Рішення № 56303812, 02.03.2016, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/8215/15-ц

Провадження № 2/591/383/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Бурда Б.В.

при секретарі Терещенко М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, УМВС України в Сумській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач свої вимоги мотивує тим, що він працювала на посаді діловода канцелярії (за рахунок посади завідувача канцелярії) НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області. 06.11.2015 року її було звільнено з роботи на підставі п. 8 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію», п. 1 ст. 40 КЗпП України у звязку з ліквідацією підприємства. Зазначила, що її звільнення проведено з порушенням вимог закону, оскільки установа в якій вона працювала не ліквідована. Окрім того, при звільненні не дотриманий визначений законом порядок та їй не було запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві. Тому просить скасувати наказ по її звільнення, поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 152,74 грн.. Зазначила, що у наслідок незаконного звільнення їй було завдано моральну шкоду, яку оцінює в 2000 грн. та просить стягнути з відповідача.

В судовому засіданні позивач позов підтримала.

Представники відповідача позов заперечили та пояснили, що позивача було попереджено про наступне звільнення на підставі п. 8 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію». Вважають що звільнення позивача було проведено з дотриманням вимог закону, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, перевіривши доводи сторін в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач працювала діловодом (за рахунок посади завідувача канцелярії) канцелярії НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області.

Встановлено, що позивач не є атестованим працівником міліції чи державним службовцем.

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Постановою КМУ від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (з додатками № 1 та №2) утворено територіальні органи Національної поліції, в тому числі Головне управління Національної поліції в Сумській області, та ліквідовано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області.

Наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1388 Про організаційно-штатні питання скасовано всі штати та скорочено усі посади в УМВС України у Сумській області, в тому числі експертної служби.

Як вбачається з копії відомості (а.с. 26) позивача було попереджено про можливість майбутнього звільнення.

Наказом УМВС України в Сумській області №412 о/с від 06.11.2015 року позивача було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, з посиланням на положення п. 8 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про національну поліцію», у звязку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як вбачається з копії трудової книжки позивача (а.с. 4) підставою для її звільнення з роботи зазначена п. 1 ст. 40 КЗпП України у звязку з ліквідацією підприємства.

Посилання представників відповідачів на дотримання вимог закону при звільненні позивача. А саме, те, що УМВС України в Сумській області та НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області були ліквідовані, Сумське НДЕКЦ є новою юридичною особою та не є правонаступником НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області, а також те, що позивач відмовилася від прийняття на роботу на посаду бібліотекаря в новій установі ОСОБА_2 НДЕКЦ не заслуговують на увагу.

Так, відповідно до вимог ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Вживані у цій нормі поняття: ліквідація, реорганізація, перепрофілювання, банкрутство, скорочення чисельності або штату працівників - стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб.

Визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться в ст. ст. 80, 104 - 111 ЦК України, ст. ст. 62-66, 79-92 ГК України, ст. ст. 1-22 Закону України Про господарські товариства.

Згідно з цими нормами підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

Відтак підставою для розірвання з працівником трудового договору у звязку з ліквідацією підприємства, установи, організації згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація або реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Зміна внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи чи її підпрядкування може бути підставою для звільнення працівників згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у звязку з такими змінами при умові дотримання власником вимог ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Судом встановлено, що позивач було прийнято на роботу до НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області (код ЄДРПОУ 25574892). Вказана установа була зареєстрована 18.01.1999 року МВС України, про що свідчить витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 76).

Як вбачається з Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с. 12) ОСОБА_2 НДЕКЦ МВС України має такій же код ЄДРПОУ, як й НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області - код ЄДРПОУ 25574892, та зареєстрована 18.01.1999 року МВС України.

Наведене свідчить, що юридична особа в якій працювала позивач не була ліквідована, а відбулася зміна її назви та підпорядкування.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається в тому числі і працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

За змістом ч. 2, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно; водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Судом встановлено, що при звільнення позивача не дотримані вимоги ч. 3 статті 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Так, у супереч вимогам закону позивачу не були запропоновані вакантні посади, на які позивач мала б право претендувати з урахуванням її рівня освіти та досвіду роботи.

Про недотримання вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України свідчить те, що станом на 06.11.2015 року ОСОБА_2 НДЕКЦ МВС України не мав затвердженого у встановленому законом порядку штатного розпису. Як пояснив суду представник цього відповідача, штатний розпис було затверджено лише 07.11.2015 року.

Згідно з частинами другою та третьою статті 36 КЗпП зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

У звязку з відсутністю факту ліквідації установи в якій працювала позивач (НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області) та, фактично, наявності лише змін в організації виробництва і праці які виникли лише 07.11.2015 року після затвердження нового штатного розпису, саме з цього часу (07.11.2015 року) у роботодавця виникало право на вивільнення позивача в порядку визначеному п. 1 ч. 1 ст. 40, ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, висловленої у справі №6-40цс15:

«Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами першою та третьою статті 492 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобовязаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обовязок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обовязок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які зявилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.»

З наданих відповідачем розрахункових листів та довідки вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача на час звільнення складала 115,58 грн.

Посилання позивача на те, що її середньоденна заробітна плата становила 152,47 грн., не можуть бути взяте до уваги, оскільки позивачем допущена помилка при здійсненні розрахунку вказаних сум та проведено обрахунок за відомостями розрахунку виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, а не в порядку визначеному Постановою КМУ №100 з заробітної плати за фактично відпрацьовані дні в останні два місці роботи.

Позивачем заявлена вимога про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Період вимушеного прогулу позивача у звязку з її незаконним звільненням з роботи : з 07.11.2015 року по 02.03.2016 року (час постановлення рішення у даній справі). У вказаний період з урахуванням рекомендації КМУ було 81 робочий день. Тому заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 9361,98 грн..

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди завданої працівнику.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд вважає, що незаконне звільнення позивача суттєво порушило його життєві звязки, змусило докладати додаткових зусиль для організації свого життя, призвело до моральних страждань, нервових переживань, йому тривалий час у судовому порядку приходилось доводити незаконність звільнення, все це спричинило моральні страждання.

Необхідною і достатньою, доведеною і такою, що підлягає стягненню з відповідача, враховуючи принцип розумності та справедливості, суд вважає грошову компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 2000 грн.

Відповідно до правової позиції ВСУ у справі 6-33цс14: «Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобовязаний поновити працівника на попередній роботі.»

На підставі викладеного, суд вважає що звільнення позивача проведене з порушенням вимог закону, а тому наказ про звільнення підлягає скасуванню, а позивач поновленню на роботі на попередній посаді - діловода (за рахунок посади завідувача канцелярії). З відповідача ОСОБА_2 НДЕКЦ, також, на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9361,98 грн., а також 2000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди. В задоволенні позову в іншій частині суд вважає з необхідне відмовити з необґрунтованістю вимог.

З відповідачів також на підставі ст. 88 ЦПК України необхідно стягнути на користь держави судовий збір по 730,80 грн. з кожного (487,20 грн.+487,20 грн+487,20грн. =1461,6/2=730,80 грн.), від сплати якого при подачі позову до суду позивач звільнений за законом.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення на користь позивача заробітної плати за один місяць у відповідності до ст. 367 ЦПК України підлягає негайному виконанню..

Керуючись ст.ст. 40, 42, 49-2, 43, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати як незаконний наказ УМВС України в Сумській області № 412 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади діловода (за рахунок посади завідувача канцелярії) НДЕКЦ при УМВС.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді діловода (за рахунок посади завідувача канцелярії) ОСОБА_2 науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Стягнути з ОСОБА_2 науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на користь ОСОБА_1 9361,98 грн.. заробітної плати за час вимушеного прогулу, з утриманням з вказаної суми при виплаті податків та інших обов'язкових зборів та платежів.

Стягнути з ОСОБА_2 науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на користь ОСОБА_1 2000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_2 науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та УМВС України в Сумській області на користь держави судовий збір по 730,80 грн. з кожного.

Рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржене сторонами до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми, шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення суду (для осіб, що не були присутні при проголошення рішення, в той же строк з часу вручення копії рішення) апеляційної скарги.

Повний текст рішення виготовлено 05.03.2016 року.

Суддя