Рішення № 56338043, 02.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2016Справа №910/5815/13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 48 080 369,46 грн. (з урахуванням заяви про зменшення)

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача Вознюк Є.В. (представник за довіреністю);

від відповідача Деркач Т.Г. (представник за довіреністю).

В судовому засіданні 02 березня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до Господарського суду міста Києва 25.03.2013 року із позовною заявою до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 201 320 124,96 грн., з яких: 178 328 611,35 грн. - сума основного боргу, 14 277 850,12 грн. - проценти річних, 5 660 990,42 грн. - інфляційні втрати, 3 052 673,08 грн. - пеня.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2013 р. порушено провадження у справі № 910/5815/13, розгляд справи призначено на 22.04.2013 р.

Ухвалою від 22.04.2013 року провадження у справі зупинено на підставі п. 3 ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України до завершення реорганізації Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та зобов'язано сторін повідомити суд про усунення обстави, які стали підставою для зупинення провадження у даній справі.

Зазначену ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.04.2013 року залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2013 року.

Ухвалою від 28.03.2014 року провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 23.04.2014 року.

23.04.2014 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення реорганізації відповідача, враховуючи, що реорганізація ДК "Газ України НАК "Нафтогаз України" на сьогоднішній день не завершилась, що підтверджується наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №989 від 23.12.20213 року, відповідно до якого строк реорганізації ДК "Газ України" продовжено до 31.12.2014 року. Представник позивача не заперечив проти заявленого клопотання відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року (суддя Літвінова М.Є.) зупинено провадження у справі № 910/5815/13.

01 грудня 2015 року через відділ діловодства суду до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 910/5815/13.

Як вбачається з офіційної вебсторінки Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у всесвітній мережі Інтернет, наказом №650 від 18.09.2014 Міністерства енергетики та вугільної промисловості України визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.07.2012 року №545 "Про припинення Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" шляхом її реорганізації (перетворення)", на підставі якого безпосередньо провадження у справі було зупинено до закінчення реорганізації відповідача.

За приписами частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.

У зв'язку з тим, що обставини що зумовили зупинення провадження станом на теперішній час не існує, суд дійшов висновку про необхідність поновлення провадження у справі № 910/5815/13.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу справи між суддями Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 року, справу № 910/5815/13 передано на розгляд судді Комаровій О.С.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов Договору, свої зобов'язання щодо оплати вартості природного газу не виконав, внаслідок чого, у відповідача утворилась заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 року суддею Комаровою О.С. поновлено провадження у справі № 910/5815/13 та призначено розгляд справи на 12.01.2016 року.

Через відділ діловодства суду 01.12.2015 року від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог № 14/2-531в від 27.11.2015 року, яка розцінюється судом як зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 3 328 611,35 грн. основного боргу, 3 052 673,08 грн. пені, 21 987 450,17 грн. інфляційних втрат та 19 711 634,86 грн. 3% річних, яка долучена судом до матеріалів справи.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву про зменшення позовних вимог до розгляду.

Судом встановлено, що зазначену заяву про зменшення розміру позовних вимог підписано представником позивача з достатнім обсягом повноважень для вчинення відповідної процесуальної дії. Отже, суд приймає вказану заяву до розгляду. Таким чином, новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір, є 48 080 369,46 грн.

Через відділ діловодства суду 12.01.2016 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 31/13-36 від 06.01.2016 року та супровідний лист про долучення документів до матеріалів справи б/н від 12.01.2016 року, подані документи було долучено судом до матеріалів справи.

Судове засідання 12.01.2016 року не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Комарової О.С. на лікарняному.

Ухвалою суду від 25.01.2016 року розгляд справи призначено на 02.02.2016 року.

Через відділ діловодства суду 02.02.2016 року від представника відповідача надійшов акт звірки взаєморозрахунків, оформлений супровідним листом б/н від 28.01.2016 року, який долучено судом до матеріалів справи.

В судове засідання 02.02.2016 року представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року судом, за клопотанням представників сторін, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено до 16.02.2016 року.

Через відділ діловодства суду 12.02.2016 року від відповідача надійшло доповнення до відзиву, яке було прийнято та долучено судом до матеріалів справи.

В судове засідання 16.02.2016 року представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог. В судовому засіданні було оголошено перерву до 23.02.2016 року.

Через відділ діловодства суду 23.02.2016 року від позивача надійшли додаткові документи, які судом були долучені до матеріалів справи.

Судове засідання 23.02.2016 року не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Комарової О.С. на лікарняному.

Ухвалою суду від 24.02.2016 року розгляд справи № 910/5815/13 призначено на 02.03.2016 року.

В судове засідання 02.03.2016 року представники сторін з'явились, подали акт звірки взаєморозрахунків на суму основного боргу. Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення штрафних санкцій, а саме просив застосувати строк позовної давності до пені та зменшити суми до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

28 січня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - постачальник) та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - покупець) було укладено Договір № 06/11-181 про закупівлю природного газу за державні кошти (надалі по тексту - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцеві у 2011 році природний газ для потреб власного видобутку - для потреб населення та для установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовується як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню); імпортований - для релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

З метою забезпечення достатності власних активів Покупця, відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) від 29.07.1999 р. № 983, Постачальник за цим Договором гарантує забезпечити Покупця місячними обсягами газу, достатніми для задоволення потреб Споживачів.

У разі нестачі газу власного видобутку для потреб населення та для установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовується як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) - за Договором передається імпортований газ. Постачальник передає Покупцеві у 2011 році газ в обсязі 16 796,0 млн. куб.м, у тому числі по кварталах (п.п. 1.1., 1.2 договору).

Пунктом 3.2. сторони погодили, що загальна вартість цього Договору становить 6 802 380 000,00 грн., крім того ПДВ - 20 % - 1 360 476 000,00 грн., разом з ПДВ - 8 162 856 000,00 грн. Загальна вартість цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Відповідно до пункту 4.1. Договору розрахунки за газ покупець здійснює на підставі цього договору грошовими коштами в національній валюті України шляхом їх перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акту приймання-передачі газу не пізніше 25 (двадцять п'ятого) числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Умовами п. 6.1.1 Договору передбачено, що покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ.

На виконання умов Договору, позивач, протягом січня 2011 року - вересня 2011 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 5 320 412 434,22 грн., що підтверджується актами прийому-передачі газу за вказаний період, однак відповідач розрахувався за поставлений природний газ лише частково на суму 5 142 083 822,87 грн., а відтак заборгованість відповідача перед позивачем складала 178 328 611,35 грн. (належним чином засвідчені копії наявні в матеріалах справи).

В процесі розгляду справи позивачем було подана заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній зазначив, що відповідачем була частково сплачена заборгованість за отриманий природний газ, а тому розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем складає 3 328 611,35 грн. Окрім того, відповідач просив суд стягнути додатково пеню в розмірі 3 052 673,08 грн., 3% річних 19 711 634,86 грн. та інфляційні втрати в розмірі 21 987 450,17 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

12 січня 2016 року відповідач подав відзив, в якому підтвердив заборгованість по основному боргу в розмірі 3 328 611,35 грн. та здійснив власний розрахунок штрафних санкцій, однак просив застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 983 081,60 грн.

Надалі, 12.02.2016 року відповідачем було подане доповнення до відзиву із більш детальними розрахунками відповідно до яких, останній просив зменшити розмір штрафних санкцій, а саме 3% річних в розмірі 14 096 746,56 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 910 737,69 грн., а також просив застосувати строк позовної давності щодо позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 3 052 673,08 грн.

Сторонами в судовому засіданні 02.03.2016 року було подано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2011 року по 31.12.2015 року, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором про закупівлю природного газу за державні кошти складає 3 328 611,35 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 28 січня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" було укладено Договір № 06/11-181 про закупівлю природного газу за державні кошти, за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцеві у 2011 році природний газ для потреб власного видобутку - для потреб населення та для установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовується як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню); імпортований - для релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

З метою забезпечення достатності власних активів Покупця, відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) від 29.07.1999 р. № 983, Постачальник за цим Договором гарантує забезпечити Покупця місячними обсягами газу, достатніми для задоволення потреб Споживачів.

У разі нестачі газу власного видобутку для потреб населення та для установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовується як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) - за Договором передається імпортований газ. Постачальник передає Покупцеві у 2011 році газ в обсязі 16 796,0 млн. куб.м, у тому числі по кварталах (п.п. 1.1., 1.2 договору).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивач в період з січня 2011 по вересень 2011 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму - 5 320 412 434,22 грн., що підтверджується, наявними в матеріалах справи, актами приймання-передачі природного газу, які підписані та скріплені печатками обох сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Так, позивач вказує, що покупець в повному обсязі не розрахувався за отриманий природний газ, а відтак, відповідач мав заборгованість за договором про закупівлю природного газу № 06/11-181 від 28.01.2011 року в розмірі 178 328 11,35 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подана заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній зазначив, що відповідачем була частково сплачена заборгованість за отриманий природний газ, що підтверджується банківською випискою, наявною в матеріалах справи, а тому розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем складає 3 328 611,35 грн. Окрім того, позивач просив суд стягнути додатково пеню в розмірі 3 052 673,08 грн., 3% річних 19 711 634,86 грн. та інфляційні втрати в розмірі 21 987 450,17 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Також, в судовому засіданні 02.03.2016 року представниками сторін подано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2011 року по 31.12.2015 року, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором про закупівлю природного газу за державні кошти становить 3 328 611,35 грн.

Відповідно до п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року № 10 до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, позовні вимоги є обґрунтованими про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про закупівлю природного газу за державні кошти в розмірі 3 328 611,35 грн.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 3 052 673,08 грн., 3% річних в розмірі 19 711 634,86 грн. та інфляційні втрати в розмірі 21 987 450,17 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

В пункті 7.2.1 договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем умов пункту 4.1. договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При цьому, в п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Разом з цим, як вказувалось вище, відповідачем у відзиві та доповненні до відзиву було заявлено про застосування строку позовної давності для стягнення пені, з приводу чого господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

Разом з цим, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 зазначеного Кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до п.1.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п. 3.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013року щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Враховуючи зроблені судом висновки про наявність порушених прав позивача, оцінивши доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності, господарський суд вважає за необхідне застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення пені та наслідки її спливу при розгляді даної справи.

При цьому, господарський суд виходить з того, що згідно з положеннями п.п.5.1, 5.3 договору № 06/11-181 від 28.01.2011р. про закупівлю природного газу за державні кошти відповідач був зобов'язаний сплатити кошти за поставлений товар не пізніше 25.01.2012 року.

За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 5 ст.261 вказаного Кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

За приписами п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Як було зазначено судом вище, згідно з п.7.2.1 договору у разі порушення покупцем умов пункту 4.1. договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Отже, позовну давність тривалістю в 1 рік стосовно вимог позивача про стягнення пені необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо з урахуванням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

В своїй заяві про зменшення позовних вимог позивач вказав період з якого, на його думку, почалось прострочення грошового зобов'язання та можливе нарахування пені, а саме з 16.03.2012 року по 16.03.2012 року, з 17.03.2012 року по 22.03.2012 року, з 23.03.2012 року по 23.03.2012 року, з 24.03.2012 року по 26.03.2012 року, з 16.03.2012 року по 22.03.2012 року, з 23.03.2012 року по 26.04.2012 року. При цьому, наприклад, строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, яка нарахована 16.03.2012р., сплинув 16.03.2013р., тобто, позовна заява була відправлена позивачем до суду лише 25.03.2013 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи, поштовим конвертом з відбитком штемпеля на ньому, що є також кінцевою датою для можливого нарахування пені.

За приписами ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п.п. 4.4, 4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, у тому числі, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Отже, з огляду на приписи п.4.4 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», судом встановлено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення пені та штрафу не переривався.

Таким чином, суд дійшов висновку про частковий сплив позовної давності в частині стягнення пені, а тому нарахування пені починається з 25.03.2012 року, з урахуванням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення65464009.7825.03.2012 - 26.03.201227.5000 %0.041 %*53659.02Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення156082870.8625.03.2012 - 26.04.2012337.5000 %0.041 %*2110956.86

Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 2 164 615,88 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 888 057,20 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, здійснивши перевірку розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони здійснені вірно, а тому стягненню з відповідача підлягає 19 711 634,86 грн. 3% річних та 21 987 450,17 грн. інфляційних втрат.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 47 192 312,26 грн., з них: основного боргу - 3 328 611,35 грн., пені - 2 164 615,88 грн., 3% річних - 19 711 634,86 грн., інфляційних втрат - 21 987 450,17 грн.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За умовами статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 67 548,88 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (ЄДРЮОФОП 31301827, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ЄДРЮОФОП 20077720, адреса: 01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6) грошові кошти: основного боргу - 3 328 611,35 грн. (три мільйони триста двадцять вісім тисяч шістсот одинадцять гривень 35 копійок), пені - 2 164 615,88 грн. (два мільйони сто шістдесят чотири тисячі шістсот п'ятнадцять гривень 88 копійок), 3% річних - 19 711 634,86 грн. (дев'ятнадцять мільйонів сімсот одинадцять тисяч шістсот тридцять чотири гривні 86 копійок), інфляційних втрат - 21 987 450,17 грн. (двадцять один мільйон дев'ятсот вісімдесят сім тисяч чотириста п'ятдесят гривень 17 копійок) та судовий збір в розмірі 67 548,88 грн. (шістдесят сім тисяч п'ятсот сорок вісім гривень 88 копійок). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 09.03.2016 року.

Суддя О.С. Комарова