Постанова № 56310866, 16.10.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2015 року ( 10 год. 20 хв.)Справа № 808/5417/15 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Максименко Л.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Мєдніковій Р.О.

та представників

від позивача: Рєзнікова І.В., довіреність №92/10/10-017 від 12.01.2015; Бойко В.В., довіреність № 14563/10/10-017 від 17.12.2014

від відповідача 1:Коваль О.В., довіреність б/н від 07.07.2015

від відповідача 2 : не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою: Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області, м. Запоріжжя

до відповідача 1: Дочірнього підприємства «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» Акціонерної Компанії «Імідж Холдинг АПС», м. Запоріжжя

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «УДК-ІНВЕСТ», м. Київ

про: визнання недійсними договорів і стягнення коштів в дохід держави,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області (далі - ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, позивач) звернулась із адміністративним позовом до Дочірнього підприємства «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» Акціонерної Компанії «Імідж Холдинг АПС» (далі - ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ», відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «УДК-ІНВЕСТ» (далі - ТОВ «УДК-ІНВЕСТ», відповідач 2), в якому позивач просить суд визнати недійсними:

- договір купівлі-продажу майна від 11.09.2013, укладений між ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» та ТОВ «УДК-ІНВЕСТ» предметом якого є нерухоме майно (заводська лабораторія літ.З-2, площею 848, 8 кв.м.; об'єкт нерухомості - літера Ж, загальною площею 320,5 кв.м.; блок цехів літ. Л-1-3, загальною площею 14 195, 7 кв.м.; цех розливу лікеро-горілчаної продукції купажу літ.А-4 загальною площею 13085,5 кв.м., адміністративно-побутовий корпус літ.М1-2-4 загальною площею 2898,8 кв.м., навіс для склотари літ.П, склад готової продукції літ.Л-2 загальною площею 2418 кв.м., споруди навісу для склотари літ.П; нежитлова будівля літера К загальною площею 935,4 кв.м., що знаходиться за адресою Запорізька область, Запорізький район, с.Хортиця, провулок Сонячний, 5-а) на суму 17 414 029,00 грн.;

- договір купівлі-продажу від 12.09.2013, укладений між укладений між ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» та ТОВ «УДК-ІНВЕСТ» предметом якого є нерухоме майно заводська лабораторія літ.З-2, площею 848, 8 кв.м.; цех розливу лікеро-горілчаної продукції купажу літ.А-4, адміністративно-побутовий корпус літ.М1-2-4, навіс для склотари літ.П, склад готової продукції літ.Л-2, споруди навісу для склотари літ.П, нежитлова будівля літера К загальною площею 935,4 кв.м. що знаходиться за адресою Запорізька область, Запорізький район, с.Хортиця, провулок Сонячний, 5-а) на суму 17 414 029,00 грн.;

- стягнути в дохід держави з Дочірнього підприємства «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» Акціонерної Компанії «Імідж Холдинг АПС» суму коштів за договорами купівлі-продажу, укладених з ТОВ «УДК ІНВЕСТ» в розмірі 17 414 029,00 грн.;

- стягнути у дохід держави з ТОВ «УДК-ІНВЕСТ» одержане за договорами купівлі-продажу майно, отримане від ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ».

В обґрунтування позову посилається на приписи ст.ст. 207, 208 ГК України, ст.ст. 203, 215 та 228 ЦК України та зазначає про те, що обставини укладання між відповідачами договорів купівлі-продажу майна від 11.09.2013 та від 12.09.2013 свідчать про наявність у обох сторін умислу на вчинення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Вважає, що зазначена мета насамперед полягає у несплаті до бюджету податків, що випливає з наступного: укладання спірних правочинів відбулось у 2013 році, тобто після розуміння правомірних нарахувань контролюючим органом та напередодні узгодження грошових зобов'язань Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом; наслідками укладання таких правочинів стала відсутність у ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» майна, яке могло бути використано для погашення грошових зобов'язань зі сплати податків та зборів до бюджету; у зв'язку із укладанням спірних правочинів від ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» до бюджету не надійшло жодної гривні в оплату грошових зобов'язань як за податковими повідомленнями-рішеннями, так і за результатами декларування операцій з продажу майна; в той же час ТОВ «УДК-ІНВЕСТ» за результатами укладених правочинів отримало право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, тим самим зменшило податкові зобов'язання з цього податку, а також зменшило нарахування з податку на прибуток підприємств; переведення активів як гарантії погашення податкового боргу відбулось між пов'язаними особами, оскільки гр.ОСОБА_3 був директором ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ», так у подальшому і директором ТОВ «УДК-ІНВЕСТ». Стверджує, що в процесі виконання своєї основної функції контролюючим органом встановлено факти укладання між ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» та ТОВ «УДК-ІНВЕСТ» правочинів, які спрямовані на несплату податків, а тому суперечать інтересам держави та суспільства, отже є оспорюваними. Посилаючись на доведеність умислу посадових осіб відповідачів на укладання правочинів з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, які виконані обома сторонами, існують всі підстави для застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.

У судовому засіданні 16.10.2015 представниками позивача підтримано позовні вимоги, просять їх задовольнити.

Відповідач 1 адміністративний позов не визнав, у письмових запереченнях від 16.09.2015 вх. № 40594 посилається на те, що жодне із наведених контролюючим органом тверджень, крім права ТОВ «УДК-ІНВЕСТ» на податковий кредит з ПДВ та валові витрати у зв'язку із придбанням матеріальних активів, не відповідає дійсності. Крім того, жодне із наведених тверджень не може бути підставою для визнання договорів недійсними. Вказує, що позивачем в адміністративному позові не наведено доказів того, що за наслідками укладення чи виконання оспорюваних договорів було порушено приписи будь-якого нормативного акту, а також не наведено жодного доказу наявності умислу у посадових осіб, що безпосередньо підписували оскаржені договори. На підставі викладеного, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні підтримав письмові заперечення.

Відповідач 2 адміністративний позов також не визнав, у письмових запереченнях від 16.09.2015 вх. № 40595 посилається на те, що необхідною передумовою для звернення до суду із позовом про визнання недійсними правочинів та стягнення коштів, отриманих за нікчемними договорами, мало бути одержання контролюючим органом відповідних доказів на підтвердження наявності у сторін такого правочину мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства. Однак, доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судами об'єктивні дані про завідому суперечність вчинених договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013 та від 12.09.2013 інтересам держави і суспільства, позивачем в адміністративному позові не наведено. В свою чергу стверджує, що товариство, придбавши нерухоме майно у ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» мало єдину економічну мету здійснення такої господарської операції - використання придбаного майна у господарській діяльності та отримання прибутку від передачі останнього в оренду іншому суб'єкту господарської діяльності. З огляду на викладене, вважає недоведеними та такими, що спростовуються долученими до справи доказами, вимоги контролюючого органу. У зв'язку із цим, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Представник у судове засідання 16.10.2015 не прибув. Про дату, час та місце розгляду справи по суті був повідомлений належним чином.

Враховуючи положення ч. 4 ст. 128 КАС України суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності уповноваженого представника відповідача 2.

У судовому засіданні 16.10.2015 оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що 11 вересня 2013 року між TOB «УДК-ІНВЕСТ» (покупець) та ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець продає (передає у власність), а покупець купує (приймає у власність) наступні об'єкти нерухомості: заводська лабораторія літ.3-2 площею 848,8 кв.м, об'єкт нерухомості - літера Ж, загальною площею 320,5 кв. м., блок цехів літ. Л-1-3, загальною площею 14195,7 кв. м., цех розливу лікеро-горілчаної продукції купажу літ. 4-А загальною площею 13085, 5 кв.м., адміністративно-побутовий коридор літ М-1-2-4 загальною площею 2898,8 кв.м., навіс для склотари літ П, склад готової продукції літ Л-2 загальною площею 2418,18 кв.м., споруду навісу для склотари нежитлова будівля літера К, загальною площею 935,4 кв.м. Зазначений договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф.

12 вересня 2013 року між TOB «УДК-ІНВЕСТ» (покупець) та ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» (продавець) укладено договір про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013, у відповідності до якого договір купівлі-продажу майна від 11.09.2013 було викладено в новій редакції.

Договір про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013 було також посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. Договором від 12.09.2013 про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013 було уточнено характеристики нерухомого майна, яке було предметом договору купівлі-продажу від 11.09.2013 без зміни переліку самого нерухомого майна, що було предметом договору від 11.09.2013.

Майно, що було предметом договору купівлі-продажу нерухомого майна, було отримано TOB «УДК-ІНВЕСТ» згідно акту приймання-передачі нерухомого майна, підписаного уповноваженими представниками сторін 11 вересня 2013 року.

З вимогою визнати договори купівлі-продажу майна від 11.09.2013 та 12.09.2013 недійсними та стягнути в дохід держави кошти отримані за вказаними правочинами, контролюючий орган звернувся до суду із вказаним позовом.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Змінами, внесеними до вказаної статті встановлено два окремі види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, та ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними (недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інші заінтересовані особи можуть заперечувати їх дійсність в судовому порядку на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України)).

Таким чином, статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, може бути визнаний недійсним судом.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 ГК України встановлено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином необхідною передумовою для звернення до суду з позовом про визнання недійсними правочинів та стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, мало бути одержання контролюючим органом відповідних доказів на підтвердження наявності у сторін такого правочину мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства. При цьому санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України, не можуть застосовуватись за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією із сторін договору, що є самостійним правопорушенням, за вчинення якого передбачена юридична відповідальність. Для застосування санкцій, передбачених вказаною нормою, необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

У складі господарського правопорушення, передбаченого ст. 207 ГК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - вчинення господарського зобов'язання всупереч інтересам держави і суспільства. Тобто наявність мети включена до складу правопорушення як його конструктивна ознака.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника чи представника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 207 ГК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Тому, такі обставини, можуть бути доведені лише відповідним засобом доказування - обвинувальним вироком, який набрав законної сили та який би підтверджував факт наявності протиправного умислу конкретних посадових осіб суб'єктів господарської діяльності щодо ухилення від сплати податків, незаконного отримання податкової вигоди за наслідками виконання оспорюваних угод.

Як з'ясовано судом та підтверджується поясненнями сторін у справі, будь-яких обвинувальних вироків відносно посадових осіб відповідачів наразі не існує. Доказів зворотнього суду на час розгляду справи по суті не надано.

Крім того, статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується сторонами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Отже відповідачами у справі - сторонами правочинів, в повному обсязі дотримано вищевказаних вимог закону щодо форми договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013 та від 12.09.2013, оскільки зазначені договори посвідчені нотаріально, а також здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно, що було предметом договорів, як того вимагають приписи статті 182 ЦК України. Зазначене підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.09.2013 року (копії у справі).

Крім того, предметом укладених між відповідачами договорів було нерухоме майно, яке не обмежено та не вилучено з цивільного обігу.

Зазначене майно на момент укладення договорів купівлі-продажу перебувало в іпотеці, іпотекодержателем виступало Акціонерне товариство «Райфайзенбанк Аваль», згода якого на відчуження майна покупцеві - TOB «УДК-ІНВЕСТ» підтверджується листом № 54-2/173 від 11.09.2013.

В свою чергу, позивачем в адміністративному позові зазначено, що однією з підстав для висновків про те, що укладення оспорюваних договорів мало на меті саме порушення інтересів держави та суспільства є те, що укладення правочинів відбулось в процесі узгодження сум грошових зобов'язань, тобто після розуміння ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» правомірності здійснених контролюючим органом донарахувань.

Однак, суд, дослідивши вказану підставу, з'ясував, що 11.08.2010, за результатами проведеної контролюючим органом перевірки (акт № 273/08-04/32096432), винесені податкові повідомлення-рішення № 0001000804/0, яким ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 69 147 257,80 грн. та № 0000990804/0, яким ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 41 094 300,00 грн. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2013 у справі № 2а-0870/1486/11 вказані податкові повідомлення-рішення скасовані. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.03.2014 у справі № К/800/58140/13 постанова Запорізького окружного адміністративного суду залишена без змін.

Також, контролюючим органом визначені ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 131 035 744 грн. та з ПДВ у розмірі 78 621 455,50 грн. згідно з податковими повідомленнями-рішеннями № 0001160804/0 та № 0001170804/0 від 28.10.2010, винесені на підставі акту перевірки від 04.10.2010 № 386/08-04/32096432. Станом на час укладання оспорюваних правочинів, вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались платником податків у суді. Отже, донараховані за ними податкові зобов'язання не були узгодженими.

Тому, говорити про «розуміння правомірності здійснених донарахувань контролюючим органом» не доводиться, оскільки це в будь-якому випадку є припущення, яке наразі не відповідає дійсності.

Не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи і посилання контролюючого органу на те, що наслідками укладання оспорюваних правочинів стала відсутність у ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» майна, яке могло бути використано для погашення грошових зобов'язань зі сплати податків та зборів до бюджету. На вимогу суду надати документальне підтвердження наявності у ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» на час укладення оспорюваних договорів податкового боргу (облікові картки, довідку тощо), контролюючий орган будь-яких доказів не надав.

Слід зазначити, що операції з придбання TOB «УДК-ІНВЕСТ» нерухомого майна повністю підтверджуються нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 11.09.2013 з урахуванням змін, внесених Договором від 12.09.2013 про внесення змін до Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013, Актом приймання-передачі нерухомого майна до Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013, Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.09.2013, у відповідності до яких за TOB «УДК-ІНВЕСТ» на підставі Рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна, які були предметом договорів від 11.09.2013 та 12.09.2013.

Право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту TOB «УДК-ІНВЕСТ» підтверджується згідно приписів пункту 198.6. статті 198, пунктів 201.6. та 201.10. ПК України належним чином складеною ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» податковою накладною № 1 від 11.09.2013.

Позивачем в адміністративному позові не наведено жодних доказів щодо встановлення контролюючими органами чи судами неправомірності включення TOB «УДК-ІНВЕСТ» сум ПДВ до складу податкового кредиту за наслідками придбання нерухомого майна у ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» як самостійного податкового правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена приписами ПК України.

В свою чергу судом з'ясовано, що за наслідками укладення спірних правочинів та їх виконання ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» було задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток у обсягах, визначених чинним законодавством. Всі податкові зобов'язання, які виникли у ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» були виконані останнім, в т.ч. сплачено до бюджету ПДВ, який складає із зазначеної операції 2 902 338,17 грн.

Наступне посилання контролюючого органу, як на доказ наявності умислу у відповідачів, це те, що переведення активів, як гарантії погашення податкового боргу, відбулося між пов'язаними особами. До таких висновків позивач дійшов на підставі того, що громадянин ОСОБА_3. був Директором ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ», а в подальшому був Директором TOB «УДК-ІНВЕСТ».

З цього приводу суд зазначає, що визначення пов'язаних осіб наведене у підпункті 14.1.159 пункту 14.1. статті 14 ПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення» від 04.07.2013 року № 408-VII, який набрав чинності 01.09.2013 року), якою передбачено, що пов'язаними особами для цілей трансфертного ціноутворення визнаються: а) юридичні особи - у разі якщо одна з таких осіб безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє корпоративними правами юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків; б) фізична та юридична особа - у разі якщо фізична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків; в) юридичні особи - у разі якщо одна і та сама особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами таких юридичних осіб і розмір частки корпоративних прав у кожній юридичній особі становить 20 і більше відсотків; г) юридична особа і особа, що має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради; ґ) юридичні особи, одноособові виконавчі органи яких призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу); д)юридичні особи, в яких 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради призначено (обрано) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу); е)юридичні особи, в яких 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової ради становлять одні й ті самі фізичні особи; є) юридична особа та фізична особа - у разі здійснення фізичною особою повноважень одноособового виконавчого органу такої юридичної особи; ж) юридичні особи, в яких повноваження одноособового виконавчого органу здійснює одна й та сама особа; з) фізичні особи: чоловік (дружина), батьки (у тому числі усиновлювачі), діти (повнолітні, неповнолітні, у тому числі усиновлені), повнорідні та неповнорідні брати і сестри, опікун, піклувальник, дитина, над якою встановлено опіку чи піклування.

Отже вказаними приписами ПК України в якості критерія пов'язаності юридичних осіб визначено, зокрема, - юридичні особи, в яких повноваження одноособового виконавчого органу здійснює одна й та сама особа.

Слід зазначити, що громадянин ОСОБА_3 був призначений Директором TOB «УДК-ІНВЕСТ» 20 вересня 2012 року згідно протоколу загальних зборів засновників TOB «УДК-ІНВЕСТ»№ 01/09.

Перед обранням його на посаду Директора TOB «УДК-ІНВЕСТ» гр. ОСОБА_3 було надано копію Рішення власника ДП «Імідж Холдинг» від 20.06.2012 року, у відповідності до якого з 20.06.2012 громадянин ОСОБА_3 звільнений з посади Директора ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ».

Тобто, на момент укладання та підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013 та 12.09.2013 гр. ОСОБА_3 одночасно не здійснював повноваження одноособового виконавчого органу TOB «УДК-ІНВЕСТ» та ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ», оскільки з 20.06.2012 був звільнений з посади Директора ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ».

Таким чином, у TOB «УДК-ІНВЕСТ» та ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» станом на 11.09.2013 повноваження одноособового виконавчого органу не здійснювала одна й та сама особа, що виключає кваліфікацію TOB «УДК-ІНВЕСТ» та ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» як пов'язаних осіб згідно приписів п. п. 14.1.159 пункту 14.1. статті 14 ПК України.

Крім того характер припущень носять й доводи позивача про відсутність у TOB «УДК-ІНВЕСТ» ділової економічної мети придбання нерухомого майна у ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» у вигляді отримання позитивного економічного ефекту від здійснення вказаних операцій.

Суд вважає, що такі висновки зроблені позивачем без дослідження обставин використання придбаного майна у власній господарській діяльності TOB «УДК-ІНВЕСТ».

Використання в господарській діяльності придбаного нерухомого майна TOB «УДК-ІНВЕСТ» полягає в тому, що таке майно було передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» згідно Договору оренди нерухомості № 120913 від 11.09.2013 та Акту приймання-передачі нерухомості від 11.09.2013.

Факт надання послуг оренди за вказаним Договором в період з вересня 2013 року по теперішній час підтверджується Актами прийняття-передачі робіт (надання послуг) № 50 від 31.07.2015; № 46 від 30.06.2015; № 37 від 31.05.2015; № 27 від 30.04.2015; № 13 від 28.02.2015; № 5 від 31.01.2015; № 75 від 30.11.2014 № 68 від 31.10.2014; № 61 від 30.09.2014; № 54 від 31.08.2014; № 47 від 31.07.2014; № 40 від 30.06.2014; № 33 від 31.05.2014; № 26 від 30.04.2014; № 19 від 31.03.2014; № 12 від 28.02.2014; № 5 від 31.01.2014; № 4 від 31.12.2013; № 3 від 30.11.2013; № 2 від 31.10.2013 року; № 1 від 30.09.2013 року (копії у справі).

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування ПДВ є операції з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України відповідно до статті 186 ПК України. Пунктом 186.2.2 п. 186.2 ст. 186 ПК України визначається, що місцем поставки послуг щодо нерухомого майна є місцезнаходження такого нерухомого майна.

Отже надання нерухомого майна в оренду є постачанням послуг, що, в свою чергу, є об'єктом оподаткування ПДВ, тобто придбане за оспорюваними позивачем договорами майно використовується в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності TOB «УДК-ІНВЕСТ».

Таким чином, за наслідками постачання послуг з оренди нерухомого майна, факт надання яких підтверджено вищевказаними Актами прийняття-передачі робіт (надання послуг), TOB «УДК-ІНВЕСТ» отримує дохід та нараховує податкові зобов'язання з ПДВ за датою їх виникнення, яка визначається пунктом 187.1 статті 187 ПК України.

Отже, TOB «УДК-ІНВЕСТ», придбавши нерухоме майно у ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ», мало єдину економічну мету здійснення такої господарської операції - використання придбаного майна у господарській діяльності та отримання прибутку від передачі придбаного майна в оренду іншому суб'єкту господарської діяльності.

Не знайшли свого підтвердження також й доводи податкового органу про те, що продукція ДП «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» (алкогольні напої) продовжує вироблятися TOB «УДК-ІНВЕСТ», оскільки останнім не отримувалась ліцензія на виробництво алкогольних напоїв, що виключає можливість здійснювати виробництво будь-яких алкогольних напоїв, бо згідно вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» № 481/95-ВР від 19.12.1995 така діяльність підлягає обов'язковому ліцензуванню.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Частиною1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області не надані суду належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених вимог, обставини позову не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті та спростовані наданими відповідачами документами. У зв'язку із цим, твердження контролюючого органу на те, що правочини від 11.09.2013 та 12.09.2013, укладені відповідачами з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не відповідає дійсності.

Оскільки судом не встановлені, а позивачем в свою чергу не доведені, обставини недійсності оспорюваних правочинів, то підстави для застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, відсутні.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні адміністративного позову повністю.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області до Дочірнього підприємства «ІМІДЖ ХОЛДИНГ» Акціонерної Компанії «Імідж Холдинг АПС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «УДК-ІНВЕСТ» про визнання недійсними договорів і стягнення коштів в дохід держави, - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.Я. Максименко