Рішення № 56330549, 25.12.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 630/840/14-ц Головуючий 1 інстанції :Дем'яненко І.В.

Провадження:№ 22ц/790/5215/15

Категорія:право власності Суддя-доповідач: Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів -Кірсанової Л.І., Трішкової І.Ю.,

за участю секретарів - Литвин О.Б., Огар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 19 лютого 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, правонаступником якої є ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_7, про стягнення заборгованості, визнання права власності на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, -

встановил:

02 жовтня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, визнання права власності на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

В уточнених позовних вимогах просив:

-стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на його користь заборгованість за договором позики в сумі 11 640 317,09 гривень;

-визнати за ним право власності на предмет іпотеки - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,1000га, надану для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована заадресою:АДРЕСА_1;

-виселити ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 19 лютого 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Суд вирішив:

-стягнути з ОСОБА_5, на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 18 жовтня 2011 року в сумі 855 221,3 гривень;

-звернути стягнення для погашення заборгованості в сумі 855 221,3 гривень на предмет іпотеки - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 155,4 кв.м, в тому числі житловою площею 105,2 кв.м, земельну ділянку площею 0,1000 га, надану для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_4 право власності на предмет іпотеки;

-виселити ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив та вирішив питання про судові витрати.

Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 19 березня 2015 року задоволено заяву ОСОБА_4 про виправлення описки, та резолютивну частину рішення від 19 лютого 2015 року викладено в іншій редакції, зокрема, суд визнав за ОСОБА_4 право власності на предмети іпотеки - спірний будинок та спірну земельну ділянку.

Рішення було оскаржене ОСОБА_5, але ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2015 року апеляційна скарга була була залишена без руху, з підстав несплати судового збору та ухвалою того ж суду від 28 травня 2015 року повернута заявнику. Пізніше з'ясовано, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла.

22 червня 2015 року на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 19 лютого 2015 року подали апеляційні скарги відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на предмет іпотеки та виселення, і зменшити розмір заборгованості за договором позики, яка підлягає стягненню до 234 750 гривень, та пені до 10 000 гривень.

В апеляційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилаються на неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм права процесуального.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2015 року, в якості правонаступника відповідача ОСОБА_5, у зв'язку зі смертю останньої, до участі в справі була залучена спадкоємиця померлої (дочка) - ОСОБА_2.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та представник ОСОБА_3 апеляційні скарги підтримали.

Представник ОСОБА_4 проти задоволення скарг заперечував, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 18 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 (Позикодавцем) та ОСОБА_8 і ОСОБА_5 (солідарними Позичальниками ) був укладений Договір позики, посвідчений приватним нотаріусом ХРНО Харківської області Малаховою Г.І., реєстровий № 3585.

За умовами цього договору ОСОБА_8 та ОСОБА_5 отримали від ОСОБА_4 в позику грошові кошти в розмірі 21800 доларів США, з кінцевим терміном погашення не пізніше 18 квітня 2012 року (а.с.6).

Договором сторони погодили, що позика повинна повертатися у порядку та строки, визначені договором, а саме: до 18 листопада 2011 року - 600 доларів США; до 18 грудня 2011 ро - 600 доларів США; до 18 січня 2012 року - 600 доларів США; до 18 лютого 2012 року - 600 доларів США; до 18 березня 2012 року - 600 доларів США; до 18 квітня 2012 року - 18800 доларів США.

Відповідно до п.4 Договору позики сторони домовилися, що за прострочення своїх зобов'язань Позичальник повинен сплатити на користь Позикодавця штраф (пеню) в розмірі п'яти процентів від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення, починаючи з четвертого дня. Штраф (пеня) повинен бути сплачений в національній валюті за офіційним курсом НБУ на день прострочення.

Сторони договору також домовилися, що виконання Позичальником зобов'язань по поверненню позики буде підтверджуватися розписками про отримання повернення від ОСОБА_4, або від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Повне виконання усіх зобов'язань за цим договором підтверджується наданням від Позикодавця (від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності) нотаріально посвідченої заяви про отримання всієї суми позики (пунк 5 Договору позики).

З метою забезпечення виконаня зобов'язань за Договором позики, 18 жовтня 2011 року між ОСОБА_8 (Іпотекодавцем) та ОСОБА_4 (Іпотекодержателем) укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ХРНО Харківської області Малаховою Г.І., реєстровий № 3589.

Договір укладено зі згоди дружини Іпотекодавця ОСОБА_8 - ОСОБА_5, про що свідчить нотаріально посвідчена заява останньої.

Предметом іпотеки є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 155,4 кв.м, в тому числі житловою площею 105,2 кв.м, який належить ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Люботинської міської ради 17 червня 2005 року, та земельну ділянку площею 0.1000 га., надану для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та яка належить Іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого Люботинською міською Харківської області 02 серпня 2004 року.

У п.2 Договору іпотеки, зазначено, що відповідно до відомостей, викладених у витязі реєстру прав власності на нерухоме майно №31547419, виданого Люботинським бюро технічної інвентаризації від 25 жовтня 2011 року, загальна вартість нерухомого майна становить 717 945 гривень; експертна грошова оцінка земельної ділянки становить 35877,15 гривень.

Відповідно до п.3 Договору іпотеки сторони домовилися, що вартість предмета іпотеки становить 760 000 гривень; оцінка предмету іпотеки проведена за згодою сторін з урахуванням ринкових цін на день укладення договору та обсягу можливих втрат, пов'язаних з його продажем.

Сторони договору погодили (пункт 8), що Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки при простроченні Боржниками сплати боргу більше ніж на три дні за Договором позики в забезпечення якого укладається цей договір.

Відповідно до п.11 Договору іпотеки у випадку невиконання Боржниками письмової вимоги Іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за Договором та/або Договором позики у встановлений Іпотекодержаталем строк, таку вимогу Іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмету іпотеки, що є предметом Договору. Це застереження відповідно до Закону вважається Договором про задоволення вимог іпотекодержателя та свідчить про одну з обставин:

-набуття права власності на предмет іпотеки Іпотекодержателем. Підписанням Договору, Іпотекодавець засвідчує, що він надає Іпотекодержателю згоду про набуття права власності на предмет іпотеки до Іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим зверненням Іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність. Іпотекодавець підписанням цього договору засвідчує, що наявність будь -яких інших документів, крім Договору та письмового рішення Іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність, для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається. Ці документи є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності;

-продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст.38 заону України «Про іпотеку», для чого Іпотекодавець шляхом підписання цього Договору надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною, яка встановлена за згодою між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем на момент укладення Договору, або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя та здійснити всі необхідні дії.

Судом також встановлено, що Позичальниками ОСОБА_8 і ОСОБА_5 були частково виконані зобов'язання за договором та повернуто Позикодавцю 6 800 доларів США, що сторонами визнається.

Зобов'язання залишилось не виконаним на суму 15 000 доларів США.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_8 помер і після його смерті спадщину прийняла дружина померлого - ОСОБА_5, подавши до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що на користь позивача підлягає стягненню: сума основного боргу, яка на час постановлення судового рішення за офіційним курсом НБУ еквівалентна 410 250 гривень; три проценти річних (за 1023 дні прострочення виконання зобов'язання) - 34721, 30 гривень, та пеня - 410250 гривень, яку суд за заявою відповідача ОСОБА_5, на підставі ч.3 ст.551 ЦК України, зменшив до розміру заборгованості за позикою.

Крім того, суд вважав можливим визнати за позивачем право власності на предмети іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку, відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» та застережень, які містяться у Договорі іпотеки. При цьому суд виходив з того, що ромір боргових зобов'язань становить 855 221,3 гривень, а загальна вартість іпотечного майна, складає 753 822 гривень, що не виключає можливості звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб.

Такий висновок не можна визнати правильним.

Що стосується позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заборгованості за договором позики.

Статтею 11 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, які визначає саме позивач.

В уточнених позовних вимогах (а.с.137-142) ОСОБА_4 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 11 640 317,09 гривень, яка складається з: суми заборгованості в розмірі 234 750 гривень; інфляційних втрат в розмірі 48 687,84 гривень, трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України в розмірі 18545,25 гривень (з розрахунку 966 днів прострочення виконання зобов'язання та 234 750 суми заборгованості), та пені відповідно до п.4 Договору позики в розмірі 11 338 425 гривень (з розрахунку 966 днів прострочення виконання зобов'язання та 234 750 суми заборгованості).

Отже позивач визначив суму позову в національній валюті - гривнях та не просив суд про стягнення заборгованості в розмірі еквівалентному сумі боргу в іноземній валюті на час постановлення рішення у справі. Не просив позивач і про збільшення кількості днів прострочення для визначення розміру штрафних санкцій. Процесуальним правом на збільшення позовних вимог ОСОБА_4 також не скористався, хоча об'єктивно мав таку можливість.

Таким чином, визначення судом розміру заборгованості в сумі еквівалентній 15000 доларів США на час постановлення судового рішення та стягнення 410250 гривень замість 234750 гривень заявлених позивачем, збільшення днів прострочення виконання зобов'язання з «966» до «1023», та збільшення суми за ст.625 ЦК України з 18545,25 гривень заявлених до 34721,30 гривень, є виходом за межі заявлених позовних вимог. Доводи апеляційних скарг в цій частині є обґрунтованими. Крім того, при визначенні розміру неустойки, суд не у повній мірі врахував обставини, які мають істотне значення та стали причиною неналежного виконання Боржниками договірних зобов'язань.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором позики, судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частинами 1, 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За правилами ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми.

Судова колегія вважає доведеним факт укладання між позивачем та ОСОБА_8 і ОСОБА_5 договору позики на суму 21800 доларів США та виконання ОСОБА_4 умов договору про надання цієї суми Позичальникам. Доведеним є і той факт, що ОСОБА_8 і ОСОБА_5 лише частково виконали зобов'язання, повернувши Позикодавцю 6800 доларів США. Отже зобов'язання про повернення 15000 доларів США залишились не виконаними.

Посилання ОСОБА_5 та її правонаступника ОСОБА_2 на те, що в позику було отримано не 21 800 доларів США, а 18200 доларів США, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки є бездоказовими та спростовуються нотаріально посвідченим Договором позики, договором іпотеки та власноручно складеною розпискою ОСОБА_8.

Не заслуговують на увагу і доводи правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 стосовно того, що зобов'язання було виконано Позичальниками у повному обсязі. Належних та допустимих доказів на підтвердження таких доводів матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції. Записи, що містяться на копії договору (т.2 а.с.18), на який посилається ОСОБА_2, не є належним доказом на підтвердження факту повернення позики, з огляду на положення пункту п'ятого Договору позики. Крім того, Позичальник ОСОБА_5 при розгляді справи судом першої інстанції визнавала, що позика була повернута лише частково - на суму 6800 доларів США (т.1 а.с.169-171,199-206).

Як зазначено вище, позивач просив стягнути на його користь заборгованість за позикою в розмірі 234 750 гривень та три відсотки річних за прострочення виконання зобов'язання в сумі 18 545,25. При цьому ОСОБА_4 навів розрахунку цієї суми (234750х3%:365х966 днів прострочення).

Такі вимоги підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються на законі. Привильність розрахунку відповідачами не заперечувалась.

Вимоги про стягнення неустойки відповідно до пункту 4 Договору позики на суму 11 338 425 гривень (234750х5%х966 днів прострочення), які частково визнавались відповідачем ОСОБА_5, підлягають частковому задоленню.

Відповідно до ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонами домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.

Частина 3 цієї ж статті надає суду право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через не співмірність з розміром основного зобов'язанння.

Судом встановлено, що розмір неустойки за договором позики є явно не співмірним та значно перевищує розмір основного зобов'язання. Крім того, відповідачами доведено і у повіній мірі підтверджується матеріалами справи, що невиконання Позичальниками зобов'язань стало наслідком тяжких обставин, що склалися в їх сім'ї - тривала хвороба та смерть ОСОБА_8, тривала онкологічна хвороба ОСОБА_5, яка потребувала коштовного та постійного лікування.

У суді першої інстанції ОСОБА_5 просила про зменшення розміру неустойки, з огляду на існування об'єктивних причин, які стали підставою неналежного виконання грошових зобов'язань.

Зазначені обставини дають підстави для зменшення розміру неустойки з 11 338 425 гривень до 150 000 гривень, що відповідає таким принципам цивільного судочинства, як розумність, добросовістність та справедливість ( ст.3 ЦК України).

Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 48 687,84 гривень задоволенню не підлягають, оскільки позика надавалась в іноземній валюті, а застосування індексу інфляції можливо лише до національної валюти - гривні.

Враховуючи, що ОСОБА_5 є як Позичальником за Договором позики так і єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_8, яка прийняла спадщину, то відповідно до вимог ст.ст.1216,1218,1219 ЦК України, саме вона повинна відповідати за зобов'язаннями перед позивачем. ОСОБА_2 не є спадкоємцем померлого Позичальника, а відтак правові підстави для стягнення з неї суми заборгованості за Договором позики, в порядку спадкування обов'язків ОСОБА_8 відсутні.

Разом з тим, скільки відповідач ОСОБА_5 після постановлення рішення судом першої інстанції померла, то на даний час заборгованість за Договором позики підлягає стягненню з правонаступника останньої - ОСОБА_2.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за Договором позики підлягають частковому задоволенню - на користь ОСОБА_4 необхідно стягнути з ОСОБА_2 403 295, 25 гривень, з яких: заборгованості за позикою в розмірі 234750 гривень, три проценти річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 18 545,25 гривень, та пеня в розмірі 150 000 гривень.

Що стосується позовних вимог про визнання права власності на предмети іпотеки.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості, стягнувши на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_5 855 221,3 гривень, та одночасно визнав за позивачем право власності на предмети іпотеки. Таким чином, суд допустив подвійне стягнення, що суперечить закону (постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Судова колегія вважає, що правові підстави для задоволення позову в частині визнання права власності на предмети іпотеки відсутні.

За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Статтею 36 Закону передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст.37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст.33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону, не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Проте згідно з п. 11 Договору іпотеки право на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, зокрема, шляхом набуття права власності, Іпотекодержатель набуває у випадку невиконання Боржниками письмової вимоги Іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язань за Договором позики у встановлений Іпотекодержателем строк.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_4 звертався до приватного нотаріуса Железняк Л.В. з проханням передати ОСОБА_8 повідомлення про порушення зобов'язання і вимоги про виконання порушеного зобов'язання, та згідно Свідоцтва приватного нотаріуса, таке повідомлення було передане ОСОБА_8 рекомендованим листом з повідомленням від 14 квітня 2014 року. У цьому Свідоцтві зазначено, що повідомлення не вручено під час доставки та повернуто на адресу нотаріуса у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Разом з тим, судом встановлено, що Іпотекодавець ОСОБА_8 не міг отримати таке повідомлення у зв'язку зі смертю у липні 2013 року, а відтак повернення поштового повідомлення з відміткою «за закінченням строку зберігання» не може сприйматися як відмова Іпотекодавця від виконання зобов'язань, як то передбачено п.8 Договору іпотеки.

Аналогічне за змістом повідомлення було направлено на адресу ОСОБА_5, але не як спадкоємиці Іпотекодавця ОСОБА_8, а як солідарному Боржнику, а тому не свідчить про належне виконання Іпотекодержателем п.11 Договору іпотеки щодо процедури звернення стягнення. Вимог до ОСОБА_5 (яка не є стороною Договору іпотеки), як до спадкоємця Іпотекодавця, позивач у встановленому законом порядку не заявляв.

Отже, позовні вимоги про визнання права власності на предмети іпотеки не можна визнати обґрунтованими, ці вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки позовні вимоги про виселення відповідачів з будинку, що є предметом іпотеки, є похідними від вимог про визнання за позивачем права власності на предмети іпотеки, то і підстав для їх задоволення немає.

За таких обставин рішення суду першої інстанції, та ухвалу від 19 березня 2015 року, яка є похідною від рішення, не можна визнати законними та обґрунтованими, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, п. п.1,3, 4 ч.1 ст.309, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 19 лютого 2015 року та ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 19 березня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, яка є правонаступником ОСОБА_5, на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 18 жовтня 2011 року в розмірі 403295 (чотириста три тисячі двісті дев'яносто п'ять) 25 копійок, яка складається з: заборгованості за позикою в розмірі 234750 (двісті тридцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят) гривень, трьох процентів річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 18 545 (вісімнадцять тисяч п'ятсот сорок п'ять) гривень 25 копійок, та пені в розмірі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, яка є правонаступником ОСОБА_5, на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири ) гривні.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді