Рішення № 56337926, 03.03.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" березня 2016 р.Справа № 916/5001/15

за позовом Публічного акціонерного товариства „Державна продовольчо-зернова корпорація України

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Мокасік

про стягнення 5 424 078,73 грн.

Суддя Власова С.Г.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №22 від 20.01.2016р.; ОСОБА_3 за довіреністю № 881 від 28.12.2015р.; ОСОБА_4 за довіреністю № 994 від 29.12.2015р.;

Від відповідача: не з'явився;

У судовому засіданні приймали участь:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №22 від 20.01.2016р.

Від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: 18.12.2015р. за вх. № 5276/15 Публічне акціонерне товариство „Державна продовольчо-зернова корпорація України (ПАТ „ДПЗКУ) звернулося до господарського суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Мокасік (ТОВ „Мокасік) та просить суд стягнути з останнього 5 424 078, 73 грн. заборгованості, з яких: основний борг - 4 505 450,00 грн., пеня 252 305,20 грн., штраф 315 381,50 грн., відсотки за користування чужими грошовими коштами - 272 795, 74 грн., 3% річних 34 438,92 грн., інфляційні витрати 43 707,37 грн. у звязку з неналежним виконанням своїх зобовязань за Договором поставки №КИВ067П-С від 01.07.2014р.

Відповідно до Протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18.12.2015р. справу № 916/5001/15 розподілено до розгляду судді Власовій С.Г.

Ухвалою суду від 21.12.2015р. порушено провадження у даній справі та призначено до розгляду у судовому засіданні.

28.01.2016р. за вх. № 1947/16 господарський суд Одеської області одержав від Позивача ОСОБА_5 пояснення по справі. ПАТ „ДПЗКУ зауважує що ним на виконання умов п.5.1 Договору перерахувано Відповідачу, згідно рахунків на оплату, кошти у розмірі 5 000 000 грн., що підтверджується банківськими виписками, проте Відповідачем здійснено поставку ОСОБА_6 лише на загальну суму 494 550,00 грн. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Позивачем складає 4 505 450,00 грн. Водночас позивач відзначає, що у відповідності до норм чинного законодавства України Покупець (Позивач) має право вимагати передання оплаченого товару або вимагати повернення суми попередньої оплати та ін.

Ухвалою суду від 23.02.2016р. продовжено строк вирішення спору по справі на 15 днів, у звязку з задоволенням відповідного клопотання представника позивача.

Позивач позовні вимоги підтримує з підстав, які викладені у позовній заяві та просить суд стягнути з відповідача 5 424 078, 73 грн. заборгованості, з яких: основний борг - 4 505 450,00 грн., пеня 252 305,20 грн., штраф 315 381,50 грн., відсотки за користування чужими грошовими коштами - 272 795, 74 грн., 3% річних 34 438,92 грн., інфляційні витрати 43 707,37 грн.

Відповідач у судові засідання не зявився та витребуваних судом доказів не надав. Ухвали суду, що надіслані відповідачу на адресу, яка зазначена у позові та у Спеціальному витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.01.2016р., повернуті до суду органами звязку з відміткою про відсутність такого підприємства за такою адресою.

У судовому засіданні від 03.03.2016р. за участю представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача , суд, у порядку ст. 75 ГПК України, встановив наступне:

01.07.2014р. між ПАТ „ДПЗКУ (надалі Покупець) та ПП „Мокасік, правонаступником якого є ТОВ „Мокасік (надалі- Постачальник) укладено Договір поставки № КИВ067П-С, Постачальник зобовязується передати у власність Покупця зерно українського походження врожаю 2014 року (надалі - ОСОБА_6), а Покупець зобовязується прийняти та оплатити ОСОБА_6 відповідно до умов данного Договору (п. 1.1. Договору).

ОСОБА_6 по якості повинен відповідати вимогам вказаним в специфікації для кожної партії ОСОБА_6. Інші показники якості ОСОБА_6 - відповідно до ДСТУ встановленого для даного ОСОБА_6 і зазначеного у Специфікації. Покупець може приймати ОСОБА_6, якісні показники якого не відповідають вимогам пунктів 2.1-2.2. цього Договору. При цьому кількість ОСОБА_6, поставленого за цим Договором, визначається згідно залікової ваги

відповідно до якості, зазначеної в пп. 2.1.-2.2. цього Договору (п.п. 2.1.-2.3. Договору).

Одиницею виміру ОСОБА_6, що поставляється на умовах даного Договору, є метрична тонна (надалі - МТ). ОСОБА_6 за даним Договором поставляється партіями протягом періоду вказаного в специфікаціях до цього Договору (п.п. 3.1.,3.2. Договору).

Кількість, строк та місце поставки та загальна вартість ОСОБА_6 для кожної партії, що поставляється згідно цього Договору, визначаються в специфікаціях до цього Договору, які підписуються Сторонами щодо кожної партії ОСОБА_6 та є невідємними частинами (додатками) цього Договору (п. 3.3. Договору).

Постачальник поставляє ОСОБА_6 на умовах СРТ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ОПЛАЧЕНО ДО згідно Правіл ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р., за винятком застережень, прямо передбачених цим Договором. Місце поставки кожної окремої партії ОСОБА_6 зазначається в специфікаціях до цього Договору, які є його невідємними частинами (п. 4.1. Догвоору).

Датою поставки ОСОБА_6 вважається дата відмітки Складу Покупця в документах, що супроводжують ОСОБА_6, про прийняття ОСОБА_6 на Складі Покупця (п. 4.2. Договору).

Остаточна кількість ОСОБА_6 визначається на Складі Покупця згідно залікової ваги відповідно до якості, зазначеної в пп. 2.1.-2.2. даного Договору (п. 4.4. Договору).

Оплата ОСОБА_6, що поставляється за даним Договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом строку зазначеного в специфікаціях до цього Договору після останньої з подій зазначених нижче:

-поставка ОСОБА_6;

-визначення його якості і залікової ваги;

-предявлення рахунку-фактури;

-передача Покупцю документів, зазначених в п. 6.1. цього Договору (п. 5.1. Договору).

Датою оплати ОСОБА_6 вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця (п. 5.2. Договору).

За порушення будь-якою Стороною умов даного Договору така Сторона відшкодовує іншій Стороні спричинені цим збитки, у тому числі не отриманий прибуток, у порядку, передбаченому чинним законодавством. Сторони домовились, шо збитки стягуються у повній сумі понад неустойку (п. 9.2. Договору).

У випадку не поставки або несвоєчасної поставки ОСОБА_6 згідно умов даного Договору, Постачальник сплачує Покупцеві на вимогу останнього пеню у розмірі 0,1 % загальної вартості непоставленої партії ОСОБА_6 за кожен день прострочення (п. 9.4. Договору).

Пунктом 9.5 Договору встановлено, що у випадку прострочення зобовязання по поставці ОСОБА_6 визначеного специфікацією більш як на 30 (тридцять) календарних днів Покупець може частково або в повному обсязі відмовитись від Договору і вимагати від Постачальника повернення оплачених коштів по даному Договору (у випадку їх здійснення). В цьому випадку Постачальник зобовязаний протягом З (трьох) банківських днів з моменту отримання письмової та/або факсової вимоги Покупця про повернення коштів, повернути Покупцю всі оплачені кошти по даному Договору, а також сплатити Покупцю штраф в розмірі 7% від загальної суми Договору.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення поставки ОСОБА_6 припиняється через 12 місяців від дати, коли ОСОБА_6 мав бути поставлений (п 9.9. Договору).

Згідно з пп. 11.1 Договору Договір набирає чинності з дати підписання його Сторонами і діє до 30.06. 2015р., а в частині розрахунків та поставки ОСОБА_6 до повного виконання Сторонами своїх зобовязань.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем було виставлено Позивачу рахунок № 47 від 12.08.2014р. за поставку останньому пшениці на загальну суму 5 000 000,00 грн. за Договором № КИВ067П-С від 01.07.2014р.

На виконання умов Договору, Позивачем здійснено оплату за ОСОБА_6 в сумі 5 000 000,00 грн. на користь ПП „Мокасік , на підтвердження чого надано платіжне доручення №18477 від 12.08.2014р.

ТОВ „Мокасік поставлено Позивачу товар на загальну суму 494 550,00 грн., у звязку з чим Відповідачем не поставлено Позивачу ОСОБА_6 на суму 4 505 450,00 грн.

Листом №130-2-12/4249 від 19.08.2015р. Позивач звернувся до Відповідача з вимогою виконати негайно зобовязання щодо поставки ОСОБА_6 по Договору № КИВ067 на суму 4 505 450,00 грн., а у разі неможливості поставки ОСОБА_6 сплатити ПАТ «ДПЗКУ» 4505 450,00 грн. у строк до 25.08.2015р. Проте, за твердженнями Позивача, даний лист-вимога залишено без уваги Відповідача.

Враховуючи викладене, Позивач звернувся до господарського суду з позовом з метою захисту своїх майнових прав.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ „ДПЗКУ та ПП „Мокасік укладено Договір поставки № КИВ067П-С, Відповідач за яким зобовязався передати у власність Покупця зерно українського походження врожаю 2014 року, а Позивач зобовязався прийняти та оплатити ОСОБА_6 відповідно до умов данного Договору.

На виконання умов даного Договору Відповідачем виставлено рахунок №47 від 12.08.2014р. на суму 5 000 000,00 грн. за поставку ОСОБА_6, а Позивачем здійснено оплату рахунку (платіжне доручення № 18477 від 12.08.2014р.).

Отже, Позивач свої зобовязання за Договорами виконав належним чином, що підтверджується матеріалами справи, однак, в свою чергу відповідачем, умови Договору виконані неналежним чином, а саме щодо поставки ОСОБА_6 на суму 5 000 000,00 грн.

З огляду на те, що Відповідачем поставлено товару на суму 494 550,00 грн., не поставлено ним ОСОБА_6 на суму 4 505 450,00 грн.

Згідно зі ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Станом на день розгляду справи Відповідачем ОСОБА_6 на загальну суму 5 000 000,00 грн. не поставлено та суму передоплати не повернуто, у звязку з чим вимоги Позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 4 505 450,00 грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 229 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки, зокрема, пені, а в силу вимог ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 9.4 Договору у випадку не поставки або несвоєчасної поставки ОСОБА_6 згідно умов даного Договору, Постачальник сплачує Покупцеві на вимогу останнього пеню у розмірі 0,1 % загальної вартості непоставленої партії ОСОБА_6 за кожен день прострочення.

Наданий позивачем розрахунок пені в сумі 252 305,20 грн. перевірений господарським судом та встановлено його відповідність обставинам справи.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 7% штрафу суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник зобов'язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, яка розраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 230 ГК України передбачені штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до п. 9.5 Договору у випадку прострочення зобовязання по поставці ОСОБА_6 визначеного специфікацією більш як на 30 (тридцять) календарних днів Покупець може частково або в повному обсязі відмовитись від Договору і вимагати від Постачальника повернення оплачених коштів по даному Договору (у випадку їх здійснення). В цьому випадку Постачальник зобовязаний протягом З (трьох) банківських днів з моменту отримання письмової та/або факсової вимоги Покупця про повернення коштів, повернути Покупцю всі оплачені кошти по даному Договору, а також сплатити Покупцю штраф в розмірі 7% від загальної суми Договору.

З огляду на неналежне виконання Відповідачем умов договору щодо посавки товару, Позивач нарахував ТОВ „Мокасік штраф у розмірі 7 % в сумі 315 381,50 грн.

Наданий позивачем розрахунок штрафу перевірений господарським судом та встановлено відповідність обставинам справи.

Щодо вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами суд дійшов наступного висновку.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Згідно зі ст. 1214 кодексу у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

У відповідності до пп. 6.2, 6.3.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

У випадку, коли договором та законом за користування чужими грошовими коштами на період прострочення виконання зобов'язання розмір процентів не встановлений, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України за аналогією повинна застосовуватись ч. 1 ст. 1048 ЦК України, згідно з якою, якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Слід зауважити, що Верховний суд України в постанові від 24.01.2006 р. № 14/130 дійшов висновку про застосування ст. 1048 ЦК України до спірних правовідносин за аналогією в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами.

Наданий Позивачем розрахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 272 795,74 грн. перевірений господарським судом та встановлено відповідність обставинам справи.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат суд дійшов наступного висновку.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань).

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти (п. 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань).

З огляду на те, що Позивач у справі являється покупцем ОСОБА_6, який оплатив ОСОБА_6 на загальну суму 5 000 000,00 грн., Позивач не являється боржником, який прострочив грошове зобовязання, отже, у даному випадку не підлягає застосуванню положення ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому вимоги Позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суперечать приписам чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно положень ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з ТОВ „Мокасік основного боргу в сумі 4 505 450,00 грн., пені в сумі 252 305,20 грн., штрафу в сумі 315 381,50 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 272 795, 74 грн., а в решті позову відмовити.

Відповідно до ст.44, 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Мокасік ( 66303, Одеська обл., м. Котовськ, вул. 50 років Жовтня, буд. 214, код ЄДРПОУ 24795530) на користь Публічного акціонерного товариства „Державна продовольчо-зернова корпорація України (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1, код ЄДРПОУ 37243279, р/р 26004030053310 в АТ „Укрексімбанк, МФО 322313) основну заборгованість у сумі 4 505 450 (чотири мільйони пятсот пять тисяч чотириста пятдесят) грн. 00 коп., пеню в сумі 252 305 (двісті пятдесят дві тисячі триста пять) грн. 20 коп., штраф в сумі 315 381 (триста пятнадцять тисяч триста вісімдесят одна) грн. 50 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 272 795 (двісті сімдесят дві тисячі сімсот девяноста пять) грн. 74 коп. та судовий збір в сумі 80 144, 63 грн.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09 березня 2016року

Суддя С.Г. Власова