Рішення № 56336606, 02.03.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 742/4662/15-ц Провадження № 22-ц/795/546/2016 Головуючий у I інстанції Бездідько В. М. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Бобрової І.О., Євстафіїва О.К.,

при секретарі Бивалькевич Т.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду від 21 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, -

в с т а н о в и в:

В грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсними заповіт від 18 грудня 2014 року, складений її померлим братом ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 4206, а також отримане 30 липня 2015 року відповідачем ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5, мотивуючи заявлені вимоги тим, що підписання заповіту від імені спадкодавця іншою особою нібито через вади здоровя вчинено з метою спотворення дійсної волі померлого.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 21 січня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповноту зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої безпідставно не взяв до уваги наявні в матеріалах справи дані щодо стану здоровя померлого ОСОБА_5, які свідчили про його можливість самостійно підписати заповіт, і поклав в основу судового рішення покази свідків зі сторони відповідача, які є зацікавленими особами. Зазначає, що натомість в ході судового розгляду не були допитані заявлені нею свідки, які майже до часу смерті спілкувались з братом і були обізнані про стан його здоровя. На думку ОСОБА_1, пояснення свідків, що покладені в основу судового рішення, містять істотні розбіжності, яким суд належної оцінки не дав, а отже судове рішення ґрунтується на припущеннях. Позивач вважає також, що суд першої інстанції зробив безпідставний висновок відносно того, що її права, як спадкоємця не порушені, оскільки дочка померлого, яка також звернулась із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_5, має намір нотаріально посвідчити правочин про зміну черговості у спадкуванні та включити позивача до кола спадкоємців першої черги, але наявність оспорюваного заповіту заважає їй це зробити.

В письмових запереченнях ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним.

В письмових запереченнях приватний нотаріус Прилуцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а пеляційн скаргу без задоволення.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду не знайшли підтвердження доводи позову щодо фальшування заповіту та викривлення волі заповідача при його складанні. Крім цього, суд вказав на те, що позивач являється спадкоємцем другої черги за законом після смерті ОСОБА_5 і за наявності в матеріалах спадкової справи заяви про прийняття спадщини від дочки померлого ОСОБА_7, яка є спадкоємцем першої черги за законом, права позивача оспорюваним заповітом не порушуються.

З таким висновком районного суду частково погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_5 помер 20 грудня 2014 року (а.с. 28).

Розпорядившись належним йому майном, спадкодавець 18 грудня 2014 року склав заповіт, за яким заповідав все належне йому майно ОСОБА_3 (а.с. 33).

Як свідчать матеріали спадкової справи після померлого ОСОБА_5 (а.с. 21-76), із заявами про прийняття спадщини звернулись: ОСОБА_3, вказуючи, що спадкує за заповітом, а також донька померлого - ОСОБА_7, його сестра ОСОБА_1 та брат ОСОБА_8, зазначаючи, що спадкують за законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, що передбачено ч. 1 ст. 15 ЦК України.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, відповідно до ст. 3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту лише порушене право.

Положеннями статті 1223 Цивільного кодексу України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-165 цього кодексу.

В ч. 1 ст. 1261 Цивільного кодексу України зазначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця. До другої черги спадкоємців за законом ст. 1261 відносить рідних братів та сестер спадкодавця.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, зробив правильний висновок про те, що за наявності в матеріалах спадкової справи після померлого ОСОБА_5 заяви про прийняття спадщини від доньки спадкодавця, яка є спадкоємцем першої черги за законом, оспорюваним заповітом будь-які права позивача по справі, яка є спадкоємцем другої черги за законом, не порушуються.

Твердження ОСОБА_1 про наявність у доньки спадкодавця наміру нотаріально посвідчити правочин про зміну черговості і включити її до кола спадкоємців першої черги, жодними доказами не підтверджені, а отже є припущеннями, на яких не може ґрунтуватись судове рішення. Позивач в ході розгляду справи апеляційним судом не заперечувала, що жодних повноважень на представлення інтересів або ведення справ, в тому числі, і спадкових, ОСОБА_7 їй не надавала. Доводи апеляційної скарги про те, що наявність заповіту позбавляла спадкоємця першої черги права на укладення правочину щодо зміни черговості у спадкуванні протирічать положенням ст. 1259 Цивільного кодексу України, яка визначає таку можливість для спадкоємців після відкриття спадщини.

Таким чином, оспорюваний позивачем заповіт навіть у випадку визнання його недійсним не породжує і не створює для ОСОБА_1 жодних правовідносин, а отже в задоволенні заявлених нею вимог слід відмовити через відсутність у позивача порушеного права в контексті положень ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Виходячи з наведеного вище, на думку колегії суддів, суд першої інстанції безпідставно вдався до надання оцінки правомірності оспорюваного заповіту, а тому апеляційний суд вважає необхідним виключити з мотивів судового рішення висновки суду про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсним та правомірність його вчинення, оскільки судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, в той час як для позивача наявність або відсутність оспорюваного заповіту право на спадкування не породжує.

Виходячи з наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що по справі встановлено відсутність порушеного права позивача, а отже висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заявлених ОСОБА_1 вимог є правильним.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду від 21 січня 2016 року змінити в частині мотивів відмови у позові. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: