Ухвала суду № 56308724, 23.02.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/7777/15 Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.

Провадження № 22-ц/783/1272/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія:59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Берези В.І., Штефаніци Ю.Г.,

секретаря Брикайло М.В.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Львівського комунального підприємства «Нове», директора Львівського комунального підприємства «Нове» ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними, скасування акту та стягнення моральної шкоди, -

встановила:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати неправомірними дії директора Львівського комунального підприємства (далі-ЛКП) «Нове» - ОСОБА_4 щодо фальшування акту ЛКП «Нове» від 02.03.2015 року, скасування цього акту та про стягнення у її користь моральної шкоди в розмірі 5000 гривень, завданої такими неправомірними діями.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з метою самовільного заволодіння квартирою №3 на вул.Патона, 33 у м.Львові, яка на момент смерті її сина ОСОБА_3, який трагічно загинув у авіакатастрофі 30.08.2014 року, належала останньому на праві власності і на яку вона заявляє права, як спадкоємець першої черги за законом, колишня дружина покійного сина ОСОБА_5 замовила у директора ЛКП «Нове» - ОСОБА_4 сфальсифікований акт від 02.03.2015 року про те, що вона з 1998 року по теперішній час проживала в даній квартирі. Позивач вважає даний акт замовним і сфальшованим, оскільки інформація про місце проживання ОСОБА_5, яка міститься в оспорюваному акті, не відповідає дійсності. Зазначає, що такими неправомірними діями їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, переживаннях, порушенні режиму сну, через необхідність доведення у правоохоронних органах фактів, які спростовують обставини, викладені в оспорюваному нею акті.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14.12.2015 року в задоволенні вказаного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач, просить його скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що її колишня невістка ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до неї та свого сина про визнання права власності на частку у вказаній вище квартирі, як на частку в спільному майні подружжя, на підтвердження чого, як доказ, подала до суду оспорюваний у даній справі акт ЛКП «Нове» від 02.03.2015 року. Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку про те, що оспорюваний нею акт від 02.03.2015 року не належить до актів у розумінні ст.16 ЦК України, оскільки цей акт через викладену у ньому неправдиву інформацію є незаконним, а дії відповідачів неправомірними. Зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідачів по складанню сфальсифікованого акту про місце проживання ОСОБА_5, остання отримала доказову базу в підтвердження своїх позовних вимог про визнання права власності на частку у належній покійному ОСОБА_3 квартирі №3 в будинку №33 на вул.Патона у м.Львові, чим порушується її право, як спадкоємця після смерті сина, на спадкування цієї квартири. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доказам, які вона надала в підтвердження тієї обставини, що інформація, яка міститься в оспорюваному акті щодо місця проживання ОСОБА_5 та її сина, є неправдивою.

В судове засідання відповідачі не зявились, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому процесуальним законом порядку, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли, а тому, відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України та зі згоди представника позивача, апеляційний суд розглянув справу у їхній відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, субєктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК України.

Відповідно до ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З цього слідує, що порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають захисту і у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.05.2012 року (Справа №6-20цс11).

Судом встановлено, що предметом спору в даній справі є акт ЛКП «Нове» від 02.03.2015 року (а.с.3), який складений комісією ЛКП «Нове» в складі його працівників: головного інженера та трьох майстрів, засвідчений печаткою підприємства та підписом його директора, а також підписаний сусідами з квартир №1 та №2, про те, що у квартирі №3 на вул.Патона, 33 у м.Львові фактично без реєстрації проживали гр.ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, гр.ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 1998 року по 2014 рік. Гр.ОСОБА_3 проживав до дня смерті 30.08.2014 року. Гр.ОСОБА_5 проживає з 1998 року по теперішній час, разом із сином ОСОБА_6, та сплачує комунальні послуги.

На момент смерті сина позивача ОСОБА_3, його шлюб з ОСОБА_5 було розірвано за рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 31.01.2014 року (а.с.5).

Враховуючи те, що оспорюваний акт, як і самі дії працівників по складанню цього акту, не встановлюють для позивача жодних прав та обовязків, цей акт не є правовстановлюючим документом для визнання права власності на квартиру (частку в квартирі) №3 на вул.Патона, 33 у м.Львові, а отже, підстав для висновку про порушення цим актом та діями працівників ЛКП «Нове» прав позивача, зокрема, як спадкоємця за законом першої черги після смерті її сина власника цієї квартири, встановлення якого є первинним при вирішенні спору, - немає.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, оспорюваний позивачем акт може бути визнаний в якості доказу при вирішені іншого спору. В такому разі позивач не позбавлений права надати суду докази у тій іншій справі на спростування обставин, викладених в акті, зокрема, шляхом подання письмових документів, допиту свідків тощо, які містять інформацію щодо предмету доказування, яким суд в процесі дослідження такого акту як окремого доказу так і в сукупності з іншими доказами при ухваленні рішення повинен дати відповідну правову оцінку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правових підстав визнавати неправомірними оспорюваний позивачем акт ЛКП «Нове» та дії працівників цього підприємства по складанню акту за наведених в позовній заяві обґрунтувань немає, оскільки такими діями та/або таким актом, який лише фіксує факт проживання осіб в квартирі, однак, не встановлює жодних прав та обовязків для позивача і за своєю правовою природою не є тим документом, на підставі якого виникає право власності на обєкт нерухомого майна в інших осіб, не порушено прав позивача.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вирішив спір, під час розгляду справи не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Береза В.І.

ОСОБА_7