Ухвала суду № 56288153, 02.03.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Григоренка М.П.,

суддів : Ковальчук Н.М., Рожина Ю.М.,

секретар судового засідання Вох В.С., за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Еталон на рішення Рівненського міського суду від 21 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Еталон про захист прав споживача, визнання договору лізингу недійсним, стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Рівненського міського суду від 21 грудня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним Договір фінансового лізингу № 002748, укладений між ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2 23 липня 2015 року.

Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 сплачені по договору фінансового лізингу № 002748 від 23 липня 2015 року кошти в сумі 35000 грн.

Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» судовий збір в розмірі 593,60 грн.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» покликається на його незаконність, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

______________

Провадження № 22-ц/787/443/2016 Головуючий у 1 інстанції : Музичук Н.Ю.

Доповідач : Григоренко М.П.

Вказує, що 23.07.2015 року між ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2 було укладено Договір фінансового лізингу № 002748. Згідно з Додатком №1 до цього Договору, що є його не відємною частиною, позивач сплатив 35000 грн. Комісії за організацію, згідно п. 8.2.1а ст. 8 Договору.

Вказаний договір підписаний ОСОБА_2 добровільно на кожному аркуші Договору, в якому передбачені усі істотні умови, а тому не може бути визнаний судом недійсним, оскільки відсутні підстави недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України.

23.07.2015 року, в день підписання Договору, позивач написав заяву, якою підтвердив, що він уважно прочитав та зрозумів умови Договору, в повному обсязі та коректно отримав інформацію від менеджера-консультанта.

Також зазначає, що діяльність ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» не суперечить правилам здійснення лізингової діяльності та жодним чином не впливає на економічну поведінку споживача продукції (в даному випадку споживача послуг), в Договорі лізингу чітко визначені усі умови з якими лізингоодержувач погодився під час підписання даного договору. Тому посилання позивача на те, що Договір укладений в результаті нечесної підприємницької практики не відповідає фактичним обставинам справи.

Посилання позивача на те, що ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» своїми діями ввела його як споживача в оману не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_2 погодився з умовами та самостійно підписав Договір № 002748, обрав на власний розсуд Предмет Лізингу по Договору і ознайомився з умовами Договору, про що відповідно і зазначив у письмовій заяві від 23.07.2015 року.

Вважає, що позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує факт вчинення відповідачем дій, під час укладення Договору № 002748 від 23.07.2015 року та при подальшому його виконанні, щодо введення позивача в оману, оскільки договір укладався сторонами вільно, умови договору визначалися на їх розсуд та ними погоджені, а відтак відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України умови договору є погодженими сторонами та обовязковими для виконання.

Суд першої інстанції ігнорує письмові докази, які містяться в матеріалах справи та робить висновки на основі припущень.

Зазначає, що Предмет Лізингу визначений в п. 3.1 Договору, в Додатках № 1, 2, 3 до Договору, а також Предмет Лізингу позивачем був визначений у заяві на отримання фінансового лізингу від 23.07.2015 року.

Згідно п. 1.3 Договору замовлення Предмету Лізингу відбувається з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця авансового платежу у повному обсязі. Отже, до замовлення конкретно визначеного Предмета Лізингу, всі його індивідуальні ознаки не відомі, тому що визначити їх фізично не можливо.

Пункт 3.1 Договору „Предмет Лізингу не порушує чинного законодавства України та не суперечить нормам Закону України „Про фінансовий лізинг, а транспортний засіб трактор „Булат 244 каб є річчю, яка визначена індивідуальними ознаками і тому може бути Предметом Договору Лізингу. Тому спірний Договір містить усі істотні умови передбачені чинним законодавством України.

Також вказує, що Лізингодавець, при настанні умов, передбачених п. 8.13 та при поверненні Предмета Лізингу Лізингоодержувачем, повинен повернути грошові кошти, які частково відшкодовували вартість Предмета Лізингу з урахуванням стану повернутого Предмета Лізингу та фізичного зносу, що визначається шляхом здійснення амортизаційних відрахувань. Решта лізингових платежів поверненню не підлягає.

Крім того, договори фінансового лізингу не підлягають нотаріальному посвідченню.

Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач вказує, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

В ході апеляційного розгляду справи представник позивача просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Повністю задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що в ході судового розгляду сторона позивача довела належним чином факт недотримання відповідачем положень Закону України «Про захист прав споживачів» та норм ЦК України при укладенні із позивачем 23.07.2015 року договору фінансового лізингу № 002748, внаслідок чого цей договір підлягає визнанню недійсним, так як в діях ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» вбачається нечесна підприємницька діяльність, умови укладеного договору є несправедливими і не містять всіх необхідних даних щодо предмету лізингу, а також через те, що цей договір не був нотаріально посвідчений.

Даний висновок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, наявним у справі доказам та ґрунтується на законі.

Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення відповідного обґрунтування про безпідставність заявлених вимог, які вказані у запереченнях відповідача на заявлений позов, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.

Відповідач не конкретизував належним чином у своїй апеляційній скарзі, які саме порушення були допущені судом першої інстанції, що призвело, на його думку, до ухваленням судом незаконного рішення у даній цивільній справі.

За приписом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В даному випадку колегія суддів вважає допустимим визнання недійсним договору фінансового лізингу 23.07.2015 року № 002748 одночасно із тих підстав, що цей договір укладено із застосуванням нечесної підприємницької діяльності та через несправедливість умов цього договору, оскільки ці підстави не є взаємовиключними, а навпаки мають одну і ту ж природу та є в певній мірі взаємоповязаними.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що принцип добросовісності фактично є одним із засобів певного обмеження принципу свободи договору сторін, що передбачає вимогу дотримування добросовісності у договірних відносинах. Саме принцип добросовісності надає можливість контролювати виконання сторонами договору, вирішує проблему недопущення зловживання правами за договором, певною мірою захищає слабшу сторону договору, якою є споживач.

Аналізуючи зміст договору фінансового лізингу 23.07.2015 року № 002748 слід дійти висновку, що умови цього договору викладені у такий спосіб, який не дозволяє відразу правильно зрозуміти та усвідомити всі правові наслідки, які випливають із цього договору, не тільки для пересічного громадянина, яким є позивач у даній справі, але і для фахівця в галузі права.

Штучне створення відповідачем умов, в яких особа не має можливості в повній мірі ознайомитись із усіма умовами договору та зловмисне використання природнього прагнення людини отримати бажаний результат у найкоротший термін, з врахуванням її недосвідченості в певних питаннях, на переконання колегії суддів, і є нечесною підприємницькою діяльністю.

В постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року ( справа № 6-2766 цс15) зазначено, що відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною першою статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в звязку із чим рішення Рівненського міського суду від 21 грудня 2015 року підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Еталон відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 21 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали апеляційної інстанції.

Головуючий М.П. Григоренко

Судді : Н.М. Ковальчук

ОСОБА_3