Рішення № 56297895, 02.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/258/16 Справа № 199/5663/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Глущенко Н.Г.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року м. Дніпропетровськ 2 березня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Глущенко Н.Г.

суддів - Осіяна О.М., Пищиди М.М.

за участю секретаря - Сахарова Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності та відшкодування моральної шкоди /а. с. 2-4/.

В обгрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що вона є власницею 1/2 частини від 18/30 частин будинку № 12 по вул. Меліоративній у м. Дніпропетровську. Відповідач ОСОБА_3 є власником решти 1/2 частки від 18/30 частин вказаного будинку. Останній без відома та згоди позивачки здав подвіря будинку, а також сарай в оренду приватному підприємцю ОСОБА_4 для виготовлення та оформлення гранітних памятників. Позивачка стверджує, що весь двір захаращений відходами виробництва, могильними плитами та виробничим обладнанням. Порядок користування подвірям та господарчими будівлями між співвласниками не визначений. На вимогу позивачки до ОСОБА_4 звільнити подвіря та сарай, останній відповів відмовою. Позивачка зазначає, що такими діями відповідачів їй завдано моральної шкоди, відшкодування якої вона оцінює в 20000 грн.

У звязку з такими обставинами, позивачка звернулася до суду із позовом, в якому просить усунути перешкоди в користуванні власністю, припинити дію, яка порушує її право заборонити ОСОБА_4 здійснювати підприємницьку діяльність у дворі житлового будинку № 12 по вул. Меліоративній; зобовязати ОСОБА_4 і ОСОБА_3 звільнити подвіря та господарські будівлі будинку № 12 по вул. Меліоративній від виробничого обладнання; стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь компенсацію заподіяної їй моральної шкоди в сумі 20000 грн. /а. с. 2-4/.

Зазначеним рішенням суду від 04.09.2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Суд заборонив ОСОБА_4 здійснювати підприємницьку діяльність у дворі 18/30 частин житлового будинку №12 по вул. Меліоративній в м. Дніпропетровську, співвласниками яких є ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Суд зобовязав ОСОБА_4 звільнити двір 18/30 частин житлового будинку №12 по вул. Меліоративній в м. Дніпропетровську, співвласниками яких є ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Суд стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 121,80 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено /а. с. 102-104 /.

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.09.2015 року та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права / а. с. 108-114 /.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду, в частині відмови в позовних вимогах про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_4, скасувати, а в частині стягнення з ОСОБА_4 судових витрат - змінити, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок №12 (літ. А-1) по вул. Меліоративній м. Дніпропетровська цей будинок складається з двох ізольованих квартир, які за технічної документацією позначені як №1 та №2 /а. с. 69-71/. Квартира №1 з надвірними будівлями складає 18/30 часток домоволодіння.

За планом земельної ділянки, квартири мають окремі подвіря, відокремлені одне від одного та від інших домоволодінь парканом /а. с. 70/.

На подвірї, що примикає до квартири №1 розташовані сарай літ. В, вбиральня літ. Г та душ літ. Ж.

Згідно копій витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.02.2014 року та договору дарування 18/30 частин домоволодіння від 16.11.2002 року вказані 18/30 частин домоволодіння №12 по вул. Меліоративній м. Дніпропетровська належать на праві спільної часткової власності позивачці ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_3 в рівних частках /а. с. 6, 68/.

Сторонами визнано той факт, що порядок користування вказаною частиною домоволодіння між співвласниками не визначений.

Відповідач ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем,який зареєстрований в Каховській обєднаній ДПІ Херсонської області, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ / а. с. 85-88 /.

Сторонами визнано і той факт, що за згодою відповідача ОСОБА_3, як співвласника частини домоволодіння, ОСОБА_5 користується двором квартири №1 та розташованим на території домоволодіння сараєм літ. В для здійснення підприємницької діяльності, але договір оренди у встановленому законом порядку між сторонами не укладався.

Зокрема, двір використовується для розміщення виробничого обладнання та матеріалів, а сарай літ. В для проведення робіт з художнього оздоблення гранітних надгробків.

Також, сторонами визнано той факт, що позивачка не надавала згоди на використання спірного спільного майна відповідачем ОСОБА_4

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Як визначено ч.1 ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно ст. 361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідач ОСОБА_3, як співвласник майна у спільній частковій власності, на підставі ст. 361 ЦК України, мав право самостійно розпоряджатися лише своєю часткою у праві спільної часткової власності, та за відсутності згоди позивачки на порушення приписів ч.1 ст.358 ЦК України протиправно передав у користування іншій особі будівлю, яка є спільною власністю сторін, а також подвіря, яке перебуває у спільному володінні сторін.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивачка, як співвласник нерухомого майна, за наявності перешкод у здійсненні нею права власності, на підставі ст.391 ЦК України має право вимагати усунення таких перешкод.

Припинення дії, яка порушує право, є способом захисту, передбаченим п.3 ч.2 ст.16 ЦК України.

За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до висновку (який є правильним), що позовні вимоги ОСОБА_2, в частині усунення перешкод в користуванні власністю, припинення дії, яка порушує її право, тобто заборони ОСОБА_4 здійснювати підприємницьку діяльність у дворі житлового будинку №12 по вул. Меліоративній та зобовязанні ОСОБА_4 звільнити подвіря та господарські будівлі будинку №12 по вул. Меліоративній від виробничого обладнання і підлягають задоволенню в частині що стосується двору саме 18/30 частин житлового будинку, власниками якої в рівних частинах є ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Також, суд першої інстанції прийшов до висновку (який є правильним), що позовні вимоги в частині зобовязання ОСОБА_3 звільнити подвіря та господарські будівлі будинку №12 по вул. Меліоративній від виробничого обладнання, - задоволенню не підлягають, оскільки сторонами не оспорюється той факт, що ОСОБА_3 виробничою діяльністю на зазначеному подвірї не займається та виробниче обладнання, яке належало б йому, на території подвіря відсутнє. Оскільки, ці позовні вимоги відносно ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, то немає жодних підстав і для стягнення з нього і моральної шкоди на користь позивачки.

Щодо рішення суду в частині відмови ОСОБА_2 в її позовних вимогах до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, то воно на думку суду апеляційної інстанції не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.3 ст.386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_4 своїми протиправними діями створив перешкоди у здійснення позивачкою права володіння та користування належним їй нерухомим майном (зокрема сараєм) і двором, оскільки позивачка не давала згоди на користування, як сараєм так і двором відповідачу, який на її вимоги звільнити сарай та двір (не використовувати його для підприємницької діяльності та звільнити від матеріалів і обладнання) відповів їй відмовою.

Такими діями ОСОБА_4 позивачі були спричинені душевні страждання у звязку з неможливістю користуватися своєю власністю та звертатися до різних державних органів (міліцію, санепідслужбу, міську раду і таке інше) за захистом своїх прав витрачаючи на це свій час, здоровя і таке інше / а. с. 17,18,19,61 /.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 про спричинення їй ОСОБА_4 моральної шкоди знайшли підтвердження під час розгляду справи в суді, а тому підлягають задоволенню.

Виходячи з дійсних обставин справи та наслідків, що наступили, колегія суддів, вирішуючи питання щодо визначення розміру моральної шкоди, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1000 грн., тобто задовольнити частково ці вимоги.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_4, то воно підлягає зміні з наступних підстав.

В силу ст.4 ЗУ «Про судовий збір», при зверненні до суду з позовом, позивачка повинна була сплатити судовий збір у розмірі 974,40 грн. (243,60 грн. - вимоги немайнового характеру та 243,60 грн. - за моральну шкоду за кожного відповідача), але позивачкою було сплачено судовий збір лише у розмірі 243,60 грн. / а. с. 1 /, що не прийняв до уваги суд першої інстанції вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по справі у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України та ст.4 ЗУ «Про судовий збір».

Оскільки, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги немайнового характеру відносно ОСОБА_4, то і повинен був стягнути з останнього на користь позивачки сплачені нею 243,60 грн., а не 121,80 грн.

Так як, судом апеляційної інстанції задоволені часткового і вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди, то з відповідача ОСОБА_4 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Також, позивачкою було сплачено судовий збір у сумі 535,92 грн. / а. с. 126 / за апеляційну скаргу, яка повинна бути відшкодована позивачці ОСОБА_4

Отже, з ОСОБА_4 підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 657,72 грн. та на користь держави 243,60 грн.

При вище викладених обставинах справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно відмовив їй в позовних вимогах до ОСОБА_3 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, предметом спору по даній справі було усуненення перешкод в користуванні власністю у звязку з підприємницькою діяльністю ОСОБА_4 на території спірного домоволодіння, з використанням власності позивачки без її згоди, та звільнення подвіря і господарських будівель від виробничого обладнання, але не зважаючи на це, як у позові, так і в апеляційній скарзі позивачка посилається на дії ОСОБА_3 і його членів сімї, що порушують її права (перепони у користуванні та проживанні в спірній частині домоволодіння, знищення майна і таке інше), які були предметом розгляду в інших справах по яких ухвалені судові рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Справа розглянута судом у відповідності з вимогами ст. ст. 10,11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих суду сторонами.

Керуючись ст.ст. 303,307,308,309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2015 року, в частині відмови в позовних вимогах про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_4 - скасувати, а в частині стягнення з ОСОБА_4 судових витрат - змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1000 грн. (одну тисячу гривень) у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати (судовий збір) по справі в сумі 657,72 грн. та на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

СУДДІ: