Ухвала суду № 56308098, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року м. Київ К/800/12236/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року у справі № 804/7124/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "АТРА" ЛТД до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "АТРА" ЛТД (далі - ТОВ ВКФ "АТРА" ЛТД) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ), в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 10 лютого 2014 року №0006691502.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 10 лютого 2014 року №0006691502, прийняте ДПІ.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 07 квітня 2006 року ТОВ ВКФ "АТРА" ЛТД перебуває на податковому обліку ДПІ та є платником орендної плати за землю.

Так, 29 липня 2004 року на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 31 березня 2004 року №98/16 між позивачем та Дніпропетровською міською радою укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,1600 га, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Боброва, буд. 19 а, строком на 5 років.

22 липня 2010 року між позивачем та Дніпропетровською міською радою укладений додатковий договір до договору оренди землі, строком до 16 вересня 2014 року.

Контролюючим органом проведено камеральну перевірку за звітний податковий період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року податкових декларацій з орендної плати за землю за 2011, 2012, 2013 роки платника орендної плати за землю ТОВ ВКФ "АТРА" ЛТД, за результатами якої складено Акт від 05 лютого 2014 року №443/04-66-15-02/13422197 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено, що підприємством не виконано вимоги пункту 276.3 статті 276 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), коефіцієнт 1,5 не застосовано, суму податку обчислено у розмірі 1 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в результаті чого позивачем занижено грошове зобов'язання у податкових деклараціях з орендної плати за землю у розмірі 211 542,49 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10 лютого 2014 року № 0006691502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за орендною платою з юридичних осіб на загальну суму 211 542,49 грн., з яких 201 469,04 грн. - за основним платежем та 10 073,45 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зазначене рішення суб'єкта владних повноважень оскаржено позивачем в адміністративному порядку. При цьому в процесі оскарження контролюючим органом додатково прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 березня 2014 року №0007301502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за орендною платою з юридичних осіб на загальну суму 40 293,80 грн., з яких 0 грн. - за основним платежем та 40 293,80 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

11 квітня 2014 року, листом №6209/10/04-66-15-0, ДПІ відкликало вищенаведені податкові повідомлення-рішення та повідомило про винесення нового податкового повідомлення-рішення з даного питання, від 10 лютого 2014 року №0006691502 по орендній платі за землю з юридичних осіб на загальну суму 251 836,29 грн. із них 201 469,04 грн. - основний платіж, 50 367,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанцій виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пункт 1.1 статті 1 ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За приписами пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, землекористувачі це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За приписами статті 274 ПК України, ставка податку на земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 ПКУ.

Пунктом 276.3 статті 276 ПК України встановлено, що податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів:

276.3.1. міжнародного значення - 7,5;

276.3.2. загальнодержавного значення - 3,75;

276.3.3. місцевого значення - 1,5.

При цьому, контролюючим органом в обґрунтування прийнятого податкового повідомлення-рішення, покладено порушення платником податків вимог пункту 276.3 статті 276 ПК України, виходячи з того, що останньому в оренду було надано земельну ділянку на територіях та об'єктах історико-культурного призначення місцевого значення, використання якої не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів.

У відповідності до підпункту 14.1.261 пункту 14.1 статті 14 ПК України цільовим призначенням земельної ділянки є використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що договірні відносини між ТОВ ВКФ "АТРА" ЛТД та Дніпропетровською міською радою виникли стосовно земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:482:0016), цільове використання якої, відповідно до пункту 1.2 Договору оренди землі від 29 липня 2004 року, визначено згідно Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ), затвердженого листом Держкомзему України від 24 квітня 1998 р. N 14-1-7/1205 - 1.11.2 (оптова торгівля та складське господарство).

Крім того, судом апеляційної інстанції доцільно зауважено, що у тексті самого податкового повідомлення-рішення форми "Р" від 10 лютого 2014 року №0006691502 міститься посилання на порушення позивачем пункту 286.1 статті 286 ПК України, що не відображає зміст допущеного, на думку податкового органу, порушення, встановленого у акті камеральної перевірки від 05 лютого 2014 року №443/04-66-15-02/13422197 і на підставі, якого, власне, прийнято оскаржуване рішення.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, відповідачем не надано належних та допустимих доказів віднесення орендованої позивачем земельної ділянки до земельних ділянок, визначених пунктом 276.3 статті 276 ПК України та непов'язаність використання даної земельної ділянки з функціональним призначенням територій та об'єктів історико-культурного призначення.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для його скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року у справі № 804/7124/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній