Рішення № 56291733, 03.03.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

справа № 760/17825/15-ц

провадження № 2/760/102/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання Бугайчука О. Р.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1, представника третьої особи: Тітова М. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного агентства України з управління зоною відчуження, третя особа: Державне підприємство «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання», про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалив таке рішення.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

25.09.2015 позивач звернувся до суду з позовом до Державного агентства України з управління зоною відчуження, у якому просив:

- поновити йому строк звернення до суду із зазначеним позовом;

- скасувати наказ Державного агентства України з управління зоною відчуження від 07.08.2015 № 72-ОС про звільнення ОСОБА_3 з посади виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання» Державної корпорації «Українське державне об'єднання «Радон»;

- поновити ОСОБА_3 на посаді виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання» Державної корпорації «Українське державне об'єднання «Радон»;

- стягнути з Державного агентства України з управління зоною відчуження на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.08.2015 по день поновлення на роботі;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що з 31.03.2015 обіймав посаду виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання» (далі - ДП «НТЦ КПРВ».

Наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження (далі - ДАЗВ України) від 07.08.2015 № 72-ОС позивач був звільнений із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП за прогули без поважних причин з 20 по 23 липня 2015 року.

Позивач посилався на те, що відповідач не зажадав від нього пояснень щодо причини його відсутності на робочому місці з 20 по 23 липня 2015 року, а про саме звільнення позивач дізнався лише 10.08.2015, коли його ознайомлювали з наказом.

Однак, як стверджував позивач, з 20 по 23 липня 2015 року він був відсутній на роботі з поважних причин, у зв'язку з тим, що отримав повістку з вимогою з'явитися до мобілізаційного підрозділу Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області для проходження медкомісії. У цей період часу він перебував у Головному управлінні СБ України у м. Києві та Київській області.

На думку позивача, його відсутність на робочому місці у зазначений період була викликана об'єктивними і поважними причинами, а отже, не може вважатися прогулом у розумінні пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП.

У судовому засіданні 03.03.2016 позивач був відсутній, однак подав до суду заяву про проведення зазначеного судового засідання без його участі. Проте у попередніх судових засіданнях позивач або його представник ОСОБА_4 були присутні, просили задовольнити позов з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача проти позову заперечувала, посилаючись на те, що в ході перевірки було встановлено факт відсутності ОСОБА_3 на робочому місці з 20 по 23 липня 2015 року.

Відповідно до вимог чинного законодавства роботодавець вимагав від позивача пояснення про причини відсутності його на роботі. Однак позивач відмовився надати такі пояснення, що зафіксовано у відповідних актах.

У зв'язку з цим керівництво ДАВЗ України прийняло рішення про застосування до позивача заходів дисциплінарного впливу шляхом його звільнення за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП.

Про те, що позивач отримав повістку з вимогою з'явитися до мобілізаційного підрозділу Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області для проходження медкомісії, відповідач дізнався лише з позовної заяви.

Крім цього, відповідач звертав увагу суду на те, що згідно з повісткою ОСОБА_3 зобов'язаний був прибути до зазначеного підрозділу 15.07.2015, однак відповідно до табелю обліку робочого часу і розрахунку заробітної плати позивач 15.07.2015 перебував на робочому місці. Підставою ж його звільнення була відсутність на роботі у період з 20 по 23 липня 2015 року.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд на підставі клопотання представника відповідача залучив до участі у справі третьою особою ДП «НТЦ КПРВ», тобто підприємство, на якому позивач працював в.о. директора.

Представник третьої особи також заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

Відповідно до пункту 1.1 Статуту, затвердженого 18.10.2012, Державне підприємство «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання» (ДП «НТЦ КПРВ») засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження (ДАВЗ України) та входить до складу Державної корпорації Українське державне об'єднання «Радон» (а.с. 113-124).

ДП «НТЦ КПРВ» утворено з метою створення та реалізації науково-технічної продукції в сфері поводження з радіоактивними відходами, джерелами іонізуючого випромінювання, іншими техногенними відходами, радіаційної безпеки, радіоекології, радіаційних технологій та охорони довкілля, виконання інших робіт та послуг (пункт 2.1 Статуту).

Наказом ДАВЗ України від 27 березня 2015 № 26-ОС виконання обов'язків директора ДП «НТЦ КПРВ» до підведення підсумків конкурсу на заміщення вакантної посади директора зазначеного підприємства покладено з 31.03.2015 на ОСОБА_3 (а.с. 32).

Відповідно до акту про відсутність на роботі від 23.07.2015 за підписами працівників ДП «НТЦ КПРВ»: заступника головного інженера ОСОБА_5, головного бухгалтера ОСОБА_6, економіста першої категорії ОСОБА_7, менеджера з персоналу ОСОБА_8, в.о. директора ОСОБА_3 був відсутній на робочому місці з 20 по 23 липня 2015 року без поважних причин (а.с. 46).

Листом від 23.07.2015 № 01-08/439 працівники ДП «НТЦ КПРВ»: в.о. табельщика ОСОБА_9, менеджера з персоналу ОСОБА_8, головний бухгалтер ОСОБА_6, заступник головного інженера ОСОБА_5 повідомили генерального директора Державної корпорації «Українське державне об'єднання «Радон» ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_3 був відсутній на роботі з 20 по 22 липня 2015 року без вагомих причин (а.с. 59).

На підставі наказу ДАВЗ України від 03.08.2015 № 74 «Про проведення позапланового внутрішнього аудиту відповідності» було прийнято рішення щодо проведення аудиторських заходів аудиторською групою у складі: керівника аудиторської групи головного спеціаліста з питань внутрішнього аудиту ОСОБА_11 та члена аудиторської групи менеджера з персоналу Державної корпорації «Українське державне об'єднання «Радон» ОСОБА_12

За результатами перевірки складено звіт позапланового аудиту відповідності на тему: «Оцінка діяльності ДП «НТЦ КПРВ» щодо дотримання актів законодавства, планів, процедур, контрактів з питань стану збереження активів, інформації та управління державним майном у період з 31 березня по 31 липня 2015 року» від 06.08.2015 № 2 (а.с. 47-57).

Із зазначеного звіту випливає, що ОСОБА_3 відмовився від пояснень щодо відсутності на робочому місці (а.с. 54).

Відповідно до акту аудиторської групи від 06.08.2015 керівник аудиторської групи ОСОБА_11 запропонувала в.о. директора ДП «НТЦ КПРВ» ОСОБА_3 надати письмові пояснення щодо відсутності його на робочому місці без поважних причин 20, 21, 22 та 23 липня 2015 року, на що усних та письмових пояснень та будь-яких документів, що підтверджують причини його відсутності на робочому місці, він не надав (а.с. 58).

Як випливає зі змісту службової записки керівника аудиторської групи ОСОБА_11 від 07.08.2015 на ім'я голови ДАЗВ України ОСОБА_13, ОСОБА_3 був відсутній на робочому місці без поважних причин і відмовився від пояснень про причини своєї відсутності (а.с. 61-63).

Наказом ДАЗВ України від 07.08.2015 № 72-ОС ОСОБА_3 звільнений з посади в.о. директора ДП «НТЦ КПРВ» 07.08.2015 за прогули без поважних причин з 20 по 23 липня 2015 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП та на підставі акта про відсутність на роботі в.о. директора ДП «НТЦ КПРВ» ОСОБА_3 без поважних причин, аудиторського звіту від 06.08.2015 № 02, службової записки головного спеціаліста з питань внутрішнього аудиту ОСОБА_11 (а.с. 9).

Враховуючи те, що ОСОБА_3 відповідно до протоколу № 3 від 23.04.2015 прийнятий в члени Професійної спілки працівників атомної енергетики та промисловості України «Східна об'єднана організація профспілки первинна профспілкова організація ДП «НТЦ КПРВ» (а.с. 103), суд на підставі статті 43 КЗпП зробив запит до профспілки щодо надання згоди або відмови в дачі згоди про звільнення позивача.

Згідно з витягом з протоколу від 25.02.2016 № 8 Професійна спілка працівників атомної енергетики та промисловості України «Східна об'єднана організація профспілки первинна профспілкова організація ДП «НТЦ КПРВ» надала згоду на звільнення ОСОБА_3 з посади в.о. директора ДП «НТЦ КПРВ» на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП (а.с. 144).

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується».

Конституційне право громадянина на працю реалізується, зокрема, шляхом укладення трудового договору.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що «При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу)».

Таким чином, юридичними фактами, які підлягають встановленню та доведенню при розгляді цієї справи, є факт відсутності позивача на роботі з 20 по 23 липня 2015 року, поважність причин відсутності позивача на роботі, дотримання відповідачем порядку застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Факт відсутності ОСОБА_3 на робочому місці з 20 по 23 липня 2015 року підтверджується письмовими доказами: актом про відсутність на роботі від 23.07.2015 (а.с. 46), звітом позапланового аудиту від 06.08.2015 № 2 (а.с. 54), службовою запискою головного спеціаліста з питань внутрішнього аудиту ОСОБА_11 від 07.08.2015 (а.с. 61-63). Крім того, зазначений факт був визнаний і самим позивачем, а також його представником при дачі пояснень в судовому засіданні.

Обґрунтовуючи поважність причин своєї відсутності на роботі, позивач посилався на повістку начальника мобілізаційного підрозділу Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області О. Проценка, оригінал якої міститься в матеріалах справи (а.с. 112).

Відповідно до цієї повістки ОСОБА_3 викликався до мобілізаційного підрозділу 15.07.2015 о 10:00. На звороті повістки містяться відмітки за підписом начальника мобілізаційного підрозділу О. Проценка, засвідчені печаткою Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області, про те, що ОСОБА_3 прибув по повістці 20.07, 21.07, 22.07, 23.07, 15.07.2015.

Суд за клопотанням представника відповідача витребував з Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області журнал обліку відвідувачів мобілізаційного підрозділу, з якого випливає, що ОСОБА_3 15.07, 20.07, 21.07, 22.07, 23.07.2015 прибув до мобілізаційного підрозділу по повістці (а.с. 89-94).

У листі начальника Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області С. Грещука від 19.11.2015 № 51/22-7044 зазначено, що ОСОБА_3 15.07.2015 викликався за повісткою до мобілізаційного підрозділу для звірки облікових даних. У ході бесіди він виявив готовність добровільно проходити військову службу по мобілізації у зоні АТО. У зв'язку з цим ОСОБА_3 повторно викликався 20.07, 21.07 та 22.07.2015 для надання додаткових документів, проходження медичної комісії, надання іншої інформації. За результатами проведених заходів 23.07.2015 було прийнято рішення про відмову ОСОБА_3 у призові на військову службу по мобілізації за станом здоров'я (а.с. 88).

Отже, з 20 по 23 липня 2015 року позивач перебував у мобілізаційному підрозділі з приводу добровільного призову на військову службу, тобто це була його особиста ініціатива, у зв'язку з чим відсутність позивача на робочому місці в ці дні мала бути узгоджена з ДАВЗ України, кадровою службою ДП «НТЦ КПРВ» та належним чином оформлена.

Роботодавець згідно з статтею 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зобов'язаний сприяти військовим комісаріатам у їхній роботі, зокрема, в період мобілізації, забезпечувати своєчасне прибуття працівників, які залучаються до виконання обов'язку щодо мобілізації у порядку, визначеному частинами третьою-п'ятою статті 22 цього Закону, на збірні пункти та до військових частин.

Під час мобілізації громадяни (окрім тих, які проходять службу у військовому резерві) зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти військових комісаріатів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях військових комісарів (частина третя статті 22 вищезазначеного Закону).

Оповіщення військовозобов'язаних проводиться виключно шляхом вручення повісток встановленого зразка (пункт 21 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою КМУ від 21.03.2002 № 352).

Згідно з пунктом 2.18 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від 13.11.2001 № 455, особам, які проходять обстеження в лікувально-профілактичних закладах за направленням військкоматів, видають довідку довільної форми, засвідчену підписом завідувача відділенням і печаткою лікувально-профілактичного закладу.

Медична довідка разом із повісткою є підставою для того, щоб обґрунтувати причини відсутності працівника на роботі та оплатити час його відсутності в розмірі середнього заробітку у зв'язку з проходженням медичного обстеження.

За правилами статті 119 КЗпП працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

У разі призову працівника на військову службу у зв'язку з мобілізацією він має бути увільнений від роботи зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку. Середній заробіток компенсується із бюджету на підприємстві, в установі, організації, в якому він працював на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Всі вищезазначені норми свідчать про те, що працівник, у разі отримання виклику по повістці до районного (міського) військового комісаріату (органу Служби безпеки України), зобов'язаний про це повідомити роботодавця для належного документального оформлення його майбутньої відсутності на робочому місці.

Однак, позивач завчасно не повідомив роботодавця про свою відсутність на робочому місці з 20 по 23 липня 2015 року, а також відмовився надати пояснення з щодо причин своєї відсутності.

Зазначений висновок суд зробив на підставі письмових доказів: звіту позапланового аудиту відповідності від 06.08.2015 № 2 (а.с. 54), службової записки головного спеціаліста з питань внутрішнього аудиту ОСОБА_11 (а.с. 61-63), акту про відмову від надання письмових пояснень (а.с. 58), а також на підставі показань свідка ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є менеджером з персоналу ДК «Українське державне об'єднання «Радон» та була членом аудиторської групи.

Свідок повідомила, що як член аудиторської групи здійснювала аудиторську перевірку, одним із завдань якої було встановлення причин відсутності ОСОБА_3 на робочому місці з 20 по 23 липня 2015 року. Свідок підтвердила, що позивачу пропонувалося надати письмові пояснення щодо причин його відсутності, однак він відмовився, про що було складено відповідний акт.

Крім того, ОСОБА_12 зазначила, що у ході перевірки вона досліджувала особову справу позивача, книгу реєстрації відряджень, інші розпорядчі кадрові документи, опитувала кадрових працівників, у результаті чого встановила, що будь-яких документів, які б вказували на причини відсутності позивача, немає.

Стаття 139 КЗпП визначає обов'язки працівників та встановлює, що «працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір».

Окремим дорученням в.о. голови ДАЗВ України № ОД-95 від 18.11.2014 з метою підвищення рівня трудової дисципліни керівників підприємств, установ та організацій сфери управління ДАВЗ України зобов'язано надавати інформацію до кадрової служби ДАЗВ України про вибуття у відрядження та відпустку, тимчасову непрацездатність у зв'язку з захворюванням (а.с. 95).

Згідно з розпорядженням ДК «Українське державне об'єднання «Радон» від 20.11.2014 № 14-р зобов'язані державні підприємства в разі тимчасової відсутності (відпустка, відрядження, хвороба тощо) керівника підприємства на робочому місці, своєчасно надавати інформацію в кадрову службу Корпорації для подальшої подачі в ДАЗВ України (а.с. 64).

Отже, позивач усупереч вимогам чинного трудового законодавства та вищезазначеним документам, не повідомив відповідача про те, що буде відсутній на робочому місці з 20 по 23 липня 2015 року у зв'язку з добровільним призовом по мобілізації, а також відмовився надати свої пояснення з цього приводу під час проведення перевірки.

Суд не враховує посилання позивача на те, що він повідомив заступника головного інженера ОСОБА_5 про свою відсутність у телефонній розмові, оскільки позивач не довів це відповідно до вимог статті 60 ЦПК. Також це твердження суперечить письмовим доказам, а саме акт про відсутність позивача на роботі від 23.07.2015 був підписаний у тому числі заступником головного інженера ОСОБА_5 (а.с. 46).

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення (частина перша статті 147 КЗпП).

Оскільки прогул є дисциплінарним порушенням, за його вчинення власником підприємства або уповноваженим ним органом на працівника може бути накладено дисциплінарне стягнення - догана або звільнення.

За правилами статті 149 КЗпП до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідно до пункту 29 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників і службовців підприємств, установ, організацій від 20.07.1984 № 213 до застосування стягнення від порушника трудової дисципліни повинні бути витребувані пояснення в письмовій формі. Відмова працівника дати пояснення не може слугувати перешкодою для застосування стягнення.

Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач, діючи відповідно до вимог чинного трудового законодавства, дотримуючись порядку застосування дисциплінарного стягнення, враховуючи відмову позивача надати пояснення щодо поважності причин його відсутності на робочому місці, правомірно звільнив ОСОБА_3 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП.

Таким чином, підстави для задоволення вимог позивача щодо скасування наказу про звільнення, поновлення його на роботі та стягнення з ДАЗВ України середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Оскільки ДАЗВ України отримує кошти від головного розпорядника, розподіляє їх безпосередньо підпорядкованим підприємствам, а ДП «НТЦ КПРВ» є отримувачем бюджетних коштів та самостійно формує фонд заробітної плати та здійснює оплату працівників підприємства, суд роз'яснював позивачу право замінити неналежного відповідача в порядку статті 33 ЦПК. Однак позивач відмовився та наполягав та тому, що середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно стягнути з ДАЗВ України. З огляду на це, вимога про стягнення з ДАЗВ України середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню також внаслідок того, що ДАЗВ України є неналежним відповідачем.

Крім того, при ухваленні рішення суд виходить і з отриманої від Професійної спілки працівників атомної енергетики та промисловості України «Східна об'єднана організація профспілки первинна профспілкова організація ДП «НТЦ КПРВ» згоди на звільнення ОСОБА_3 з посади в.о. директора ДП «НТЦ КПРВ» на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП, яка є обов'язковою відповідно до вимог частини першої статті 43 КЗпП.

Щодо поновлення місячного строку звернення до суду, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 233 КЗпП «Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки».

Згідно з статтею 234 КЗпП «У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки».

Враховуючи те, що ОСОБА_3 спочатку помилково звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з такою ж позовною заявою, яка ухвалою від 10.09.2015 була повернута йому як непідсудна Оболонському районному суду м. Києва (а.с. 6), суд вважає зазначені причини пропуску строку звернення до суду поважними, а тому строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП, належить поновити.

Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 2, 40, 43, 51, 119, 139, 147, 149, 233, 234 КЗпП, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Положенням про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженим постановою КМУ від 21.03.2002 № 352, Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом МОЗ від 13.11.2001 № 455, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників і службовців підприємств, установ, організацій від 20.07.1984 № 213, статтями 1, 4-11, 18, 57-66, 74, 79, 88, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК, суд

вирішив:

Поновити ОСОБА_3 строк звернення до суду з позовом до Державного агентства України з управління зоною відчуження, третя особа: Державне підприємство «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання», про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного агентства України з управління зоною відчуження, третя особа: Державне підприємство «Науково-технічний центр дезактивації та комплексного поводження з радіоактивними відходами, речовинами, джерелами іонізуючого випромінювання», про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. В. Шевченко