Рішення № 56302637, 29.02.2016, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/3423/15-ц

Провадження № 2/484/53/16 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.02.2016 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі: головуючого судді Панькова Д.А.

при секретарі Панчук О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Первомайську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи: Управління Міністерства внутрішніх справ в Миколаївській області, Головне управління Державної фіскальної служби в Миколаївській області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Київській області, Центральний районний суд м. Миколаєва, Апеляційний суд Миколаївської області, Києво-Святошинський районний суд Київської області, Апеляційний суд Київської області про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, притягненням до кримінальної відповідальності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області із вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на її користь 500000 грн. моральної шкоди завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Також просить стягнути 1395 грн. 29 коп. на відшкодування утриманих із заробітної плати коштів за час відбування покарання, 22854 грн. 63 коп. втраченого заробітку та 5000 грн. витрат на правову допомогу.

В обгрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності, при цьому численні порушення законодавства службовими особами УМВС України в Миколаївській області, податкової міліції ДПС України в Миколаївській області (тепер слідче управління фінансових розслідувань управління ДФС у Миколаївській області), ГУ МВС України в Київській області призвели до незаконного затримання позивачки, незаконного проведення обшуку, незаконного накладення арешту на її майно, незаконного предявлення їй обвинувачення, незаконного проведення допитів, інших процесуальних дій, а порушення закону з боку зазначених у позові судів призвели до незаконного застосування щодо неї запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а в подальшому до незаконного засудження до позбавлення волі і відбування покарання, застосування до неї у звязку з цим суттєвих обмежень, тобто порушення її прав і свобод та законних інтересів, що обумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

25.07. 2012 року органом досудового розслідування відносно неї, як головного економіста ТОВ «Агрофірма Корнацьких» та генерального директора ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу № 12250412 за фактом заволодіння нами спільно чужим майном (державними коштами у виді дотацій за начебто нереалізовані агрофірмою свиней) шляхом зловживання службовими особами своїм службовим становище за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

27.07.2012 року о 19 позивачка була затримана та поміщена до ІТТ ММУ УМВС України в Миколаївській області.

30.07.2012 року, відповідно до постанови Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

06.08.2012 року, відповідно до ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області, апеляційну скаргу захисника на постанову про обрання запобіжного заходу було залишено без задоволення, а постанову Центрального районного суду залишено без змін.

06.08.2012 року ОСОБА_1 було преявлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України.

Одночасно з цим, слідчим відділом податкової міліції ДПС в Миколаївській області (тепер ГУ ДФС у Миколаївській області) в рамках кримінальної справи № 12800003, проводилося досудове слідство за фактом ухилення від сплати податків до бюджету з боку посадових осіб ТОВ «Агрофірма Корнацьких» та у кримінальній справі №11800026 за фактом внесення неправдивих відомостей в офіційні документи.

20.03.2012 року слідчим податкової міліції ДПА України в Миколаївській області ОСОБА_3 за місцем її проживання було незаконно проведено обшук.

31.08.2012 року, відповідно до постанови слідчого з ОВС СВ ДПС в Миколаївській області ОСОБА_4, останній предявив позивачці обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України.

Захисник ОСОБА_1 направив до Генерального прокурора України скаргу з проханням негайного закриття справи та звільнити її з під варти.

Однак замість цього, за письмовою вказівкою заступника Генерального прокурора України ОСОБА_5 №04/27-3242-12, вказані кримінальні справи на початку вересня 2012 року, всупереч вимогам ст.116 КПК України, були направлені для проведення досудового розслідування прокурору Київської області, а позивачку етаповано до міста Києва.

27.09.2012 року ОСОБА_1 була доставлена до Шевченківського районного суду міста Києва, який продовжив термін тримання її під вартою.

04.10.2012 року, відповідно до ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області, апеляційна скарга захисника про незаконність продовження тримання під вартою було залишено без задоволення а рішення Шевченківського районного суду залишено без змін.

12.10.2012 року ОСОБА_1 було предявлено нове, більш тяжке обвинувачення за ч. 5 ст. 191, ч. 1, 2 ст. 366, ч. 3 ст. 212, відповідно до якого крім заволодіння коштами у виді дотацій у вже більшому розмірі на суму 167 тис. грн. їй також інкримінувалося ухилення від сплати податків на суму більше 42 млн. грн.

У звязку з цим стан здоровя позивачки різко погіршився, що вимагало кваліфікованої медичної допомоги лікаря-кардіолога, якого у штаті медичної частини СІЗО не було.

Тільки 20 листопада 2012 року вона була обстежена спеціалістами ДУ «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка Стражеска» і їй був встановлений діагноз «ішемічна хвороба серця, гострий коронарний синдром. Артеріальна гіпертензія», що вимагало термінової госпіталізації у даному лікувальному закладі.

Однак, незважаючи на відсутність в СІЗО відповідного медичного обладнання і можливостей проведення лікування відповідно до затверджених МОЗ України протоколів лікування, ОСОБА_1 у госпіталізації відмовили та утримували у медичній частини СІЗО.

По закінченню ознайомлення з матеріалами справи позивачці стало відомо, що справа спрямована для розгляду по суті не до Первомайського районного суду Миколаївської області, як того вимагали приписи ст.37 КПК України, а за резолюцією виконувача голови ВССУ ОСОБА_6 скерована голові апеляційного суду Київської області ОСОБА_7, який у підсумку направив справу до Києво-Святошинського районного суду.

Києво-Святошинський районний суд Київської області, відповідно до вироку від 16.04.2013 року визнав позивачку винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України і призначив реальне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки.

Відповідно до ухвали Апеляційного суду Київської області від 05.09.2013 року обвинувальний вирок Києво-Святошинського суду залишено без змін, в звязку з чим позивачка була направлена для відбуття покарання до Уманської виправної колонії № 129.

06.03.2014 року, за постановою Уманського районного суду Черкаської області їй було замінено невідбуту частину покарання більш мяким покаранням.

14.03.2014 року, з набранням чинності даної постанови, ОСОБА_1 була звільнена з колонії та прибула до місця свого проживання у м. Первомайськ, де продовжила відбувати покарання за новим місцем роботи у ТОВ «Юридична фірма Корнацьких», на посаді секретаря із заробітною платою у розмірі 2500 грн.

За судовим рішенням з даного розміру заробітної плати щомісяця проводилися утримання 20 відсотків, а сама позивачка повинна була щомісяця зявлятися до кримінально виконавчої інспекції.

05.06.2014 року, відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ України, у звязку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області та ухвала апеляційного суду Київської області були скасовані, а ОСОБА_1 виправдано.

Таким чином в касаційному суді було доведено, що позивачка була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності, незаконно позбавлена волі, а тому всі дії відповідача щодо притягнення її до кримінальної відповідальності, позбавлення її волі і виконання інших процесуальних дій за своєю правовою природою були незаконними.

Позивачка зазначає, що у звязку з незаконними діями держави вона зазнала значної моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях як за свою, так і за долю своєї сімї, у порушенні нормального життя, на поновлення якого пішли додаткові зусилля.

Враховуючи глибину і тривалість моральних страждань, характеру майнових втрат, що були завдані позивачу незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а також час і додаткові зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану ОСОБА_1 вважає, що справедливим розміром моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, буде сума у розмірі 500 тис. гривень.

У звязку із зверненням до суду з даним позовом ОСОБА_1 витратила 5000 грн., які сплатила адвокату за надання правової допомоги, повязаної з вивченням ним матеріалів кримінальної справи та складанням даного позову, які позивачка просить стягнути з відповідача.

На виконання вироку Києво-Святошинського районного суду, за час відбування покарання із заробітної плати позивачки проводилося утримання в дохід держави 20%, і загальний розмір утриманих коштів, відповідно до довідки товариства, складає 1349 грн. 29 копійок, які на думку позивачки підлягають стягненню з відповідача на її користь.

Крім того у звязку з неможливістю працювати на попередньому місці роботи на протязі березня-червня 2014 року, позивачка втратила заробіток, який складає 22854 грн. 63 коп. А саме: 10940 грн.(з/плата за попереднім місцем роботи)- 2500 грн.(з/плата секретаря) х 2 повних місяця + 4642 грн. (різниця в зарплаті за 11 відпрацьованих робочих днів у березні 2014 року (10940-2500) : 20 (кількість робочих днів у березні 2014 року) х 11 (кількість фактично відпрацьованих днів у березні 2014 р.) + 1332,63 грн. (різниця в зарплаті за 3 відпрацьованих дня у червні 2014 року (10940-2500) : 19 (кількість робочих днів у червні 2014 року) х 3 (кількість фактично відпрацьованих днів у червні 2014 року). Суми заробітної плати підтверджуються довідками.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов та просили його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, та просив відмовити у його задоволенні.

У справу вступив прокурор, який в судовому засіданні просив задовольнити позов частково, зменшивши розмір моральної шкоди який підлягає стягненню.

Представник Головного управління Державної фіскальної служби в Миколаївській області в судовому засіданні також заперечував проти задоволення позову з підстав його недоведеності.

Представники третіх осіб Управління Міністерства внутрішніх справ в Миколаївській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Київській області, Центрального районного суду м. Миколаєва, Апеляційного суду Миколаївської області, Києво-Святошинського районного суду Київської області та Апеляційного суду Київської області в судове засідання не зявились, проте від кожної установи надійшли заяви з проханням слухати справу за їх відсутності.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про те, що позов обгрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 квітня 2013 року ОСОБА_1 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 191 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 цього ж Кодексу на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 366 КК України на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, що передбачають виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обовязків на строк 2 роки зі штрафом у розмірі 4250 грн.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, що передбачають виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обовязків на строк 2 роки зі штрафом у розмірі 4250 грн.

Також цим вироком ОСОБА_1 виправдано за ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 366 КПК України у звязку з відсутністю в її діях складу вказаних злочинів.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 вересня 2013 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області змінено. Виключено з мотивувальної і резолютивної частини вироку посилання на застосування додаткової міри покарання у вигляді штрафу за ч. 2 ст. 366 КК України. В решті вирок суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 червня 2014 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 вересня 2013 року щодо ОСОБА_1 в частині засудження її за ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України скасовано, а провадження у кримінальній справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року за відсутністю в її діях складів злочинів.

Під час досудового слідства ОСОБА_1 з 27.07.2012 року по 21.09.2013 року перебувала під вартою та з 21.09.2013 року по 14.03.2014 року відбувала покарання у вигляді позбавлення волі в Уманській виправній колонії № 129.

Вирішуючи справу суд виходить з положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким визначено наступне.

Стаття 1. Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12), "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (3341-12) та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Стаття 2. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Стаття 3. У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Стаття 4. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідо фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

З огляду на викладене, зокрема у ст. 2 вказаного вище Закону, підставою для задоволення вимог позивачки є вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 квітня 2013 року в частині виправдання за ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 366 КПК України у звязку з відсутністю в її діях складу вказаних злочинів та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 червня 2014 року, якою вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 вересня 2013 року щодо ОСОБА_1 в частині засудження її за ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України скасовано, а провадження у кримінальній справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року за відсутністю в її діях складів злочинів.

Викладені у позові обставини, які позивачка вважає такими, що свідчать про незаконне взяття і тримання її під вартою, незаконне проведення обшуку та інших процесуальних дій не можуть бути підставою для відшкодування завданої їй шкоди з огляду на п.п. 1-1 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, так як ці обставини повинні бути встановлені в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду.

Отже, вирішуючи питання про обгрунтованість вимог позивачки, суд вважає, що факт незаконного засудження позивачки безумовно знайшов своє підтвердження в судовому засіданні і потягнув за собою тривале перебування ОСОБА_1 під вартою та в місцях позбавлення волі.

Мотивуючи суму спричиненої позивачці моральної шкоди, остання зазначила, що за час незаконного перебування під слідством, судом та в місці виконання покарання, вона була позбавлена можливості жити повноцінним життям. На протязі всього розслідування справи аж до винесення остаточного рішення перебувала у емоційному стресі, весь час зазнавала душевних страждань. Після прийняття судом остаточного рішення продовжувала зазнавати моральних страждань у звязку із додатковими зусиллями, які вимушена застосувати, щоб повернутися до нормального психологічного та фізичного стану, відновити стосунки с сусідами та знайомими.

Крім того під час перебування під вартою стан здоровя позивачки значно погіршився. Вона вимушена продовжувати лікування і після звільнення з місць позбавлення волі.

Всі вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, а тому є цілком доведеними належними доказами.

Суд вважає, що приймаючи до уваги тривалість перебування позивачки під вартою та в місцях позбавлення волі, майже два роки, її соціальне положення до притягнення до кримінальної відповідальності (раніше не судима, мала постійне місце роботи з високим рівнем заробітної платні, усталені соціальні звязки), а також враховуючи значне погіршення стану здоровя, повязане з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, сума заявленої позивачкою моральної шкоди є цілком обгрунтованою та підлягає відшкодуванню за рахунок державного бюджету України.

На підставі ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» слід також задовольнити вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь 1394 гривні 29 коп. в рахунок відшкодування утриманих із заробітної плати коштів за час відбування покарання у розмірі 20% заробітної плати за квітень червень 2014 року відповідно до довідок ТОВ «Юридична фірма Корнацьких» (436,29 грн. за квітень + 480 грн. за травень + 480 грн. за червень = 1395,29 грн.) а.с. 278-280, витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн. та 23125 грн. 42 коп. втраченого заробітку за березень червень 2014 року, так як скасованим вироком позивачці було заборонено обіймати посади, що передбачають виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обовязків.

Розрахунок втраченого заробітку позивачки слід провести виходячи із заробітної платні в розмірі 2400 грн. яку позивачка отримувала на посаді секретаря ТОВ «Юридична фірма Корнацьких» з 17.03.2014 року по 31.07.2014 року (довідка а.с. 281), а не 2500 грн., як вказано у позові.

Розрахунок наступний: 10940 грн.(заробітна плата за попереднім місцем роботи позивачки (довідка а.с. 282))- 2400 грн.(заробітна плата секретаря) х 2 повних місяця + 4697 грн. (різниця в зарплаті за 11 відпрацьованих робочих днів у березні 2014 року (10940-2400) : 20 (кількість робочих днів у березні 2014 року) х 11 (кількість фактично відпрацьованих днів у березні 2014 р.) + 1348,42 грн. (різниця в зарплаті за 3 відпрацьованих дня у червні 2014 року (10940-2400) : 19 (кількість робочих днів у червні 2014 року) х 3 (кількість фактично відпрацьованих днів у червні 2014 року), а всього23125 грн. 42 коп.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 213-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 500 000 (пятсот тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, 1394 (одна тисячу триста девяносто чотири) гривні 29 коп. в рахунок відшкодування утриманих із заробітної плати коштів за час відбування покарання, 23125 (двадцять три тисячі сто двадцять пять) грн. 42 коп. втраченого заробітку за березень червень 2014 року та 5000 (пять тисяч) грн. витрат на правову допомогу, а всього стягнути на користь позивача 529519 (пятсот двадцять девять тисяч пятсот девятнадцять) гривень 71 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано, а якщо було подано, то після перегляду справи судом апеляційної інстанції, в разі якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційну скаргу може бути подано протягом 10 днів після проголошення рішення всіма учасниками процесу до Апеляційного суду Миколаївської області через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області.

Суддя: