Рішення № 56307543, 29.02.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2016 р.Справа № 922/6015/14

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Аюпова Р.М.

судді: Прохоров С.А. , Лаврова Л.С.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "АТ "Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" м. Харків, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Акціонерна компанія "Харківобленерго", м. Харків, 2. Комунальне підприємство "Харківводоканал", м. Харків, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Експо", м. Харків про та за зустрічним позовом до про стягнення коштів в розмірі 671939,61 грн. та розірвання договору Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Експо", м. Харків, Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" м. Харків, визнання недійсними пунктів договору та стягнення коштів. за участю представників сторін:

Представник позивача (за первісним позовом) - ОСОБА_2 дов. від 28.07.2015 року; ОСОБА_3, дов. від 10.02.2016 р., ОСОБА_4, дов. від 28.07.2015 р.;

Представник відповідача (за первісним позовом) - ОСОБА_5, дов. від 11.01.2016 р.;

Третя особа 1 - ОСОБА_6 дов. від 29.09.2014р.;

Третя особа 2 - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Харківської області розглядається позов Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань", м. Харків, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Експо", м. Харків, про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна №12 від 17.09.2013р. в розмірі 633919,02 грн., з яких: заборгованість з орендної плати в розмірі 383124,09 грн., заборгованість по відшкодуванню комунальних витрат в розмірі 62402,38 грн., пеня в розмірі 18049,65 грн., штраф за порушення умов договору в розмірі 170342,90 грн., станом на 10.03.2015р. та дострокове розірвання договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна №12 від 17.09.2013р., укладений між позивачем та відповідачем та стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 26.12.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.01.2015р. об 11:30 год.

Ухвалою господарського суду від 10.03.2015р. для розгляду справи № 922/6015/14 призначити судову колегію.

Ухвалою господарського суду від 26.03.2015р., для спільного розгляду з первісним позовом, прийняти зустрічну позовну заяву відповідача (№ 11787 від 25.03.2015р.) про визнання недійсним:

- п.3.6., п.3.11., п.5.3., гі.5.4., п.7.5., п.8.6. договору оренди №12 від 17.09.2013 р. та додатком №2 до договору №12 від 17.09.2013 р. в частині взаємозобов'язань сторін щодо нарахування та сплати відшкодування витрат на управління та утримання орендованого майна за додатком №2 до договору № 12 від 17.09.2013 р.

- п.3.6., п.3.11., п.5.3., п.5.4., п.7.5.. п.8.6. договору оренди №16 від 11.10.2013 р. та додатком №2 до договору №16 від 11.10.2013 р. в частині взаємозобов'язань сторін щодо нарахування та сплати відшкодування витрат на управління та утримання орендованого майна за додатком №2 до договору № 16 від 11.10.2013 р.

- стягнути з відповідача - ПАТ AT Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань, судовий збір у розмірі 4 668,36грн.

- стягнути з відповідача - ПАТ AT Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань, збитки, завдані внаслідок неналежного виконання господарських зобов'язань в розмірі 233 417,60 грн., з яких:

- 129504, 25 грн. - борг відповідача за договором поруки №02/15/11 від 15.11.2013 p.;

- 41221,19 грн. - неправомірно нараховані витрати по комунальним послугам згідно додатку №3 до договору №12 від 17.09.2013 р. за період з 17.10.2014р. по 01.03.2015 р. з урахуванням штрафних санкцій передбачених договором;

- 31715,00 грн. - збитки, спричинені внаслідок пошкодження системи опалення;

- 29 456,63 грн. - неправомірно нараховані витрати на утримання орендованого майна згідно додатку №2 до договору №12 від 17.09.2013 р. за період з 1 7.09.2013 р. по 01.03.2015 р., з урахуванням штрафних санкцій, передбачених договором;

- 1520,53 грн. - неправомірно нараховані витрати на утримання орендованого майна згідно додатку № 2 до договору №16 від 11.10.2013 р. за період з 11.10.2013 р. по 01.03.2015 р., з урахуванням штрафних санкцій передбачених договором.

Ухвалою господарського суду від 23.04.2015р. призначено у справі судову економічну експертизу та судове будівельно-технічну експертизу та доручити їх проведення Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз імені Засл. проф. ОСОБА_7. Провадження у справі зупинено на термін проведення судового дослідженням.

Ухвалою господарського суду від 05.01.2016р., враховуючи повернення до суду матеріалів справи № 922/6015/14, разом з висновком судової експертизи, провадження у справі поновлено та призначено судовий розгляд.

Ухвалами господарського суду від 05.01.2016р., 14.01.2016р., 03.02.2016р. розгляд справи неодноразово відкладався.

Під час розгляду справи, представником позивача неодноразово надавались до суду заяви про уточнення позовних вимог, які прийняті судом до розгляду (вх. №№ 3484, 4621), в яких позивачем, враховуючи часткову сплату відповідачем (за первісним позовом) частини боргу з орендної плати та комунальних витрат, уточнювались бухгалтерські дані щодо боргу відповідача за спірним договором №12 від 17.09.2013р.

Таким чином, у судовому засіданні 29.02.2016р., підтримуючи позовні вимоги, позивач (за первісним позовом) просить суд стягнути на свою користь заборгованість з орендної плати в сумі 1297269,19 грн., заборгованість з відшкодування комунальних витрат у сумі 20868,09 грн., пеню в сумі 44106,81 грн., штраф за порушення умов договору в сумі 388541,43 грн, 3 % річних з орендної плати за 640 днів прострочення з 01.04.2014 р. по 31.12.2015 р. в сумі 68239,91 грн., 3 % річних з відшкодування за 640 днів прострочення з 01.04.2014 р. по 31.12.2015 р. в сумі 1097,71 грн., а всього 1820123,14 грн., а також розірвати Договір № 12 оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 17.09.2013 р.

Також представником позивача (за первісним позовом), через канцелярію суду надані додаткові докази по справі (вх. №№ 4662, 4452), які долучаються до матеріалів справи.

Представник відповідача (за первісним позовом) у судовому засіданні 29.02.2016р. проти позову заперечував, через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. №№ 4622, 4924, 4649, 4449), які судом досліджуються та долучаються до матеріалів справи.

Представником відповідача, через канцелярію суду надано докази часткової сплати заборгованості з орендної плати в розмірі 10000,00 грн., відповідно до платіжного доручення № 690 від 11.02.2016р. Враховуючи викладене, суд припиняє провадження в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 10000,00 грн., на підставі п. 1-1 статті 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Також відповідачем (за первісним позовом), через канцелярію суду, надано клопотання про проведення повторної експертизи (вх. № 4451), в якому відповідач, з посиланням на недостатньо якісно проведену експертами експертизу, під час якої не було досліджено та невстановлені обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, просить суд поставити перед експертом додаткові питання.

Позивач (за первісним позовом), заперечував проти проведення повторної судової експертизи, у судовому засіданні наполягав безпідставності поданого відповідачем (за первісним позовом) клопотання та зазначив, що матеріали справи містять всі необхідні матеріали та докази для вирішення спору та не потребують спеціальних знань (вх. № 4450). Надані заперечення долучаються до матеріалів справи.

Представник першої третьої особи у судовому засіданні додаткових доказів по справі суду не надав.

Представник другої третьої особи у судове засідання не з'явився, додаткових доказів по справі суду не надав.

Розглянувши клопотання відповідача (за первісним позовом) про призначення повторної судової експертизи, колегія суддів відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012р. господарським судам було розяснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Відповідно до положень статті 129 Конституції України та статей 4-3, 38 ГПК України, судом створюються належні умови для дотримання принципу змагальності сторін, свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 33 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012р. господарським судам необхідно також враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Колегія суддів зазначає, під час розгляду справ у спорах, пов`язнаних з виконанням господарських договорів, призначення економічної експертизи для визначення обсягу майна, прав та обов`язків є недоцільним, оскільки до кола завдань економічної експертизи не входить питання із визначення суті та характеру правових відносин, що виникають між сторонами правочину (Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998р. №53/5).

Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі (п. 9 Постанови).

У клопотанні про призначення експертизи, відповідачем (за первісним позовом) не обґрунтована необхідність проведення експертизи, не зазначено, які обставини або факти, що не враховані під час попереднього експертного дослідження, може підтвердити або спростувати експертиза.

У матеріалах справи відсутні, а представником відповідача (за первісним позовом) до суду не надано доказів, які є взаємно суперечливими та дійсно потребують спеціальних знань для встановлення фактичних даних, що є предметом доказування.

Суд встановив, що для вирішення поставленого у клопотанні представника відповідача про призначення судово-економічної експертизи питання відсутня потреба у спеціальних знаннях, оскільки вирішення вказаних питань віднесено до компетенції суду. Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача (за первісним позовом) про призначення повторної судової експертизи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, колегією суддів встановлено наступне.

17.09 2013 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір № 12 оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно нежитлові приміщення, загальною площею 729,50 кв.м. за адресою: 61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд, 271:

- приміщення площею 596,80 кв.м., розташовані на першому поверсі будівлі їдальні у лабораторно-виробничому корпусі (ЛВК), інв. № 600001;

- приміщення площею 132,70 кв.м., розташовані на першому поверсі стендово випробувального корпусу (СВК), інв. № 620040.

В день підписання договору, позивач передав відповідачу всі орендовані приміщення, що підтверджується підписаним актом.

Додатковою угодою № 4 від 20.11.2013 р. позивач та відповідач збільшили обсяг орендованого майна до 764,30 кв.м.:

- приміщення площею 596,80 кв.м, розташовані на першому поверсі будівлі їдальні у лабораторно виробничому корпусі (ЛВК), інв. №600001;

приміщення площею 132,70 кв.м, розташовані на першому поверсі стендово випробувального корпусу (СВК), інв. №620040,

- к. №220 (17,60 кв.м), та к. №220а (17,20 кв.м) у АПБ ЛВК, інв. №600001.

Збільшення обсягів орендованого майна супроводжувалося письмовим узгодженням позивачем та відповідачем.

Додатковою угодою № 8 від 02.01.2015 р. позивач та відповідач зменшили обсяг орендованого майна до 729,50 кв.м.:

- приміщення площею 596,80 кв.м, розташовані на першому поверсі будівлі їдальні у лабораторно виробничому корпусі (ЛВК), інв. №600001;

- приміщення площею 132,70 кв.м, розташовані на першому поверсі стендово випробувального корпусу (СВК), інв. №620040.

Зменшення обсягів орендованого майна супроводжувалося письмовим узгодженням позивачем та відповідачем.

Пунктом 2.1. Договору сторони встановили, що набуття відповідачем права користування майном настає після підписання сторонами цього договору та акту приймання - передачі майна.

Згідно з п. 3.1. договору, орендна плата визначається на підставі ОСОБА_7 розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 р., і становить без ПДВ за перший місяць оренди 48978,33 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.2. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п. 3.4 договору, щомісячна орендна плата перераховується орендарем Орендодавцеві не пізніше 15 числа наступного місяця.

Пунктом 3.6. договору передбачено відшкодування витрат орендодавцю орендарем одночасно з орендною платою, згідно з додатками 2, 3 до договору.

Відповідно до п. 3.7. договору, орендна плата, стягнута несвоєчасно, або не в повному обсязі, стягується орендодавцем відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені у розмірі 0,04 % суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Згідно з п. 3.10. договору, за прострочення оплати за оренду на 15 днів орендар сплачує штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості.

Згідно з п. 3.11. договору, за прострочення відшкодування витрат за надані послуги, передбачені додатком № 2, додатком № 3 до договору, орендар сплачує штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості.

Як зазначив позивач, звертаючись до господарського суду з первісним позовом, відповідач з березня 2014 р. неналежним чином виконував свої зобов`язання по сплаті орендної плати, з урахуванням чого станом на 31.12.2015 р. виникла заборгованість з орендної плати в сумі 1386579,28 грн., заборгованість з відшкодування комунальних витрат у сумі 49118,00 грн., пеню в сумі 44106,81 грн., штраф за порушення умов договору в сумі 388541,43 грн, а всього 1868345,52 грн.

Враховуючи часткову сплату суми боргу з орендної плати в сумі 117560,00 грн., таким чином, позивач (за первісним позовом) просить стягнути на свою користь заборгованість з орендної плати в сумі 1297269,19 грн., заборгованість з відшкодування комунальних витрат у сумі 20868,09 грн., пеню в сумі 44106,81 грн., штраф за порушення умов договору в сумі 388541,43 грн., 3% річних з орендної плати за 640 днів прострочення з 01.04.2014р. по 31.12.2015р. в сумі 68239,91 грн., 3% річних з відшкодування за 640 днів прострочення з 01.04.2014р. по 31.12.2015р. в сумі 1097,71 грн., а всього 1820123,14 грн., а також розірвати Договір № 12 оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 17.09.2013р.

Звертаючись до господарського суду із зустрічним позовом, позивач (за зустрічним позовом) зазначає, що між позивачем (TOB «APT ЕКСПО») та відповідачем (ПАТ «AT Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань») 17.09.2013 р. було укладено договір оренди № 12, за яким відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення для розміщення об'єкту громадського харчування (ресторан) Для опалення приміщень ресторану позивач додатково винайняв у відповідача на підставі договору оренди №16 від 11.10.2013p., модульну транспортабельну котельню та уклав договори з ПАТ «Харківміськгаз» на поставку, транспортування та розподіл природного газу.

Відповідно до п.п. 3.6., 3.11, 5.3., 5.4, 7.5., 8.6. договору №16 від 11.10.2013р. орендар зобов'язаний відшкодовувати витрати орендодавцю одночасно з орендною платою, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та відшкодовувати витрати, згідно з додатком №2. У разі, якщо у 15-денний термін від встановленої дати розрахунку від орендаря на розрахунковий рахунок орендодавця не надійшло коштів на відшкодування витрат за надані послуги, згідно додатку №2, орендар сплачує штраф у розмірі 20% від суми заборгованості. Орендодавець повинен щомісячно здійснювати розрахунок орендної плати та розрахунок на відшкодування витрат за надані послуги, згідно з додатком №2. У разі, якщо на встановлену в п.п. 3.4., 3.6. дату розрахунку від орендодавця не надійшло розрахунку на відшкодування витрат за надані послуги згідно додатку №2, в односторонньому порядку, без попередження, припиняється надання цих послуг.

Позивач (за зустрічним позовом) зазначає, що відповідачем (за зустрічним позовом) нараховується плата за комунальні послуги після припинення їх постачання в орендовані позивачем приміщення. На час розгляду справи електро та водопостачання в орендовані приміщення позивачем не відновлено. Такі дії відповідача (за зустрічним позовом), на думку позивача (за зустрічним позовом), призвели до майнових збитків відповідача пов'язаних з псуванням продуктів харчування, відсутністю відвідувачів, надання послуг харчування яким є основним доходом від господарської діяльності відповідача.

У зв'язку з цим, збитки заподіяні псуванням продуктів харчування склали 19 150.40 грн., що підтверджується Актом псування (збитків, недостач, розкрадань) на складі виробничих запасів № 01 від 20.10.2014 р.

Позивач (за зустрічним позовом) зазначає, що він не має доступу до котельної, яка орендується позивачем на підставі Договору №16 та, на численні звернення позивача щодо надання доступу до котельної з метою її обслуговування та запуску в опалювальному періоді відповідач (за зустрічним позовом) необґрунтовано відмовляє. По факту цих порушень позивачем було складено комісійний акт від 26.11.2014 р. Зазначені дії відповідача призвели до виходу зі ладу системи опалення, що посвідчується актом дефекації №1 від і 5.12.2014 р. та призвело до матеріальних збитків позивача. Вартість робіт за договором про ремонт системи опалювання №1302 від 15.12.2014 р. складає 31 715.00 грн.

З посиланням на п. 7.2. договору №12 та п.7.2. договору №16, позивач (за зустрічним позовом) наполягає на протиправних діях відповідача, пов'язаних з втручанням в господарську діяльність позивача, що призвело до збитків внаслідок не отриманих доходів, які позивач одержав би у разі належного виконання зобов'язань відповідачем, а також відновлення пошкодженого майна.

Окрім цього, позивачем (за зустрічним позовом) зазначив, що відповідно до додатку №2 до договору №12 відповідач нараховує суму відшкодування витрат на управління та утримання орендованого майна. Зі суті договору та додаткових угод, на думку позивача (за зустрічним позовом) незрозуміло, які саме витрати несе позивач, не обґрунтована вартість таких витрат та відсутні факти, які б свідчили про отримання відповідних послуг позивачем. Загальна сума нарахованих відповідачем витрат на управління та утримання орендованого майна за період з 17.09.2013 р. по 28.02.2015р. складає 29 456,63 грн., з яких 2777,40 грн. - штрафні санкції передбачені договором №12. Аналогічна ситуація має місце й за договором №16. Загальна сума нарахованих відповідачем витрат на управління та утримання орендованого майна за період з 11.10.2013 р. по 28.02.2015 р. складає 1 520,53, грн., з яких 69,60 грн. - штрафні санкції передбачені Договором №16.

Враховуючи викладене, позивач (за зустрічним позовом) просить суд визнати недійсними п.3.6., п.3.11., п.5.3., гі.5.4., п.7.5., п.8.6. договору оренди №12 від 17.09.2013 р. та додатком №2 до договору №12 від 17.09.2013 р. в частині взаємозобов'язань сторін щодо нарахування та сплати відшкодування витрат на управління та утримання орендованого майна за додатком №2 до договору № 12 від 17.09.2013 р.; п.3.6., п.3.11., п.5.3., п.5.4., п.7.5.. п.8.6. договору оренди №16 від 11.10.2013 р. та додатком №2 до договору №16 від 11.10.2013 р. в частині взаємозобов'язань сторін щодо нарахування та сплати відшкодування витрат на управління та утримання орендованого майна за додатком №2 до договору № 16 від 11.10.2013 р. А також стягнути з відповідача - ПАТ AT Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань, збитки, завдані внаслідок неналежного виконання господарських зобов'язань в розмірі 233 417,60 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 ЦК України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується, що 17.09.2013 р. між позивачем за первісним позовом (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір № 12 оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, відповідно до п. 1.1. договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно нежитлові приміщення, загальною площею 729,50 кв.м. за адресою: 61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд, 271.

Передача майна підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 17.09.2013р.

Згідно частини 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 284 ГК України, орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до ст. 286 ГК України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до частини 5 ст. 762 ЦК України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений ч. 3 ст. 285 ЦК України.

Як зазначає позивач (за первісним позовом) відповідач з березня 2014 р. неналежним чином виконував свої зобов`язання по сплаті орендної плати, з урахуванням чого, станом на 29.01.2016р. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 11.02.2016р.) заборгованість відповідача з орендної плати складає 1297269,19 грн., заборгованість з відшкодування комунальних витрат складає 20868,09 грн.

Таким чином, колегія суддів зазначає про правомірність нарахування відповідачеві суми заборгованості з орендної плати та заборгованості з відшкодування комунальних витрат.

Однак, колегією суддів було зроблено перерахунок суми заборгованості з орендної плати, в зв'язку з чим на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором оренди від 17.09.2013р. в розмірі 1169721,20 грн., за період з 01.03.2014р. по 31.12.2015р. (за мінусом сплаченого відповідачем авансового платежу за останній місяць в розмірі 117547,99 грн., в порядку п. 3.8. договору оренди та сплаченої платіжним дорученням №690 від 11.02.2016р. заборгованості з орендної плати в розмірі 10000,00 грн.).

Заборгованість з відшкодування комунальних витрат в розмірі 20868,09 грн., відповідно до п. 3.6. договору, підтверджена матеріалами справи, законодавчо обґрунтована, тому підлягає задоволенню.

Зазначене узгоджується з висновком комплексної судової оціночно-будівельної та економічної експертизи № 5206/5207, яка була проведена ХНДІСЕ ім. Засл. проф. ОСОБА_7, в рамках розгляду даного спору.

Крім того, позивач (за первісним позовом) просить стягнути з відповідача 26895,66 грн. пені, за період з 01.03.2014р.р. по 31.12.2015р.

Відповідно до п. 3.7. договору, орендна плата, стягнута несвоєчасно, або не в повному обсязі, стягується орендодавцем відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені у розмірі 0,04 % суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобовязання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 2 статті 343 ГК України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені у розмірі 26895,66 грн., за період з 01.03.2014р.р. по 31.12.2015р., з урахуванням шестимісячного терміну нарахування за кожний прострочений період заборгованості.

Відповідно до п. 3.11. договору, за прострочення відшкодування витрат за надані послуги, передбачені додатком № 2, додатком № 3 до договору, позивач (орендар) нарахував відповідачу штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості, який складає 388541,43 грн., за період з 01.03.2014р.р. по 31.12.2015р.

Колегією суддів було зроблено перерахунок суми штрафу, враховуючи те, що судом було задоволено вимогу позивача про стягнення заборгованості з орендної плати частково в розмірі 1169721,20 грн. та з урахуванням комунальних відшкодувань в розмірі 20868,09 грн., в зв'язку з чим сума штрафу у розмірі 20 % від суми даної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача складає 238117,86 грн. (1169721,20 грн. +20868,09 грн. х20%), за період з 01.03.2014р.р. по 31.12.2015р.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити 3 % річних від простроченої суми.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних з орендної плати за 640 днів прострочення з 01.04.2014р. по 31.12.2015р. в сумі 68239,91 грн., 3% річних з відшкодування за 640 днів прострочення з 01.04.2014р. по 31.12.2015р. в сумі 1097,71 грн., нарахованих згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобовязання, підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані здійснений позивачем розрахунок перевірено судом.

Звертаючись до господарського суду, позивач (за первісним позовом) також просить суд достроково розірвати Договір № 12 оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 17.09.2013 р., у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору.

У п. 5.1. Постанови Пленуму ВГСУ №12 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", зазначено, що вирішуючи питання щодо дострокового розірвання договору оренди у зв'язку з несплатою орендарем (наймачем) платежів, господарським судам слід враховувати, що Законом (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, а статтею 782 ЦК України право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до п. 10.4. договору, сторони визначили, що за ініціативою однієї із сторін, договір може бути розірвано за рішенням господарського суду, у випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно пункту 10.7 договору, його чинність припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- загибелі орендованого майна;

- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- банкрутства орендаря.

Як вже було встановлено вище, відповідач порушив умови договору щодо повної та своєчасної сплаті орендної плати та відшкодуванню комунальних втрат.

Відповідно до ч. 2 статті 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору; це створює неможливість для другої сторони досягнення цілей договору, у даному випадку своєчасного надходження коштів до бюджету за оренду майна.

Частиною 6 статті 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ОСОБА_8 кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, він порушив умови договору, в частині внесення орендної плати та відшкодуванню комунальних втрат, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість з її оплати, стягнення яких є предметом розгляду вимог позивача (за первісним позовом).

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача (за первісним позовом) про дострокове розірвання договору оренди № 12 від 17.09.2013р., правомірна та обґрунтована, така що підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Згідно статті 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. п. 10.8., 10.9. договору, у разі дострокового припинення або розірвання договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю по акту приймання-передачі.

За таких обставин, господарський суд вважає позовні вимоги позивача (за первісним позовом) про зобов'язання ТОВ "Арт-Експо" повернути позивачу все майно, передане за договором №12 оренди від 17.09.2013р. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, первісний позов Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" підлягає частковому задоволенню.

Розглянувши зустрічний позов ТОВ "Арт-Експо" та надаючи йому правову кваліфікацію, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

В Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

При цьому, спір - це розбіжності або суперечності між суб'єктами правовідносин з питання факту або права.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ст. cт. 202, ст. 203, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 статті 3 ЦК України, однією з загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору.

Статтями 6 та 627 ЦК України визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом норми містяться у статті 283 ГК України.

Відповідно до ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Ст. 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Ст. 397 ЦК України визначено коло субєктів права володіння чужим майном, зокрема, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

При цьому, презумпція правомірності володіння означає: допоки не доведено інше, фактичне володіння має визнаватись правомірним.

Згідно зі ст. 398 ЦК України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Ст. 399 ЦК України встановлені підстави припинення права володіння, зокрема, право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна.

Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Зобов'язання, згідно зі ст. 509 ЦК України, повинні ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а керівник юридичної особи, відповідно до ст. 92 ЦК України має діяти добросовісно в інтересах юридичної особи.

Відповідно до приписів ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а субєкти підприємництва підприємцями. Крім того, господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з вимогами частини другої статті 55 ГК України, субєктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону, як підприємці.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (частина 2 статті 207 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (TOB «APT ЕКСПО») та відповідачем (ПАТ «AT Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань») 17.09.2013 р. було укладено договір оренди № 12, за яким відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення для розміщення об'єкту громадського харчування (ресторан) Для опалення приміщень ресторану позивач додатково винайняв у відповідача на підставі договору оренди №16 від 11.10.2013p., модульну транспортабельну котельню та уклав договори з ПАТ «Харківміськгаз» на поставку, транспортування та розподіл природного газу.

Позивач (за зустрічним позовом) вважає недійними пункти 3.6., п.3.11., п.5.3., гі.5.4., п.7.5., п.8.6. договору оренди №12 від 17.09.2013 р. та додатком №2 до договору №12 від 17.09.2013 р. в частині взаємозобов'язань сторін щодо нарахування та сплати відшкодування витрат на управління та утримання орендованого майна за додатком №2 до договору № 12 від 17.09.2013 р.; п.3.6., п.3.11., п.5.3., п.5.4., п.7.5.. п.8.6. договору оренди №16 від 11.10.2013 р. та додатком №2 до договору №16 від 11.10.2013 р. в частині взаємозобов'язань сторін щодо нарахування та сплати відшкодування витрат на управління та утримання орендованого майна за додатком №2 до договору № 16 від 11.10.2013 р. А також стягнути з відповідача - ПАТ AT Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань, збитки, завдані внаслідок неналежного виконання господарських зобов'язань в розмірі 233 417,60 грн.

Відповідно до ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Ч. 3 ст. 762 ЦК України встановлено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Це правило розраховане на те, щоб на майбутнє можна було змінювати або забезпечити автоматичну зміну розміру плати за користування.

Згідно зі ст. 629 ОСОБА_8 кодексу України договір є обовязковим до виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України встановлено обовязок субєктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ОСОБА_8 кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ОСОБА_8 кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегією суддів встановлено, що при укладенні договору оренди № 12 від 17.09.2013р. та додатків до нього, сторони договору погодили його умови, протокол розбіжностей сторонами не складався, при цьому, позивач за зустрічним позовом протягом тривалого часу здійснював за ними відповідні розрахунки.

Також, колегія суддів відзначає, що позивач за зустрічним позовом не навів жодної правової норми, згідно з якою слід визнати договір та його спірні пункти щодо нарахування та сплати відшкодування витрат на управління та утримання орендованого майна, недійсними.

Водночас, слід зазначити, що Договір оренди № 16 від 11.10.2013 року є окремим договором, що регулює правові відносини між сторонами по справі та передбачає самостійну, відокремлену господарсько-правову відповідальність сторін за порушення докладених на них зобов'язань.

Як вбачається з умов договору №16 та додаткових угод до нього, позивач (за зустрічним позовом) зобовязаний був щомісячно відшкодовувати орендодавцю витрати на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг в розмірі, визначеному в додатку №2 до договору.

З огляду на умови договору в частині відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, п.п. 3.6., п.3.11., п.5.3., гі.5.4., п.7.5., п.8.6. договору оренди №12 від 17.09.2013 р. та додатком №2 до договору №12 від 17.09.2013 р. в частині взаємозобов'язань сторін щодо нарахування та сплати відшкодування витрат на управління та утримання орендованого майна за додатком №2 до договору № 12 від 17.09.2013 р.; п.3.6., п.3.11., п.5.3., п.5.4., п.7.5.. п.8.6. договору оренди №16 від 11.10.2013 р. та додатком №2 до договору №16 від 11.10.2013 р. в частині взаємозобов'язань сторін щодо нарахування та сплати відшкодування витрат на управління та утримання орендованого майна за додатком №2 до договору № 16 від 11.10.2013р., не суперечать чинному законодавству, а є волевиявленням сторін врегулювати відносини з приводу витрат власника майна (орендодавця) на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг шляхом відображення цих умов в укладеному договорі.

Отже, у колегії суддів немає правових підстав для визнання недійсними умов господарських договорів, а саме: п.п. 3.6., 3.11., 5.3., 5.4., 7.5., 8.6. договору оренди №12 від 17.09.2013 р. та додатком №2 до договору №12 від 17.09.2013 р. в частині взаємозобов'язань сторін щодо нарахування та сплати відшкодування витрат на управління та утримання орендованого майна за додатком №2 до договору № 12 від 17.09.2013р.; та п. п. 3.6., 3.11., 5.3., 5.4., 7.5., 8.6. договору оренди №16 від 11.10.2013р. та додатком №2 до договору №16 від 11.10.2013р. в частині взаємозобов'язань сторін щодо нарахування та сплати відшкодування витрат на управління та утримання орендованого майна за додатком №2 до договору № 16 від 11.10.2013р.

Щодо стягнення суми 129504,25 грн., колегією суддів встановлено наступне.

15.11.2013 року був укладений договір поруки № 02/15/1, за яким TOB «APT ЕКСПО» (позивач за зустрічним позовом) перерахувало на користь АК «Харківобленерго» заборгованість ПАТ «AT НДІРВ» (відповідача за зустрічним позовом) електричну енергію, умови якого були виконані наступним чином:

-згідно акту № 11 від 30.11.2013 року та розрахунків до нього, зарахування оплаті позивачу за зустрічним позовом за договором оренди № 12 від 17.09.2013 року підлягала сума 98248,75 грн. , з якої фактично було сплачено 73920,00 грн., а різниця в сумі 24328,75 грн. була зарахована в рахунок орендної плати, про що свідчить погодження про залік взаємних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі листа TOB «APT ЕКСПО» (позивача за зустрічним позовом) за № 30/1 і від 30.11.2013р., з проханням зарахувати затишок в розмірі 129 504,25 грн. в рахунок оплати орендної плати за договорами оренди № від 17.09.2013р. та № 16 від 11.10.2013р., ПАТ «AT НДІРВ» (відповідачем у справі) було здійснено відповідні зарахування: за договором оренди № 12 від 17.09.2013р. в сумі 147400,00 грн. за період з грудня 2014 року по січень 2014 року (включно), про що на адресу позивача (за зустрічним позовом) був надісланий відповідний гарантійний лист про зарахування коштів в рахунок орендної плати.

Даний факт підтверджується також тим, що фактичний грошовий платіж за договором оренди позивачем за зустрічним позовом здійснено в лютому.

Колегія суддів зазначає, що позивачем (за зустрічним позовом) не доведено, що сума 147400,00 грн., зарахована орендарем, як оплата в грудні 2013 року.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що за період з 17.10.2014р. по 03.03.2015р. в сумі 41221,19 грн. позивачу (за зустрічним позовом) не зараховувались відшкодування по оплаті комунальних послуг, дана сума заборгованості також не була предявлена позивачем за первісним позовом до стягнення.

Що стосується вимоги позивача (за зустрічним позовом) щодо відшкодування збитків, завданих відповідачем (за зустрічним позовом), внаслідок неналежного виконання господарських зобовязань в розмірі 233417,60 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч.2 ст. 20 ГК України одним із способів захисту прав і законних інтересів субєктів господарювання є відшкодування збитків.

Сторонами у справі є суб'єкти господарювання у розумінні ст. 55 ГК України.

Загальні положення про відшкодування шкоди закріплені у статтях 1166, 1173 ЦК України.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі.

Застосування деліктної відповідальності можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, і вини.

Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобовязань безпосередньо повязано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 217 ГК України відшкодування збитків є різновидом господарської санкції за вчинення правопорушення у сфері господарювання.

Виходячи зі змісту ст.ст. 218, 219 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, зокрема, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин, притягнення до відповідальності за яке можливо лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення. До складу правопорушення входять такі елементи: субєкт, обєкт, обєктивна та субєктивна сторона. Субєктом є боржник, обєктом правовідносини по зобовязаннях; обєктивною стороною наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобовязання, причинний звязок між противоправною поведінкою боржника і збитками; субєктивну сторону правопорушення складає вина. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобовязань. Обовязок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобовязання, прямого причинного звязку між порушенням зобовязанням і завданими збитками і їх розмір покладається на кредитора, на боржника покладається обовязок факту доведення відсутності вини.

ОСОБА_8 та Господарського кодексів України встановлюють порядок відшкодування збитків та інші способи стягнення майнової шкоди. Шкода може відшкодовуватися не тільки шляхом відшкодування збитків, а і на вимогу особи, відповідно до обставин справи і в інший спосіб, зокрема в натурі.

Це в основному відповідає змісту ст.1192 ЦК України, що визначає способи відшкодування шкоди та допускає за вибором потерпілого відшкодування шкоди в натурі та повне відшкодування збитків.

На час стягнення збитків на позивачеві за зустрічним позовом лежить обов'язок довести суду наступне:

- по-перше, факт заподіяння йому збитків;

- по-друге, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань;

- по-третє, причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.

Згідно загальної практики про визначення розміру збитків заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги:

А) вид (склад) збитків;

Б) наслідки порушення договірних зобов'язань.

На відповідача за зустрічним позовом покладається обов'язок доведення суду доказів відсутності вини у заподіяних позивачеві збитків.

Позов же про стягнення шкоди покладає на позивача обов'язок доведення у розумінні ст.1166 ЦК України наявності складу правопорушення, яке містить певні елементи, зокрема:

- наявність шкоди;

- противоправну поведінку заподіювача шкоди;

- причинний зв'язок між шкодою та противоправною поведінкою заподіювача;

- вина.

Таким чином збитки та шкода різняться за своїми правовими ознаками та складовою яку позивач повинен довести суду.

Відповідно до положень Господарського кодексу України сторона договірних зобовязань має право застосувати господарську санкцію у вигляді відшкодування збитків за умови наявності порушення зобовязань з боку другої сторони.

Господарсько-правова відповідальність як і будь-яка інша юридична відповідальність є наслідком вчинення винною особою правопорушення. Така відповідальність настає за наявності таких умов: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди, збитків); причинного звязку між протиправною поведінкою та шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.

Так, причинний звязок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає у безпосередньому звязку між протиправною поведінкою та настанням шкідливого результату.

Згідно з вимогами статті 614 ЦК України, вина є необхідною умовою відповідальності за порушення зобовязань.

Чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди суд виходить з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Посилання позивача на наявність вини відповідача за зустрічним позовом у порушенні зобовязань перед позивачем за зустрічним позовом, у звязку з припиненням постачання комунальних послуг, ненадання доступу до котельної та псування харчів, є безпідставними, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами те, що з вини відповідача за первісним позовом відбулось припинення постачання комунальних послуг, докази псування продуктів харчування та їх вартість.

Колегією суддів встановлено, що п.5.6 договору оренди №16 від 11.10.2013р. встановлений обовязок орендаря по забезпеченню технічного огляду з метою виявлення та фіксації несправностей в роботі газової транспортабельної котельної та забезпеченню проведення необхідного обсягу робіт по усуненню несправностей, а також необхідного поточного ремонту обєкту оренди.

Водночас, колегією суддів зауважує про те, що на момент передачі обєкту оренди, зауважень щодо йому стану, встановлено не було.

Матеріали справи не містять обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми збитків, а позивачем за зустрічним позовом не доведено, що заявлена до стягнення сума 233417,60 грн. є саме тією сумою, яка повинна відшкодувати вартість неналежно виконаних господарських зобовязань.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність матеріалами справи заявленої позивачем за зустрічним позовом до стягнення суми майнової шкоди.

Крім того, шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного звязку між протиправними діями особи, самою шкодою та наявністю вини.

В даному випадку, відсутність причинного звязку, як складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача за зустрічним позовом.

Колегія суддів не бере до уваги надану позивачем до зустрічної позовної заяви копію акту дефекації №1 від 15.12.14р., оскільки даний акт складено позивачем (його посадовими особами) та підрядником за відсутністю відповідача за зустрічним позовом (орендодавцем), у звязку з чим не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 34 ГПК України.

Позивач (за зустрічним позовом) не надав до матеріалів справи документів, на підтвердження вимог щодо стягнення з відповідача (за зустрічним позовом) майнової шкоди в сумі 233417,60 грн., що нанесені йому неправомірними діями відповідача (за зустрічним позовом).

Позивачем (за зустрічним позовом) не наведено доказів наявності повного складу правопорушення, в результаті якого можуть бути стягнуті збитки, а саме: наявності збитків; протиправної поведінки заподіювача збитків; причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою заподіювача; вини заподіювача.

До матеріалів справи не надано жодного іншого доказу на підтвердження того, що збитки, що вимагаються позивачем (за зустрічним позовом) до стягнення, були йому завдані взагалі, та зокрема, завдані діями відповідачем (за зустрічним позовом).

Викладене означає, що зустрічні позовні вимоги не ґрунтуються на правових нормах і є безпідставними, а отже задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати за первісним позовом покладаються на відповідача (за первісним позовом) пропорційно задоволеним позовним вимогам, а за зустрічним позовом - на позивача (за зустрічним позовом).

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 27, 32, 33, 34, 41, 43, 44, 49, 60, 65, 69, 82-85 ГПК України, колегія суддів, одностайно, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ЕКСПО» (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 271, код ЄДРПОУ 37875118) на користь Публічного акціонерного товариства «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 271, код ЄДРПОУ 14309534) суму заборгованості за договором № 12 оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 17.09.2013р., за період з 01.03.2014р. по 31.12.2015р., з орендної плати в розмірі 1169721,20 грн., з відшкодування комунальних витрат в розмірі 20868,09 грн., пеню в розмірі 26895,66 грн., штраф в розмірі 238117,86 грн., 3% річних (за прострочення сплати орендної плати) в розмірі 68239,91 грн., 3% річних (за прострочення сплати відшкодування витрат орендодавця) в розмірі 1097,71 грн., судові витрати в розмірі 26325,25 грн.

Розірвати з 29.02.2016 р. договір № 12 оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, укладений 17.09.2013р. між Публічним акціонерним товариством «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 271, код ЄДРПОУ 14309534) та Товариством з обмежено відповідальністю «АРТ-ЕКСПО» (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 271, код ЄДРПОУ 37875118).

Зобовязати Товариство з обмежено відповідальністю «АРТ-ЕКСПО» (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 271, код ЄДРПОУ 37875118) повернути Публічному акціонерному товариству «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 271, код ЄДРПОУ 14309534) все майно, передане за Договором № 12 оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 17.09.2013р.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині в задоволені первісного позову відмовити.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ЕКСПО» (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 271, код ЄДРПОУ 37875118) заборгованості із орендної плати в розмірі 10000,00 грн. - провадження у справі припинити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 29.02.2016 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_1

справа № 922/6015/14