Рішення № 56320197, 01.03.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

справа № 760/17990/15-ц

провадження № 2/760/80/16

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання Бугайчука О. Р.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: П'ята Київська державна нотаріальна контора, про продовження строку для прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, ухвалив таке рішення.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

29.09.2015 позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Київської міської ради, третя особа: П'ята Київська державна нотаріальна контора, про продовження строку для прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, у якому просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане П'ятою Київською державною нотаріальною конторою 26.07.2002 ОСОБА_2 та продовжити строк подання заяви до П'ятої Київської державної нотаріальної контори для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 у спадковій справі № 39 від 27.01.2000.

Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 дід позивача - ОСОБА_4, помер. Після його смерті бабуся позивача ОСОБА_2, як дружина померлого, у встановленому законом порядку прийняла спадщину.

Однак позивач зазначила, що перед смертю її дід склав заповіт, який посвідчений державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Марініченко О. С. 28.03.1998, відповідно до якого заповів їй належну йому на праві власності ? частину квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 стверджувала, що про існування заповіту дізналась лише в червні 2015 року від своєї бабусі ОСОБА_2, яка оформила свідоцтво про прийняття спадщини на своє ім'я та тривалий час приховувала від нею цю обставину.

На підставі вищезазначеного вважає, що її права було порушено, а тому звернулась до суду за захистом своїх прав.

У судовому засіданні представник позивача уточнив позовну вимогу, а саме просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане П'ятою Київською державною нотаріальною конторою 27.01.2000 ОСОБА_2 Крім того, суд за клопотанням позивача журнальною ухвалою виключив з числа відповідачів неналежного відповідача Київську міську раду.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини першої статті 224 ЦПК «у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи».

Враховуючи ці обставини та зважаючи на думку представника позивача, який не заперечував проти розгляду справи у відсутність відповідача, суд визнав можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 27.08.1974, про що зроблено запис № 268. Цей факт встановлений на підставі свідоцтва про укладення шлюбу, серії НОМЕР_1, виданого Відділом запису актів громадянського стану виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящих м. Києва 27.08.1974 (а.с. 11).

ОСОБА_6 є донькою ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 11.09.2015 (а.с. 13).

ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3, виданим Палацом реєстрації шлюбів та новонароджених м. Києва 16.12.1987 (а. с. 12).

Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09.11.1993, виданого Органом приватизації Жовтневої районної державної адміністрації м. Києва 09.11.1993 за НОМЕР_5 (а.с. 103).

28.03.1998 ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповів ОСОБА_1 належну йому на праві приватної власності ? частину квартири АДРЕСА_1, який посвідчений державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Марініченко О. С. 28.03.1998 (а.с. 6).

ІНФОРМАЦІЯ_1 дід позивача, ОСОБА_4, помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого району м. Києва 12.11.1998 (а.с. 10).

ОСОБА_2, дружина померлого, прийняла спадщину, що підтверджується матеріалами спадкової справи, заведеною П'ятою Київською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 (а.с. 96-109).

Після смерті ОСОБА_4, власником ? частини квартири АДРЕСА_1 стала його дружина ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.01.2000, посвідчене державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Чуйко А. О. (а.с. 107).

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити з таких підстав.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, яка правова норма підлягає застосуванню до правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься у пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів), згідно з яким дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що «відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом» (пункт 1).

Таким чином, оскільки спадщина у цій справі відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до 01.01.2004, тому до правовідносин сторін підлягають застосуванню норми ЦК УРСР у редакції від 18.07.1963 (далі - ЦК УРСР).

Відповідно до статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Суд встановив, що часом відкриття спадщини після померлого ОСОБА_4 є ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до статті 527 ЦК УРСР спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно зі статтею 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно до положень статей 548, 549 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з статтею 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

При вирішенні цієї справи суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог норм ЦК УРСР, у зв'язку з пропущенням особою строку для прийняття спадщини з поважних причин, суд продовжує строк для прийняття спадщини, однак у зв'язку з прийняттям ЦК від 01.01.2014 суд за наявності поважних причин пропущення строку для прийняття спадщини не продовжує строк для прийняття спадщини, а визначає додатковий строк для її прийняття.

У зв'язку з цим, суд констатує що продовження строку для прийняття спадщини та визначення додаткового строку для її прийняття є поняттями співмірними, оскільки пов'язані з врегулюванням одних і тих самих правовідносин, однак сфера їх застосування залежить від моменту виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов'язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Крім цього, суди також не повинні задовольняти позови про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті спадкодавців, які померли до 01.01.2004, і спадщина прийнята кимось із спадкоємців, у тому числі шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном (стаття 549 ЦК УРСР) або перейшла до держави на підставі стаття 555 ЦК УРСР.

Суд встановив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частинах належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09.11.1993, виданого Органом приватизації Жовтневої районної державної адміністрації м. Києва 09.11.1993 за НОМЕР_5 (а.с. 103).

28.03.1998 ОСОБА_4, який мешкав в квартирі АДРЕСА_1 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, відповідно до якого належну йому на праві приватної власності ? частину квартири АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_1 (а.с. 6).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті ОСОБА_2, як дружина померлого ОСОБА_4 прийняла спадщину на ? частину квартири АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку, про що будо видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.01.2000 (а.с. 107).

Позивач з заявою про прийняття спадщини після смерті свого дідуся ОСОБА_4 не зверталася, аргументуючи тим що не знала про існування заповіту.

Таким чином, суд вважає, що причини пропуску строку для прийняття спадщини, на які вказує позивач, не є поважними з точки зору норм чинного законодавства.

Суд констатує, що шестимісячний строк, визначений законодавцем саме для того, щоб усі особи, які претендують на спадщину мали можливість та час визначитися із своїм статусом, отримати усі необхідні докази і документи та звернутися до нотаріуса для оформлення спадщини. Цей строк ураховує і можливість хвороби, тяжкого душевного стану після смерті спадкодавця, поштовий обіг у випадку перебування спадкоємців за кордоном.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 24.06.1983 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» роз'яснив, що «передбачений статтею 549 ЦК шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску(пункт 4)».

Отже, незнання факту існування заповіту, на який посилається позивач як на причину пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, не є поважною обставиною з точки зору вимог чинного законодавства.

З системного аналізу чинного законодавства та обставин справи випливає, що у позивача перешкод для подання заяви не було, проте своїм правом на прийняття спадщини вона не скористалася, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для продовження строку на прийняття спадщини.

У зв'язку з тим, що правових підстав для задоволення позовних вимог щодо продовження строку подання заяви для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 не має, то вимога щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане П'ятою Київською державною нотаріальною конторою 27.01.2000 також не підлягає задоволенню.

Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Керуючись статтею 58 Конституції України, статтями 525, 527, 529, 548, 549, 550 ЦК УРСР, статтями 1, 4-11, 18, 57-66, 79, 88, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 223, 224-226 ЦПК, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: П'ята Київська державна нотаріальна контора, про продовження строку для прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. В. Шевченко