Постанова № 56305896, 29.02.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року №810/5762/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., суддів Панової Г.В., Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона №20» до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Пересувна механізована колона №20» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі – НКЦПФР), Державної фіскальної служби України (далі – ДФС) про визнання протиправними дій Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Державної фіскальної служби України щодо визначення середньомісячних витрат на оплату праці ПАТ «Пересувна механізована колона №20» на момент прийняття рішення від 12 червня 2015 року №823 «Про встановлення ознак фіктивності ПАТ «Пересувна механізована колона №20» та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності», меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12 червня 2015 року Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з ДФС України було прийнято рішення за №823, яким ПАТ «Пересувна механізована колона №20» та його цінні папери визнані такими, що мають ознаки фіктивності та включено позивача до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності.

В основу вказаного рішення покладено те, що ПАТ «Пересувна механізована колона №20» підпадає під ознаки фіктивності, які визначені Положенням про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності. Так, емітент має низький рівень (менше 3% від розміру активів) або відсутність доходів від реалізації товарів, робіт, послуг, переважну частку його активів складають фінансові інвестиції та/або дебіторська заборгованість, середньомісячні витрати емітента на оплату праці одного працівника є меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством.

Позивач зазначає, що арифметичний розрахунок середньомісячних витрат емітента на оплату праці одного працівника, проведений НКЦПФР, здійснений невірно, оскільки відповідачами не було враховано, що середньомісячні витрати на оплату праці повинні визначатись виходячи з середньооблікової кількості працівників та тільки за відпрацьований ними час, а не за весь календарний час (12 місяців).

Зважаючи на помилковість розрахунків відповідачів, позивач вважає дії НКЦПФР та ДФС України щодо визначення середньомісячних витрат на оплату праці ПАТ «Пересувна механізована колона №20» меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством, протиправними.

Представник НКЦПФР позов не визнав, в обґрунтування заперечень зазначив, що у ході здійснення аналізу емітента на предмет наявності ознак фіктивності згідно з критеріями, визначеними у пункті 4 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності, серед іншого було встановлено, що середньомісячні витрати ПАТ «Пересувна механізована колона №20» на оплату праці одного працівника є меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством.

Так, за даними фінансової і податкової звітності у 2014 році витрати позивача на оплату праці становили 18000,00 грн., середня кількість працівників у 2014 році – 3 особи, таким чином розмір середньомісячних витрат позивача на оплату праці одного працівника, отриманий шляхом ділення показників витрат на оплату праці у 2014 році на середню кількість працівників та кількість місяців у 2014 році, становить 500,00 грн., що є меншим за мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством у 2014 році.

Відтак НКЦПФР вважає, що правомірно визначив середньомісячні витрати емітента на оплату праці на момент прийняття рішення від 12 червня 2015 року №823 «Про встановлення ознак фіктивності ПАТ «Пересувна механізована колона №20» та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності», меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством.

ДФС позов не визнала, надала суду письмові заперечення у яких зазначила, що Державна фіскальна служба України при погодженні проекту рішення НКЦПФР від 12 червня 2015 року №823 «Про встановлення ознак фіктивності ПАТ «Пересувна механізована колона №20» діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

У судове засідання, призначене на 29 лютого 2016 року, з’явились представники відповідачів. Представником позивача 26 лютого 2016 року через канцелярію Київського окружного адміністративного суду подано клопотання про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності, враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи відповідачі були повідомлені своєчасно та належним чином, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України та беручи до уваги положення частини четвертої статті 128 та частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Публічне акціонерне товариство «Пересувна механізована колона №20» (ідентифікаційний код 01354148) зареєстроване 24 вересня 1996 року як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 23).

12 червня 2015 року Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийнято рішення №823 про визнання ПАТ «Пересувна механізована колона №20» та його цінні папери такими, що мають ознаки фіктивності та включення ПАТ «Пересувна механізована колона №20» до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності.

Судом встановлено, що вказане рішення прийнято НКЦПФР з огляду на відповідність ПАТ «Пересувна механізована колона №20» ознакам фіктивності, які визначені підпунктами 4,6,8 пункту 4 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженого рішенням НКЦПФР від 14 жовтня 2014 року № 1360, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2014 року за № 1364/26141, а саме: низький рівень (менше 3 відсотків від розміру активів емітента) або відсутність доходів від реалізації товарів, робіт, послуг за основним видом діяльності станом на кінець фінансового року; переважну частку активів емітента (більше ніж 90 відсотків) складають фінансові інвестиції та/або дебіторська заборгованість відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії та/або ДФС станом на кінець звітного періоду; середньомісячні витрати емітента на оплату праці одного працівника є меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо визначення розміру середньомісячних витрат на оплату праці ПАТ «Пересувна механізована колона №20» меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні регулює Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 № 448/96-ВР (далі - Закон № 448/96-ВР).

Відповідно до статті 5 Закону № 448/96-ВР державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

За змістом пунктів 3710 та 3711 частини 2 статті 7 Закону № 448/96-ВР Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до своїх завдань: встановлює за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, ознаки фіктивності емітента цінних паперів; приймає рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, у порядку, встановленому Комісією за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14 жовтня 2014 року №1360 затверджено Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності, яке зареєстроване у Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2014 року за №1364/26141 (чинне на момент прийняття рішення №823 від 12 червня 2015 року) (далі – Положення №1360).

Зазначеним положенням визначено ознаки фіктивності емітента та його цінних паперів; порядок прийняття рішення про визначення емітента та його цінних паперів такими, що мають ознаки фіктивності; порядок включення (виключення) емітента до (з) переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності (далі - Перелік).

Так, пунктом 4 Положення №1360 визначено перелік критеріїв, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про визначення емітента та його цінних паперів такими, що мають ознаки фіктивності, та включення емітента до Переліку: 1) встановлений Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія) та/або Державною фіскальною службою України факт відсутності емітента за місцезнаходженням; 2) неподання емітентом до Комісії регулярної інформації та до органів ДФС податкової звітності в порядку, встановленому законодавством; 3) не скликання акціонерним товариством загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль та/або не утворення органів управління акціонерного товариства, визначених законодавством, протягом року з дня реєстрації Комісією звіту про результати приватного розміщення акцій серед засновників акціонерного товариства; 4) низький рівень (менше 3 відсотків від розміру активів емітента) або відсутність доходів від реалізації товарів, робіт, послуг за основним видом діяльності станом на кінець фінансового року; 5) відсутність сплаченого податку на додану вартість протягом звітного періоду, якщо емітент є платником податку на додану вартість; 6) переважну частку активів емітента (більше ніж 90 відсотків) складають фінансові інвестиції та/або дебіторська заборгованість відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії та/або ДФС станом на кінець звітного періоду; 7) кількість працівників емітента станом на кінець звітного періоду становить менше трьох осіб; 8) середньомісячні витрати емітента на оплату праці одного працівника є меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством; 9) реєстрація місцезнаходження емітента у будівлі житлового фонду за адресою, де зареєстровані юридичні особи, що не є афілійованими особами власника такого житлового приміщення; 10) наявність судового рішення, яке набрало законної сили, пов'язаного з використанням цінних паперів емітента з метою ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до пунктів 5 та 6 Положення №1360, на підставі наявної інформації Комісія та/або ДФС в межах компетенції проводять аналіз відповідності емітента ознакам фіктивності згідно з критеріями, визначеними у пункті 4 цього Положення.

У разі відповідності емітента щонайменше трьом критеріям, визначеним у пункті 4 цього Положення, Комісія та/або ДФС в межах компетенції проводять перевірку щодо відповідності емітента іншим критеріям фіктивності. За результатами такої перевірки, у разі відповідності емітента трьом або більше критеріям, визначеним у пункті 4 цього Положення, на підставі відповідного спільного рішення Комісії та ДФС, емітент включається до Переліку як такий, що має ознаки фіктивності.

Водночас приписами Закону України № 448/96-ВР та Положення №1360 не передбачено конкретного порядку проведення перевірки емітента на відповідність критеріям фіктивності, необхідності повідомлення емітента та оформлення результатів такої перевірки.

Як пояснив представник НКЦПФР, при визначені розміру середньомісячних витрат ПАТ «Пересувна механізована колона №20» на оплату одного працівника, Комісією було використано фінансову звітність позивача за 2014 рік, яку останній самостійно оприлюднив та розмістив у загальнодоступній базі даних НКЦПФР.

Фактичний показник середньомісячних витрат ПАТ «Пересувна механізована колона №20» на оплату праці одного працівника було визначено Комісією шляхом ділення показника, зазначеного у рядку за кодом “2505” “Витрати на оплату праці” балансу (18000,00 грн.) на середню кількість працівників, вказану у пункті 8 розділу ІІІ “Основні відомостей про емітента” балансу (3 особи) та на кількість місяців у 2014 році (12) (18000/3/12=500).

Суд зазначає, що згідно з пунктом 5 Порядку №1360 аналіз відповідності емітента ознакам фіктивності згідно з критеріями, визначеними у пункті 4 цього Положення, здійснюється на підставі наявної у Комісії інформації.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» емітенти цінних паперів зобов'язані розкривати інформацію відповідно до вимог, в обсязі та строки, встановлені цим Законом та нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Розкриття інформації на фондовому ринку здійснюється емітентами цінних паперів шляхом: розміщення її в загальнодоступній інформаційній базі даних Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів; опублікування її в одному з офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України або Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; подання її до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Статтею 40 цього ж Закону визначено, що регулярна інформація про емітента - це річна та квартальна звітна інформація про результати фінансово-господарської діяльності емітента, яка розкривається на фондовому ринку, в тому числі шляхом подання до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Звітним періодом для складання річної інформації про емітента є календарний рік.

Річна інформація про емітента повинна містити, зокрема, річну фінансову звітність.

Річна інформація про емітента є відкритою і в обсязі, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, підлягає оприлюдненню емітентом не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним.

Таким чином суд вважає, що НКЦПФР при розрахунку середньомісячних витрат ПАТ «Пересувна механізована колона №20» на оплату праці одного працівника обґрунтовано виходила з тих показників, що містяться у відкритій фінансовій звітності позивача (балансі).

За наслідками аналізу показників фінансової звітності позивача на предмет наявності ознак фіктивності, встановлених Положенням №1360, НКЦПФР було складено аналітичну довідку, до якої був долучений Розрахунок показників фіктивності ПАТ «Пересувна механізована колона №20» (а.с. 82-95).

У подальшому, керуючись положеннями пункту 3711 частини другої статті 7 Закону № 448/96-ВР, НКЦПФР прийняла рішення від 12 червня 2015 року №823 «Про встановлення ознак фіктивності «ПАТ “Пересувна механізована колона №20» та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності».

Отже, вчиняючи оскаржувані дії, що полягають у визначенні середньомісячних витрат на оплату праці ПАТ «Пересувна механізована колона №20», НКЦПФР виконувала завдання, покладені на неї пунктом 3710 частини 2 статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та діяла у межах і спосіб, передбачений нормами чинного, на дату проведення аналізу, законодавства.

При цьому висновки про відповідність окремого емітента критеріям, наведеним у пункті 4 Положення № 1360, є суб'єктивною думкою осіб, які здійснювали аналіз емітента, та можуть бути як справедливими так і хибними.

Суд вважає, що дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи у тому разі, якщо, по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Водночас діяльність НКЦПФР по проведенню аналізу відповідності емітента ознакам фіктивності згідно з критеріями, визначеними у пункті 4 Положення №1360, у рамках якої НКЦПФР також оцінює показники фінансової та іншої звітності емітента з метою встановлення розміру середньомісячних витрат емітента на оплату праці одного працівника, є лише службовою діяльністю посадових осіб НКЦПФР, спрямованою на виконання обов'язку щодо здійснення контролю за додержанням учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства.

Результатом реалізації цих повноважень може бути прийняття рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, яке саме і породжує юридичні наслідки для суб'єкта господарювання.

Суд наголошує, що у даному випадку, виключно результат реалізації повноваження НКЦПФР (відповідне рішення), а не процес реалізації його повноважень (як то окремі дії у ході аналізу відповідності емітента ознакам фіктивності), може бути об'єктом судового оскарження.

При цьому дотримання НКЦПФР вимог актів законодавства щодо порядку та способу визначення розміру середньомісячних витрат на оплату праці одного працівника входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення, прийнятого НКЦПФР за результатами аналізу.

Тобто, дані розрахунку середньомісячних витрат на оплату праці одного працівника можуть бути підтверджені або спростовані у разі вирішення спору про визнання протиправним та скасування рішення НКЦПФР про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності.

За викладених обставин суд не знаходить підстав для визнання протиправними дій Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо визначення середньомісячних витрат на оплату праці ПАТ «Пересувна механізована колона №20» на момент прийняття рішення від 12 червня 2015 року №823 «Про встановлення ознак фіктивності ПАТ «Пересувна механізована колона №20» та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності», меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством.

Щодо аналогічних вимог, звернутих до Державної фіскальної служби України, суд зазначає, за змістом пункту 3711 частини 2 статті 7 Закону № 448/96-ВР Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку самостійно приймає рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, у порядку, встановленому Комісією за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Суд звертає увагу, що підпункт 153.8.4 пункту 153.8 статті 153 розділу ІІІ Податкового кодексу України, посилання на який міститься у преамбулі Положення №1360 та яким було передбачено необхідність прийняття спільного рішення про віднесення емітента до переліку фіктивних, виключений на підставі Закону України від № 71-VIII від 28 грудня 2014 року.

У ході розгляду справи представник НКЦПФР зазначав, що під час визначення розміру середньомісячних витрат на оплату праці НКЦПФР керувалась нормами Положення №1360 в частині, що не суперечить чинному законодавству. Оскільки норма Податкового кодексу України, яка зобов’язувала прийняття спільного рішення втратила чинність, НКЦПФР самостійно визначено відповідний показник витрат.

Враховуючи, що Державна фіскальна служба України не здійснювала жодних дій щодо визначення розміру середньомісячних витрат ПАТ «Пересувна механізована колона №20» на оплату праці одного працівника суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними її дій є безпідставними та не підлягають задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, довели належними та допустимими доказами правомірність своїх дій.

Водночас, докази подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідачів.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Доказів понесення відповідачами таких витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159-163, 167, 254, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Панченко Н.Д.

Суддя Василенко Г.Ю.

Суддя Панова Г.В.

постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 29.02.2016