Рішення № 56289121, 09.03.2016, Оболонський районний суд міста Києва

09.03.2016 Справа № 756/2734/15-ц

№756/2734/15-ц

№2/756/188/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2016 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Шевчука А.В.,

при секретарі - Субіну М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказував, що 13.12.2013 року із Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ «КБ «ПриватБанк») було укладено договір про вклад «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» №SAMDNWFD0070035145500 за яким банк прийняв від нього грошові кошти в сумі 50000 Євро на термін 366 днів з 13.12.2013 року по 13.12.2014 року під 7,5% річних.

Також, 13.12.2013 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору №SAMDNWFD0070035145500 за п.1.1 якої банк збільшує процентну ставку по вкладу за договором на 1% річних, при цьому вкладник доручає банку конвертувати в гривню по комерційному курсу банку та перерахувати суму нарахованих відсотків по надбавці на бонусний рахунок вкладника.

Після закінчення строку вкладу, Іл»їну В.І. відмовлено банківською установою у поверненні вкладу та нарахованих відсотків, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача: 50 000 Євро - суми вкладу; 4 693,44 Євро - відсотків за договором; 10 522 грн. 19 коп. - надбавки за додатковою угодою №1; 131 404 грн. - пені обрахованої за ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»; 310 172 грн. 63 коп. - інфляційних втрат та 36 465 грн. 40 коп. -3% річних обрахованих за ст. 625 ЦК України.

В процесі розгляду справи позивач неодноразово збільшував та згодом зменшував позовні вимоги, при цьому згідно останньої заяви ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача: 50 000 Євро - основної суми вкладу; 8 782,49 Євро - відсотків за договором за період з 13.12.2013 року по 11.02.2016 року; 21 383 грн. 36 коп. відсотків за період з 13.12.2013 року по 11.02.2016 року за додатковою угодою №1 до договору; 355 068 грн. 43 коп. пені обрахованої за ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань» за договором; 266 грн. 54 коп. пені обрахованої за ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань» за додатковою угодою №1 до договору; 583 грн. 35 коп. інфляційних втрат за період з 13.12.2013 року по 11.02.2016 року за додатковою угодою; 53 грн. 57 коп. - 3% річних за період з 13.12.2013 року по 11.02.2016 року за додатковою угодою, а також 22 000 грн. витрат на правову допомогу.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник позов підтримали з врахуванням вимог останньої заяви про зменшення позовних вимог, при цьому зазначили, що припинення діяльності українських банківських установ та їх відокремлених підрозділів на території АР Крим не звільняє ці банківські установи, які продовжують діяти на не окупованій території, від обов»язку повернення вкладів.

Представник ПАТ «КБ «ПриватБанк» заперечив проти позову та зазначив, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу окупанта. При цьому, зобов»язання за договорами банківського вкладу або банківського рахунку, які укладені з працівниками ПАТ «КБ «ПриватБанк» в АР Крим виконує автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників», за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АР Крим та м. Севастополь. Згодом, представник відповідача надав додаткові заперечення у яких стверджував, що у ПАТ «КБ «ПриватБанк» є сумніви у достовірності договору про вклад з огляду на відсутність на ньому мокрої печатки банку та квитанції про приймання готівки, а відсутність звернення позивача до банку про припинення депозитного договору взагалі спростовує порушення прав позивача. При цьому, з»ясувати наявність договірних відносин ПАТ «КБ «ПриватБанк» із ОСОБА_1 не має можливості у зв»язку із знаходженням необхідних документів на окупованій території і відсутності у ПАТ «КБ «ПриватБанк» єдиної бази документообігу.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи встановив наступне.

13.12.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «ПриватБанк» укладено договір про вклад «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» №SAMDNWFD0070035145500 за яким банк прийняв від позивача грошові кошти в сумі 50 000 Євро на термін 366 днів з 13.12.2013 року по 13.12.2014 року під 7,5% річних.

Також, 13.12.2013 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору №SAMDNWFD0070035145500 за п.1.1 якої банк збільшує процентну ставку по вкладу на 1% річних, при цьому вкладник доручає банку конвертувати в гривню по комерційному курсу банку та перерахувати суму нарахованих відсотків по надбавці на бонусний рахунок вкладника.

В судовому засіданні з»ясовано не заперечувалося позивачем у справі та підтверджено змістом договору, що вклад «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» №SAMDNWFD0070035145500 від 13.12.2013 року, а також додаткова угода №1 до договору №SAMDNWFD0070035145500 оформлялись в відділенні ПАТ «КБ «ПриватБанк» в АР Крим, м. Сімферополь по вул. Миколи Гоголя, 15.

Згідно п. 18 договору №SAMDNWFD0070035145500 договір укладається у двох примірниках, один екземпляр якого видається вкладнику, а другий зберігається у банківській установі. При укладенні договору банком використовується факсимільне відтворення підпису Голови Правління банку, а також відтворення відтиску печатки банку технічними копіювальними пристроями.

Постановою НБУ №254 від 18.06.2003 року «Про погодження Положення про організацію операційної діяльності в банках України» регламентовано вимоги до реквізитного складу виписок (п. 5.5 Постанови). Підпис і печатка не вказані в переліку обов»язкових реквізитів.

Таким чином, заперечення відповідача про неналежне оформлення договорів і сумніви у їх достовірності з огляду на відсутність мокрої печатки банку спростовуються Положенням про організацію операційної діяльності в банках України та змістом самого ж договору.

Зі змісту договору про вклад «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» №SAMDNWFD0070035145500 від 13.12.2013 року вбачається, що позивачу в ПАТ «КБ «ПриватБанк» відкрито рахунок №26359622928065, при цьому згідно квитанції Кримського РУ «ПриватБанк» від 13.12.2013 року із зазначенням вказаного рахунку та операції: «Відкриття депозиту» ОСОБА_1 внесено до банку кошти у розмірі 50 000 Євро.

Згідно листа ПАТ «КБ «ПриватБанк» від 28.12.2015 року №20.1.0.0.0/7-20151215/4949 при виплаті вкладу банк не вимагає обов»язкового пред»явлення бланка договору та квитанцій про внесення грошей, тому що всі вкладники вносяться до єдиної клієнтської бази і банк може легко ідентифікувати клієнта, наприклад, по пред»явленню банківської картки. Нормативними документами України, що регламентують роботу з депозитними вкладами фізичних осіб, не визначені випадки відмови вкладнику у виплаті грошей через відсутність у клієнта квитанцій про внесення коштів.

За таких обставин, твердження представника відповідача про неможливість з»ясувати існування договірних відносин з ОСОБА_1 та виплатити кошти через відсутність належним чином оформленої квитанції про внесення готівки, з огляду на припинення діяльності ПАТ «КБ «ПриватБанк» в АР Крим, на думку суду, є безпідставними та необґрунтованими.

Ч. 2 ст. 1060 ЦК України, встановлює обов»язок банку видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором, незалежно від виду вкладу.

Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ від 03.12.2003 року №516 визначено, що договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах повернення вкладу (депозиту) на першу вимогу або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку.

З огляду на зазначене, за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов»язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Факт звернення ОСОБА_1 із вимогою виконати умови договору та повернути депозит підтверджується листом останнього (а.с. 24), квитанцією про поштове відправлення (а.с. 25) та відповіддю ПАТ «КБ «ПриватБанк» від 15.01.2015 року про відсутність можливості виконати вимоги заявника (а.с 22, 23).

У справі ZOLOTAS проти Греції (№2) Європейський суд з прав людини зазначив наступне:

«Особа, яка розмістила грошову суму в банку, передала йому право користування нею, тому банк був зобов'язаний зберігати її, й у разі використання з метою одержання прибутку мав повернути еквівалентну суму вкладникові за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, що його вклад у банку - в безпеці, особливо при отриманні відсотків. Власник рахунку закономірно очікуватиме, що буде повідомлений про ситуацію, яка загрожує суті угоди з банком і його фінансовим інтересам, щоб він міг заздалегідь зробити дії відповідно до закону та зберегти право на захист свого майна. Подібні довірчі відносини характерні для банківських операцій та банківської справи». Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin i Perihin проти Туреччини, ВП, №13279/05 , &56, 20.10.2011 року).

За правилами ч. 4 ст. 1061 ЦК України, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню за рахунок вкладника з інших підстав.

Згідно даних по вкладу договору «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» №SAMDNWFD0070035145500 договір оформлено 13.12.2013 року, сума вкладу - 50 000 Євро, вклад оформляється на 366 днів під 7,5% річних на суму вкладу.

За таких обставин, суд не погоджується із розрахунком позивача щодо початку періоду заборгованості за відсотками по депозитному договору з 13.12.2013 року та вважає необхідним провести розрахунок з дня, наступного за днем надходження вкладу у банк.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, відповідачем не спростовано жодними доказами існуючої заборгованості перед ОСОБА_1 по сумі вкладу та відсоткам за договором про вклад «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» №SAMDNWFD0070035145500 від 13.12.2013 року, або ж виконання зобов»язань за вказаним договором іншими установами.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення коштів за договором вкладу «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» №SAMDNWFD0070035145500 від 13.12.2013 року у розмірі 50 000 Євро вкладу та відсотків за період з 14.12.2013 року до 11.02.2016 року у розмірі 8 782, 49 Євро є законними та такими, що підлягають до задоволення.

Умови додаткової угоди №1 до договору №SAMDNWFD0070035145500 від 13.12.2013 року встановлюють обмеження і не дозволяють зняття готівкових коштів з бонусного рахунку в банкоматі або касі банку та визначають перелік торгових точок і магазинів у яких можливо скористатись лише віртуальними бонусами для оплати товарів та послуг.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з ПАТ «КБ «ПриватБанк»: нарахованих відсотків у сумі 21,383 грн. 36 коп., пені у розмірі - 266 грн., інфляційних втрат у розмірі 583 грн. 35 коп. та 3% річних у розмірі - 53 грн. 57 коп. за додатковою угодою №1 до договору №SAMDNWFD0070035145500 від 13.12.2013 року - не підлягають задоволенню.

Також, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ «КБ «ПриватБанк» пені обрахованої за ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань» за депозитним договором оскільки, згідно преамбули Закону та офіційного тлумачення до нього в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/2013 від 11.07.2013 року, даний нормативний акт регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить - 1 378 грн.

Таким чином, граничний розмір компенсації витрат, пов»язаних із розглядом цивільної справи становить 551 грн. 20 коп. за годину роботи. Натомість як слідує із позову, позивачем сплачено витрати на правову допомогу у сумі 22 000 грн., що еквівалентне 40 годинам роботи по наданню юридичних послуг.

При цьому, позивач не в повній мірі обґрунтував зазначений розмір витрат на правову допомогу.

У зв»язку із цим, з огляду на положення Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», реальний час участі представника позивача в судових засіданнях, суд вважає достатнім стягнути із відповідача на відшкодування вказаних витрат 2 500 грн.

Також, у відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню 5 000 грн. судового збору на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 625, 1060, 1061, ЦК України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», Постановою НБУ №254 від 18.06.2003 року «Про погодження Положення про організацію операційної діяльності в банках України», Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ від 03.12.2003 року №516, ст.ст. 10, 15, 60, 88, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором вкладу у розмірі 50 000 (п»ятдесят тисяч) Євро, та відсотки за договором у розмірі 8 782 (вісім тисяч сімсот вісімдесят два), 49 Євро.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2 500 (дві тисячі п»ятьсот) грн. в рахунок оплати отриманих юридичних послуг.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» 5 000 (п»ять тисяч) грн. судового збору на користь держави.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні при проголошенні судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А.В.Шевчук