Постанова № 56307638, 01.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2016 р. Справа№ 910/28756/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Верховця А.А.

суддів: Остапенка О.М.

Сотнікова С.В.

за участі представників:

від апелянта: Дребот І.А. діє на підставі довіреності № 13-941/15Д від 22.12.2015 р. та Виговська А.В. діє на підставі довіреності № 13-890/15Д від 21.12.2015 р.

від відповідача: Шмарьова Т.О. - діє на підставі довіреності № 55 від 25.11.2015 р.

розглянувши матеріали апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Мегабанк",

на ухвалу господарського суду міста Києва від 05.02.2016

у справі № 910/28756/15 (суддя Марченко О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Мегабанк»

до приватного підприємства «Україна молода»

про припинення провадження у справі

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Мегабанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Україна молода" (далі - Підприємство) про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Як на підставу своїх позовних вимог ПАТ "Мегабанк" посилається на ту обставину, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет сайті Підприємства http://umoloda.kiev.ua у випуску щоденної інформаційно-політичної газети "Україна молода" за ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 розміщено статтю "ІНФОРМАЦІЯ_2" під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_3" - наступного змісту: "Заперечуючи свою пряму причетність до "Мегабанку", ОСОБА_5, очевидно, був упевнений, що деякі документи ніколи не побачать світла. Інакше як пояснити в контексті таких заперечень наступне. В листі до Нацбанку зазначено, що, перебуваючи з 2007 року на посаді генерального директора ВАТ "Турбоатом", він до 2014 року одночасно був головою спостережної ради "Мегабанку" (і тільки у 2014 році його було змінено на ОСОБА_6.). І саме у такій якості він підписував письмове запевнення щодо забезпечення за кредитом для збереження ліквідності банку, взятого навесні 2014 року в Національного банку України. А сума-то, між іншим, не мала: понад 300 млн. грн., з яких на кінець 2014 року не було повернуто й половини. Борг "Мегабанку" перед НБУ становить близько 177 млн. грн. (більш детальна інформація міститься у звіті незалежних аудиторів за міжнародними стандартами фінансової звітності за 2014 рік, викладеному на офіційному сайті "Мегабанку").

Але і це ще не все! Торік "Мегабанк" взяв іще один кредит - у державному банку "Укрексімбанк". На суму 250 млн. грн. Таким чином, субординований борг ПАТ "Мегабанк" за минулий рік зріс із 213 до 496 млн. грн. Сума зобов'язань зросла з 4,7 до 6,2 млрд. грн. - а статутний капітал становить... нещасних (на тлі мільярдів) 668 млн. грн. Іншими словами, нині відбувається суттєве погіршення фінансового стану цієї фінансової установи. Про що слідчі Генеральної прокуратури і повідомили голову НБУ ОСОБА_7 окремим листом. Отже, оскільки банк винен кредиторам значно більше, ніж є на його рахунках, - надзвичайно високими є ризики втрати грошових коштів. У нашому випадку - грошових коштів "Турбоатому". Тобто, підприємства, 75% акцій якого належить державі і яке через активну роботу директора ОСОБА_5 і так втратило величезну суму грошей.

Питання хто, для чого і на якій підставі надав рефінанс сумнівному "Мегабанку", який є, по суті, кишеньково-приватним гаманцем керівника одного державного заводу, наразі залишається відкритим. "Рефінансування застосовують у випадку розриву ліквідності, - пояснює представник НБУ ОСОБА_8. - Наприклад, клієнт забирає кошти раніше терміну, при цьому у банку можуть бути хороші фінансові показники". Іншими словами, регулятор дає комерційному банку гроші лише для однієї мети - розрахуватися перед клієнтом. І видають їх лише фінустановам із хорошими активами і під надійне забезпечення. Чи потрапляє "Мегабанк" під ці критерії, мають сказати в НБУ.

Нині ж Генеральна прокуратура намагається зробити все можливе, аби держава не втратила ще більше. Нацбанк просять здійснити негайну позапланову інспекційну перевірку "Мегабанку". А у випадку, якщо контролери з НБУ оцінять стан цього банку як критичний, то Генпрокуратура просить забезпечити можливість повернути "Турбоатому" державні гроші.

Яким буде висновок ревізорів із НБУ і чи вдасться прокурорам зберегти державні гроші, які знову потрапили у зону турбулентності над заводом "Турбоатом", ми зможемо довідатися вже найближчим часом. Але вже зараз можна віддати належне авторам ідеї з "Мегабанком": стильно і надзвичайно сучасно! Банкрутство чергової фінустанови у сучасній Україні, де банки лускаються іноді і по кілька штук за тиждень, не приверне жодної суспільної уваги. Проте сотні мільйонів державних коштів таким нехитрим чином будуть уміло розподілені поміж приватними кишенями. А для створення димової завіси над своїми маніпуляціями, топ-менеджмент "Турбоатому" може знову подати на когось до суду! А оскільки наші суди ксерокопії документів не сприймають як докази, тому дифамаційну справу проти ЗМІ завжди є надія виграти".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що інформація, яка викладена у вказаній статті спрямована на приниження честі, гідності та ділової репутації ПАТ "Мегабанк", формування у читачів негативного ставлення та недовіри до позивача, а також містить неправдиві та перекручені факти, які вводять читачів в оману. Враховуючи, що дії відповідача порушують право банку на недоторканість ділової репутації та принижують честь і гідність позивача, ПАТ "Мегабанк" просить зобов`язати відповідача не пізніше п'ятнадцяти днів з моменту набрання рішенням суду законної сили спростувати розміщену недостовірну інформацію у відношенні ПАТ "Мегабанк" на інтернет сайті http://umoloda.kiev.ua у випуску щоденної інформаційно-політичної газети "Україна молода" за ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 у статті "ІНФОРМАЦІЯ_2" під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_3" у той же самий спосіб, у який вона була розповсюджена, а саме шляхом розміщення на інтернет сайті Приватного підприємства "Україна молода" http://umoloda.kiev.ua у випуску щоденної інформаційно-політичної газети "Україна молода" в тій же рубриці та тим самим шрифтом спростування під назвою "Спростування розміщеної недостовірної інформації у відношенні ПАТ "Мегабанк" наступного змісту:

"ІНФОРМАЦІЯ_1 р. на інтернет сайті http://umoloda.kiev.ua у випуску щоденної інформаційно-політичної газети "Україна молода" НОМЕР_1 за ІНФОРМАЦІЯ_1 р. була розміщена стаття під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2", в якій під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_3" була зазначена недостовірна інформація, що стосується ПАТ "МЕГАБАНК".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2016 припинено провадження у справі № 910/28756/15 на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Згадану ухвалу мотивовано тим, що автором статті, яка є підставою спору у даній справі, є ОСОБА_9. Вказане ім'я є псевдонімом фізичної особи ОСОБА_9, що підтверджується довідкою № 31 від 03.02.2016, та станом на день оприлюднення спірної статті згадана фізична особа була працівником Підприємства та підписала статтю під псевдонімом "ОСОБА_9". З огляду на наведене господарський суд міста Києва дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі фізичної особи, якій належить згаданий псевдонім - ОСОБА_9 як автора статті, зміст якої оспорюється позивачем.

Судом першої інстанції було прийнято до уваги, що згідно з приписами статей 1, 12, 21 ГПК України господарський суд не має повноважень, необхідних для розгляду по суті даної справи за участю фізичної особи. Отже, даний спір не підвідомчий господарським судам України, а тому провадження у цій справі було припинено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ПАТ "Мегабанк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 05.02.2016 у справі № 910/28756/15 та передати на розгляд Господарському суду м. Києва.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначає, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції було постановлено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, ті обставини, які Господарським судом міста Києва визнано встановленими є недоведеними, висновки викладені в оскаржуваній ухвалі не відповідають обставинам справи, а також місцевим господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права.

В підтвердження доводів апелянт посилається на те, що висновок суду щодо авторства спірної статті та необхідності залучення у справі фізичної особи ОСОБА_9 є недоведеним та не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки підприємством надані лише документи, які підтверджують те, що відповідачем було прийнято на роботу ОСОБА_9 та згодом звільнено, проте із зазначених документів не слідує, що саме ця особа створила твір в розуміння авторства.

Скаржник посилається на те, що для підтвердження власних доводів позивачем надавалась роздруківка статті з інтернет сайту відповідача та при роздрукуванні статті "ІНФОРМАЦІЯ_2" під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_3" будь-якого автора в ній не зазначено.

Окремо позивач зазначає про те, що надана відповідачем довідка № 31 не підтверджує, що під псевдонім «ОСОБА_9» пише саме ОСОБА_9, оскільки інформація щодо псевдоніму та підтвердження його використання журналістом зазначається в авторському договорі, який суду не надавався. Надані суду документи свідчать лише про те, що певна особа - ОСОБА_9 фактично був працівником Підприємства на посаді завідуючого відділом економіки ПП «Україна молода».

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2016 апеляційну скаргу ПАТ "Мегабанк" передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Верховця А.А., суддів: Остапенка О.М., Сотнікова С.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 у справі № 910/28756/15 апеляційну скаргу ПАТ "Мегабанк" на ухвалу господарського суду міста Києва від 05.02.2016 було прийнято до провадження, призначено до розгляду на 01.03.2016.

В судовому засіданні 01.03.2016 присутні представники скаржника навели свої доводи, міркування та заперечення, викладені безпосередньо в апеляційній скарзі, а також для доведення власної позиції надали в судовому засіданні роздруківки з інтернет сайту відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити ухвалу господарського суду першої інстанції без змін.

По закінченні судового засідання, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ПАТ "Мегабанк" підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду міста Києва від 05.02.2016 - скасуванню з направленням справи до місцевого господарського суду для подальшого розгляду виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, позов про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації заявлено ПАТ "Мегабанк" до ПП "Україна молода", як власника веб-сайту http://umoloda.kiev.ua, на якому було розповсюджено статтю та ТОВ „Медіа група Україна", як джерело відповідного інформаційного матеріалу.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції судом було відхилено доводи позивача про те, що відповідачем в даній справі має бути лише Підприємство, оскільки при роздрукуванні статті "ІНФОРМАЦІЯ_2" з "друкованої версії" будь-якого автора статті на роздруківці не зазначено. Місцевий господарський суд виходив з того, що: судом першої інстанції оглянуто оригінал щоденної інформаційно-політичної газети "Україна молода", а також сторінку з інтернет-сайту НОМЕР_2, та встановлено, що в обох варіантах (як в газеті, так і в мережі Інтернет), тексти статей є абсолютно ідентичними, і автором цих статей вказаний ОСОБА_9.

Місцевим господарським судом встановлено, що довідкою від 03.02.2016 № 31, підписаною директором Підприємства ОСОБА_11 підтверджується, що вказане ім'я є псевдонімом фізичної особи ОСОБА_9 Враховуючи, що ОСОБА_9 займав посаду завідувача відділом економіки, тобто до його повноважень не входило написання статей, а статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2" ОСОБА_9 підписано як журналістом під псевдонімом "ОСОБА_9", то вказана стаття у розумінні зазначеної статті Закону України "Про авторське право і суміжні права" не є службовим твором.

Переглядаючи законність винесення оскаржуваної ухвали, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку про її скасування як такої, що прийнята з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Як було зазначено вище, місцевим судом встановлено, що як в газеті, так і в мережі Інтернет, тексти статей є абсолютно ідентичними, і автором цих статей вказаний ОСОБА_9.

Однак, в судовому засіданні апеляційної інстанції 01.03.2016 представником відповідача було надано колегії суддів, для огляду технічний засіб (планшетний персональний комп'ютер) здатний використовувати можливості Інтернету. В результаті чого встановлено, що інформація, яка розміщена на сайті відповідача http://umoloda.kiev.ua може вважатись публічною та загальновідомою, проте колегією суддів також встановлено, що текстова інформація, яка розміщена на згаданій веб-сторінці відповідача не відповідає текстовій інформації при роздруківці статті "ІНФОРМАЦІЯ_2" з даного електронного ресурсу. Зокрема, на сторінці інтернет-сайту НОМЕР_2 автором статті зазначається - ОСОБА_9, проте при документуванні даної інформації, здійснюється фіксація згаданої статті на матеріальний носій без зазначення автора.

Відповідно до п.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011, будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 № 1 юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є доведеність таких обставин: поширення інформації (доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб); поширена інформація стосується позивача; поширена інформація є недостовірною (містить неправдиві, неточні, неповні або перекручені відомості); причино-наслідковий зв'язок між поширенням інформації та заподіянням шкоди діловій репутації позивача.

Отже, з урахуванням викладеного, вбачається, що суду було надано для розгляду електронні докази, які залучались до матеріалів справи на паперовому носії в якості письмових доказів. Проте, відповідно до наданих доказів неможливо достовірно ідентифікувати особу, яка створила оскаржувану статтю.

Враховуючи те, що неможливо встановити, яким саме способом оспорювана інформація була поширена до відома третіх осіб, суд доходить висновку, що факт достовірного встановлення автора, як особи, що зазначена як автор на оригіналі або примірнику статті, не є встановленою належним чином, що в свою чергу унеможливлює достовірне встановлення причино-наслідкового зв'язку між поширенням інформації та заподіянням шкоди діловій репутації ПАТ "Мегабанк".

Господарським судом першої інстанції було враховано, що ОСОБА_9 займав посаду завідувача відділом економіки, тобто до його повноважень не входило написання статей, а статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2" ОСОБА_9 підписано як журналістом під псевдонімом "ОСОБА_9", тому вказана стаття у розумінні зазначеної статті Закону України "Про авторське право і суміжні права" не є службовим твором.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду відзначає, що частиною 1 статті 21 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (далі -Закон) передбачено, що редакція або інша установа, що виконує її функції здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації за дорученням засновника (співзасновників).

За приписом частини першої статті 25 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" журналістом редакції друкованого засобу масової інформації відповідно до цього Закону є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням.

Таким чином, відповідачами у справі про захист ділової репутації у зв'язку з поширенням недостовірної інформації друкованим засобом масової інформації є його редакція та автор цієї інформації. Якщо редакція не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

Відповідну правову позицію наведено в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи".

Зі змісту оскаржуваного судового акту вбачається, що приймаючи рішення про припинення провадження у справі Господарський суд міста Києва виходив з того, що автором спірної інформації є фізична особа - журналіст ПП «Україна молода», оскільки про це зазначено на сайті відповідача та документально підтверджено те, що ОСОБА_9 був працівником Підприємства.

При цьому господарським судом в мотивувальній частині рішення обґрунтовано необхідність залучення фізичної особи ОСОБА_9 до участі у справі, як автора статті, зміст якої оспорюється позивачем. Однак, питання про залучення третьої особи до участі у справі в порядку ч.3 ст. 27 ГПК України фактично вирішено не було, оскільки ухвали Господарського суду міста Києва про залучення ОСОБА_9 до участі у справі, як третьої особи, матеріали справи № 910/28756/15 не містять. А також, у даній справі не встановлено фактичних даних про те, чи дійсно ОСОБА_9 є автором спірної статті.

Апеляційний господарський суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необхідність застосування в даному спорі припису абзацу другого частини четверної статті 277 ЦК України з урахуванням такого.

Відповідно до цієї норми поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Отже, журналіст друкованого засобу масової інформації, у тому числі його штатний працівник, під час здійснення ним професійних обов'язків щодо збирання, одержання, створення та підготовки інформації не може вважатися ні посадовою, а ні службовою особою.

З урахуванням вище наведеного, Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду доходить висновку, що в порушення норм законодавства щодо повного та всебічного розгляду справи, місцевим судом достовірно не встановлено, що "ОСОБА_9" є псевдонімом фізичної особи ОСОБА_9, як і не встановлено, що ОСОБА_9 є автором оскаржуваної статті та відповідної правової оцінки з цього приводу на підставі належних доказів не надано, а тому колегія суддів вважає, що ухвалу про припинення провадження у справі винесено передчасно, без з'ясування вищевказаних обставин, а висновки суду побудовані на припущеннях, з огляду на що остання підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч. 7 ст. 106 ГПК України, у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Мегабанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.02.2016 у справі № 910/28756/15 задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 05.02.2016 у справі № 910/28756/15 скасувати.

3. Справу № 910/28756/15 передати до господарського суду міста Києва для розгляду.

4. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 04.03.2016.

Головуючий суддя А.А. Верховець

Судді О.М. Остапенко

С.В. Сотніков