Ухвала суду № 56334343, 01.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2035/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Бабій А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Бабія А. П.

суддів Варикаші О.Д., Станкевича В. А.

при секретарі Желєзнові В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсними договорів дарування та купівлі-продажу, за апеляційною скаргою ОСОБА_5, представника ОСОБА_2, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21. 12. 2015 р.,

в с т а н о в и л а:

13. 05. 2015 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання частково недійсними договору дарування від 22. 09. 2001 р. і договору купівлі-продажу від 17. 09. 2008 р. в частині розміру площі земельної ділянки 1130 кв. м., на якій розташований житловий будинок під № 10 г по провулку Щорса в м. Одесі, та змінити розмір цієї земельної ділянки на 600 кв. м. з тих підстав, що ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями за вказаною адресою, розташований на земельній ділянці мірою 600 кв. м. з земельної ділянки площею 1130 кв. м., якою вона правомірно користувалася, але в подальших договорах дарування та купівлі-продажу за участю ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було вказано земельну ділянку площею 1130 кв. м.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21. 12. 2015 р. залучено до участі у справі ОСОБА_3 в якості правонаступника відповідача ОСОБА_6, який помер.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21. 12. 2015 р. відмовлено у задоволенні вказаного позову ОСОБА_2

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, представника ОСОБА_2, ставиться питання про скасування рішення суду як незаконного та необґрунтованого з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 з підстав, викладених в її позові, зокрема, особливо звертаючи увагу на те, що за договором дарування від 30. 08. 1988 р. ОСОБА_3 відчужувався житловий будинок, а також право користування земельною ділянкою розміром 600 кв. м. і отже право користування надлишком землі площею 530 кв. м. Артюх М. І. не відчужувалося і ця земельна ділянка залишилася в її користуванні з посиланням на положення законодавства, за якими у разі відчуження житлового будинку, споруд до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, а також зазначено, що ОСОБА_6 неправомірно здійснив відчуження права власності земельною ділянкою розміром 1130 кв. м., оскільки не мав на це права і земельна ділянка площею 530 кв. м. мала залишитися в користуванні ОСОБА_2

В судовому засіданні ОСОБА_5, представник ОСОБА_2, підтримав доводи апеляційної скарги, а ОСОБА_4 вважає рішення суду правильним.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши доводи скарги і перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, судова колегія приходить до наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання частково недійсними договорів дарування та купівлі-продажу суд першої інстанції виходив з того, що з часу відчуження позивачем будинку до нового власника будинку перейшло право користування земельною ділянкою площею 1130 кв. м., що була закріплена за домоволодінням в цілому.

Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради депутатів трудящих м. Одеси від 03. 03. 1972 р. № 219 затверджено акт комісії про прийом в експлуатацію домобудівлі, побудованої ОСОБА_2 в жилмасиві ОСОБА_7 по провулку Щорса, 10, визнано право власності за ОСОБА_2 на вказану домобудівлю і закріплено за нею земельну ділянку площею 600 кв. м. та копія цього рішення направлена в ОМБТІ для видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на цю домобудівлю.

За свідоцтвом про право власності від 16. 03. 1972 р., виданим виконавчим комітетом Ленінської районної ради депутатів трудящих м. Одеси, та зареєстрованим в ОМБТІ, ОСОБА_2 є власником домоволодіння в м. Одесі по провулку Щорса, 10-г в м. Одесі.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської ради народних депутатів м. Одеси від 17. 11. 1987 р. закріплено за домоволодінням № 10-г про провулку Щорса надлишок землі площею 530 кв. м. і загальну земельну ділянку домоволодіння постановлено вважати 1130 кв. м.

За нотаріально посвідченим договором дарування від 30. 08. 1988 р., зареєстрованим в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок, житловою площею 45,3 кв. м., зазначений в плані під літ. «А» з господарчими та побутовими будівлями, що знаходиться в м. Одесі по провулку Щорса під № 10-г (колишній № 10) та розташований на земельній ділянці мірою 600 кв. м. з вказівкою, що цей житловий будинок належить дарителю ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 16. 03. 1972 р., виданого виконавчим комітетом Ленінської районної ради депутатів трудящих м. Одеси.

За нотаріально посвідченим договором дарування житлового будинку від 22. 09. 2001 р., зареєстрованим в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_6 житловий будинок, що знаходиться в м. Одесі по провулку Щорса під номером 10 «г» та складається з однієї камяної житлової будівлі, житловою площею 45,3 кв. м., зазначеної в схематичному плані літерою «А» з надвірними господарчими спорудами, розташованими на земельній ділянці розміром 1130 кв. м., з зазначенням, що вказаний житловий будинок з надвірними господарчими спорудами належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 30. 08. 1988 р.

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 17. 09. 2008 р. ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_4 купив житловий будинок з надвірними та господарчими будівлями за № 10-г по провулку Щорса в м. Одесі, який складається з одного камяного будинку під літ. «А», житловою площею 45,6 кв. м. та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці площею 1130 кв. м., що зареєстровано в електронному реєстрі права власності на нерухоме майно 21. 10. 2008 р.

23. 05. 2012 р. ОСОБА_6 помер.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25. 09. 2014 р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою по провулку Щорса 10 г в м. Одесі.

Цим рішенням апеляційного суду встановлено, що з часу відчуження позивачем житлового будинку до нового власника будинку ОСОБА_3 перейшло право користування земельною ділянкою загальною площею 1130 кв. м., що була закріплена за домоволодінням в цілому, а також, що на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні відповідача, нерухомого майна, що належить позивачу немає.

Вказані обставини справи підтверджені матеріалами справи і сторонами не спростовані.

Аналізуючи встановлені фактичні обставини, матеріали справи та законодавство України з предмету спору на час укладення оспорюваних договорів апеляційний суд приходить до такого.

Відповідно до ст. 90 ч. 1 ЗК УРСР 1970 р. (за станом на 30. 08. 1988 р., тобто на час укладення договору дарування житлового будинку від 30. 08. 1988 р. з боку позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 П.) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Оскільки на той час за подарованим ОСОБА_3 будинком вищевказаним рішенням виконавчого комітету Ленінської ради народних депутатів м. Одеси від 17. 11. 1987 р. було закріплено земельну ділянку площею 1130 кв. м., то при переході права власності на цю будівлю за законом до ОСОБА_3 перейшло і право користування цією земельною ділянкою площею 1130 кв. м. і позивачем ОСОБА_2 не надано документів, які б спростовували цей висновок, і не надано документів, що позивачу на підставі діючого на той час законодавства після відчуження будинку залишилась в користуванні закріплена за домоволодінням додатково рішенням місцевого органу влади земельна ділянка площею 530 кв. м.

Зазначення ж земельної ділянки площею 600 кв. м., на якій розташовано будинок, в договорі дарування будинку від 30. 08. 1988 р. пояснюється тим, що в цьому договорі дарування було вказано лише на наявність у позивача ОСОБА_2 вказаного свідоцтва про право власності від 16. 03. 1972 р. на житловий будинок виданого на підставі рішення рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради депутатів трудящихся м. Одеси від 03. 03. 1972 р. № 219 про закріплення за ОСОБА_2 земельної ділянки площею 600 кв. м. без урахування вже чинного на той час рішення виконавчого комітету Ленінської ради народних депутатів м. Одеси від 17. 11. 1987 р.

При цьому, апеляційний суд вважає необхідним додатково відмітити, що рішенням виконавчого комітету Ленінської ради народних депутатів м. Одеси від 17. 11. 1987 р. до наявних 600 кв. м. земельної ділянки, на якій був розміщений житловий будинок, додатково було закріплено надлишок землі площею 530 кв. м. саме за домоволодінням, а не за позивачем ОСОБА_2

Таким чином, після відчуження житлового будинку зі спорудами позивач ОСОБА_2 втратила право користування спірною земельною ділянкою.

Тому зазначення в оспорюваному договорі дарування житлового будинку від 22. 09. 2001 р. (з урахуванням рішення виконавчого комітету Ленінської ради народних депутатів м. Одеси від 17. 11. 1987 р. про закріплення за домоволодінням земельної ділянки площею 1130 кв. м.) щодо цього ж будинку, що він розташований на земельній ділянці площею 1130 кв. м., грунтується на відповідних документах та відповідає вимогам закону, в тому числі і положенням ст. 30 ЗК України 1990 р. (в редакції яка діяла на час укладення цього договору дарування), що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими обєктами переходить і право користування земельною ділянкою без зміни її цільового значення, оскільки інше не передбачене у договорі відчуження.

Внаслідок цього відсутні підстави і для визнання недійсним вказаного оспорюваного договору купівлі-продажу від 17. 09. 2008 р. в частині розміру площі земельної ділянки 1130 кв. м. та зміни розміру цієї земельної ділянки на 600 кв. м.

Виходячи з матеріалів справи, викладених обставин у їх сукупності та вищевказаних правових положень апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно та обгрунтовано з урахуванням доводів сторін прийшов до висновку про відмову у задоволенні зазначеного позову ОСОБА_2 і вказав, що з часу відчуження позивачем будинку до нового власника будинку перейшло право користування земельною ділянкою площею 1130 кв. м., що була закріплена саме за домоволодінням (по провулку Щорса № 10 на теперішній час під № 10 г в м. Одесі) в цілому.

При цьому, апеляційний суд враховує і положення ст. 61 ч. 3 ЦПК України, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, оскільки вищевказаним рішенням апеляційного суду Одеської області від 25. 09. 2014 р. встановлено, що з часу відчуження позивачем житлового будинку до нового власника будинку ОСОБА_3 перейшло право користування земельною ділянкою загальною площею 1130 кв. м., що була закріплена за домоволодінням в цілому, а також, що на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні відповідача, нерухомого майна, що належить позивачу, немає.

Зазначені в апеляційній скарзі доводи, в тому числі посилання на положення земельного та цивільного законодавства України, що у разі відчуження житлового будинку, споруд до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки житловий будинок, який відчужувався позивачем, розміщувався на час його відчуження саме на земельній ділянці площею 1130 кв. м., а посилання на те, що право користування надляшком землі площею 530 кв. м. Артюх М. І. не відчужувалося і ця земельна ділянка залишилася в її користуванні спростовується матеріалами справи і не грунтується на законі.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає необгрунтованими і загальні посилання в позові та в апеляційній скарзі на можливість визнання оспорюваних договорів недійсними на підставі положень ст. 215 ч. ч.1, 3 ЦК України.

Одночасно при розгляді даної справи апеляційний суд виходить з того, що відповідно до вимог ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

За викладених обставин судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують, в зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, представника ОСОБА_2, відхилити, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21. 12. 2015 р.залишити без змін.

Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А. П. Бабій

ОСОБА_8

ОСОБА_9