Постанова № 56310454, 18.02.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року , о 15:54 годині,Справа № 808/9129/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Матяш О.В.,

за участю секретаря Передерій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя

справу за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області

про скасування рішення суб'єкта владних повноважень,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві, що прийняте 02.12.2015 УДМС України в Запорізькій області рішення №2301/03-14149 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, підлягає скасуванню як протиправне, оскільки, по-перше, в рішенні не зазначено на підставі якого саме іншого випадку, передбаченого Законами України, воно було прийняте. По-друге, оскаржуване рішення прийнято без додержання процесуального порядку прийняття такого рішення, а саме без повідомлення його про розгляд питання про скасування дозволу на імміграцію в Україну та, відповідно, без отримання від нього пояснень.

Позивач просить скасувати рішення УДМС України в Запорізькій області №2301/03-14149 від 02.12.2015 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянину Російської Федерації ОСОБА_1

В судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги та просить задовольнити позов, виходячи з викладених в ньому підстав.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнають з підстав, викладених в запереченнях, зазначивши, що оскаржуване рішення було прийнято у зв'язку з тим, що, в порушення вимог п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну повнорідність братів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не підтверджено. Також, паспорт громадянина України НОМЕР_5, виданий ОСОБА_3, на підставі якого позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну, визнано недійсним. Просять відмовити у позові.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, надавши їм оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити з огляду на наступне.

Судом встановлено, що, на підставі заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну №47/51 від 21.06.2005 (а.с.54) та висновку начальнику ВГІРФО Приазовського РВ УМВС України в Запорізькій області від 07.07.2005 (а.с.53), ОСОБА_1 видано дозвіл на імміграцію в Україну №1332 від 07.07.2005 строком дії до 07.07.2006 (а.с.55).

13.07.2005, на підставі заяви позивача про оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю с. Шалі Шалінського району Росії, видано посвідку на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства серії ЗП №0863 (а.с.57).

25.09.2015 на адресу УДМС України в Запорізькій області надійшло подання Приазовського районного сектору УДМС України в Запорізькій області №2336/966 від 25.09.2015 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Росії ОСОБА_1 (а.с.39). Подання обґрунтоване наступним: в ході розгляду архівної справи №66041, з метою перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну, встановлено, що громадянин Росії ОСОБА_1 прибув на територію України в серпні 2004 року по національному паспорту серії НОМЕР_1, виданому ВВС Шалінського району Чеченської Республіки від 24.04.2004, до свого повнорідного брата - ОСОБА_3, документованого паспортом громадянина України НОМЕР_5, виданого 30.08.1997 Гуляйпільським РВ УМВС України в Запорізькій області. На момент отримання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні по повнорідному брату ОСОБА_3 підстав для відмови не було.

Згідно з висновком по результатам службової перевірки щодо документування паспортом громадянина України ОСОБА_3, встановлено, що паспорт, НОМЕР_5,був виданий 30.08.1997 Гуляйпільським РВ УМВС України в Запорізькій області вказаному громадянину незаконно, всупереч вимогам п. 2 ст. 2 Закону України «Про громадянство», та вважається недійсним.

Враховуючи вимоги п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», станом на 13.07.2005, у громадянина Росії ОСОБА_1 не було близьких родичів - громадян України, крім ОСОБА_3, документованого незаконним паспортом, тому підстави для отримання дозволу на імміграцію в Україну відсутні.

02.12.2015 заступником начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Запорізькій області ОСОБА_5 складено висновок за результатами розгляду матеріалів справи громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну (а.с.43-45), в якому зазначено, що до матеріалів справи №66041 долучено свідоцтво про народження ОСОБА_1, НОМЕР_4 від 22.11.1968, в якому у графі «батько» зазначено «ОСОБА_2», у графі «мати» - «ОСОБА_4», також долучено свідоцтво про народження ОСОБА_3, НОМЕР_3 від 26.04.2005, де у графі «батько» зазначено «ОСОБА_2», у графі «мати» - «ОСОБА_4». Таким чином, повнорідність братів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не підтверджується.

Правова норма передбачає, що дозвіл на імміграцію в Україну в межах квоти імміграції надається особам, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України. Також, паспорт НОМЕР_5, виданий 30.08.1997 Гуляйпільським РВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_3 незаконно, всупереч вимогам п. 2 ст. 2 Закону України «Про громадянство», та вважається недійсним. З особистих пояснень ОСОБА_1 встановлено, що інші підстави надання йому дозволу на імміграцію в Україну на час розгляду його заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну відсутні. В особистих поясненнях ОСОБА_1 зазначено, що рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 20.01.2015 встановлено факт його проживання на території України з 20.05.1990 та станом на 24.08.1991. Однак, за результатами розгляду матеріалів справи ОСОБА_1 щодо встановлення належності його до громадянства України Департаментом з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України ДМС України зазначені матеріали не були погоджені внаслідок того, що з резолютивної частини вказаного рішення суду не вбачається можливим встановити підстави щодо набуття ним громадянства України.

02.12.2015 начальником УДМС України в Запорізькій області ОСОБА_6 прийнято рішення №2301/03-14149 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю с. Шалі Шалінського району ЧИ АССР, паспорт НОМЕР_6, виданий відділом УФМС Росії по Чеченській Республіці в Шалінському районі 05.11.2013, про те, що йому, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 07.07.2005 (а.с.47).

Правомірність вказаного рішення №2301/03-14149 від 02.12.2015 є предметом розгляду даної судової справи.

В контексті вищевказаного суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001, відповідно до ст. 3 якого, правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Підстави для скасування дозволу на імміграцію передбачені ст. 12 Закону України «Про імміграцію». Так, відповідно до вказаної статті, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

З аналізу наведеної норми Закону можна дійти висновку, що, окрім чітко визначених підстав для скасування дозволу на імміграцію, передбачених п. 1-5 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», можуть бути й інші випадки для скасування дозволу, однак такі випадки повинні бути визначені виключно Законами України.

Отже, проаналізувавши зазначене положення Закону, можна дійти висновку, що п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» є відсилочною нормою, а саме при посиланні на нього має бути також зазначена норма іншого закону, яка передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію, крім тих, що наведені у ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Разом з тим, ані в спірному рішенні, ані в висновку про скасування дозволу на еміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 не зазначено, в зв'язку з якими саме випадками та на підставі яких саме Законів України позивачу було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну.

Як видно з матеріалів справи, підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 був також й висновок по результатам службової перевірки щодо документування паспортом громадянина України ОСОБА_3 від 10.08.2005, в якому зазначено, що всупереч вимогам п. 2 ст. 2 Закону України «Про громадянство України», а також наказу МВС України №316-94р., колишній начальник паспортного відділення Гуляйпільського РВ УМВС України в Запорізькій області майор міліції ОСОБА_7 30.08.1997 видала паспорт громадянина України НОМЕР_5 ОСОБА_3 При перевірці встановлено, що підстав для видачі паспорта громадянина України ОСОБА_3 не було.

Між тим, доказів притягнення до відповідальності посадових осіб Гуляйпільського РВ УМВС України в Запорізькій області за даним фактом відповідачем суду не надано.

Відповідачем не доведено та не надано жодних доказів на підтвердження того, що під час перебування позивачем на території України мали місце інші обставини, які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію, передбачені п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Позивачу на законних підставах надано дозвіл на імміграцію, що підтверджує законність постійного проживання на території України та законність перебування іноземця на території України у законодавчо встановленому порядку в означений період часу, підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію були відсутні. Вказане підтверджується висновком про надання дозволу на імміграцію в Україну та оформлення посвідки на постійне проживання.

Крім того, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закон України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно з п. 19 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 (далі - Порядок №1983), рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов'язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

Судом встановлено, що дозвіл на імміграцію №1332 від 07.07.2005, виданий громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, діяв протягом року від дня його прийняття до 07.07.2006. Крім того, ОСОБА_1 було отримано посвідку на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства, серії ЗП №0863 від 13.07.2005, чим фактично виконано умови надання йому дозволу на імміграцію в розумінні п. 19 Порядку №1983, тому вказаний дозвіл втратив свою чинність ще 13.07.2005 - в момент отримання позивачем зазначеної посвідки.

За таких обставин незрозумілою є доцільність скасування документу, що вже втратив свою чинність.

Щодо процедурних порушень відповідачем порядку скасування дозволу на імміграцію в частині незапрошення та невідібрання у позивача пояснень суд зазначає наступне.

Згідно з п.п. 21 - 24 Порядку №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Відтак, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. Всупереч вказаному, відповідачем не надано будь-яких доказів направлення позивачу запрошення для надання пояснень та відповідних документів, та з'ясування усіх обставин саме під час розгляду подання від 25.08.2015 про скасування дозволу на імміграцію.

Матеріалами справи підтверджується, що 11.09.2015 листом №2336/914 Приазовський районний сектор УДМС України в Запорізькій області запросив позивача для дачі пояснень з приводу отримання ним дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні. Зазначеного листа отримано позивачем особисто 14.09.2015 (а.с.34-35). Так, в матеріалах справи наявна копія пояснень позивача з вищевказаних питань (а.с.37).

Суд не приймає до уваги твердження відповідача відносно того, що ним не було порушено вимог п. 23 Порядку №1983 в частині отримання від позивача пояснень, оскільки зазначені пояснення були надані позивачем з питань отримання ним дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, а не в рамках розгляду подання від 25.08.2015 про скасування дозволу на імміграцію.

Крім того, висновок відповідача не містить обґрунтування того, чи вивчались обставини наявності у позивача дітей, які народились в Україні, права набуття громадянства України, тривалість терміну перебування дітей в Україні, їх соціальні зв'язки, можливі негативні наслідки, якщо діти мають розлучатись з батьком.

Суд зауважує, що позивач має двох неповнолітніх дітей, які знаходяться на його утриманні та потребують його допомоги, з урахуванням чого прийняте відповідачем рішення, на переконання суду, порушує не лише права позивача, але й права та інтереси його неповнолітніх дітей. Відповідно, вимушений виїзд позивача з території України може позбавити дітей батьківської турботи, що є порушенням інтересів неповнолітніх дітей. А в силу приписів ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Законом України «Про охорону дитинства» забезпечено охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет, з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, визначено, відповідно до ст.ст. 8, 11, 14 якого, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Крім того, суд зауважує, що, в силу приписів ч.1 ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч. 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 КАС України, присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають здійснені ним документально підтверджені судові витрати: судовий збір у розмірі 487,2 гривень (чек №25122015152012 від 25.12.2015 (а.с.2а).

Керуючись ст.ст.17,158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити.

Скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області №2301/03-14149 від 02.12.2015 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, видане громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області судові витрати у розмірі 487 (чотирьохсот восьмидесяти семи) гривень 20 копійок.

Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови у повному обсязі шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Матяш