Постанова № 56312239, 09.03.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 р. Справа № 816/3718/15

Головуючий 1 інстанції: Канигіна Т.С.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Калиновський В.А., Суддя Бенедик А.П.

при секретарі Тітовій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2016р. по справі № 816/3718/15

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Донецькій області

про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому після уточнення позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність ГУ Міндоходів у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати заробітної плати за жовтень, листопад, грудень 2014 р. та січень 2015 р.; зобов'язати ГУ Міндоходів у Донецькій області нарахувати ненараховану заробітну плату з 01.10.14 р. до моменту звільнення у розмірі 15561,70 грн.; стягнути з ГУ Міндоходів у Донецькій області заробітну плату за жовтень, листопад, грудень 2014 р. та січень 2015 р. у розмірі 15561,70 грн.; стягнути з ГУ Міндоходів у Донецькій області середній заробіток за весь час затримки розрахунку з моменту звільнення по день фактичного розрахунку у розмірі 45056,55 грн.; стягнути з ГУ Міндоходів у Донецькій області моральну шкоду в розмірі 30000,0 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.16 р. по справі № 816/3718/15 позовні вимоги були задоволені частково: визнана протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за час простою; стягнуто з Головного управління ДФС у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час простою за період з 01.10.14 р. по 07.11.14 р. у розмірі 5066,60 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.02.15 р. по 28.01.16 р. у розмірі 45056,55 грн. з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.16 р. по справі № 816/3718/15 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 19.02.07 р. ОСОБА_1 працював у ГУ ДФС у Донецькій області та з 01.06.13 р. обіймав посаду головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту (а.с. 29-33 т. 1).

Наказом голови комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Донецькій області № 20-о від 30.01.15 р. ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту з 30.01.15 р. у зв'язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з організацією (п. 6 ст. 36 КЗпП України). У наказі зазначено про виплату відповідно до ст. 44 КЗпП України вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати (а. с. 8 т. 1). Згідно з довідкою ГУ Міндоходів у Донецькій області № 185/05-99-05-02-13-1 від 09.04.15 р. за жовтень-грудень 2014 р. та січень 2015 р. заробітна плата ОСОБА_1 не нарахована (а.с. 9 т. 1). Зазначена обставина також підтверджена довідкою ГУ ДФС у Донецькій області № 553/05-99-03-02-13-1 від 02.11.15 р. (а.с. 107 т. 1), у якій зазначено, що у лютому 2015 р. ОСОБА_1 відповідно до наказу ГУ Міндоходів у Донецькій області № 20-о від 30.01.15 р. «Про звільнення ОСОБА_1.» виплачені розрахункові: компенсація за невикористані 29 календарних днів щорічної відпустки та вихідна допомога при звільненні; у зазначений період заборгованість із заробітної плати відсутня.

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати належної йому заробітної плати за жовтень-грудень 2014 р. та січень 2015 р., позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час простою за період з 01.10.14 р. по 07.11.14 р. у розмірі 5066,6 грн. та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.02.15 р. по 28.01.16 р. у розмірі 45056,55 грн.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Враховуючи ту обставину, що сторонами по справі постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, судом апеляційної інстанції судове в рішення в цій частині не переглядається та правова оцінка рішенню суду першої інстанції в цій частині не надається.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать письмові докази, що містяться в матеріалах справи та це було правильно встановлено судом першої інстанції, наказом Міністерства доходів і зборів України № 381 від 08.07.14 р. «Про встановлення простою у роботі територіальних органів Міндоходів» у зв'язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей встановлений простой у роботі територіальних органів Міндоходів, у тому числі і в Головному управлінні Міндоходів у Донецькій області, у якому працював позивач, при цьому в п. 1 цього наказу простій територіальних органів Міндоходів визнано таким, що виник не з вини працівників та зумовлений загрозою їх життю та здоров'ю (п. 2 цього наказу). Відповідно пп. 4.6 п. 4 наказу № 381 у період простою слід зберегти у межах кошторису середній заробіток для працівників, які підпадають під дію простою, а згідно п. 3 цього наказу строком дії простою вважається період з дня видання цього наказу до закінчення дії обставин, які створюють загрозу життю і здоров'ю працівників територіальних органів Міндоходів.

Положеннями ч. 3 ст. 113 КЗпП України визначено, що за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

В рішенні суду першої інстанції також правомірно зазначено, що постановою КМУ № 160 від 21.05.14 р. «Про утворення Державної фіскальної служби» утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМУ, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення. На виконання постанов КМУ № 160 від 21.05.14 р. та № 311 від 06.08.14 р. «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби України та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» Головне управління Міндоходів у Донецькій області реорганізовано шляхом його приєднання до Головного управління ДФС у Донецькій області, а 23.09.14 р. здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Головного управління ДФС у Донецькій області, місцем реєстрації якого з 23.09.14 р. є м. Маріуполь Донецької області, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 205-207 т. 1).

Наведені вище обставини сторонами по справі під сумнів не ставляться. В свою чергу спірним у даному випадку є питання щодо того, з якого саме моменту слід враховувати початок роботи установи відповідача у зв'язку із закінченням дії обставин, які створюють загрозу життю і здоров'ю працівників.

Колегія суддів зазначає, що КМУ прийнята постанова № 595 від 07.11.14 р. «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей та положеннями п. 3 якої зобов'язано міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації забезпечити до 01.12.14 р. переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

В свою чергу, наказом Державної фіскальної служби України № 256 від 07.11.14 р. «Про переміщення та закінчення простою» простой у роботі територіальних органів Міністерства доходів і зборів України та Державної фіскальної служби України визнаний закінченим, а наказ Міндоходів № 381 від 08.07.14 р. «Про встановлення простою у роботі територіальних органів Міндоходів» визнано таким, що втратив чинність.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що періодом простою у роботі ГУ ДФС у Донецькій області, у якому працював позивач, є період з 08.07.14 р. по 07.11.14 р., а не період по 30.09.14 р., як на цьому наполягає відповідач, а тому у цей період за ОСОБА_1 повинен був зберігатися середній заробіток, як це було передбачено нормативними актами, що діяли до прийняття наказу ДФС України № 256 від 07.11.14 р. «Про переміщення та закінчення простою». При цьому колегія суддів зазначає, що правильність визначення суми середнього заробітку за період простою з 01.10.14 р. по 07.11.14 р. відповідачем по справі не оспорюється, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності стягнення з відповідача середнього заробітку за час простою за період з 01.10.14 р. по 07.11.14 р. у розмірі 5066,60 грн.

Разом з тим, колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.02.15 р. по 28.01.16 р. у розмірі 45056,55 грн., з огляду на наступне.

Частково задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що позивач звертався до відповідача та ДФС України щодо невиплаченого середнього заробітку за період з жовтня 2014 р. по січень 2015 р., натомість отримував відповіді про дотримання ГУ ДФС у Донецькій області вимог трудового законодавства (а.с. 33-34, 35-37, 38-43, 44 т. 1). Також судом першої інстанції встановлено, що 31.10.14 р. позивач повідомлений про реорганізацію ГУ Міндоходів у Донецькій області шляхом приєднання до ГУ ДФС у Донецькій області, юридичною адресою якого є: м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114, і запропоновано останньому посаду головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням готівкових розрахунків та проведення фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту із виконанням обов'язків за зазначеною посадою за місцем реєстрації ГУ ДФС у Донецькій області (а.с. 74 т. 1), але ОСОБА_1 від переведення на роботу в іншу місцевість разом з установою відмовився, а тому наказом ГУ ДФС у Донецькій області № 20-о від 30.01.15 р. його звільнено з роботи 30.01.15 р. (а.с. 8 т. 1). Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не здійснено виплату належних позивачу при звільненні сум (заробітної плати) у повному обсязі, вказавши при цьому, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 180,95 грн. (а.с. 53 т. 2).

Згідно з листами Міністерства соціальної політики України № 10196/0/14-14/13 від 09.09.14 р. та № 10846/0/14-15/13 від 20.07.15 р. та додатками до них кількість робочих днів за період з 01.02.14 р. по 28.01.16 р. включно становить 249 робочих днів. На підставі наведених обставин судом першої інстанції зроблений висновок про необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.02.15 р. по 28.01.16 р. у розмірі 45056,55 грн. (249 робочих днів x 180,95 грн.).

Колегія суддів зазначає, що відповідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в ст. 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23.12.15 р. по справі № 6-837цс15. Крім того, колегія суддів зазначає, що у рішенні Верховного Суду України від 21.01.15 р. по справі № 6-195цс14 зазначено, що у разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відповідно абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що при зверненні до суду першої інстанції позивач просив стягнути з ГУ Міндоходів у Донецькій області заробітну плату за жовтень, листопад, грудень 2014 р. та січень 2015 р. у розмірі 15561,7 грн., тобто саме ця сума є спірною в межах предмету спору по даній справі. Разом з тим, судом першої встановлено та підтверджено в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що відповідач повинен був виплатити середній заробіток позивачу за час простою за період з 01.10.14 р. по 07.11.14 р. у розмірі 5066,60 грн., тобто близько 1/3 частини спірної суми. В свою чергу, суд першої інстанції, не врахувавши тієї обставини, що позовні вимоги є лише частково обґрунтованими, стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.02.15 р. по 28.01.16 р. у розмірі 45056,55 грн., що свідчить про те, що вказана сума не є співмірною частині задоволених позовних вимог.

Оскільки судом першої інстанції позовні вимоги правомірно задоволено лише щодо 1/3 спірної суми, то в даному випадку суд першої інстанції повинен був застосувати принцип співмірності, врахувавши спірну суму, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що в даному випадку розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.02.15 р. по 28.01.16 р. повинен був складати 15018,85 грн. (1/3 частини від 45056,55 грн.).

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішуються протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що з моменту надходження позовної заяви до суду першої інстанції (28.08.15 р.) і до моменту ухвалення рішення судом першої інстанції (28.01.16 р.) пройшло чотири місяці, що в свою чергу також вплинуло на визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.02.15 р. по 28.01.16 р., а тому при вирішенні даного спору суд першої інстанції також повинен був врахувати таку обставину справи.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до частково неправильного визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, а тому постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.16 р. по справі № 816/3718/15 підлягає зміні в цій частині. В іншій частині постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.16 р. по справі № 816/3718/15 прийнята у відповідності до норм чинного законодавства, а тому колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Щодо розподілу судових витрат по справі колегія суддів зазначає наступне.

При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у справі, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.16 р. постановлено відстрочити ГУ ДФС у Донецькій області сплату судового збору у розмірі 2090,09 грн. до моменту ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі. Розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду був визначений з урахуванням предмету позову, що містить одночасно як вимогу немайнового характеру (про визнання протиправною бездіяльності) так і вимогу майнового характеру (про стягнення середнього заробітку за час простою у загальному розмірі 50123,15 грн.).

Разом з тим, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено помилковість визначення судом першої інстанції середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.02.15 р. по 28.01.16 р. у розмірі 45056,55 грн.

Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.02.15 р. по 28.01.16 р., колегія суддів зазначає, що ціною позову по даній справі, щодо вимог майнового характеру, є сума у розмірі 20085,45 грн. (5066,60 грн. + 15018,85 грн.).

Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) за подання адміністративного позову майнового характеру встановлено розмір судового збору в 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Згідно п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) за подання адміністративного позову немайнового характеру встановлено розмір судового збору в 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином розмір судового збору, що підлягає сплаті (щодо частини вимог, які є предметом апеляційного оскарження) становить 1827,0 грн. (за вимогу майнового характеру) та 73,08 грн. (за вимогу немайнового характеру). В свою чергу, розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції в межах даної справи становить 2090,09 грн. (1827*110% + 73,08*110%).

Відповідно ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність стягнення з відповідача судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду у розмірі 2090,09 грн.

Керуючись ст. ст. 94, 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.16 р. по справі № 816/3718/15 - задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.16 р. по справі № 816/3718/15 - змінити.

Абзац третій резолютивної частини постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.16 р. по справі № 816/3718/15 викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Головного управління ДФС у Донецькій області (ідентифікаційний код юридичної особи 39406028) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за час простою за період з 01.10.14 р. по 07.11.14 р. у розмірі 5066,60 грн. (п'ять тисяч шістдесят шість гривень) 60 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.02.15 р. по 28.01.16 р. у розмірі 15018,85 грн. (п'ятнадцять тисяч вісімнадцять гривень) 85 коп., з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.».

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.16 р. по справі № 816/3718/15 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114, м. Маріуполь, Донецька область, 87526, код ЄДРПОУ 39406028) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м.Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок - 31210206781011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2090 (дві тисячі дев'яносто) грн. 09 коп.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С.Судді(підпис) (підпис) Калиновський В.А. Бенедик А.П.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 10.03.2016 року.