Ухвала суду № 56308236, 02.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" березня 2016 р. м. Київ К/800/4611/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: Ходаковської М.С.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року

у справі № 826/16466/14

за позовом ОСОБА_5

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5.) звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року № 1545/26-59/17-01.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі підпункту 78.1.1, підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, статей 79, 83 Податкового кодексу невиїзну документальну перевірку з питань повноти та своєчасності сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб позивача за період 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 05 вересня 2014 року № 1082/17-01/НОМЕР_1, згідно з яким позивачем порушено вимоги статті 36, пунктів 49.18 статті 49, пунктів 170.2 статті 170, пункту 176.1 статті 176, пунктів 179.1, 179.7 статті 179 Податкового кодексу України.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2011 рік та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, адже, на думку Інспекції, ОСОБА_5 у 2011 році отримано інвестиційний прибуток (дохід) від проведення операцій з корпоративними правами 50 000,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року № 1345/26-59/17-01, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 9 545,00 грн. (за основним платежем - 7 500,00 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 2045,00 грн.).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій погодилися з висновками відповідача про допущення позивачем порушення норм чинного законодавства та зазначили, що ОСОБА_5 не було надано доказів та не наведено жодного обґрунтування на спростування тверджень відповідача щодо несплати грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму отриманого доходу в розмірі 50000,00 грн.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Згідно з пунктами 179.1 та 179.2 статті 179 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу або інших законів України. Обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи: виключно від податкових агентів, крім випадків, прямо передбачених цим розділом; від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу; у вигляді об'єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку.

Підпунктом 164.2.9 пункту164.2 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу;

Особливості оподаткування інвестиційного прибутку визначені у пункті 170.2 статті 170 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 170.2.1 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік.

Згідно з підпунктом 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від'ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення.

Право платника щодо погашення від'ємного значення загального фінансового результату в наступних роках визначалось і абзацом третім підпункту 9.6.6 пункту 9.6 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що в особи виникає обов'язок щодо подання декларації про майновий стан і доходи в разі отримання позитивного значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками звітного (податкового) року, з урахуванням від'ємного значення фінансового результату операцій з інвестиційними активами попередніх років.

При цьому, обставина отримання особою позитивного значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами має підтверджуватися документально.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій на підстав належних та допустимих доказів не перевірили чи було отримано позивачем позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами в 2011 році з урахуванням понесених витрат на купівлю таких інвестиційних активів у 2010 році.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що надання оцінки всім важливим аргументам сторін, що беруть участь у справі, становить гарантію дотримання принципу справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною від 17 липня 1997 року.

Втім, суди попередніх інстанцій, розглядаючи позов ОСОБА_5, в порушення названої статті Конвенції не виконали встановленого статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання, адже судові рішення не містять мотивування причин відхилення аргументів позивача,якими останній обґрунтовував протиправність оскаржуваного акта індивідуальної дії, зокрема, про те, що відповідачем було безпідставно призначено перевірку, адже обов'язковий письмовий запит, в порушення вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, контролюючим органу позивачу не направлявся.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній М.П. Зайцев