373958006 в АТ «Банк «Національні інвестиції».

Факт передачі первісним кредитором новому кредитору документів засвідчується складанням акту прийому-передачі, який підписується повноважними представниками первісного кредитора та нового кредитора (п. 2.2.1. Договору 3).

Пунктом 4.1. Договору 3 сторони погодили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання своїх зобов'язань за цим договором.

За змістом п. 4.2. Договору 3, у випадку, якщо новий кредитор не здійснить переказ грошових коштів в порядку, на умовах і у строки, передбачені п. 2.1.1. цього договору, право вимоги за кредитним договором, що було відступлене за цим договором, до нового кредитора не переходить та безумовно залишається у первісного кредитора. В такому випадку цей договір припиняється в день, наступний за датою, визначеною в п. 2.1.1., коли новий кредитор повинен був здійснити остаточний розрахунок з первісним кредитором.

Судом встановлено, що відповідно до акту приймання-передачі документації від 30.10.2014, позивач та відповідач 1 склали цей акт, за яким позивач у відповідності до договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф передав, а відповідач 1 прийняв такі документи: кредитний договір №306-10 від 29.07.2010, додаткові угоди до кредитного договору №№1-16, балансову виписку по рахунку №220265073070, балансова виписка по рахунку №220825073070. Вказаний акт підписаний позивачем та відповідачем 1 та скріплений їх печатками.

Угодою №1 від 15.01.2015 про внесення змін та доповнень до договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014 позивачем та відповідачем 1 погоджено викласти п. 2.1. Договору 3 в новій редакції, а саме: новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредиторові після набрання чинності цього договору, в строк до 14.01.2016 відшкодування відступлення права вимоги за кредитним договором в сумі 32256173,36 грн.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем 1 договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, а також договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами про відступлення права вимоги (правочинами щодо заміни кредитора в зобов'язанні).

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що в подальшому між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено договори про переведення боргу, за якими замінено первісного боржника (відповідача 1) у зобов'язаннях, що виникли з договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014 та №306-10/14-Ф від 30.10.2014.

Так, 17.07.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» (кредитор, позивач), Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» (первісний боржник, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес-Факторинг» (новий боржник, відповідач 2) було укладено договір про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф (далі - Договір 4).

Відповідно до п. 1. Договору 4, цим договором регулюються відносини, пов'язані з заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає із договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, укладеним між первісним боржником та кредитором.

Згідно з п. 2. Договору 4 первісний боржник переводить борг за договором відступлення права вимоги, а новий боржник приймає на себе зобов'язання за договором відступлення права вимоги.

Кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника (відповідача 1) новим боржником (відповідачем 2) в договорі відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014 і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 3. Договору 4).

17.07.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» (кредитор, позивач), Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» (первісний боржник, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес-Факторинг» (новий боржник, відповідач 2) було укладено договір про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №389-13/14-Ф (далі - Договір 5).

Відповідно до п. 1. Договору 5, цим договором регулюються відносини, пов'язані з заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає із договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, укладеним між первісним боржником та кредитором.

Згідно з п. 2. Договору 5 первісний боржник переводить борг за договором відступлення права вимоги, а новий боржник приймає на себе зобов'язання за договором відступлення права вимоги.

Кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника (відповідача 1) новим боржником (відповідачем 2) в договорі відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014 і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 3. Договору 5).

17.07.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» (кредитор, позивач), Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» (первісний боржник, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес-Факторинг» (новий боржник, відповідач 2) було укладено договір про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №306-10/14-Ф (далі - Договір 6).

Відповідно до п. 1. Договору 6, цим договором регулюються відносини, пов'язані з заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає із договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014, укладеним між первісним боржником та кредитором.

Згідно з п. 2. Договору 6 первісний боржник переводить борг за договором відступлення права вимоги, а новий боржник приймає на себе зобов'язання за договором відступлення права вимоги.

Кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника (відповідача 1) новим боржником (відповідачем 2) в договорі відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014 і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 3. Договору 6).

Дослідивши зміст укладених між позивачем, відповідачем 1 та відповідачем 2 договору про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф від 17.07.2015, договору про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №389-13/14-Ф від 17.07.2015, а також договору про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №306-10/14-Ф від 17.07.2015, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами про переведення боргу (правочинами щодо заміни боржника у зобов'язанні).

За змістом ст. 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (ст. 521 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 613 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 172 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «БАНК «НАЦІОНАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», начальнику відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волощуку Ігорю Григоровичу строком на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно (копія рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №172 від 17.09.2015 долучена позивачем до позову).

Судом встановлено, що наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції» Волощука І.Г. №51-ос від 16.10.2015 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)» відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та протоколу від 16.10.2015 Комісії з перевірки правочинів (інших договорів), укладених Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» за період з 18.09.2014 по 18.09.2015, створеною згідно з наказом №32 від 22.09.2015, визнано нікчемними правочини (договори) відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт», а саме: договір відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014 щодо передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» права вимоги за кредитним договором від 05.02.2013 №31-13/817, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» та ОСОБА_2.; договір відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014 щодо передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» права вимоги за кредитним договором від 11.12.2013 №389-13, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» та ОСОБА_1; договір відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014 щодо передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» права вимоги за кредитним договором від 29.07.2010 №306-10, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» та ОСОБА_2.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції» Волощуком І.Г. було складено повідомлення про нікчемність правочинів, адресоване Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт», відповідно до якого останнє повідомляється про нікчемність договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, а також договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014 з тих підстав, що банк за наведеними договорами безоплатно здійснив відчуження майна, банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним, банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, факторинг) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Вказаним повідомленням про нікчемність правочинів позивач просив повернути протягом десяти днів всі отримані згідно з умовами нікчемних договорів оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи).

Судом встановлено, що відповідно до постанови Правління НБУ від 01 грудня 2015 року № 853 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 грудня 2015 року № 214, «Про початок процедури ліквідації АТ «БАНК «НАЦІОНАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», начальнику відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волощуку Ігорю Григоровичу на два роки з 03 грудня 2015 року до 02 грудня 2017 року включно (копія рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.12.2015 №214 долучена позивачем до позову).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на здійснення Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції» Волощуком І.Г. під час тимчасової адміністрації позивача перевірки правочинів, вчинених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у зв'язку з чим виявлено ряд правочинів, укладених між позивачем та відповідачем 1 щодо відступлення права вимоги, а саме, договір відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, договір відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, договір відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014, які визнані нікчемними на підставі ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідно до наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» Волощука І.Г. від 16.10.2015 №51-ос. При цьому, як зазначено в позові, підставами для визнання таких правочинів нікчемними є те, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»); банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

За таких обставин, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, поданої 08.02.2016, позивач, керуючись ст. 216 Цивільного кодексу України, просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів: договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014, а саме зобов'язати відповідача 1 повернути позивачу документи, отримані згідно з актами приймання-передачі документації, а саме: оригінал кредитного договору №31-13/817 від 05.02.2013; оригінали додаткових угод №№1-9 до кредитного договору №31-13/817 від 05.02.2013; балансові виписки по рахунках №№ 220355103070, 220805103070; оригінал кредитного договору №389-13 від 11.12.2014; оригінал додаткової угоди №1 від 30.12.2013 до кредитного договору №389-13 від 11.12.2014; оригінал додаткової угоди №2 від 11.03.2014 до кредитного договору №389-13 від 11.12.2014; оригінал додаткової угоди №3 від 30.04.2014 до кредитного договору №389-13 від 11.12.2014; оригінал договору іпотеки №1041 від 30.04.2014; балансові виписки по рахунках №№ 220275140896, 220835140896; оригінал кредитного договору №306-10 від 29.07.2010; оригінали додаткових угод №№1-16 до кредитного договору №306-10 від 29.07.2010; балансові виписки по рахунках №№ 22026573070, 220825073070.

Також, з огляду на те, що 17.07.2015 між відповідачем 1, відповідачем 2 та позивачем було укладено договори про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф, №389-13/14-Ф, № 306-10/14-Ф, за якими замінено сторону первісного боржника (відповідача 1) у зобов'язанні щодо договорів відступлення права вимоги (№31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014) новим боржником (відповідачем 2), а вказані договори відступлення права вимоги є нікчемними, позивач просить суд визнати недійсними договори про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф від 17.07.2015, №389-13/14-Ф від 17.07.2015, № 306-10/14-Ф від 17.07.2015.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 172 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «БАНК «НАЦІОНАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Як встановлено судом, наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції» Волощука І.Г. №51-ос від 16.10.2015 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)» відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та протоколу від 16.10.2015 Комісії з перевірки правочинів (інших договорів), укладених Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» за період з 18.09.2014 по 18.09.2015, створеною згідно з наказом №32 від 22.09.2015, визнано нікчемними правочини (договори) відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі, укладеними між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт», а саме: договір відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014 щодо передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» права вимоги за кредитним договором від 05.02.2013 №31-13/817, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» та ОСОБА_2.; договір відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014 щодо передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» права вимоги за кредитним договором від 11.12.2013 №389-13, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» та ОСОБА_1.; договір відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014 щодо передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» права вимоги за кредитним договором від 29.07.2010 №306-10, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» та ОСОБА_2.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Як встановлено судом, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції» Волощуком І.Г. було складено повідомлення про нікчемність правочинів, адресоване Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт», відповідно до якого останнє повідомляється про нікчемність договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, а також договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014 з тих підстав, що банк за наведеними договорами безоплатно здійснив відчуження майна, банк взяв на себе зобов'язання , внаслідок чого він став неплатоспроможним, банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, факторинг) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Вказаним повідомленням про нікчемність правочинів позивач просив повернути протягом десяти днів всі отримані згідно з умовами нікчемних договорів оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи).

Спір у справі виник з підстав визнання Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції» Волощуком І.Г. в порядку здійснення перевірки правочинів, вчинених протягом року до ведення в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції» тимчасової адміністрації, відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», спірних договорів відступлення права вимоги нікчемними, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності таких правочинів, а також про визнання недійсними договорів переведення боргу, що слідували за зазначеними договорами відступлення права вимоги.

За таких обставин, оскільки правочини, перевірка яких здійснюється в порядку ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», можуть вважатись нікчемними лише з підстав, передбачених цим законом, в справі про застосування наслідків нікчемних правочинів суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх нікчемність і настання певних юридичних наслідків. При цьому, суд керується нормами ст.ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України з огляду на те, що правовідносини мають господарсько-правовий характер.

З огляду на заявлені підстави позову, позивач вважає, що договори відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014 та №306-10/14-Ф від 30.10.2014 (Договори 1 та 3) є нікчемними, оскільки банк за ними безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, а договір відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014 (Договір 2) є нікчемним з тих підстав, що банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Згідно з приписами ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як зазначено вище, згідно з п.п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1); банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7).

Щодо договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014, які, на думку позивача, є нікчемними, оскільки позивач (банк) безоплатно здійснив відчуження майна (майнових прав), з огляду на нездійснення будь-яких операцій з перерахунку коштів за відступлення права вимоги за вказаними договорами, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ст. 626 Цивільного кодексу).

Як встановлено судом, згідно з п. 1.4. договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014 загальна сума відшкодування за відступлення права вимоги за цим договором складає 44199425,85 грн. Відповідно до п. 2.1. договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредитору після набрання чинності цього договору, в строк до 15.01.2015 відшкодування за відступлення права вимоги за договором в сумі 44199425,85 грн. на рахунок №373958006 в АТ «Банк «Національні інвестиції».

При цьому, як встановлено судом, Угодою №1 від 15.01.2015 про внесення змін та доповнень до договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014 позивачем та відповідачем 1 викладено п. 2.1. вказаного договору в новій редакції, а саме: новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредиторові після набрання чинності цього договору, в строк до 14.01.2016 відшкодування відступлення права вимоги за кредитним договором в сумі 44199425,85 грн.

Як встановлено судом, згідно з п. 1.4. договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014 загальна сума відшкодування за відступлення права вимоги за цим договором складає 32256173,36 грн. Відповідно до п. 2.1. договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014, новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредитору після набрання чинності цього договору, в строк до 15.01.2015 відшкодування за відступлення права вимоги за договором в сумі 32256173,36 грн. на рахунок №373958006 в АТ «Банк «Національні інвестиції».

При цьому, як встановлено судом, Угодою №1 від 15.01.2015 про внесення змін та доповнень до договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014 позивачем та відповідачем 1 викладено п. 2.1. вказаного договору в новій редакції, а саме: новий кредитор зобов'язаний переказати первісному кредиторові після набрання чинності цього договору, в строк до 14.01.2016 відшкодування відступлення права вимоги за кредитним договором в сумі 32256173,36 грн.

За таких обставин, у відповідача 1, як сторони договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014, до якої переходить право вимоги за кредитними договорами, за умовами наведених договорів відступлення права вимоги виник обов'язок з оплати відшкодування за відступлення права вимоги, що згідно з п. 1.4. договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014 складає 44199425,85 грн., а п. 1.4. договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014 - 32256173,36 грн.

Відтак, норми п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо нікчемності безоплатних правочинів банку, в даному випадку не можуть бути застосовані як підстава нікчемності договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014, оскільки, як встановлено вище, умовами зазначених договорів передбачено обов'язок нового кредитора (відповідача 1) здійснити перерахування на користь позивача грошових коштів за набуте право вимоги, а отже відчуження майнових прав банку за вказаними договорами відбулось не безоплатно.

В той же час, доводи позивача щодо нездійснення будь-яких операцій з перерахунку грошових коштів за відступлення права вимоги за договорами відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014, якими позивач обґрунтовує їх нікчемність, не приймаються судом з огляду на таке.

Як передбачено ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 538 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Так, доводи позивача щодо нікчемності правочинів (договорів про відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014) в порядку п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» базуються на обставинах невчинення стороною таких договорів (відповідачем 1) дій, спрямованих на здійснення оплати відшкодування отриманого права вимоги за цими договорами.

Відповідно до п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року N 18, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд відзначає, що дослідження питання здійснення відповідачем 1 повної/часткової оплати за наведеними вище договорами про відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014 не входить до предмету доказування у даній справі, оскільки позовні вимоги в частині даних договорів ґрунтуються на обставинах їх нікчемності через безоплатність таких договорів, однак виключно у зв'язку з невиконанням відповідачем 1 своїх обов'язків з оплати суми відшкодування відступлення права вимоги. Отже, самостійною підставою позову, що, на думку позивача, дає підстави для висновку про нікчемність договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014, в даному випадку є обставини невиконання контрагентом умов таких договорів.

Як зазначено вище, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, обставини недійсності (нікчемності) правочинів перевіряються судом саме на момент їх укладення, водночас питання виконання сторонами погоджених умов договорів не пов'язано з недійсністю таких договорів.

Так, як зазначено в п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11, за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Окрім того, суд зазначає, що доводи позивача про невиконання відповідачем 1 умов договорів про відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014 не можуть свідчити і про фіктивність таких правочинів з огляду на таке.

Відповідно до п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11, фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Таким чином, позивачем не доведено, що обидві сторони при вчиненні вищевказаних правочинів не мали наміру на створення правових наслідків, що породжуються відповідними правочинами, та саме лише невиконання передбачених договорами зобов'язань не може свідчити про фіктивність таких договорів.

Стосовно ж договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, який, на думку позивача, є нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки його умови передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, суд зазначає таке.

Так, позивач зазначає, що 10.08.2015 (дату здійснення оплати за договором відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014) зафіксовано операцію надходження значних коштів на рахунок відповідача 2 №2650430121865, що зумовлювало ризик повного чи часткового незадоволення вимог цього кредитора (у разі прийняття рішення щодо ліквідації банку), однак з огляду на оплату з вказаного рахунку коштів за відступлення права вимоги за договором відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, останній спрямований на надання окремому кредитору - відповідачу 2 - переваг (пільг), прямо не встановлених для цього законодавством чи внутрішніми документами банку.

Суд з цього приводу зазначає, що за змістом ст. 511 Цивільного кодексу України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи; у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес-Факторинг» не є стороною договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014 та, за відсутності доказів протилежного, не є особою, для якої вказаний правочин створює будь-які права чи обов'язки, оскільки договір, виходячи з його правової природи, регулює правовідносини між його сторонами виключно в межах його предмету.

В даному випадку предметом договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014 є передання первісним кредитором новому кредитору належного первісному кредитору права вимоги за договором, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 (боржник), а саме кредитним договором №389-13 від 11.12.2013.

За таких обставин, оскільки умовою нікчемності правочину на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є надання за умовами саме такого (що підлягає перевірці) правочину (договору) кредиторові банку переваг (пільг), прямо не встановлених для цього законодавством чи внутрішніми документами банку, а спірний договір №389-13/14-Ф від 30.10.2014, зокрема станом на дату його укладення, самостійно не регулював жодних відносин, учасником яких є відповідач 2, та не створював для останнього будь-яких прав чи обов'язків, такий договір, відповідно, самостійно не може і надавати відповідачу 2 особливі переваги (пільги), про які йдеться в позові.

Більше того, суд зазначає, що викладені в позові доводи позивача не підтверджені жодними доказами.

При цьому, суд зазначає, що умовами договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014 не передбачено, що оплата відшкодування відступлення права вимоги буде відбуватись на користь банку саме відповідачем 2 з конкретно банківського рахунку. Крім того, як вже було зазначено судом, обставини щодо нікчемності правочину повинні встановлюватись судом на момент його укладення та жодним чином не пов'язуватись з його фактичним виконанням чи невиконанням.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати договір відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, договір відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, а також договір відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014 нікчемними в порядку п.п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, судом, з огляду на правову природу договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014 та норму ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з метою дослідження умов кредитних договорів, за якими було здійснено уступку прав, на предмет відсутності обмежень щодо заміни кредитора в зобов'язанні (відступлення права вимоги), ухвалою суду від 25.01.2016 про порушення провадження у справі та ухвалою суду від 09.02.2016 було зобов'язано сторін надати суду копії кредитних договорів, за якими відступлено право вимоги за Договором про відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, Договором про відступлення права вимоги № 389-13/14-Ф від 30.10.2014 та Договором про відступлення права вимоги № 306-10/14-Ф від 30.10.2014. Також, у судовому засіданні 23.02.2016 судом зобов'язано відповідача 1 надати у наступне судове засідання відповідні документи, зокрема, копії кредитних договорів, за якими відступлено право вимоги за Договором про відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, Договором про відступлення права вимоги № 389-13/14-Ф від 30.10.2014 та Договором про відступлення права вимоги № 306-10/14-Ф від 30.10.2014, про що зазначено у протоколі судового засідання від 23.02.2016.

Так, представник відповідача 1 у даному судовому засіданні подав суду документи на виконання вимог суду, зокрема, копії кредитних договорів, за якими відступлено право вимоги за договорами про відступлення права вимоги № 31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, № 389-13/14-Ф від 30.10.2014 та № 306-10/14-Ф від 30.10.2014, а саме: кредитного договору №31-13/817 від 05.02.2013, кредитного договору №306-10 від 29.07.2010, кредитного договору № 389-13 від 11.12.2013.

В свою чергу, суд зазначає, що надані в судовому засіданні відповідачем 1 копії кредитних договорів не засвідчені належним чином.

Відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації" (затверджений Наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55) відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту "підпис". В пункті 5.26 зазначено, що відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи.

При цьому, присутній у судовому засіданні 01.03.2016 представник відповідача 1 відмовився засвідчити надані в цьому судовому засіданні копії кредитних договорів, як це передбачено Національним стандартом України ДСТУ 4163-2003 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації", у зв'язку з чим подав пояснення, відповідно до яких вказав на неможливість засвідчення копій кредитних договорів №31-13/817 від 05.02.2013, №306-10 від 29.07.2010, № 389-13 від 11.12.2013 через ненадання йому довірителями оригіналів таких договорів, з огляду на що представник відповідача 1 не вправі засвідчити відповідність наданих копій договорів їх оригіналам, однак жодних сумнівів щодо їх автентичності у представника відповідача 1 немає.

Як встановлено приписами ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Суд з цього приводу зазначає, що обставини подання учасником процесу незасвідчених копій документів, всупереч передбаченому законом порядку засвідчення копій документів, мають значення для вирішення судом питання щодо прийняття таких доказів як належних, а тому, з огляду на вищевикладене, незасвідчені копії кредитних договорів №31-13/817 від 05.02.2013, №306-10 від 29.07.2010, № 389-13 від 11.12.2013 судом не приймаються у якості доказів.

Позивачем так само не було надано суду належним чином засвідчених копій відповідних кредитних договорів.

При цьому, суд зазначає, що між сторонами відсутній спір щодо права банку на здійснення уступки за кредитними договорами №31-13/817 від 05.02.2013, №306-10 від 29.07.2010, № 389-13 від 11.12.2013, тобто щодо правомірності укладення банком договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014 в контексті вищевказаних підстав.

Водночас, за змістом ст. 204 Цивільного кодексу України, правомірність правочину презюмується.

Як встановлено судом, позивачем заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів: договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014, а саме зобов'язати відповідача 1 повернути позивачу документи, отримані згідно з актами приймання-передачі документації, а саме: оригінал кредитного договору №31-13/817 від 05.02.2013; оригінали додаткових угод №№1-9 до кредитного договору №31-13/817 від 05.02.2013; балансові виписки по рахунках №№ 220355103070, 220805103070; оригінал кредитного договору №389-13 від 11.12.2014; оригінал додаткової угоди №1 від 30.12.2013 до кредитного договору №389-13 від 11.12.2014; оригінал додаткової угоди №2 від 11.03.2014 до кредитного договору №389-13 від 11.12.2014; оригінал додаткової угоди №3 від 30.04.2014 до кредитного договору №389-13 від 11.12.2014; оригінал договору іпотеки №1041 від 30.04.2014; балансові виписки по рахунках №№ 220275140896, 220835140896; оригінал кредитного договору №306-10 від 29.07.2010; оригінали додаткових угод №№1-16 до кредитного договору №306-10 від 29.07.2010; балансові виписки по рахунках №№ 22026573070, 220825073070.

Відповідно до приписів ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Стосовно даної позовної вимоги суд зазначає, що вказана вимога носить похідний характер від доводів про нікчемність правочинів, а тому за відсутності доказів на підтвердження нікчемності договору відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, договору відступлення права вимоги №389-13/14-Ф від 30.10.2014, а також договору відступлення права вимоги №306-10/14-Ф від 30.10.2014 та відповідно встановлення судом відсутності підстав вважати відповідні договори нікчемними, відсутні і підстави для застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів у вигляді реституції.

За таких обставин, позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Акцепт" про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів (договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014 та №306-10/14-Ф від 30.10.2014) не підлягає задоволенню в цій частині.

Як зазначено вище, з огляду на те, що 17.07.2015 між відповідачем 1, відповідачем 2 та позивачем було укладено договори про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф, №389-13/14-Ф, № 306-10/14-Ф, за якими замінено сторону первісного боржника (відповідача 1) у зобов'язанні щодо договорів відступлення права вимоги (№31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014) новим боржником (відповідачем 2), а вказані договори відступлення права вимоги є нікчемними, позивач просить суд визнати недійсними договори про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф від 17.07.2015, №389-13/14-Ф від 17.07.2015, № 306-10/14-Ф від 17.07.2015.

Як встановлено судом, 17.07.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» (кредитор, позивач), Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Акцепт» (первісний боржник, відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес-Факторинг» (новий боржник, відповідач 2) було укладено договори про переведення боргу (заміну боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф, №389-13/14-Ф, № 306-10/14-Ф, які за своїм змістом є аналогічними (за винятком реквізитів).

Так, відповідно до п.п. 1. договорів №31-13/817/14-Ф, №389-13/14-Ф, № 306-10/14-Ф, вказаними договорами регулюються відносини, пов'язані з заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язаннях, що виникають із договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014 та №306-10/14-Ф від 30.10.2014, відповідно.

Як передбачено ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Так, відповідач 1 в правовідносинах щодо оплати відшкодування відступлення права вимоги, які виникли із договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014 та №306-10/14-Ф від 30.10.2014, є боржником відносно позивача (кредитора).

Отже, відповідач 2, як сторона, до якої за договорами переведення боргу (заміни боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф, №389-13/14-Ф, № 306-10/14-Ф перейшов обов'язок з оплати відшкодування за відступлення права вимоги за договорами №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014 та №306-10/14-Ф від 30.10.2014, став боржником банку (позивача) в даних правовідносинах щодо оплати.

При цьому, суд звертає увагу на ті обставини, що умовами п.п. 1, 2 договорів переведення боргу (заміни боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф, №389-13/14-Ф, № 306-10/14-Ф передбачено фактично лише перехід до відповідача 2 обов'язку з оплати вартості відшкодування відступлення права вимоги за договорами №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014 та №306-10/14-Ф від 30.10.2014, однак саме право вимоги за цими договорами до відповідача 2 не перейшло.

За змістом ст. 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Як встановлено судом, згідно з п.п. 3 договорів переведення боргу (заміни боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф, №389-13/14-Ф, № 306-10/14-Ф кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника (відповідача 1) новим боржником (відповідачем 2) в договорах відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014 та №306-10/14-Ф від 30.10.2014 і, підписуючи зі своєї сторони ці договори, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цими договорами (п. 3. Договору 6).

В той же час, недійсність зазначених договорів переведення боргу (заміни боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф, №389-13/14-Ф, № 306-10/14-Ф позивач обґрунтовує нікчемністю договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014 та №306-10/14-Ф від 30.10.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Відтак, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як зазначено вище, єдиною підставою недійсності договорів переведення боргу (заміни боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф, №389-13/14-Ф, № 306-10/14-Ф є нікчемність договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №389-13/14-Ф від 30.10.2014 та №306-10/14-Ф від 30.10.2014, а тому, за відсутності підстав вважати останні нікчемними в силу п.п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відсутні і підстави для визнання недійсними договорів переведення боргу (заміни боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф від 17.07.2015, №389-13/14-Ф від 17.07.2015, № 306-10/14-Ф від 17.07.2015.

За таких обставин, позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Факторинг" про визнання правочинів (договорів переведення боргу (заміни боржника у зобов'язанні) №31-13/817/14-Ф від 17.07.2015, №389-13/14-Ф від 17.07.2015, № 306-10/14-Ф від 17.07.2015) недійсними не підлягає задоволенню.

В той же час, суд звертає увагу, що ст. 538 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Так, позивач не позбавлений права на звернення до суду за захистом свого порушеного права з відповідним позовом про стягнення з зобов'язаної особи передбачених умовами п.п. 1.4. договорів відступлення права вимоги №31-13/817/14-Ф від 30.10.2014, №306-10/14-Ф від 30.10.2014 сум відшкодування за відступлення права вимоги.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою в позові, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Згідно з приписами частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору у зв'язку з відмовою в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 09.03.2016

Суддя І.М. Отрош