Рішення № 56337531, 02.03.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 30/4/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2016 Справа № 908/40/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ЛМ КО (69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 158)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Стандарт 21 (69013, м.Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 20)

про стягнення 26238,97 грн.,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача ОСОБА_1, довіреність б/н від 01.02.2016 р.;

від відповідача не зявився;

До господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю ЛМ КО з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Стандарт 21 заборгованості за договором підряду № 726 від 09.08.2010 р. в розмірі 26238,97 грн., в т.ч.: 2715,02 грн. пені, 9416,96 грн. інфляційних втрат та 4106,99грн. 3% річних.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору. При цьому вказує, що ТОВ «ЛМ КО» зобовязання за договором №726 від 09.08.2010 р. виконано в повному обсязі, що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт за формою №КБ-2в від 15.10.2010 р., які підписані відповідачем без зауважень. Відзначає, що оплата за виконані роботи повинна була поступити до 25.10.2010р., проте, відповідач виконував свої зобов'язання по оплаті вартості виконаних робіт частково та несвоєчасно. За доводами позивача, станом на дату подання позовної заяви до суду за відповідачем існує заборгованість за зазначеним Договором в розмірі 10000,00грн. Невиконання відповідачем зобовязань щодо оплати вартості виконаних будівельних робіт, на думку позивача, є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та ст. 625 ЦК України санкцій.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.01.2016 р. порушено провадження у справі № 908/40/16, присвоєно справі номер провадження № 30/4/16, розгляд якої призначено на 08.02.2016 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та обєктивного розгляду і вирішення справи по суті.

У звязку з незявленням представника відповідача, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався до 02.03.2016 р.

За письмовим клопотанням представника позивача фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

В судовому засіданні представник позивача в повному обсязі підтримав доводи, викладені у позовній заяві та надав усні пояснення по заявленій до стягнення сумі. Зауважує, що на протязі значного часу наявності за відповідачем заборгованості, останній на спілкування не йде, пояснень не надає.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про причину неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суду від 06.01.2016 р. та від 08.02.2016 р. не виконав, витребувані документи, письмовий відзив на позов не надав. По дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до підпункту 3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У відповідності до вказаних вимог, відповідач про час та місце слухання даної справи був повідомлений належним чином.

В даному випадку, відповідачу ухвала господарського суду про відкладення розгляду справи на 02.03.2016 р. була направлена судом на дві адреси на адресу, зазначену у Договорі: 69013, м. Запоріжжя, вул. Базова, 10, та адресу відповідача: 69013, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 20, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача, визначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (витяг з ЄДР станом на 10.02.2016 р. наявний у матеріалах справи). Згідно з цим Витягом адреса керівника та засновника товариства (в одній особі) співпадає з юридичної адресою підприємства.

Направлена на адресу відповідача за Договором ухвала про порушення провадження у справі від 06.01.2016 р. повернулася до суду з позначкою відділення поштового звязку «За закінченням терміну зберігання». Ухвали від 08.02.2016 р., направлені на юридичну адресу відповідача та адресу за Договором, до суду не поверталися.

В пункті 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/675 від 14.08.2007р. Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року (із змінами та доповненнями) зазначено, що у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при неподанні відзиву на позовну заяву і витребуваних господарським судом матеріалів справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Відкладення на підставі ст. 77 ГПК України розгляду справи у разі незявлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обовязком суду, і використовується ним, якщо неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

В даному випадку суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Враховуючи обмеженість розгляду справи визначеними законом процесуальними строками (останній день строку розгляду справи 06.03.2016 р.) та достатність матеріалів справи для розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 02.03.2016 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

09.08.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛМ КО» (Підрядником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт 21» (Замовником, відповідачем у справі) укладено договір підряду №726 (надалі Договір), відповідно до умов якого Замовник доручає ат зобовязується оплатити, а Підрядник зобовязався ат конати із власних матеріалів та матеріалів поставки Замовника електромонтажні та пусконалагоджувальні роботи по зовнішньому електропостачанню 10кВт ТОВ «Стандарт 21» по вул. Базова, 10 в м. Запоріжжі. Зазначені роботи включають в себе монтаж кабальної лінії 10 кВт, монтаж КТПН на території ТОВ «Стандарт 21» та пусконалагоджувальні роботи КТПН. (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 2.1 Договору загальна вартість підрядних робіт згідно Додатку № 1 «Договірна ціна», що є невідємною частиною договору, складає 115920,55 грн., в т.ч. ПДВ, в тому числі:

-монтаж кабельної лінії 10кВт 94974,00 грн., в т.ч. ПДВ ;

-монтаж КТПН 15328,15 грн., в т.ч. ПДВ;

-пусконалагоджувальні роботи КТПН 5618,40 грн., в т.ч. ПДВ.

Пунктом 2.2 Договору встановлено, що протягом 10 календарних днів з дати підписання договору Замовник перераховує на поточний рахунок Виконавця авансовий платіж в розмірі 50% від ціни робіт п. 2.1 Договору, що складає 57960, 27 грн., в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 2.3 Договору розрахунок за виконані роботи Замовник здійснює шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника протягом 10 календарних днів з дня підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт за формою КБ -2в та довідка КБ -3.

За визначенням п. 4.1 Договору, виконання робіт оформлюється актами виконаних робіт (форма КБ-2В і КБ-3), які підписуються повноважними представниками сторін даного договору. Акти здачі-приймання виконаних робіт надаються Підрядником.

Згідно з п. 6.3 Договору за порушення строків оплати виконаних робіт, указаних в даному договорі, Замовник сплачує Підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період коли сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочки.

В пункті 3.1 Договору сторони визначили, що даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами всіх передбачених договором зобовязань.

Матеріалами справи підтверджується, що авансовий платіж в розмірі 14400,00 грн. було здійснено відповідачем 17.08.2010 р. (копія банківської виписки, арк. справи 25).

Обставини справи свідчать, що сторонами договору без зауважень було підписано Довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 та акти здачі-приймання виконаних робіт за формою №КБ-2в за жовтень 2010 р., згідно з якими загальна вартість зазначених робіт складає 49 335,86 грн.

Як вказує позивач, зазначені акти підписані 15.10.2010 р., тому оплата за виконані роботи повинна була отримана до 25.10.2010 р., включно.

Проте, Відповідач виконував свої зобов'язання по оплаті частково та несвоєчасно. Так, в рахунок оплати за договором підряду №726 від 09.08.2010 р. ТОВ «ЛМ КО» отримано всього суму 24 935,86 грн.:

- 11.07.2013 р. часткова оплата в сумі 4 935,86грн.;

- 06.12.2013 р. часткова оплата в сумі 10 000,00 грн.;

- 30.04.2014 р. часткова оплата в сумі 3 000,00 грн.;

- 12.05.2014 р. часткова оплата в сумі 1 000,00 грн.;

- 15.12.2014 р. часткова оплата в сумі 6000,00 грн.

За доводами позивача, неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором призвело до утворення за ним заборгованості в розмірі 10000,00 грн., яка підлягає стягнення, а також є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та законом санкцій.

Позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт 21» заборгованості за договором підряду № 726 від 09.08.2010 р. в розмірі 26238,97 грн., в т.ч.: 2715,02 грн. пені, 9416,96 грн. інфляційних втрат та 4106,99 грн. 3% річних, є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини... Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 статті 193 Господарського Кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься в ст. 526 Цивільного кодексу України.

За своєю правовою природою укладений сторонами Договір є договором підряду.

Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобовязується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобовязується прийняти та оплатити роботу.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Частинами 1, 2 ст. 882 ЦК України визначено, що замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 4 цієї статті передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Також, у відповідності до ч. 1 ст. 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами укладеного між сторонами Договору (п. 2.3 Договору), розрахунок за виконані роботи Замовник здійснює шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника протягом 10 календарних днів з дня підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт за формою КБ -2в та довідка КБ -3.

Обставини справи свідчать, що позивачем виконані, а відповідачем прийняті без зауважень передбачені Договором роботи, що підтверджується двостороннє підписаними Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) (арк. справи 15-16, 19-20).

Жодних зауважень щодо якості виконаних робіт від відповідача на адресу позивача не надходило. Проте, відповідач свої зобовязання щодо оплати вартості виконаних робіт, всупереч умов Договору та вимог закону, в повному обсязі та в обумовлений Договором строк не виконав, у звязку з чим у нього утворилась заборгованість за Договором, розмір якої становить 10 000,00 грн.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобовязання, та факт несплати відповідачем у визначений зобовязанням термін виконаних підрядних робіт суд вважає доведеним. Доказів погашення суми боргу за прийняті від позивача роботи відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом, частково вартість будівельних робіт частково сплачено шляхом оплати на розрахункові рахунки позивача на загальну суму 24935,86 грн., залишок боргу складає 10 000,00 грн.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає правомірними позовні вимоги позивача про стягнення з ТОВ «Стандарт 21» суми 10 000,00 грн. основного боргу за договором і задовольняє їх в повному обсязі.

Крім вищезгаданої вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2715,02 грн. пені, 9416,96 грн. інфляційних втрат та 4106,99 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, передбачені ст. 625 ЦК відсотки річних та інфляційні втрати можуть нараховуватись кредитором до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання боржником.

При цьому суд зазначає, що у відповідності до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення зобовязань, зобовязання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Кредитор вправі вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобовязання.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, частиною 6 статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 549-551, 611 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» (далі Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

В якості підстави для стягнення з відповідача 2715,02 грн. пені позивач посилається на п. 6.3 Договору, яким сторони передбачили, що у випадку порушення замовником строків перерахування оплати замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Станом на час розгляду справи заборгованість по оплаті відповідачем не погашено.

За таких обставин, враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних є правомірними.

Оплата вартості виконаних будівельних робіт повинна була здійснена відповідачем до 25.10.2010 р. включно, тому визначення позивачем періоду нарахування з 26.10.2010 р. є правомірним.

Перевіривши надані позивачем розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство, суд дійшов до висновку, що в розрахунок пені є вірним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства, тому вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі.

Позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України щодо обмеження періоду нарахування шести місяцями з дня прострочення відповідачем зобовязання 26.10.2010 р. по 26.04.2011 р. на суму заборгованості, яка у це період складала 34935,86 грн.: 49335,86 грн. (вартість прийнятих за договором робіт) 14400,00 грн. (сума передплати).

Щодо сум 3% річних та втрат від інфляції суду зазначає наступне.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань розяснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також розяснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов до висновку, що вимоги про їх стягнення підлягають частковому задоволенню в розмірі 4037,46 грн. У стягненні 69,53 грн. слід відмовити через необґрунтованість.

Відносно вимоги про стягнення інфляційних витрат, судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат зазначається загальний період нарахування з 26.10.2010 р. по 30.10.2015 р. та враховуються дати часткової оплати відповідачем заборгованості. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що зазначена вимога підлягає задоволенню в межах заявлених позивачем вимог в сумі 9416,96 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обовязки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обовязок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 33 ГПК України, не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобовязань за договором підряду № 726 від 09.08.2010 р. щодо оплати вартості прийнятих підрядних робіт.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в сумі 10000,00 грн. основного боргу, 2715,02 грн. пені, 9416,96 грн. інфляційних втрат та 4037,46 грн. 3% річних. В решті заявлених позовних вимог (69,53 грн. 3% річних) суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 22, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмежено відповідальністю «ЛМ КО» (м.Запоріжжя) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт 21» (м.Запоріжжя) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт 21» (69013, м.Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 20, код ЄДРПОУ 32268681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛМ КО» (69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 158, код ЄДРПОУ 25217002) 10000 (десять тисяч ) грн. 00 коп. основного боргу, 2715 (дві тисячі сімсот пятнадцять) грн. 02 коп. пені, 9416 (девять тисяч чотириста шістнадцять) грн. 96 коп. інфляційних втрат, 4037 (чотири тисячі тридцять сім) грн. 46 коп. 3% річних та 1374 (одна тисяча триста сімдесят чотири) грн. 35 коп. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 09.03.2016 р.