Рішення № 56322585, 18.02.2016, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/21545/13-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повторне)

18 лютого 2016 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючої судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання Меркуловій Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Ужгород, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду із позовною заявою до першого відповідача - ОСОБА_1, другого відповідача ОСОБА_2 та третього відповідача ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після залишення зазначеної позовної заяви без руху позивач уточнив свої позовні вимоги щодо кола відповідачів та фактично звернувся до суду із позовною заявою до відповідача - ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В позовній заяві позивач вказав, що 21.05.2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір № MKH7GA0000017, відповідно до умов якого, банк надав відповідачу кредит в розмірі 14 570,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.05.2028 року.

Зазначив, що ОСОБА_1 взяті на себе зобовязання по договору належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 12.11.2013 р. має заборгованість перед банком в сумі 44 510 ,53 доларів США, а саме: 14 920,15 доларів США заборгованість за кредитом, 9 673,47 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2347,26 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 15420, 21 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязання за договором, а також штрафи: 31,29 доларів США (фіксована частина) та 2 118,05 гривень штраф (процентна складова).

Просить суд в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на квартиру загальною площею 45,00 м2, житловою площею 26,80 м2, яка розташована за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород вул. Болотинська, 32/2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приват Банк» з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомістю у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приват Банк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, та виселити Відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: закарпатська область, м. Ужгород, вул. Болотинська, 32/2.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 04 березня 2015 року, у задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25.11.2014 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 04.03.2015 року, скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач в судове засідання не прибув, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи був судом належним чином повідомлений.

Однак разом із позовною заявою позивачем було подане клопотання про розгляд справи за його відсутності із зазначенням, що позовні вимоги він підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного

розгляду справи та винесення судом заочного рішення.

Відповідач в судове засідання повторно не прибув, незважаючи на той факт, що про час і місце розгляду справи його було повідомлено належним чином.

18.02.2016 року судом було винесено ухвалу про заочний розгляд справи.

Як зазначено у ч. 2ст. 197 ЦК Україниу разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням зазначених положень та у звязку з неявкою в судове засідання всіх осіб, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

21.05.2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір № MKH7GA0000017, відповідно до умов якого, банк надав відповідачу кредит в розмірі 14 570,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.05.2028 року.

Згідно умов договору позичальник взяв на себе зобов'язання повертати кредит та відсотки за його користування, сплатити винагороду (комісію) в строк та в порядку, встановленому договором, а саме, щомісячно в період сплати, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок погашати рівними частинами на протязі всього строку дії кредитного договору належні до сплати платежі за договором.

Для забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором № MKH7GA0000017 від 21.05.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, було укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавці надають іпотекодержателю в забезпечення виконання зобовязання перед Іпотекодержателю обєкт нерухомого майна, а саме будинок за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород вул. Болотинська, 32/2, загальною площею загальною площею 45,00 м2, житловою площею 26,80 м2, що належить їм на праві приватної власності.

09.10.2013 року в звязку з неналежним виконанням взятих на себе зобовязань за кредитним договором № MKH7GA0000017 від 21.05.2008 року банком надіслано позичальнику досудову вимогу про погашення заборгованості за вказаним кредитним договором із попередженням про можливі наслідки невиконання договірних зобовязань, у тому числі щодо можливого задоволення вимог кредитора, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, однак, така була проігнорована.

З наданого позивачем розрахунку слідує, що заборгованість позичальника за кредитним договором № MKH7GA0000017 від 21.05.2008, станом на 12.11.2013 року складає 44 510,43 доларів США.

Оцінивши докази, зібрані та досліджені у ході судового розгляду справи, у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» визначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобовязанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобовязання.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У ході судового розгляду справи встановлено, що позичальник взяті на себе зобовязання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за кредитним договором належним чином не виконує, що є підставою для задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, тощо.

За умовами договору іпотеки іпотекодавцем також надано повноваження іпотекодержателю на здійснення дій з продажу предмету іпотеки від імені іпотекодавця будь-якій особі у разі порушення основного зобовязання.

Відповідно до розяснень, що містяться в п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних договорів» від 30.03.2012 року № 5 в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у резолютивній частині рішення в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги, що боржник своїх зобовязань за кредитним договором не виконує, суд прийшов до переконання про наявність підстав для задоволення вимог кредитора, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо вимоги позивача про виселення мешканців будинку за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Болотинська 2/32, суд прийшов до наступного.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Статтею 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до розяснень, що містяться в п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних договорів» № 5 від 30.03.2012 року при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 ЖК України, статей 39 - 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі за № 6-1449цс15 (постанова від 03.02.2016 року) частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Судом встановлено, що передане позивачем в іпотеку житлове приміщення за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород вул. Болотинська, 32/2, належало ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 25.07.2007 року Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради, та було набуто у власність внаслідок його приватизації згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Позивачем суду не доведено належними та допустимим доказами, що відповідач має інше постійне жиле приміщення та не зазначено інше постійне жиле приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Крім того суду не надані докази направлення відповідачу письмової вимоги іпотекодержателем іпотекодавцю про звільнення житлового приміщення та доказів відмови мешканців цього житлового приміщення добровільно його звільнити.

Враховуючи, що у ході судового розгляду справи встановлено наявність обставин, які перешкоджають позивачу в реалізації його законного права на задоволення своїх вимог, як кредитора, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачених п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних договорів» № 5 від 30.03.2012 року, суд вважає, що вимога позивача щодо виселення відповідачів з будинку за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Болотинська, 2/32, є обґрунтованою і законною.

07.06.2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року положеннями якого визначено, що не може бути тимчасово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно, яке вважається предметом іпотеки згідно ст.5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку.

За своїм змістом вказаний закон є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

З огляду на те, що законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання

кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, слід констатувати, що його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог.

Такого ж висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.11.2014 року (справа №6-29969св14), від 17.12.2014 року (справа №6-36136св14), та Верховний Суд України у постанові від 10.06.2015 року (справа № 6-333цс15) і постанові від 09.09.2015 (справа № 6-483цс15).

Витрати по сплаті судового збору підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог частини 1 статті 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 88, 209, 212-215, 217-218, 294 ЦПК України, ст.ст. 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2. Звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру загальною площею 45,00 м2, житловою площею 26,80 м2, яка розташована за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород вул. Болотинська, 32/2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № MKH7GA0000017 від 21.05.2008 року Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомістю у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, у рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № MKH7GA0000017 від 21.05.2008, станом на 12.11.2013 року в розмірі 44 510,43 доларів США, що за курсом 7,99 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.11.2013 року складає 355638,36 грн. (триста пятдесят пять тисяч шістсот тридцять вісім гривень 36 копійок) та складається з наступного: 14920, 15 доларів США - заборгованість за кредитом; 9673,47 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 347.26 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 15420, 21 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафів відповідно до Договору: 31, 29 доларів США - штраф (фіксована частина), 2118,05 доларів США - штраф (процентна складова).

3. Відмовити у задоволенні позовної вимоги про виселення ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород вул. Болотинська, 32/2.

4. Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (м. Ужгород, вул. Болотинська, 32/2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», м. Дніпропетровськ, вул. Набережна перемоги, буд. 50, ідентифікаційний код 14360570, витрати із сплати судового збору в сумі 3 441,00 грн. (три тисячі чотириста сорок одна грн. 00 коп.)

5. Решту витрат із сплати судового збору покласти на позивача.

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПКУ.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суду Закарпатської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_4