Рішення № 56337833, 29.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.2016№910/31696/15

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/31696/15

за позовом приватного акціонерного товариства «Радіокомпанія «ГАЛА», м. Київ,

до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, м. Київ,

про стягнення 106 880 грн. збитків,

за участю представників:

позивача - Гук Н.В. (довіреність від 26.12.2014 №б/н);

відповідача - Гамрецького Є.О. (довіреність від 31.12.2015 №6389/9);

Фурман Г.Є. (довіреність від 31.12.2015 №6391/9).

Приватне акціонерне товариство «Радіокомпанія «ГАЛА» (далі - Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - Концерн) 106 880 грн. збитків, завданих позивачу порушенням його права власності та неповерненням майна згідно з додатком №2 до договору від 01.01.2011 №14-11-1 (далі - Договір).

Позовні вимоги мотивовано тим, що: 01.01.2011 сторонами укладено Договір, предметом якого є надання телекомунікаційний послуг; для надання вказаних послуг позивач передав відповідачу майно відповідно до додатку від 01.01.2011 №2 до Договору (далі - Додаток №2); відповідач припинив надання послуг позивачу за Договором в червні 2014 року у зв'язку із заборгованістю позивача; станом на дату звернення позивачем з даним позовом дію Договору не продовжено, послуги за Договором не надаються, майно, що передавалось відповідачу згідно з Додатком №2, позивачу не повернуто.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2015 порушено провадження у справі.

Відповідач 14.01.2016 подав суду відзив на позов, в якому зазначив таке: предметом Договору є надання телекомунікаційних послуг, а не майно; отже, між зобов'язанням за Договором і перешкоджанням здійсненню права власності позивача відсутній будь-який причинний зв'язок; на момент отримання вимоги Товариства щодо повернення майна, переданого згідно з Додатком №2, господарським судом було порушено провадження у справі №910/31696/15 за позовом Концерну до Товариства про стягнення заборгованості за Договором, а тому позивачу було запропоновано вирішити питання щодо повернення майна після розгляду даного спору в судовому порядку; спірне майно знаходиться на непідконтрольній Україні території в м. Донецьку, а тому відповідач не може вчинити дій з повернення майна без загрози життю чи здоров'ю своїх працівників.

Позивач 01.02.2016 подав суду письмові пояснення на відзив відповідача, у якому зазначив, що: рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі №910/11838/15 задоволено первісний позов про стягнення боргу за надані Концерном послуги згідно з Договором, та задоволено зустрічний позов Товариства до Концерну про стягнення з останнього збитків у сумі 106 880 грн.; постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 у справі №910/11838/15 вказане рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення зустрічного позову Товариства до Концерну на підставі порушення судом норм процесуального права; відтак обставини, встановлені цим рішенням, та висновки суду залишені в силі і не підлягають доказуванню у цій справі; зокрема місцевим господарським судом у справі №910/11838/15 було встановлено факти: відмови Концерну повернути Товариству майно згідно з Договором; наявність права власника майна вимагати відшкодування збитків у порушника господарського зобов'язання тощо.

Концерн 01.02.2016 подав суду письмові пояснення, у яких зазначив таке: у відповідача відсутнє господарське зобов'язання щодо отримання, збереження чи повернення майна позивача; позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що він зазнав реальних збитків або упущеної вигоди, завданих протиправною поведінкою відповідача; не підтверджено також перешкоджання здійсненню права власності позивача з боку відповідача; відповідач направив на адресу позивача лист-вимогу від 24.12.2015 №1397, в якому просив забрати належне позивачу майно з території Донецької філії Концерну, тобто вчиняв дії, спрямовані на врегулювання відносин.

Товариство 12.02.2016 подало суду додаткові пояснення на пояснення Концерну, у яких зазначило, що позивач не має вільного доступу до об'єктів відповідача і не міг самостійно встановити чи демонтувати обладнання; саме відмова повернути майно після оплати послуг є причиною вимоги відшкодування збитків.

Відповідач 26.02.2016 подав суду додаткові пояснення, в яких зазначив таке: станом на 26.02.2016 до Концерну не надходило жодних усних та/або письмових звернень від Товариства щодо повернення обладнання позивачу, переданого відповідачу відповідно до Додатку №2, яке знаходиться у наявності на дільниці радіомовлення м. Донецьк цеху №1, за адресою: АДРЕСА_2; будь-якого причинного зв'язку між зобов'язаннями за Договором і перешкоджанням здійсненню права власності позивача не існує, оскільки даний вид зобов'язання передбачає надання послуг, а не зобов'язання про передачу позивачу індивідуально визначеної речі; предмет спору пов'язаний із невиконанням відповідачем зобов'язання про передачу позивачу майна, переданого відповідно до Договору, відсутній, оскільки відповідач навпаки наполегливо просить позивача забрати належне останньому майно, яке позивач не хоче забирати.

Позивач 26.02.2016 подав суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що:

19.02.2016 позивачем повторно надіслано відповідачу вимогу, в якій вказано, що 25.02.2016 о 12 год. 00 хв. уповноважений представник позивача буде присутній за адресою: АДРЕСА_2 для отримання майна Товариства; вказана вимога була отримана відповідачем 23.02.2016; проте, до представника позивача, який був направлений до м. Донецька, так і не вийшов ніхто з представників відповідача; самостійно, без пропуску та супроводу представника відповідача, пройти на територію Концерну не видається можливим, адже всі об'єкти відповідача є режимними і перебувають під охороною.

Представник позивача у судовому засіданні 29.02.2016 підтримав доводи, викладені у додаткових поясненнях, поданих суду 26.02.2016 у письмовому вигляді, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача підтримали доводи, викладені у додаткових поясненнях, поданих суду 26.02.2016 у письмовому вигляді, проти задоволення позовних вимог заперечили.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.01.2011 Концерном (виконавець) та Товариством (замовник) укладено Договір, за умовами якого:

- предметом Договору є надання виконавцем телекомунікаційних послуг у відповідності до ліцензій виконавця на технічне обслуговування і експлуатацію мереж ефірного радіомовлення та надання в користування каналів електрозв'язку (пункт 1.1 Договору);

- виконавець бере на себе такі зобов'язання: надавати замовнику телекомунікаційні послуги з технічного обслуговування та експлуатації технічних засобів замовника згідно з додатком №1 до Договору; забезпечити безперебійну роботу технічних засобів: засобів мовного радіо, радіорелейних ліній (каналів для передачі програм радіо) за наявності резервного обладнання (підпункти «а», «б» та «в» пункту 2.2 Договору);

- замовник бере на себе такі зобов'язання: забезпечити на вході засобів ефірного радіомовлення і каналів для передачі програм звукового сигналу згідно з нормами, встановленими чинними в Україні стандартами (ГОСТ-11515-91); забезпечувати гарантійний та післягарантійний ремонт власних технічних засобів і своєчасно надавати виконавцю запасні частини, необхідні для усунення виявлених пошкоджень, які виникли не з вини виконавця (підпункти «а» та «в» пункту 2.4 Договору);

- в усьому іншому, що не передбачено Договором, сторони керуються чинним законодавством України та звичаями ділового обороту (пункт 8.5 Договору);

- Договір набирає чинності з дати підписання і діє з 01.01.2011 до 31.12.2011 включно, а в частині виникнення фінансових зобов'язань за Договором - до їх повного виконання (пункт 9.1 Договору).

Додатковою угодою від 16.12.2011 до Договору сторонами продовжено термін дії Договору до 31.12.2013, а додатковою угодою від 05.12.2013 - до 31.12.2014.

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що відповідно до Додатку №2 позивачем було передано, а відповідачем прийнято таке обладнання:

підсилювач РТ2000М 1 шт.;

блок живлення (тип РS 2909М-с) 1 шт.;

збуджував (тип РТХ 30LCDS) 1 шт.;

супутникова антена 1,8м 1 шт.;

антена АСР 1/S6-1 1 шт.;

фідер 7/8 дюйма 200 метрів;

тюнер АВR 202 1 шт.;

ПК (системний блок та монітор) 1 шт.;

процесор Ultramizer pro DSP1424P 1 шт.;

сплітер-мікшер ULTRALINK PRO MX 882 1 шт.

Відповідно до бухгалтерської довідки без номера та дати, підписаної генеральним директором та головним бухгалтером Товариства, вартість вказаного майна складає 106 880 грн.

У зв'язку із закінчення терміну дії Договору Товариство звернулося до відповідача з вимогою від 25.05.2015 №49, в якій просило Концерн в двадцятиденний термін з моменту отримання вимоги повернути Товариству майно, передане згідно з Додатком №2.

Концерн надіслав Товариству лист від 04.06.2015 №2315/9-07, в якому зазначив, що оскільки на претензію від 05.06.2014 №544 щодо виконання умов Договору та сплатити заборгованості Товариство відповіді не надало, Концерн звернувся з позовом до господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства заборгованості. Також в листі Концерн зазначив, що вирішення питання про повернення майна, переданого йому згідно з Додатком №2, буде розглянуто після оплати Товариством заборгованості за надані телекомунікаційні послуги та вирішення господарського спору у судовому порядку відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідач заявою від 10.12.2015 №1290 звернувся до Донецької торгово-промислової палати стосовно засвідчення форс-мажорних обставин. У вказаній заяві Концерн зазначив про неможливість виконати зобов'язання з повернення обладнання Товариству, яке було встановлено в цеху РРЛ Донецької філії Концерну (АДРЕСА_2) згідно з Додатком №2.

Донецька торгово-промислова палата листом від 29.12.2015 №1701/12.12-03 повідомила Концерн, що для прийняття рішення щодо можливості видачі сертифікату про форс-мажорні обставини потрібно надати додаткові пояснення стосовно документів на підставі яких виникло зобов'язання, терміну, у який воно повинно було бути виконано, дати настання форс-мажорних обставин, а також додаткові документи на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між обставиною/подією і неможливістю виконати Концерном свої зобов'язання.

Проте, відповідач не подав суду сертифікату про настання форс-мажорних обставин, у зв'язку з якими ним не передано Товариству майно, отримане згідно з Додатком №2.

Разом з тим, вимогою від 24.12.2015 №1397 Концерн просив Товариство в двадцятиденний термін з моменту отримання вказаної вимоги забрати майно, передане Концерну згідно з Додатком №2.

Відповідно до довідки Концерну від 01.02.2016 №112 станом на 01.02.2016 Товариство до відповідача не зверталося для отримання свого майна.

У свою чергу, позивач вимогою від 19.02.2016 просив відповідача зустріти уповноваженого представника ОСОБА_4 25.02.2016 о 12 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_2, з метою повернення обладнання.

Вказану вимогу Концерн отримав 23.02.2016 (поштове відправлення №0103252098015), що підтверджується інформацією наявною на офіційному сайті українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».

Згідно з доповідною запискою ОСОБА_4 25.02.2016 о 12 год. 00 хв. останній прибув до об'єкта Концерну, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, проте жодний представник відповідача його не зустрів у вказаний день і час, а вільного входу на територію Концерну немає.

Таким чином, станом на 29.02.2016 Концерном не повернуто Товариству майно, передане відповідачу згідно з Додатком №2.

Що ж до доводів відповідача, стосовно того, що Концерн намагається повернути Товариству майно, а позивач не вживає будь-яких заходів щодо отримання належного останньому майна, то слід зазначити, що дане твердження не відповідає дійсності, і спростовується вказаною перепискою сторін.

Судом встановлено, що Договором не передбачено порядку отримання та повернення майна, переданого згідно з Додатком №2. Проте, майно, вказане у Додатку №2 було передано Концерну з метою надання послуг, передбачених Договором, що не заперечується жодною із сторін.

Оскільки Договір припинив свою дію, то наявні були підстави для повернення обладнання замовнику.

Частиною п'ятою статті 226 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що у разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною першою статті 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

У пункті 6 рекомендацій президії Вищого господарського суду від 29.12.2007 № 04-5/239 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» зазначено, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Отже, за загальним принципом цивільного права, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Матеріалами справи підтверджено, що Товариство передало, а Концерн прийняв обладнання позивача для належного надання послуг, проте, після закінчення дії Договору відповідач не повернув позивачу передане йому обладнання.

Судом встановлено, що відповідно до бухгалтерської довідки, наявної в матеріалах справи, вартість переданого обладнання згідно з Додатком №2 становить 106 880 грн.

Позивач вимогою від 19.02.2016 просив відповідача зустріти уповноваженого представника 25.02.2016, з метою повернення обладнання. Концерном отримано вказану вимогу 23.02.2016, проте відповідачем не було забезпечено належного повернення обладнання.

Беручи до уваги ухилення відповідача від повернення переданого згідно з Додатком №2 майна, а також те, що позивачем вживалися відповідні заходи для отримання належного йому майна, суд дійшов висновку про наявність всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, а відтак - й про обґрунтованість вимог Товариства про стягнення збитків у розмірі вартості належного йому майна в сумі 106 880 грн.

Слід зазначити, що рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2015 у справі №910/11838/15 за позовом Концерну до Товариства про стягнення заборгованості за надані послуги в розмірі 50 572 грн., та за зустрічним позовом Товариства до Концерну про відшкодування збитків 106 880 грн. позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково, а зустрічні позовні вимоги задоволено повністю. Разом з тим, постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 вказане рішення скасовано частково, як таке, що прийняте судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, зокрема, статті 60 та пункту 1 частини першої статті 62 ГПК України, та прийнято нове рішення, яким у прийнятті зустрічної позовної заяви Товариства відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК України.

Що ж до доводів позивача стосовно того, що обставини, встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2015 у справі №910/11838/15, мають преюдиційне значення для даного спору, то слід зазначити таке.

Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 рішення суду від 21.07.2015 було скасовано в частині задоволення зустрічних позовних вимог, оскільки судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а тому зустрічний позов є таким, що не розглядався по суті.

Отже, обставини, які встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2015 у справі №910/11838/15 в частині розгляду зустрічних позовних вимог не можуть бути взяті до уваги у розгляді даної справи як преюдиційні факти.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 10; ідентифікаційний код 01190043) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду на користь приватного акціонерного товариства «Радіокомпанія «ГАЛА» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 91, кв. 5; ідентифікаційний код 20023766) 106 880 (сто шість тисяч вісімсот вісімдесят) грн. збитків та 1 603 (одну тисячу шістсот три) грн. 21 коп. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.03.2016.

Суддя О. Марченко