Рішення № 56309105, 01.03.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 607/6868/15 Головуючий у 1 інстанції: Грицак Р.М.

Провадження № 22-ц/783/1568/16 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.

Категорія: 2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Штефаніци Ю.Г.

суддів: Берези В.І., Бойко С.М.,

за участі судового секретаря: Брикайло М.В.,

представника позивача ОСОБА_2- ОСОБА_3, та представника відповідача ОСОБА_4 та ПМП Спортклуб «Смок» ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, приватного малого підприємства Спортклуб «Смок», ОСОБА_6 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного малого підприємства Спортклуб «Смок», Реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, ОСОБА_6, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Серкізовської Тетяни Леонідівни про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, -

в с т а н о в и л а:

В квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулась в суд з вказаним позовом та просила: скасувати рішення державного реєстратора Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області №3633513 від 03.07.2013р. про державну реєстрацію за приватним малим підприємством Спортивний клуб "Смок" (м. Тернопіль пр. Злуки 37/104, код ЄДРПОУ 14037662) права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2; визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення, укладеного 25 жовтня 2013 року за №1089 між приватним малим підприємством Спортивний клуб "Смок" та ОСОБА_6; скасувати рішення державного реєстратора Серкізовської Т.Л., приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу, від 25.10.2013р. за №7235809 про державну реєстрацію вказаного нежитлового приміщення за ОСОБА_6; визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу цього ж нежитлового приміщення, укладеного 08.11.2013 р. за №1178 між фізичною особою ОСОБА_6 та фізичною особою ОСОБА_4 та скасувати рішення державного реєстратора державного реєстратора Серкізовської Т.Л., приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу, від 08.11.2013 р. за №7756410 про державну реєстрацію вказаного нежитлового приміщення за ОСОБА_4.

На обґрунтування позову ОСОБА_2 покликається на те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 4 липня 2007 року у справі № 2-2369/2007 визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 285 від 21 березня 2005 року в частині передачі у власність ПМП Спортивний клуб "Смок" прибудованого гаража НОМЕР_1 загальною площею 17,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_3 та визнано недійсним свідоцтво про право власності на прибудований гараж НОМЕР_1 від 17 жовтня 2005 року видане Тернопільським МБТІ ПМП Спортивний клуб «Смок» на підставі рішення № 285 від 21 березня 2005 року та скасовано державну реєстрацію права власності на гараж НОМЕР_1 за ПМП Спортивний клуб «Смок».

На думку позивача, даним рішенням встановлено факт належності нежитлового приміщення (гараж) НОМЕР_1 до складової квартири № 32, що в загальному складає площу 127,10 кв.м.

Позивач також зазначає, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2007 року у справі № 2-6113/07 визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1263 від 5 вересня 2007 року щодо передачі у власність товариству індивідуальних забудовників «Добробуд» гаража НОМЕР_1 загальною площею 17,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_3, та зобов'язано ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації » зареєструвати гараж НОМЕР_1 загальною площею 17,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 як невід'ємну складову частини квартири НОМЕР_2, що знаходиться в будинку АДРЕСА_3 за ОСОБА_2

Позивач вказує на те, що її сім'я вказаним нежитловим приміщенням користуються з 30.12.2003 року і до даного часу, тобто майно не вибувало з її володіння, крім того, вона сплачує витрати на утримання будинку та прибудинкової території, як власником квартири НОМЕР_2 та гаража (кладової) НОМЕР_1. Однак їй стало відомо, що 03 липня 2013р. державним реєстратором Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області на підставі свідоцтва про право власності на гараж НОМЕР_1 виданого 17.10.2005р., яке судом було визнане недійсним, та рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 285 від 21 березня 2005 року, скасованого судом, незаконно внесено запис про реєстрацію за ПМП Спортивний клуб «Смок» права власності на будівлю (гараж) НОМЕР_1, який 08.11.2013 р. неправомірно було відчужено ОСОБА_6 з реєстрацією на нього права власності та згодом продано ОСОБА_4 та зареєстровано за нею право власності.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2015 року позов задоволено.

Судом постановлено: скасувати рішення державного реєстратора Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області №3633513 від 03.07.2013р. про державну реєстрацію за ПМП Спортивний клуб "Смок" права власності на нежитлове приміщення НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1; визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу цього нежитлового приміщення №1089 від 25 жовтня 2013 року укладеного між ПМП Спортивний клуб "Смок" (м. Тернопіль пр. Злуки 37/104, ЄДРПОУ 14037662) та фізичною особою ОСОБА_6; скасувати рішення державного реєстратора Серкізовської Т.Л. приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу від 25.10.2013р. №7235809 про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на нежитлове приміщення НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1.; визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 № 1178 від 8 листопада 2013 року укладеного між фізичною особою ОСОБА_6 та фізичною особою ОСОБА_4, а також скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на це нежитлове приміщення. Судом вирішено питання судових витрат.

Вказане рішення суду оскаржили відповідачі: ОСОБА_4, ПМП Спортклуб «Смок» та ОСОБА_6, які вважають зазначене рішення таким, що ухвалено внаслідок неправильного застосуванням та грубого порушення норм матеріального і процесуального права, без належної оцінки наявних у справі доказів, без повного та всебічного з'ясування обставин справи.

Апелянти зазначають, що згідно угоди, укладеної 16 липня 2001 року між ТІЗ «Добробут» та ПМП Спортклуб «Смок», ТІЗ «Добробут» приймає у дольову участь, а ПМП Спортклуб «Смок» фінансує будівництво гаражів, зокрема, спірного гаражного приміщення НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_4 (на даний час - НОМЕР_3) (п.2 угоди). Додатковою угодою від 2 березня 2004 року між тими ж сторонами визначено пункт 6 викласти в наступній редакції: остаточна оплата гаражів «Дольовиком» має бути проведена до 1 грудня 2007 року…». Станом на 29 березня 2007 року ПМП Спортклуб «Смок» провело повну оплату ТІЗ «Добробут» вартості будівництва гаражних приміщень, в тому числі за спірне гаражне приміщення, відповідно до умов вищевказаної угоди, що підтверджується платіжними документами, які знаходяться в матеріалах справи. Тому, вказує, що майнове право, що є предметом укладеної угоди між ТІЗ «Добробут» та ПМП Спортклуб «Смок» - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. А тому ПМП Спортклуб «Смок» виконало своє грошове зобов'язання за вищевказаною угодою від 16 липня 2001 року, повністю сплативши вартість об'єкта будівництва, тобто вчинило дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт.

Разом з тим, зазначають, що згідно з договору про внесення змін до договору від 18 червня 2001 року «Про виділення замовнику квартири - Арбітражного суду Тернопільської області у зв'язку з заміною замовника будівництва житлового будинку по АДРЕСА_4 спірне гаражне приміщення виключено з тексту п.ІІ.1 та п.ІІ.2 договору. Даний документ скріплений печатками та підписами уповноважених посадових осіб Господарського суду Тернопільської області, ТІЗ «Добробут», Управління ЖКГ Тернопільської облдержадміністрації.

Попри це, позивачка ОСОБА_2, звертаючись із позовом до суду у ньому зазначає, що вона, на її думку, є власником гаражного приміщення АДРЕСА_1, яке є складовою частиною до належної їй на праві власності квартири НОМЕР_2 за вказаною адресою.

Крім цього, вказують, що згідно інформаційної довідки №42466349 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1, ? частина якої належить позивачці ОСОБА_2 є загальною площею 107, 6 кв.м, а не 127, 1 кв.м., як це зазначає у своєму позові остання. Відомостей про те, що спірне гаражне приміщення є складовою частиною квартири належної позивачці у вказаній довідці - відсутні. Зазначає, що позивачка ОСОБА_2 не надала суду жодного доказу, що органами державної реєстрації проведена державна реєстрація права власності на спірне гаражне приміщення на її ім'я.

Вважають, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення, вочевидь, незаконно посилається як на преюдиційні обставини, встановлені рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2007 року у справі №2-6113/07, яким скасовано рішення Тернопільської міської ради №1263 від 5 вересня 2005 року та зобов'язано ТОВ «МБТІ» зареєструвати спірне гаражне приміщення як невід'ємну складову частину квартири позивачки ОСОБА_2, оскільки дане рішення переглядається в апеляційному порядку Апеляційним судом Львівської області, то воно вважається таким, що не набрало законної сили.

Вказують, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.215, 216 ЦК України (щодо визнання правочинів недійсними). Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, які дають право витребувати у набувача це майно.

Вважають, що розгляд спору за позовними вимогами ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності повинно здійснюватися у порядку КАС України, а відтак провадження у цій частині позовних вимог підлягає закриттю з підстав непідвідомчості спору.

Просять рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині про визнання недійсними договорів купівлі-продажу. Провадження у справі в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності - закрити (том 1 а.с. 195-201).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_5 на обґрунтування доводів апеляційної скарги, заперечення на скаргу представника позивача ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як визначено положеннями ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання : чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження , які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак, на думку колегії суддів, дане рішення суду в повній мірі таким вимогам не відповідає.

У відповідності до положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.3 ЦПК України,ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В той же час, за змістом положень ст.15 ЦК України право особи на захист свого цивільного права виникає у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звернувшись до суду з вказаним позовом з підстав ст.ст.203, 215, 216 ЦК України, позивач ОСОБА_2 стверджує про те, що вона є власником квартира АДРЕСА_1 до складу якої фактично входить спірне нежитлове приміщення (гараж) НОМЕР_1 загальною площею 17,2 кв.м., яке з 2003 р. перебуває в користуванні її сім'ї, а тому відчуження цього приміщення ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є недійсним а реєстрація цього приміщення за відповідачами вчинена незаконно та підлягає скасуванню, оскільки порушує законні права позивача на володіння цим майном.

Задовольняючи цей позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на вимогах закону та не спростовані належними і допустимими доказами.

Однак, судова колегія не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції та обґрунтуваннями позовних вимог ОСОБА_2, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та безспірно встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 є співвласником квартири № 32 загальною площею 107,6 кв.м., за адресою АДРЕСА_3, в якій їй належить 1/4 частина цієї квартири, яка розташована на 5 поверсі цього будинку та складається з 4-х житлових кімнат та допоміжних приміщень, яка була придбана

В супереч твердженням позивача та висновкам суду першої інстанції, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірне приміщення гаражу НОМЕР_1 загальною площею 17,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_3 є невід'ємною складовою частиною цієї квартири.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 серпня 1996 року між арбітражним судом Тернопільської області(правонаступник Господарський суд Тернопільської області) як замовником квартир, та управлінням житлово-комунального господарства Тернопільської області державної адміністрації, як замовником будівництва було укладено договір №1 на пайову участь у будівництві 40-квартирного житлового будинку АДРЕСА_4, згідно умов якого арбітражним судом Тернопільської області перераховуються управлінню житлово-комунального господарства Тернопільської області кошти в сумі 56 690 грн. для будівництва та виділення в цьому будинку чотирьохкімнатної квартири, загальною площею 127,1 кв.м. В процесі будівництва на підставі договору від 02 вересня 1999 р. про дольову участь у будівництві 40 квартирного житлового будинку АДРЕСА_4, Управління капітального будівництва облдержадміністрації зобов'язалось перерахувати управлінню житлово-комунального господарства облдержадміністрації кошти у сумі 25000 на будівництво вказаної 4-х кімнатної квартири площею 127,1 кв.м.(а.с.105).

В той же час, в подальшому, за умовами трьохстороннього договору від 18 червня 2001 року, укладеного між товариством індивідуальних забудовників (далі ТІЗ) «Добробуд», як "замовником-інвестором", арбітражним судом Тернопільської області, як "замовником кварти" та управлінням житлово-комунального господарства Тернопільської облдержадміністрації, як "пайовиком" було узгоджено розміри та нумерацію квартир і ТІЗ «Добробуд» зобов'язався передати "замовнику квартир" квартиру НОМЕР_2, загальною площею 109,1 кв.м. в переданому 40- квартирному житловому будинку АДРЕСА_4 та вбудований в будинок гараж, площею 18 кв. м., замість квартири загальною площею 127,1 кв.м. (а.с.104).

Відповідно до листа голови Господарського суду Тернопільської області від 27.07.2001 р. №720, адресованого ТІЗ «Добробуд» та управліннюжитлово-комунального господарства облдержадміністрації, замовник квартири просить внести зміни в умови договору шляхом виключення умови щодо передачі замовнику квартир гаража, залишивши тільки квартиру площею 127,1 кв.м., враховуючи, що перераховані згідно укладеного між управлінням і судом 20.08.1996 року кошти виділені з державного бюджету тільки на придбання 4-х кімнатної квартири площею 127,1 кв.м. і на інші цілі не виділялися, так як згідно ст.4 Закону України "про статус суддів" за рахунок державного бюджету може бути придбана тільки квартира або будинок (а.с.106).

За умовами договору від 19.09.2001р. про внесення змін до договору від 18.06.2001 р. "Про виділення замовнику квартири - Арбітражному суду Тернопільської області у зв'язку з заміною замовника будівництва житлового будинку по АДРЕСА_4, спірне гаражне приміщення виключено з тексту пунктів ІІ.1 та ІІ.2 договору. Вказані зміни погоджені та підписані уповноваженими посадовими особами Господарського суду Тернопільської області, ТІЗ «Добробуд» та управління житлово-комунального господарства Тернопільської облдержадміністрації (а.с.107), що не заперечується сторонами.

Згідно Акту прийомки-передачі квартири АДРЕСА_4 від 20.09.2004 р., комісія у складі: голови та виконроба ТІЗ «Добробуд», голови правління ВАТ "РБУ-4" та голови Господарського суду Тернопільської області передали замовнику квартиру НОМЕР_2 з наступними технічними характеристиками: загальна площа(фактична) - 108 м.кв., в тому числі - житлова - 58,8 м.кв., допоміжна - 4,3 м.кв., літня - .9 м.кв., кількість кімнат - 4, поверх - 5 (а.с.108).

Сторонами визнається та обставина, що нумерація вказаного будинку по АДРЕСА_4 за рішенням Тернопільського міськвиконкому змінена з номера НОМЕР_4 на номер "НОМЕР_3"

Фактично без уваги суду першої інстанції залишилась та обставина, що 16 липня 2001 року між ТІЗ «Добробуд» та ПМП Спортклуб «Смок», як "Дольовика", було укладено угоду про будівництво 15 гаражів, як окремих об'єктів будівництва, в тому числі і спірного гаражного приміщення за НОМЕР_1 (НОМЕР_1) за адресою: АДРЕСА_4 (п.1 угоди) з повною оплатою вартості цих гаражів "Дольовиком" до 1 грудня 2007 року відповідно до додаткової угодою цих сторін від 02.03.2004р. (а.с.108, 109-111).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що спірний гараж НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 - загальною площею 17,2 кв.м., є окремим об'єктом нерухомості та не увійшов до квартири НОМЕР_2 за тією ж адресою, як її невід'ємна складова частина.

Вказана обставина безспірно підтверджується і інформаційною довідкою №42466349 з державного реєстру речових права на нерухоме майно, відповідно до якої квартира НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_3 є загальною площею 107,6 кв.м. (з яких житлова- 58,8 м.кв.), а не 127,1 кв.м., як це зазначає у своєму позові ОСОБА_2.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.12.2007 року щодо покладення на ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" обов'язку зареєструвати гараж НОМЕР_1, загальною площею 17,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_3, як невід'ємну складову частину квартири НОМЕР_2, що знаходиться в буд.НОМЕР_3, за ОСОБА_2, не є доказом правомірності набуття позивачем спірного нерухомого об'єкту у власність, оскільки вказане рішення суду в цій частині скасоване рішенням Апеляційного суду Львівської області 08.12.2015 р. (справа №1915/9108/12, провадження №22-ц/783/6653/15).

У відповідності до положень ч.1 ст.182 ЦК України права та інші речові права на нерухому речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Права власності на нерухоме майно підтверджується правовстановлюючими документами перелік яких визначений у «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», затвердженого Постановою КМУ від 22 червня 2011 р. N 703,(в редакції постанови від 21 листопада 2012 р. N 1156) який прийнятий відповідно до ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Так, згідно п. 26 зазначеного Порядку для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Відповідно до пп.7 п.27 Порядку таким документом є свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком.

Позивач не надала суду жодних доказів на підтвердження того, що її право власності на спірну нерухомість, гараж НОМЕР_1, загальною площею 17,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_3, зареєстровано на неї встановленим порядком.

Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись з вказаним позовом до суду з підстав, визначених ст.ст.203. 215. 216 ЦК України, ОСОБА_2 стверджує про порушення її права власності на спірний гараж, яке вона просить захистити шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного гаражу НОМЕР_1, загальною площею 17,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_3, а саме: 25 жовтня 2013 року за №1089 укладеного між ПМП Спортивний клуб "Смок", як продавцем, та ОСОБА_6, як покупцем цього приміщення; та 08.11.2013 р. за №1178 між ОСОБА_6, як продавцем, та ОСОБА_4, як покупцем цього приміщення, зі скасуванням державної реєстрації права власності на ці приміщення за вказаними особами.

В даному випадку покупці ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є добросовісними набувачами, що позивачем не спростовано.

Пленумом Верховного Суду України в абз. 5 п. 5 постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В той же час, вданому випадку, норма ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись, як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позов ОСОБА_2, яка вважає себе власником спірного мана, про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчиненні після недійсного правочину.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 13 травня 2015 року у справі 6-67 цс15, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

Поряд з цим, у відповідності до роз'яснень Пленумом Верховного Суду України в абз. 5 п. 5 постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", якщо позивач вимагає утримання майна, відчуженого третіми особами за договором, учасником якого він не був, а це майно ще не вибуло з його володіння, на що посилається позивач, належним способом захисту є позов про визнання права на це майно(ст.392 ЦК України).

В разі, якщо позивач до добросовісного набувача пред'явить позов про визнання договору, учасником якого він, позивач, не був, недійсним, у задоволенні такого позову суду слід відмовити, оскільки при вирішенні спору суд повинен керуватись тими нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини речово-правового характеру.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що позивач обрав невірний спосіб захисту свого права за, яке він вважає порушеним, а заявлений ним позов щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного гаражу НОМЕР_1, загальною площею 17,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_3, а саме: 25 жовтня 2013 року за №1089 укладеного між ПМП Спортивний клуб "Смок", як продавцем, та ОСОБА_6, як покупцем цього приміщення; та 08.11.2013 р. за №1178 між ОСОБА_6, як продавцем, та ОСОБА_4, як покупцем цього приміщення, зі скасуванням державної реєстрації права власності на ці приміщення за вказаними особами не підлягає задоволенню.

Безпідставними є і позовні вимоги ОСОБА_2 щодо скасування державної реєстрацію за приватним малим підприємством Спортивний клуб "Смок" права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 шляхом скасування рішення державного реєстратора Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області №3633513 від 03.07.2013р., оскільки за рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 липня 2007 року така реєстрація вже скасована, а вчинення відповідних дій щодо реалізації цього рішення лежить в площині його виконання.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог

Згідно ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Таким чином, оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2.

Керуючись ст.ст.303, 304, п. 2 ч. 1 ст.307, п.1 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, приватного малого підприємства Спортклуб «Смок», ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2015 року скасування та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий: Штефаніца Ю.Г.

Судді: Береза В.І.

Бойко С.М.