Рішення № 56308462, 16.02.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 440/627/15 Головуючий у 1 інстанції: Журибіда Б.М.

Провадження № 22-ц/783/1706/16 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Штефаніци Ю.Г.

суддів: Берези В.І., Бойко С.М.,

за участі судового секретаря: Брикайло М.В.,

представника ПАТ«Державний ощадний банк Україна» Лащука А.С. та відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Буського районного суду Львівської області від 22 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк Україна» в особі філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

В квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство (далі ПАТ) «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 601 від 28 серпня 2007 року, яка згідно остаточного розрахунку позивача станом на 22.05.2015 р. склала 145 855,84 грн.

В обґрунтування позову робиться посилання на те, що 28.08.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 було укладено вказаний договір відновлювальної кредитної лінії №601, згідно п.1.1 якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 200 000 грн., а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит до 27 серпня 2010 року, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 17% річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором.

26 серпня 2010 року між цими ж сторонами було укладено договір про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії № 601 від 28 серпня 2007 року з погодженням ліміту кредитування в сумі 200000 грн. та зміною дати погашення кредиту на 27 серпня 2015 року з встановленням графіка платежів, відповідно до якого позичальник зобов'язувався щомісячно до 27 числа місяця наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані проценти ануїтентними платежами в сумі 5410,67 грн.

Для забезпечення виконання зобов'язань по вищенаведеному кредитному договору, 03 грудня 2010 р. між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 601/1.

Оскільки відповідачі порушують зобов'язання згідно даних договорів, сума заборгованості за кредитним договором, станом на 16.04.2015 р., становила 193 729 гривень, а з врахуванням змін по платежам станом на 22.05.2015 р. - 145 855,84грн.

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 22 грудня 2015 року позов задоволено. Судом постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_4та ОСОБА_3в користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором № 601 від 28 серпня 2007 року в сумі 145 855 гривень 84 копійки та вирішено питання судових витрат.

Вказане рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_3,який в апеляційній скарзі посилається на незаконність і необґрунтованість цього рішення, ухвалення такого з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування фактичних обставин справи, без належного дослідження та оцінки наявних у справі доказів, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт зазначає, що в суді першої інстанції заявив клопотання про зупинення провадження у даній справі, оскільки Буським районним судом розглядалася інша цивільна справа про визнання договору поруки від 03.12.2010 року №601/1 припиненим. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України провадження у справі підлягало обов'язковому зупиненню до вирішення іншої справи, що розглядалася в порядку цивільного судочинства. Однак, суд першої інстанції зазначені вимоги процесуального закону проігнорував, чим, на думку апелянта. вийшов за межі своїх повноважень, розглянувши спір який не був предметом заявлених позовних вимог.

Просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, як солідарного боржника (а.с. 97).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3 на обґрунтування апеляційної скарги, який вважає договір поруки припиненим, заперечення на скаргу представника Лащука А.С., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказане рішення суду в частині встановлення підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором та суми боргу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 сторонами не оскаржена, а тому не переглядається колегією суддів в цій частині.

В той же час, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду в частині висновків та прийнятого рішення щодо солідарного стягнення боргу за кредитом з ОСОБА_3,ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та в повній мірі не відповідає вимогам ст.ст.213, 214 ЦПК України щодо його законності і обґрунтованості в ці частині.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно з ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 28.08.2007 р. між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючої філії Буське відділення № 6383 «Ощадбанк» та ОСОБА_4 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 601, згідно п.1.1 якого банк надав позичальнику кредит в сумі 200 000,00 грн., а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 17% річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором (а.с.24-25).

Згідно п.1.2 кредитного договору кредит надавався на поточні потреби, окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією з остаточним терміном повернення кредиту 27.08.2010 р.

Окрім того, Договором про внесення змін до умов договору відновлювальної кредитної лінії № 601 від 28 серпня 2007 року, укладеного між тими ж сторонами 01.11.2008 р., плату за користування кредитом збільшено до 21% річних. (а.с. 22).

А Договором про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії № 601 від 28 серпня 2007 року, укладеного тими ж сторонами 26 серпня 2010 року, змінено остаточну дату погашення кредиту на 27 серпня 2015 року та встановлено графік платежів, відповідно до якого, позичальник зобов'язувався щомісячно до 27 числа місяця наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані проценти ануїтетними платежами в сумі 5 410,67 грн. (а.с. 20-21).

Безспірно встановлена і та обставина, що для забезпечення виконання зобов'язань по вищенаведеному кредитному договору 03 грудня 2010 р. між цим банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 601/1, згідно якого останній зобов'язувався перед ВАТ «Державний ощадний банк України» відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Оскільки договір поруки було укладено ОСОБА_3 після укладення зазначених вище договорів про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії № 601 від 28 серпня 2007 року, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вказаним договором поруки забезпечувались зобов'язання позичальника за договором відновлювальної кредитної лінії № 601 від 28 серпня 2007 року з урахуванням змін і доповнень до цього договору станом на день підписання поручителем договору поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав вважати договір поруки припиненим, у відповідності до положень ч.1 ст.559 ЦК України, суд першої інстанції, в супереч доводам апелянта, обґрунтовано не пов'язував свої висновки у даній справі з результатами розгляду іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_3 про визнання вказаного договору поруки № 601/1 від 03 грудня 2010 р. припиненим, а відмова суду вказаному відповідачу у зупиненні провадження у справі до вирішення його позову у іншій справі не суперечить положенням процесуального права та узгоджується з правовим висновком Верховного Суду Укараїни, зробленим за результатами розгляду цивільної справі № 6-1599цс15, відповідно до якого « З огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми.

При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору».

В той же час, при розгляді цього питання суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказаний договір поруки не є припиненим, не звернувши уваги на строки дії поруки та строки реалізації кредитором свого права на звернення до поручителя з відповідною вимогою про виконання ним своїх зобов'язань.

За змістом ч.4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі не встановлення такого строку порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, або протягом одного року від дня укладення договору поруки(якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.1.) що порука припиняться з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Такі ж умови передбачені і положеннями пункту 4.2. договору поруки, відповідно до якого порука припиняється, якщо Кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії № 601 від 28 серпня 2007 року не пред'явить вимоги до поручителя (а.с.19 зворот).

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України у цивільній справі 6-75 цс14, відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України у цивільній справі № 6- 53 цс , виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Як вбачається з розрахунку заборгованості ОСОБА_4 за договором відновлювальної кредитної лінії № 601 від 28 серпня 2007 року станом на 16 квітня 2015 р, позичальник з травня 2011 року припинив здійснювати щомісячно до 27 числа місяця наступного за звітним, періодичні щомісячні платежі в повному обсязі за основним зобов'язанням, а саме в розмірі 5 410,67 грн., як це визначено п.1.2. Договору від 26 серпня 2010 року про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії № 601 від 28 серпня 2007 року, у зв'язку з чим за основним зобов'язанням став систематично накопичуватись борг з погашення кредиту та відсотків за користування кредитом у вигляді прострочених платежів(а.с.8-12), однак з письмовою вимогою про погашення боргу позивач вперше звернувся до поручителя ОСОБА_3 лише 09 лютого 2015 року, а з відповідним позовом - в квітні 2015 року.

Жодних доказів, які б свідчили про те, що ВАТ «Державний ощадний банк України» до лютого 2015 року звертався до ОСОБА_3 щодо виконання ним своїх зобов'язань за договором поруки позивач не надав. Відсутні такі і в матеріалах справи.

Таким чином, беручи до уваги фактичні обставини справи, положення ч.4 статті 559 ЦК України з урахуванням вказаних вище правових позицій Верховного Суду України, викладених у відповідних постановах, які, згідно ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України, судова колегія приходить до висновку, що зобов'язання ОСОБА_3 за договором поруки від 03 грудня 2010 р. припинилися, а відтак є помилковим висновок районного суду про наявність правових підстав для покладення відповідальності на поручителя за виконання боргових зобов'язань позичальника.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Таким чином, оскаржуване рішення слід скасувати в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову щодо солідарного стягнення кредитного боргу зОСОБА_3 .

Крім того, це рішення підлягає скасуванню і в частині стягнення з ОСОБА_3 судового збору.

Керуючись ст.ст. 303, 304, ст.307, ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 22 грудня 2015 року в частині задоволення позову про солідарне стягнення боргу та судового збору з ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк Україна» про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 за договором відновлювальної кредитної лінії № 601 від 28 серпня 2007 року відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий: Штефаніца Ю.Г.

Судді: Береза В.І.

Бойко С.М.