Рішення № 56320236, 01.03.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №2-481/16

(№760/19197/14-ц)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Оксюти Т.Г.

при секретарі - Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_1 порушує свої зобов'язання за кредитним договором №88В_49.31/26/08-НВнз від 29.02.2008 року, в зв'язку з чим станом на 20.05.2014 року утворилась заборгованість в сумі 3434068,33 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, як солідарних боржників.

На підставі вищевикладеного просив позов задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином. В матеріалах справи міститься заява у якій він позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив справу розглядати без його участі.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що позивач належним чином не обґрунтував свої позовні вимоги, не надав належні докази на підтвердження своїх вимог, а тому позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Крім того зазначив, що позивач, в якості нового кредитора, повторно звертається до суду з вимогами про дострокове повернення кредиту. При цьому в суму заборгованості він включає і розмір заборгованості, який вже був стягнутий з відповідачів за раніше прийнятим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.10.2010 року, що безумовно є порушенням.

Таким чином, з врахуванням того, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 21.10.2010 року набрало законної сили суду 24.03.2011 року, то з цієї дати потрібно починати перебіг позовної давності для позивача, який закінчився для останнього 24.03.2014 року.

На підставі викладеного, просив у задоволенні позову відмовити та застосувати строк позовної давності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши думку представника відповідача ОСОБА_2, врахувавши заяву представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 29.02.2008 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №88В_49.31/26/08-НВнз, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 1750000,00 грн., з розрахунку 13,2% в іноземній валюті річних за користування кредитом на строк з 29.02.2008 року по 28.02.2028 року.

Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №88В_49.31/26/08-НВнз від 29.02.2008 року забезпечується порукою відповідно до укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 договору поруки №49.31/26/П1/08-НВнз від 29.02.2008 року, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Відповідно до п.п. 3.3 кредитного договору, позичальник ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитами щомісяця до 10-го числа включно кожного календарного місяця, наступного за звітним, а також 28.02.2033 року або в день повного дострокового погашення заборгованості за кредитом шляхом внесення готівкою або шляхом безготівкового перерахування грошових коштів зі свого поточного/карткового рахунку на рахунок вказаний к п. 1.5 цього договору, або на умовах передбачених п. 1.9 цього договору.

Відповідно до п.п. 3.7 цього договору, позичальник зобов'язався достроково погасити заборгованість за одержаним кредитом та сплатити проценти за користування ним, а також пені та штрафи, передбачені цим договором, у разі невиконання зобов'язань, передбачених у п.п. 3.5, 3.6 договору.

Відповідно до п.п. 3.9 договору, за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, позичальник зобов'язався сплачувати банку за кожний день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у п. 1.4 цього договору, від суми простроченого платежу, в залежності від валюти кредиту, за яким виникло таке прострочення.

Встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та здійснив видачу кредитних коштів.

В свою чергу, ОСОБА_1 скористався кредитними коштами та свої зобов'язання за кредитним договором №88В_49.31/26/08-НВнз від 29.02.2008 року належним чином не виконав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої.

Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, ч. 1,2 ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Аналіз правових норм, зокрема, ст. ст. 536, 549 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Встановлено, що сторони встановили строк дії договору і строки виконання зобов'язань з щомісячним погашенням платежів.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.10.2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.03.2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2012 року, позов ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором від 29.02.2008 року №49.31/26/08-НВнз в розмірі 2438074,90 грн., з яких: 1531249,90 грн. - строкова заборгованість; 174550,08 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 585401,23 грн. - прострочена заборгованість за відсотками, 34087,88 грн. - пеня за прострочення кредиту; 112785,82 грн. - пеня за прострочення відсотків.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання недійсним кредитного договору від 29.02.2008 року відмовлено.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання договору поруки від 29.02.2008 року недійсним відмовлено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» 1820,00 грн. у відшкодування судових витрат.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Встановлено, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 21.10.2010 року знаходиться на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві.

Як встановлено вказаним рішенням, у зв'язку із порушенням зобов'язання за кредитним договором, 22.06.2009 року банк направив на адресу відповідачів письмове повідомлення-вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором в строк до 22.07.2009 року, яке відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення було одержано останніми, однак залишено без виконання.

Зазначена обставина має преюдиційне значення та в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 3.7 кредитного договору передбачений обов'язок погасити заборгованість за одержаним кредитом та сплатити проценти за користуванням ним, а також пені та штрафи, передбачені цим договором у разі невиконання зобов'язань, передбачених у пунктах 3.5 та 3.6 цього договору.

Таким чином, надіславши відповідачам повідомлення про змін умов кредитного договору, ПАТ «Кредитпромбанк» скористався своїм правом на повернення кредиту достроково і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором, зазначивши днем остаточного їх погашення 22.07.2009 року.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний суд України, яка була відображена в його постановах від 17 вересня 2014 року у справі №6-125цс14, від 24 вересня 2014 року у справі за № 6-106цс14.

Таку саму правову позицію висловив і ВССУ в своїх постановах у справах 6-41128св14 (ухвала від 14.01.2015 р.), 6-42315св14 (ухвала від 21.01.2015 р.), в яких прийшов до висновку, що після вступу в силу судового рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитом, строк кредитного договору закінчується, а відтак з цього моменту банк втрачає право на нарахування процентів за користуванням кредитом та неустойки. Відповідно з цього моменту припиняються кредитні зобов'язання за кредитним договором, а залишаються виключно боргові зобов'язання по сплаті боргу, визначеного судовим рішенням, тобто банк має право виключно на відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних (платежі передбачені ч. 2 ст. 625 ЦКУ).

Як роз'яснено у п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України , оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином.

Аналізуючи наведені вище норми права та судову практику в аналогічних справах вбачається, що правовими наслідками пред'явлення вимоги банку про повне дострокове погашення зобов'язання за кредитом є наступні: дана вимога змінює строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором; моментом виконання основного зобов'язання за кредитним договором стає дата, вказана в вимозі банку про повне дострокове погашення зобов'язання за кредитним договором; з цього моменту банк втрачає право на нарахування відсотків за кредитним договором; з цього моменту починається перебіг строку позовної давності; з цього моменту починається відлік шестимісячного строк, в межах якого банк праві пред'явити вимогу до поручителя шляхом подання позову; з цього моменту закінчується строк дії кредитного договору; право на стягнення пені та інших видів відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання зберігається до часу повного погашення боргу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановлено, що 27.09.2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Кредитпромбанк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора (став новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Кредитпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги до боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Як вбачається з позовних вимог позивач ПАТ «Дельта Банк», в якості нового кредитора, повторно звертається до суду з вимогами про дострокове повернення кредиту.

При цьому, в суму заборгованості банк включає розмір заборгованості, який вже був стягнутий з відповідачів за раніше ухваленим Печерським районним судом м. Києва рішенням від 21.10.2010 року.

Представником відповідача ОСОБА_1 та представником відповідача ОСОБА_2 були заявлені клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності, на що слід зазначити наступне.

У відповідності з ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Як вже було зазначено вище первісний кредитор ПАТ «Кредитпромбанк» змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором, встановивши його до 22.07.2009 року.

Після цього банк звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Таким чином, з врахуванням того, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 21.10.2010 року набрало законної сили суду 24.03.2011 року, то з цієї дати починається перебіг позовної давності для позивача, який закінчився для останнього 24.03.2014 року.

У відповідності з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено, що відповідачі з моменту ухвалення рішення Печерським районним судом м. Києва від 21.10.2010 року не здійснили жодного платежу в рахунок погашення заборгованості по кредиту, процентам та іншим обов'язковим платежам.

Вказаних обставин не спростовано представником позивача.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У зв'язку з тим, що відповідачами з вказаного періоду та з моменту набрання вказаним рішенням законної сили 24.03.2011 року не було здійснено жодного платежу в рахунок погашення кредиту та процентів по ньому, строк для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права для стягнення заборгованості та процентів за кредитом сплив 24.03.2014 року.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача ПАТ «Дельта Банк», та з урахуванням пропуску останнім строку звернення до суду, вважає за доцільне відмовити у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 525, 526, 530, 638, 1054 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня наступного після проголошення рішення.

Суддя