Рішення № 56300396, 02.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________

Провадження № 22ц/790/1336/16 Головуючий 1 інст. Ворона С.В.

Справа № 617/893/15-ц

Категорія : земельні Доповідач - Черкасов В.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Пономаренко Ю.А., Кокоші В.В.,

за участю секретаря Чемерис Л.Н.

заслухавши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1, Реєстраційної служби Вовчанського районного управління юстиції, третя особа: ОСОБА_2, Відділ Держгеокадастру у Вовчанському районі Харківської області про визнання недійсними розпоряджень та повернення земельної ділянки за апеляційними скаргами Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 08 грудня 2015 року, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вовчанське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1, Реєстраційної служби Вовчанського районного управління юстиції, третя особа: ОСОБА_2, Відділ Держгеокадастру у Вовчанському районі Харківської області про визнання недійсними розпоряджень та повернення земельної ділянки.

В обгрунтування позовних вимог заступник прокурора Харківської області вказував, що в ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на землях ДП «Вовчанське лісове господарство» на території Вовчанського району прокуратурою встановлено, що розпорядженням голови Вовчанської районної державної адміністрації від 21 листопада 2012 року №660 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу рекреаційного призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району для передачі її у власність для індивідуального дачного будівництва. Розпорядженням голови Вовчанської районної державної адміністрації від 19 липня 2013 року №174 передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,0875 га із земель запасу рекреаційного призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району для передачі її у власність для індивідуального дачного будівництва. Вказані розпорядження є протиправними та підлягають скасуванню разом із застосування наслідків щодо їх дії. У подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29 січня 2014 року відчужено належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_1 Факт незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку виключає саму можливість відчуження права власності на ці землі іншій особі на законних підставах.

Тому, заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вовчанське лісове господарство» просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації від 21 листопада 2012 року №660 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі їх у власність для індивідуального дачного будівництва» в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва. Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації від 19 липня 2013 року №174 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі у власність 88 громадянам для індивідуального дачного будівництва за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області» в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, загальною площею 0,0875 га, вартістю 179 917 грн., для індивідуального дачного будівництва. Визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке внесено державним реєстратором реєстраційної служби Вовчанського районного управління юстиції на земельну ділянку з кадастровим № 6321655800:01:005:0072 від 02 серпня 2013 року №4717549 та від 29 січня 2014 року №10446320. Зобовязати реєстраційну службу Вовчанського районного управління юстиції внести запис в державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису про право власності від 02 серпня 2013 року №4717549 та від 29 січня 2014 року №10446320. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та передати ДП «Вовчанське лісове господарство» земельну ділянку, загальною площею 0,0875 га, про що скласти акт прийому-передачі. Судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 08 грудня 2015 року позов задоволено. Скасовано розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації від 21 листопада 2012 року №660 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі їх у власність для індивідуального дачного будівництва» в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва. Скасовано розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації від 19 липня 2013 року №174 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі у власність 88 громадянам для індивідуального дачного будівництва за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області» в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, загальною площею 0,0875 га, вартістю 179 917 грн., для індивідуального дачного будівництва. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим № 6321655800:01:005:0072 від 02 серпня 2013 року №4717549 та від 29 січня 2014 року №10446320 та зобовязано внести відповідний запис державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 та передано ДП «Вовчанське лісове господарство» земельну ділянку, загальною площею 0,0875 га, про що зобовязано скласти Акт прийому-передачі. Стягнуто з Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області на користь держави судовий збір у розмірі 2698,76 грн. Скасовано заборону вчинення дій по відчуженню земельної ділянки, розташованої на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, запис про обтяження 11218681 від 17 вересня 2015 року.

В апеляційній скарзі Вовчанська районна державна адміністрація Харківської області ставить питання про зміну рішення в частині стягнення судового збору.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Вовчанська районна державна адміністрація Харківської області посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує, що оскаржуваним рішенням стягнуто з Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області на користь держави судовий збір у розмірі 2698,76 грн., разом з тим, мотивувальна частина рішення не обґрунтовує таке стягнення, крім того, на час звернення до суду позивач був звільнений від сплати судового збору, судових витрат не поніс, тому суд не мав законних підстав для стягнення з Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області судового збору. На час подання позову Вовчанська районна державна адміністрація Харківської області також мала пільги щодо сплати судового збору.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції у повному обсязі з ухваленням нового рішення, яким в частині позовних вимог щодо витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 та передачі її ДП «Вовчанське лісове господарство» відмовити у повному обсязі, а в іншій частині вимог закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує, що спірні правовідносини у даній справі носять публічно-правовий характер, тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Крім того, ОСОБА_4 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області такою, що підлягає задоволенню частково, а апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3, - такою, що задоволенню не підлягає.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та врахування ст.. 88 ЦПК України щодо розподілу судових витрат, вважав за доцільне стягнення судового збору з Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області на користь держави у розмірі 2698,76 грн.

Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 21 ЗК України).

Згідно зі ст. 55 ЗК України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56, 57 ЗК України, землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зі ст. 3 ЗК України, земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у п. 2 ст. 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України)

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що розпорядженням Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 21 листопада 2012 року надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення у власність громадянам в кількості 88 чоловік для індивідуального дачного будівництва, які розташовані за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області (а.с.14).

Розпорядженням Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 19 липня 2013 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, площею 7,8570 га із земель запасу рекреаційного призначення для передачі у власність 88 чоловік для індивідуального дачного будівництва, які розташовані за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області (а.с.19).

До списку громадян в кількості 88 чоловік внесено ОСОБА_2 (а.с.20).

На підставі рішення Вовчанської районної державної адміністрації ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 6321655800:01:005:0072, загальною площею 0,0875 га із земель запасу рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва, які розташовані за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області. Внесено відомості про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 серпня 2013 року за № 4717549.

Згідно зі ст. 7 ЛК України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст. 8 ЛК України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За ст. 13 ЗК України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га., що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (ст. 27 ЛК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2, 5, 6 ст. 149 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Отже, оспорюваним розпорядженням без погодження постійного землекористувача вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Вовчанське лісове господарство», які використовувалися для ведення лісового господарства, й передано у власність для індивідуального дачного будівництва. Доказів надання ДП «Вовчанське лісове господарство» згоди на таке вилучення матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Крім того, матеріали справи свідчать, що 29 січня 2014 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 відчужено земельну ділянку кадастровий номер 6321655800:01:005:0072, загальною площею 0,0875 га із земель запасу рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва, які розташовані за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області ОСОБА_1

29 січня 2014 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 10446320 право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1

Приймаючи до уваги встановлені при апеляційному розгляді обставини, з врахуванням вказаних вимог закону колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що оспорювані розпорядження прийняті з порушенням вимог закону.

Інші позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання розпорядження недійсним.

Так, згідно ст.388 ЦК України власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. Однак, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Установивши, що спірна земельна ділянка, яка вибула з користування ДП «Вовчанське лісове господарство» та виключена зі складу земель лісового фонду за рішенням Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, належить до земель лісового фонду та на час прийняття рішення про її відчуження перебувала в державній власності та вибули з володіння власника - держави - поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження нею не належало Вовчанській державній адміністрації, жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельною ділянкою компетентним органом не вчинялось, а також що зміна цільового призначення відбулася з порушенням встановленого законом порядку, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки, що відповідає положенням ст. 153 ЗК України, ст. 388 ЦК України, а посилання в апеляційній скарзі на те, що державна адміністрація, приймаючи оскаржувані рішення, діяла в межах своєї компетенції, ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень закону, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи в апеляційній скарзі про неможливість витребування земельної ділянки у ОСОБА_1, як добросовісного набувача, є безпідставними.

Так, Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах 16 грудня 2015 року розглянув справу № 6 - 2510 цс 15, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння, та зробив наступний правовий висновок про підстави для витребування в добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави в незаконний спосіб.

До суду апеляційної інстанції представником відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 подані додаткові пояснення, в яких заявник вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на практику Європейського суду з прав людини щодо принципу захисту права власності відповідно до ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка викладена в рішеннях Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, згідно висновку якої «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулося порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції» (а.с.139).

Проте, вказані доводи не враховуються колегією суддів, оскільки в даному рішенні містяться висновки щодо наявності порушень з боку органу публічної влади, а в цивільній справі виникли правовідносини щодо наявності порушень з боку органу місцевого самоврядування.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 з передачею її ДП «Вовчанське лісове господарство».

Доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 щодо закриття провадження у справі через те, що спірні правовідносини мають публічно-правовий характер також спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства.

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього субєкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників субєкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Як зазначено в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009в (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в звязку з прийняттям субєктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обовязків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Згідно з розясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, даними в п. 7 постанови «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1 березня 2013 року № 3, земельні відносини, субєктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а обєктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них субєкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи не вирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144,146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року «Про відчуження земельних ділянок, інших обєктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Враховуючи положення статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (субєктом владних повноважень) як субєктом публічного права та субєктом приватного права фізичною особою, в якому управлінські дії субєкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь субєкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Отже, якщо субєкт у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого субєкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.

За таких обставин рішення субєкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6 - 2510 цс 15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Що стосується апеляційної скарги Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, колегія суддів вбачає підстави для її частково задоволення виходячи з наступного.

Питання розподілу судових витрат регламентовано главою 8 ЦПК України, а також Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК.

Так, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат (частина друга статті 88 ЦПК).

При пред'явленні позову до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати судового збору, він стягується в дохід держави за рішенням суду окремо з кожного відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При пред'явленні позову кількома звільненими від сплати судового збору позивачами до одного відповідача судовий збір з відповідача стягується в дохід держави з урахуванням загальної суми всіх вимог.

Ухвалюючи рішення у справі, провадження в якій відкрито за заявою прокурора, суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір із відповідача (повністю або пропорційно до задоволених вимог), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно до задоволених вимог), за винятком випадків, коли позивача звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в дохід Державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позовна заява заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» подана до суду у травні 2015 року, позивач згідно п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» станом на час подання позовної заяви був звільнений від сплати судового збору, при подачі позовної заяви не сплачено судовий збір.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011р. № 3674-VI.

При цьому з 1 вересня 2015 року набули чинності зміни до вказаного Закону України щодо сплати судового збору на підставі Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII. Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» категорію прокурорів, районні державні адміністрації, Реєстраційні служби не віднесено до осіб які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд має відповідно до ст.. 88 ЦПК України вирішити питання розподілу судових витрат, з урахуванням внесених змін до ЗУ «Про судовий збір».

Доводи апеляційної скарги Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області про те, що на вона була звільнена від сплати судового збору на час подання позову, судових витрат позивач не поніс, тому суд не мав законних підстав для стягнення з Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області судового збору, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки на момент ухвалення рішення Вовчанська районна державна адміністрація Харківської області не звільнена від сплати судового збору.

Так, позовні вимоги прокурора містять як вимоги нематеріального характеру щодо скасування розпоряджень голови Вовчанської районної державної адміністрації, так і вимоги матеріального характеру щодо витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки.

Згідно пункту 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 визначено, що якщо в позові обєднано дві або більше самостійні позовні вимоги, повязані між собою, судовий збір сплачується окремо за кожну з таких вимог.

Пунктом 16 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 р. встановлено, що розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п'ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК такий обов'язок покладається на позивача (у тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у виді повернення майна застосовуються за ініціативою суду, наприклад, при визнанні договору недійсним згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК).

Матеріали справи свідчать, що ціна позову складає 179 917 грн., тому з урахуванням вищевказаного, з Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області слід стягнути на користь держави 243,60 грн., оскільки вимоги щодо неї мають нематеріальний характер, а з ОСОБА_1 на користь держави слід стягнути 1799,17 грн., а саме, 1% ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

За таких обставин судова колегія відповідно до вимог ст.. 309 ЦПК України вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 304, 307 ч.1п.3, 313, 316,317,319, 324 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року змінити, скасувавши його в частині стягнення з Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області на користь держави судового збору у розмірі 2698 грн. 76 коп.

Стягнути з Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, ЄДРПОУ 04059473, на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп. (двісті сорок три гривні).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 799 грн. 17 коп. (одну тисячу сімсот девяносто девять гривень).

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - В.В. Черкасов

Судді: Ю.А. Пономаренко

ОСОБА_5