Постанова № 56307231, 29.02.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2016 р.Справа №907/569/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді:Якімець Г.Г.,

суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.,

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)

від скаржника ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», вих.№22/2-4124 від 29.01.2016 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2016 року (підписане 22.01.2016 року), головуючий суддя Ващиліна Н.М., судді: Ушак І.Г., Мокану В.В.

у справі №907/569/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», м. Київ

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Таурус Проперті», м. Київ

про визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 14.11.2014 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ТзОВ «Таурус Проперті», посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3994; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014 року до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ТзОВ «Таурус Проперті», посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3994; визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:004:0012, цільове призначення якої землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою за ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»

в с т а н о в и в :

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2016 року по справі №907/569/15 відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Таурус Проперті» про: визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 14.11.2014 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ТзОВ «Таурус Проперті», посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3994; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014 року до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ТзОВ «Таурус Проперті», посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3994; визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:004:0012 (кадастровий номер земельної ділянки уточнено позивачем у письмовій заяві за вих.№31/1-23397 від 11.08.2015 року арк. справи 150), цільове призначення якої землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою за ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк».

Суд у рішенні зазначив, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі виявлення правочину, в т.ч. спірного договору, що є, на її думку, нікчемним з підстав визначених частиною третьою ст.38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», повинна була повідомити сторону договору (відповідача) про нікчемність договору від 14.11.2014 року та вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договору, проте, цього уповноваженою особою Фонду зроблено не було. Крім того, суд констатував неналежність формулювання позивачем вимоги щодо визнання нікчемним спірного договору та акту приймання-передачі земельної ділянки, оскільки, у відповідності до ст.ст.16, 215 ЦК України сторона, права якої та інтереси порушено, може звернутися до суду з вимогою про визнання правочину, у тому числі і нікчемного, недійсним, а не визнання правочину нікчемним, однак, враховуючи положення ст.124 Конституції України, згідно з якою, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а також принципи верховенства права, доступу до правосуддя, суд першої інстанції розглянув справу по суті позовних вимог.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не обґрунтовано та не надано належних доказів того, що вартість відчужуваної земельної ділянки за договором купівлі-продажу є меншою чи заниженою, ніж її ринкова вартість, зокрема, наведене підтверджується, зокрема, звітом та висновком ТзОВ «Актив Експерт». Крім того, дослідивши зміст спірного договору як правочину, місцевий господарський суд дійшов висновку, що його умови не суперечать положенням чинного законодавства, а позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що даний договір купівлі-продажу, а відтак, і акт приймання-передачі до нього є нікчемними.

Суд у рішенні також зазначає, що вимога позивача про визнання права власності на спірну земельну ділянку обґрунтовується ним з посиланням на приписи ст.216 ЦК України, в той час як зазначена норма передбачає застосування реституції як способу захисту цивільного права у разі недійсності правочину, чого не встановлено у даній справі, при цьому, вимога про визнання права власності може предявлятися за змістом ст.392 ЦКУ, власником майна у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Застосування такого способу захисту можливе лише за умови, коли сторони спірних відносин не перебувають у зобовязальних відносинах. З огляду на наведені приписи законодавства та фактичні обставини справи суд вирішив відмовити у задоволенні вимоги позивача про визнання права власності на спірну земельну ділянку, оскільки позивач не довів наявності права, за захистом якого він звернувся до суду.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2016 року по справі №907/569/15 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю: визнати нікчемними договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 року та акт приймання-передачі від 14.11.2014 року до договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також визнати за ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» право власності на земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:004:0012. Зокрема, зазначає, що земельну ділянку, яка є предметом оскаржуваного договору, в порушення вимог п.3 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було відчужено банком за ціною значно нижчою від тієї, за яку банк її придбав та відповідно обліковував на балансі, у звязку з чим, банк взяв на себе збиткове зобовязання, яке призвело до зменшення його майна. Поряд з тим, скаржник вважає, що для застосування положень п.3. ч.3 ст.38 наведеного вище Закону необхідність наявності перевищення оплати на 20 відсотків і більше законодавець повязує виключно з договорами, за якими банк виступає в якості отримувача товарів, робіт, послуг або є покупцем за договором купівлі-продажу. Крім того, апелянт зазначає, що звичайна ціна повинна визначатися станом на дату відчуження земельної ділянки за оскаржуваним договором, тобто станом на 14.11.2014 року, в той час, як звітом, виконаним ТзОВ «Актив Експерт» спільно з ПП «ТВІ» ринкова вартість земельної ділянки визначена станом на 03.11.2014 року, що в свою чергу не може вважатися звичайною ціною земельної ділянки у відповідності до вимог Податкового кодексу України, та правових висновків Верховного Суду України. Разом з тим, скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової оціночно-земельної експертизи.

До матеріалів апеляційної скарги, апелянт, серед іншого, долучив заяву про призначення судової оціночно-земельної експертизи (вих.№22/2-4122 від 29.01.2016 року).

Ухвалою суду від 10.02.2016 року зазначену вище апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.02.2016 року. Поряд з тим, зазначеною ухвалою відстрочено скаржнику сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття рішення в даній справі.

Ухвалою суду від 23.02.2016 року судове засідання 29.02.2016 року ухвалено провести в режимі відеоконференції на підставі ст.74-1 ГПК України за клопотанням позивача.

В судове засідання 29.02.2016 року зявились представники позивача (скаржника) (в режимі відеоконференції) та відповідача.

Представник скаржника в судовому засіданні підтримав подану раніше заяву про призначення судової оціночно-земельної експертизи (вих.№22/2-4122 від 29.01.2016 року). Зазначене клопотання мотивоване необхідністю визначення звичайної ціни на земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець (кадастровий номер 2122485200:02:004:0012) станом на 14.11.2014 року, тобто на момент її продажу відповідачу за спірним договором.

Представник відповідача проти вказаної заяви заперечив, з підстав, наведених у письмових запереченнях (б/н від 25.02.2016 року). Зокрема, зазначив, що в матеріалах справи міститься звіт про експертну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки, виконаний сертифікованими субєктами оціночної діяльності ТзОВ «Актив Експерт» спільно з ПП «ТВІ», а також рецензія на вказаний звіт, за якою останній відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна.

Відповідно до ст.41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012 року «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» роз'яснено, що у разі, коли наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Розглянувши заяву скаржника про призначення судової оціночно-земельної експертизи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання, оскільки судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, в той час як матеріали даної справи містять достатньо належних доказів для прийняття рішення без призначення експертизи. Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявні належні докази щодо вартості земельної ділянки, яка є предметом спірного договору у вигляді звіту про оцінку, що виконаний та рецензований у порядку, встановленому ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Також, матеріали справи містять документи на підтвердження повноважень суб'єктів оціночної діяльності на здійснення такої діяльності.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2016 року по справі №907/569/15 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю: визнати нікчемними договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 року та акт приймання-передачі від 14.11.2014 року до договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також визнати за ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» право власності на земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:004:0012.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 25.02.2016 року). Зокрема, зазначав, що договір купівлі-продажу земельної ділянки містить всі вимоги, передбачені ч.ч.1, 2 ст.132 ЗК України. Разом з тим, під час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. Поряд з тим, з метою визначення вартості земельної ділянки сторонами замовлено послугу щодо визначення ринкової вартості земельної ділянки. Згідно висновку, наданого оцінювачем ТзОВ «ОСОБА_4 експерт» спільно з ПП «ТВІ», ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014 року становила 3964,56 грн., з огляду на що, доводи банку про заниження ринкової вартості земельної ділянки є безпідставними та необґрунтованими. Представник відповідача зазначав, що ТзОВ «Таурус Проперті» купило зазначену земельну ділянку по ціні, вищій від ринкової вартості встановленої експертними організаціями, а згідно висновку рецензента звіт, виконаний ЗАТ «Консалтингюрсервіс» та ТзОВ «Консалтингова фірма «Євротера» не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 20 листопада 2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі постанови Правління Національного банку України №733 від 20.11.2014 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», прийнято рішення №123 про запровадження з 21.11.2014 року по 20.02.2015 року включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №128 від 24.11.2014 року Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_5

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №35 від 17.02.2015 року продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» по 20.03.2015 року включно та продовжено повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» ОСОБА_5

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №63 від 20.03.2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку ОСОБА_5 строком на один рік з 20.03.2015 року по 19.03.2016 року включно.

Під час проведення Уповноваженою особою Фонду перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ «ВіЕйБі Банк» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, з підстав, визначених ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивачем виявлено укладення 14.11.2014 року договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:004:0012, цільове призначення якої землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою, посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3994.

Відповідно до п.1.1 Договору продавець (позивач) передає у власність (продає), а покупець (відповідач) приймає належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:004:0012, цільове призначення якої землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою. Одночасно з цим Договором посвідчується договір купівлі-продажу обладнання канатно-крісельного пристрою, опори якого розташовані на вищевказаній земельній ділянці.

Згідно з п.1.2 Договору право власності продавця на земельну ділянку посвідчується Свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідченого ОСОБА_6, приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області 26.12.2012 року за реєстровим №1633.

Вказаним Свідоцтвом посвідчено право власності на 17 земельних ділянок, площею 0,0024 га кожна, що знаходяться за межами села Пилипець, Міжгірського району, Закарпатської області, урочище «Шипіт-Обнога-Лазок», які придбані позивачем за ціною 91000 грн.

Пунктами 1.6 та 1.7 Договору передбачено, що нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 1377,12 грн. згідно витягу №263 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої 29.10.2014 року Відділом Держземагентства у Міжгірському районі Закарпатської області, а ринкова вартість земельної ділянки станом на 03 листопада 2014 року становить 3964,56 коп. згідно висновку, наданого оцінювачем ТзОВ «ОСОБА_4 експерт» спільно з ПП «ТВІ».

У пункті 2.1 Договору сторони погодили ціну продажу земельної ділянки, що становила 4250 грн. (без ПДВ).

При цьому, у п.2.4 Договору передбачено, що зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

У п.4.2 Договору зазначено, що продавець та покупець заявляють та гарантують один одному та іншим особам, що ціна продажу в п.2.1 договору відповідає їх дійсним намірам.

Згідно з п.4.3 Договору ціна продажу земельної ділянки, зазначена в цьому договорі, є результатом попередньої домовленості продавця з покупцем.

Відповідно до умов п.п.3.1 Договору останній вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Право власності на відчужувану земельну ділянку у покупця підлягає обовязковій державній реєстрації відповідно до ст.ст.182, 210 та 657 Цивільного кодексу України та ст.132 Земельного кодексу України, та виникає з моменту такої державної реєстрації у відповідності до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст.182, 334 Цивільного кодексу України, ст.ст.3,4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (п.3.2 Договору).

14 листопада 2014 року сторонами Договору складено та підписано акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу земельної ділянки, за яким зазначену вище земельну ділянку передано покупцю ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Таурус Проперті».

В березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернулось до господарського суду з позовом до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Таурус Проперті» про: визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №3994; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014 року до вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки; визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:004:0012 (кадастровий номер земельної ділянки уточнено позивачем у письмовій заяві за вих.№31/1-23397 від 11.08.2015 року арк. справи 150), цільове призначення якої землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою за ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк». Звертаючись з даним позовом, позивач стверджує, що вартість, за яку відчужено земельну ділянку є значно нижчою від її ринкової вартості, в результаті чого банк поніс прямі збитки. Також просить взяти до уваги те, що на праві власності банку належить земельна ділянка площею 1,0000 га, яка розташована в селі Пилипець, Міжгірського району, Закарпатської області, урочище «Шипіт-Лазок», комерційного призначення обслуговування туристичного комплексу та належали на праві приватної власності: приміщення нежитлової будівлі; земельні ділянки, загальною площею 0,540 га; комплекс приміщень (спальний корпус, загальною площею 796,76 кв. м., їдальня, загальною площею 169,65 кв. м., будинок оператора з торговою точкою, загальною площею 92,42 кв. м.); об'єкт незавершеного будівництва нижня станція канатно-крісельної дороги, загальною площею 298,44 кв. м., що знаходяться за адресою: село Пилипець Міжгірського району Закарпатської області та обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги «Steurer» в складі провідної та натягуючої станції і бугельного підйомника «Doppelmayr», довжиною 1000 м. Позивач вважає, що земельна ділянка в сукупності з вищезазначеним майном становила комплекс, вартість земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом, відтак, продаж земельної ділянки окремо від інших елементів комплексу знижує вартість як самої земельної ділянки, так і комплексу загалом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про некоректність формулювання позовної вимоги щодо визнання нікчемним спірного договору, оскільки у відповідності до ст.ст.16, 215 ЦК України сторона, права та інтереси якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним. Нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), а оспорювані правочини якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому (постанова Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року).

З огляду на наведене, суд може лише підтвердити, встановити, констатувати факт нікчемності правочину, але не визнавати правочин таким, оскільки правочин є нікчемним, тобто неоспорюваним, вже в силу вказівки закону.

Відповідно до ч.1 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно з частинами 1, 2 ст.38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобовязаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною 3 статті 38 вказаного вище Закону передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

В силу положень частин 4 та 5 ст.38 зазначеного Закону Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобовязаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази звернення уповноваженої особи Фонду до відповідача з повідомленням про нікчемність договору купівлі-продажу від 14.11.2014 року, а також вчинення дій щодо застосування наслідків нікчемності договору.

Відповідно до частин 2 та 3 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.5 ст.216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною.

Як на підставу нікчемності договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі до нього, позивач посилається на ч.3 ст.38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в якій зазначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Відповідно до ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п.14.1.71 ПК України визначено поняття «звичайна ціна», а саме: це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Як зазначалось вище, у пунктах 2.1, 2.4, 4.2, 4.3 оспорюваного договору сторони погодили ціну продажу земельної ділянки, що становила 4250 грн. (без ПДВ), яку продавець вважав вигідною для себе, її розмір не пов'язувався зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняв продавця, при цьому, сторони гарантували один одному та іншим особам, що ціна продажу в п.2.1 договору відповідала їх дійсним намірам та була результатом попередньої домовленості продавця з покупцем.

Слід зазначити, що позивачем не обґрунтовано та не надано належних доказів того, що вартість відчужуваної земельної ділянки за договором купівлі-продажу є меншою чи заниженою, ніж її ринкова вартість.

Так, згідно витягу №263 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої Відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області 29 жовтня 2014 року, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 1377,12 грн.

Крім того, у матеріалах справи знаходиться звіт та висновок субєкта оціночної діяльності, наданий оцінювачем ТзОВ «ОСОБА_4 експерт» (сертифікат №14334/13 від 13.02.2013 року) спільно з ПП «ТВІ», згідно з яким ринкова вартість земельної ділянки станом на 03 листопада 2014 року становила 3964,56 грн. Метою оцінки, здійсненої субєктом оціночної діяльності, за результатами якої складений звіт та висновок було визначення ринкової вартості обєкта оцінки, а функцією оцінки укладення цивільно-правових угод.

Відповідно до рецензії від 11.09.2015 року, виконаної оцінювачем ОСОБА_7 на звіт та висновок субєкта оціночної діяльності ТзОВ «ОСОБА_4 експерт» спільно з ПП «ТВІ», ринкова вартість земельної ділянки станом на 03 листопада 2014 року становила 3964,56 грн., а звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Ринкова вартість вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу (п.3 постанови КМУ №1440 від 10 вересня 2003 року «Про затвердження Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»).

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання відповідно до договору (ст.12 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

З наведеного вище вбачається, що визначена за результатами оцінки вартість земельної ділянки навіть є меншою, ніж вартість, за якою вказану земельну ділянку відчужено на користь відповідача за спірним договором купівлі-продажу від 14.11.2014 року, що спростовує доводи позивача, на які він посилається у позовній заяві.

Поряд з тим, слід зазначити, що у п.1.7 спірного договору відображено вартість земельної ділянки, визначену саме вказаним субєктом оціночної діяльності, що свідчить про погодження сторонами вказаних результатів оцінки вартості земельної ділянки.

Звертаючись з даним позовом, позивач на підтвердження доводів щодо заниженої вартості земельної ділянки посилається на звіт про експертну грошову оцінку земельних ділянок та обладнання, що знаходяться у власності відповідача, виконаний ЗАТ «Консалтингюрсервіс» та ТзОВ «Консалтингова фірма «Євротерра», відповідно до якого, ринкова вартість спірної земельної ділянки станом на 14.11.2014 року становила 5798 грн.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що згідно рецензії від 11.09.2015 року на вказаний звіт, виконаної оцінювачем ОСОБА_7 (кваліфікаційне свідоцтво серії ЦХ№00143 від 04.03.2006 року, свідоцтво про Державну реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів ФДМУ №10579 від 03.09.2013 року; практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 9 років) виявлено численні порушення Національного Стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.

Згідно з ч.1 ст.3 вказаного вище Закону оцінка майна, майнових прав це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Статтею 4 наведеного Закону передбачено, що професійна оціночна діяльність діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна. Оціночна діяльність може здійснюватися, серед іншого, й у формі практичної діяльності з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна та у формі рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна. Практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (ст.12 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

В силу положень ст.13 вказаного Закону рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі, на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Беручи до уваги, наявні в матеріалах справи звіти про оцінку майна, а також рецензії на вказані звіти, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено заниження вартості земельної ділянки, що була предметом спірного договору купівлі-продажу від 14.11.2014 року.

Судами встановлено, що до укладення спірного договору, земельну ділянку, що була предметом продажу, банк придбав на прилюдних торгах.

Так, відповідно до протоколу №1-6/210/12 від 21.12.2012 року проведення прилюдних торгів та акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 25.12.2012 року проведено реалізацію належного на праві власності ПП «Затишок» майна, а саме: 17 земельних ділянок площею 0,0024 га кожна та визначено їх ринкову вартість на день проведення торгів у розмірі 28097,25 грн., за наслідками проведеної експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України «Про оцінку земель».

ПАТ «ВіЕйБі Банк», внаслідок наявності конкурсних пропозицій інших учасників, придбало зазначені земельні ділянки за ціною 91000 грн., що не може вважатись ринковою ціною та не відноситься до визначення звичайної ціни.

Статтею 62 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах. З вказаної статті вбачається, що основною метою державного виконавця та відповідно спеціалізованої організації, на яку останнім покладено завдання з організації та проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, є організація та проведення комплексу дій з реалізації на конкурсних засадах арештованого майна за якомога вищою ціною з метою повного задоволення майнових вимог стягувача, та з урахуванням матеріально-правового інтересу боржника щодо погашення за рахунок отриманих від реалізації його майна коштів якомога більшої частини заборгованості перед стягувачем.

З огляду на наведене, посилання скаржника на ціну, за якою банк придбав, в тому числі, і спірну земельну ділянку на прилюдних торгах, є безпідставним. Так само колегія суддів не бере до уваги необґрунтовані посилання скаржника на різницю у вартості спірної земельної ділянки, виходячи з еквіваленту такої вартості у доларах (станом на момент придбання її банком на прилюдних торгах та станом на момент укладення спірного договору).

В апеляційній скарзі апелянт також зазначав, що земельна ділянка в сукупності з іншим майном становила комплекс, відтак, вартість земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом, тому продаж її окремо від інших елементів комплексу знижує вартість як самої земельної ділянки, так і комплексу в цілому, однак, як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:004:0012 не є складовою частиною комплексу і придбана самим позивачем такими ж частинами, як і в подальшому продана ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Таурус Проперті». Окрім того, матеріали справи не містять відомостей про реєстрацію спірного майна в складі комплексу.

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 року є нікчемним в силу положень ч.3 ст.38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» через заниження ціни спірної земельної ділянки, яка була предметом вказаного договору.

Зважаючи на наведене, безпідставними є також посилання скаржника на нікчемність акту приймання-передачі спірної земельної ділянки від 14.11.2014 року, укладеного на виконання умов договору купівлі-продажу.

Щодо вимоги позивача про визнання права власності на земельну ділянку з посиланням на приписи ст.216 ЦКУ, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вказана норма передбачає застосування реституції як способу захисту цивільного права у разі недійсності правочину, чого не встановлено у даній справі.

Разом з тим, вимога про визнання права власності може предявлятися за змістом ст.392 ЦКУ, власником майна у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Застосування такого способу захисту можливе лише за умови, коли сторони спірних відносин не перебувають у зобовязальних відносинах.

Враховуючи наведене, вимога позивача про визнання права власності на земельну ділянку є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.33 ГПК України, кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивачем такі обставини не доведено.

З огляду на все наведене вище, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Таурус Проперті» про: визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 14.11.2014 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ТзОВ «Таурус Проперті», посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3994; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014 року до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ТзОВ «Таурус Проперті», посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3994; визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:004:0012 (кадастровий номер земельної ділянки уточнено позивачем у письмовій заяві за вих.№31/1-23397 від 11.08.2015 року арк. справи 150), цільове призначення якої землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою за ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк».

При прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Поряд з тим, колегія суддів зазначає, що в тексті оскаржуваного рішення суд першої інстанції помилково зазначив невірний кадастровий номер земельної ділянки, право власності на яку, просить визнати позивач, а саме: замість «кадастровий номер 2122485200:02:004:0012» суд зазначив: «кадастровий номер 2122485200:02:001:0012», однак, вказане не може слугувати підставою для скасування чи зміни рішення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та з тексту оскаржуваного рішення, суд розглядав вимогу позивача про визнання за ним права власності саме на земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:004:0012, цільове призначення якої землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою. Наведене також підтверджується і заявою позивача за вих.№31/1-23397 від 11.08.2015 року (арк. справи 150) та ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18 вересня 2015 року (арк. арк. справи 228-230).

Щодо судового збору, колегія суддів зазначає наступне:

ухвалою суду від 10.02.2016 року, серед іншого, скаржнику Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», на підставі ст.8 ЗУ «Про судовий збір», відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2016 року по справі №907/569/15, до прийняття рішення в даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п.п.4 п.2 ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Частиною 3 ст.6 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Разом з тим, відповідно до п.п.2 п.2 ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить один розмір мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» передбачалось, що розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2015 року становив 1218 грн.

Таким чином, враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з скаржника Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в доход Державного бюджету судовий збір в розмірі 4019,40 грн. (110% від 3654 грн.) за подання та розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2016 року по справі №907/569/15.

Керуючись ст.ст.49, 101, 102, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2016 року по справі №907/569/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» без задоволення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27Т, код ЄДРПОУ 19017842) в доход Державного бюджету України 4019,40 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи №907/569/15 повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Повну постанову складено 04.03.2016 року

Головуючий-суддяЯкімець Г.Г.

Судді Бойко С.М.

ОСОБА_8