Постанова № 56307775, 03.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 757/29541/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Матійчук Г.О.

Суддя-доповідач: Губська О.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю: секретаря судового засідання Шевчук К.О.

представника позивача Дорошенко Н.І.

представника відповідача Санжара О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Пенсійного фонду України до Державної виконавчої служби України про визнання дій державного виконавця незаконними та скасування постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної виконавчої служби України, в якому просив: визнати незаконними дії державного виконавця щодо винесення постанови та вимоги від 01 жовтня 2014 року №№43496874 про накладення штрафу; скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О.С. від 01 жовтня 2014 року №43496874 про накладення штрафу та вимогу ВП №43496874/15 (від 01.10.2014 № Р-7537/2.-318/15).

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що вимога державного виконавця та постанова про накладення штрафу у подвійному розмірі за невиконання судового рішення прийняті відповідачем протиправно, оскільки ПФУ виконав вимогу державного виконавця в межах своїх повноважень, а саме: згідно рішення здійснив перерахунок пенсії, про що повідомив відповідача, проте, виплата нарахованої пенсії позивачем не здійснена, у зв'язку з відсутністю відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, тому невиконання судового рішення не може в даному випадку вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2015 року позов задоволено.

На зазначене рішення суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій апелянт, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив його скасувати, та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні вимог позивача.

В судове засідання з'явився представник відповідача, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача до суду з'явився, проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2009 було частково задоволено позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та зобов'язано Пенсійний фонд України вчинити дії щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 недоплачену суму щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, передбачену статтями 50 та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з мінімальної пенсії за віком, починаючи з 15.11.2008 до 13.11.2009, що діяли на момент належної виплати, за виключенням сум фактично проведеної виплати. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.04.2011 № 22-а/2690/10540/2011 постанову Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2009 залишено без змін.

На виконання вказаних судових рішень Пенсійним фондом України самостійно здійснено перерахунок його пенсії за період з 15.11.2008 по 13.11.2009 в порядку, визначеному судовими рішеннями. Донараховані кошти в сумі 4493,93 грн. були виплачені 30.09.2011.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13.03.2013 скасовано постанову Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2009 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27.04.2011 в частині встановлення кінцевого терміну виплати перерахованої пенсії ОСОБА_1 В іншій частині постанову Печерського районного суду м. Києва від 13.11.2009 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27.04.2011 залишено без змін.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О. С. від 28.05.2014 відкрито виконавче провадження № 43496874 по виконанню виконавчого листа, виданого Печерським районним судом міста Києва 18.12.2013, відповідно до якої Пенсійному фонду України запропоновано самостійно виконати рішення суду у строк до семи днів.

Судом першої інстанції встановлено, що пенсійним органом здійснено перерахунок державної пенсії ОСОБА_1, починаючи з 15 листопада 2008 року по 22 липня 2011 року, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, починаючи з 14 листопада 2009 року по 22 липня 2011 року. Донараховані кошти в сумі 135326,30 грн. включені у виплатну відомість.

Листом від 04.06.2014 № 15005/09-10 Пенсійний фонд України повідомив державного виконавця про нарахування пенсії та наявність поважних причин, з яких Пенсійний фонд України не може виплатити її.

12.08.2014 державним виконавцем у ВП № 43496874 винесено постанову про накладення на Пенсійний фонд України штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 680,00 грн. та постанову про стягнення виконавчого збору з Пенсійного фонду України у розмірі 1360,00 грн. (т.1 а.с. 96-98), які були оскаржені ПФУ у судовому порядку.

01.10.2014 державним виконавцем направлено на адресу пенсійного органу вимогу від 01.10.2014 № Р-7537/2.-318/15, у якій державний виконавець вимагав від боржника виконати виконавчий лист Печерського районного суду міста Києва від 18.12.2013 № 2-а-1009/09 (т.1 а.с. 99-100).

Крім того, державним виконавцем прийнято постанову від 01.10.2014 у ВП № 43496874 якою за повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення на Пенсійний фонд України накладено штраф у розмірі 1360,00 грн. (т.1 а.с. 7), яка направлена боржникові із супровідним листом від 02.10.2014 № Р-7537/2.-318/15 (а.с. 101) та отримана останнім 07.10.2014 (згідно із штампом реєстрації вхідної кореспонденції ПФУ).

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував свою позицію тим, що невиконання судового рішення ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, водночас, накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи з урахуванням висновків суду першої інстанції та доводів апеляційної скарги, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду виходить з такого.

Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, здійснюється відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною 2 ст. 75 зазначеного Закону передбачено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Згідно із ч. 1 та 2 статті 89 вказаного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що накладення штрафу за невиконання та повторне невиконання судового рішення можливо лише у випадку, якщо таке невиконання відповідно до положень ч. 2 ст. 75 та ч. 1 та 2 статті 89 Закону України "Про виконавче провадження" мало місце без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.

Відповідно до п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 384/2011, основним завданням ПФУ, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

При вирішенні даного спору судом першої інстанції правильно встановлено, що ПФУ виконав вимогу державного виконавця в межах своїх повноважень, здійснивши перерахунок пенсії, проте, виплата нарахованої пенсії у повній мірі позивачем не здійснена, у зв'язку з відсутністю коштів.

Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Отже, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів при відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Наведена позиція узгоджується із висновком, який неодноразово висловлювався колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зокрема, у постановах від 30 червня та 3 листопада 2015 року, 2 лютого 2016 року (справи №№ 21-1044а15, 21-5099а15, 825/3715/14 відповідно).

Згідно з ч.1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

За наведених обставин на нормативного регулювання, враховуючи, що у позивача були поважні причини невиконання судового рішення, то постанова ДВС від 01.10.2014 у ВП № 43496874, якою за повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення на Пенсійний фонд України накладено штраф у розмірі 1360,00 грн., прийнята відповідачем передчасно.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що постанова державного виконавця від 12.08.2014 про накладення на Пенсійний фонд України штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 680,00 грн. також була оскаржена пенсійним органом у судовому порядку.

Так, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року у справі №757/25290/14-а зокрема задоволено позовні вимоги Пенсійного фонду України щодо скасування постанови від 12.08.2014 ВП № 43496874 про накладення штрафу.

Вказане рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2015 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок Печерського районного суду міста Києва щодо наявності правових підстав для задоволення позову у частині визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 01.10.2014 у ВП № 43496874 про накладення на Пенсійний фонд України штрафу у розмірі 1360,00 грн.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується із висновком суду про задоволення позову в частині визнання протиправною та скасування вимоги державного виконавця від 01 жовтня 2014 року у ВП №43496874, виходячи з такого.

За правилами ч.1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

При цьому державний виконавець, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Згідно зі статтями 5,11 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних та юридичних осіб та території України.

З матеріалів справи вбачається, що вимогою від 01.10.2014 від № Р-7537/2.-318/15 державний виконавець зокрема вимагав від ПФУ виконати виконавчий лист Печерського районного суду міста Києва від 18.12.2013 № 2-а-1009/09.

У цій вимозі державним виконавцем зокрема зазначено про наслідки невиконання судового рішення, серед яких, у тому числі, можливість накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі, складення акта про невиконання рішення суду, направлення подання до правоохоронних органів про притягнення боржника згідно з законом та ін.

З матеріалів справи вбачається, що після направлення вимоги, державним виконавцем, у зв'язку із невиконанням боржником судового рішення, було прийнято у ВП № 43496874 постанову від 01.10.2014 (а.с. 102), крім того, складено акт державного виконавця від 22.12.2014 про невиконання рішення суду (а.с. 103) та складено нову вимогу державного виконавця від 14.01.2015 № Р-7537/2.152/15 (а.с. 112), у якій ДВС так само, як і в попередній (оскаржуваній у межах цього спору вимозі № Р-7537/2.-318/15) вимагав виконати назване судове рішення.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувана у даній справі вимога прийнята у зв"язку із виконанням державним виконавцем безпосередніх своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", фактично вичерпала свою дію, а тому наразі не має для боржника жодної юридичної значимості, іншими словами, визнання її протиправною та скасування жодним чином не вплине на відновлення порушених прав позивача, а тому позов у цій частині, на думку апеляційного суду, задоволенню не підлягає.

Крім того, судова колегія враховує усталену практику Вищого адміністративного суду при розгляді подібних спорів, який підтримав позицію, за якою вимога державного виконавця не є процесуальним документом, через що не підлягає скасуванню (ухвала від 09.07.2015 К/800/30635/15).

Таким чином, рішення суду першої інстанції щодо задоволення позову у цій частині прийняте із порушенням норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги його спростовують, у зв'язку із чим таке рішення підлягає скасуванню у названій частині.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Поряд із цим, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права лише щодо частини позовних вимог, водночас щодо іншої частини позову суд прийняв рішення із порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова - скасуванню у частині.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Пенсійного фонду України до Державної виконавчої служби України про визнання дій державного виконавця незаконними та скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити частково.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2015 року скасувати в частині задоволення позову щодо визнання протиправними дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О.С. щодо винесення вимоги від 01 жовтня 2014 року у ВП №43496874/15; скасування вимоги державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О.С. від 01 жовтня 2014 року ВП №43496874/15.

Ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині постанову Печерського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повний текст постанови виготовлено 9 березня 2016 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.