Рішення № 56337651, 29.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.2016

№910/819/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/819/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Карпати-М», м. Мукачево Закарпатської області,

до малого виробничо-комерційного приватного підприємства «Айсберг», м. Київ,

про стягнення 32 884,52 грн.,

без участі представників сторін у зв’язку з їх неявкою.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Карпати-М» (далі – Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з малого виробничо-комерційного приватного підприємства «Айсберг» (далі – Підприємство): 30 628,02 грн. заборгованості, яка утворилася у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору-заявки від 15.09.2015 №15.09/01 на перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі – Договір-заявка); 234,03 грн. 3% річних; 306,28 грн. втрат від інфляції; 1 716,19 грн. відсотків за користування чужими коштами, а всього 32 884,52 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем було належним чином виконано умови Договору-заявки та надано відповідачу послуги з перевезення вантажу; відповідач оплати за доставку вантажу не здійснив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2016 порушено провадження у справі.

Представники сторін у судове засідання 29.02.2016 не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Ухвали господарського суду міста Києва було надіслано позивачу (юридична адреса: 89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Ужгородська, 167/А; адреса для листування: 89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Горького, 17/2) та відповідачу (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 19) на адреса, вказані у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення за юридичною адресою та адресою для листування позивача. До матеріалів справи долучено конверти повернення з адреси відповідача з відмітками поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання».

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене та з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 29.02.2016 без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Договору-заявки Товариство зобов’язалося надати Підприємству послуги з перевезення вантажу, Підприємство оплатити надані послуги.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною першою статі 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною першою статті 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що сторонами укладено усний договір перевезення.

Відповідно до частин першої та другої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до умов Договору-заявки вартість послуг перевезення становить 1 250 євро.

Так, позивачем належним чином виконано умови Договору та здійснено перевезення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 17.09.2015 №293638, наявною в матеріалах справи.

Вказана міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) містить печатки митних контролів, з яких також вбачається, що товар було доставлено 22.09.2015.

Отже, судом встановлено, що Товариство виконало умови Договору-заяви в повному обсязі та надіслало 28.09.2015 на адресу відповідача рахунок на оплату від 22.09.2015 №22/09/1, акт наданих послуг від 22.09.2015 №22/09/1 та міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) від 17.09.2015 №293638, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що документи були отримані Підприємством 30.09.2015. Однак відповідач грошові кошти за перевезення товару позивачу так і не перерахував.

Листом без номера та дати позивач повідомив відповідача, що відповідно до митних правил всі документи видані водію при замитнені (CMR, рахунок-фактура, специфікація, сертифікати і інші) водій пред’являє в експедицію при розмитненні. Згідно з Договором-заявкою розмитнення проводилося у Ватіні експедицією «Путнік Шпет», а у пункті 2 інструкції для водія вказано, що даній експедиції здаються всі документи з України, якій водій всі документи і здав. Після розмитнення водію видали CMR і на митниці в м. Бачка Паланка поставили печатку про доставку вантажу. Таким чином, крім рахунку на оплату від 22.09.2015 №22/09/1, акта наданих послуг від 22.09.2015 №22/09/1 та міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 17.09.2015 №293638 Товариство ніяких додаткових документів не може надати Підприємству.

Претензією від 11.12.2015 №1 позивач просив відповідача виконати умови Договору-заявки та оплатити вартість виконаних робіт у сумі 30 628,02 грн. Проте відповідач відповіді на вказану претензію не надав.

Договором-заявкою передбачено, що оплата перевезення здійснюється протягом 7-10 днів за оригіналами міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 ГК України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Як встановлено статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на наведене господарський суд міста Києва дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства в частині стягнення з Підприємства боргу в сумі 30 628,02 грн. підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 234,03 грн. 3% річних та 306,28 грн. втрат від інфляції.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, за приписами пункту 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Позивач визначив такий період нарахування 3% річних та втрат від інфляції: з 13.10.2015 по 13.01.2016, сума 3% річних складає 234,03 грн., а втрат від інфляції – 306,28 грн.

Договором-заявкою передбачено, що оплата перевезення здійснюється протягом 7-10 днів за оригіналами міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR).

Отже, оскільки відповідачем було отримано від позивача документи на оплату 30.09.2015, то строк оплати за надані послуги з перевезення закінчився 11.10.2015, а прострочення почалося з 12.10.2015.

Разом з тим, враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, то періодом нарахування 3% річних та втрат від інфляції є з 13.10.2015 по 13.01.2016 (дата підписання позовної заяви), оскільки вони визначені позивачем.

За перерахунком суду сума 3% річних становить 234,12 грн., а втрат від інфляції – 422,27 грн., однак такий перерахунок суду фактично призведе до виходу судом за межі позовних вимог.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи наведене, у зв'язку з тим, що клопотання в порядку, передбаченому вказаним пунктом частини першої статті 83 ГПК України, до позовної заяви не додано та в судовому засіданні представником позивача не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині вимог про стягнення втрат від інфляції.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 234,03 грн. 3% річних та 306,28 грн. втрат від інфляції за розрахунком позивача.

Що ж до стягнення з відповідача 1 716,19 грн. відсотків за користування чужими коштами, то слід зазначити таке.

Заявлену до стягнення суму процентів за користування чужими коштами позивач обґрунтовує статтею 536 ЦК України.

Названа вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Законодавець чітко визначив, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Сторони не узгодили у Договорі-заявці умову, яка б визначала розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимоги в частині стягнення з відповідача 1 716,19 грн. відсотків за користування чужими коштами слід відмовити.

Слід зазначити, що у позовній заяві позивач просить вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у сумі 32 884,52 грн. Вказане прохання не розглядалося судом у зв’язку з неодноразовою неявкою сторін у судові засідання та неподанням позивачем пояснень щодо обґрунтованості вжиття таких заходів.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з малого виробничо-комерційного приватного підприємства «Айсберг» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 19; ідентифікаційний код 21514565) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Карпати-М» (89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Ужгородська, 167/А; адреса для листування: 89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Горького, 17/2; ідентифікаційний код 25434716): 30 628 (тридцять тисяч шістсот двадцять вісім) грн. 02 коп. боргу; 234 (двісті тридцять чотири) грн. 03 коп. 3% річних; 306 (триста шість) грн. 28 коп. втрат від інфляції та 1 306 (одну тисячу триста шість) грн. 08 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.03.2016.

Суддя О. Марченко