Рішення № 562881, 16.04.2007, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.04.07р.

Справа № 8/19-07(16/211-06(8/311-06))

За позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина" (м.Дніпропетровськ)

до Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпробленерго" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення 130 761,24 грн.

Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

від позивача: Мирошниченко М.О. –юрисконсульт (дов. № 126/01-032 від 02.01.07 р.)

від відповідача: не з'явився

Суть спору:

Позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, звернувся до відповідача з позовом про стягнення з останнього 130 761,24 грн., які складаються з суми збитків у вигляді втрат від інфляції за період з квітня 2004 р. по червень 2006 р. у розмірі 103 230,22 грн., а також 3% річних за період з 17.03.04 р. по 18.07.06 р. у розмірі 27 531,02 грн.

Позов обгрунтовано тим, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.05 р. по справі № 9/71 з відповідача на користь позивача було стягнуто 425 291,00 грн. збитків за недійсним правочином. Оскільки відповідач фактично виконав свої зобов'язання щодо погашення суми збитків лише 18.07.06 р., а самі збитки виникли 17.03.04 р., позивач має право вимагати сплати відповідачем вказаних сум на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивач не має права вимагати сплати втрат від інфляції та 3% річних за період з 17.03.04 р. по 31.05.05 р., оскільки саме з останньої дати набарало законної сили вищезгадане рішення господарського суду. Що стосується вимог про стягнення вказаних виплат за період з 31.05.05 р. по 18.07.06 р., то, на думку відповідача, чинне законодавство не передбачає можливості нарахування таких виплат на стягнуту за рішенням суду суму. Крім того, відповідач послався на п. 3.7. ст. 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", згідно якому на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Таким чином, введено мораторій на примусове стягнення заборгованості з вказаних підприємств, до яких належить і відповідач, що виключає можливість нарахування на таку заборгованість сум втрат від інфляції та 3% річних.

На виконання розпорядження голови господарського суду справу було прийнято до розгляду суддею Дубініним І.Ю., ухвалою від 26.02.07 р.

В судове засідання 13.04.07 р. відповідач не з'явився, причин свого нез'явлення суду не повідомив.

Господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідача, оскільки останній був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Вислухавши позивача, розглянувши матеріали справи, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.05 р. по справі № 9/71 було визнано недійсним правочин –протокол угоду від 15.03.04 р. про передачу абонентів житлового фонду, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Дніпрошина" (далі-позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Дніпробленерго" (далі-відповідач), та стягнуто з відповідача на користь позивача 425 291,00 грн. збитків.

Вказане рішення було залишене без змін постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.05 р. та Вищого господарського суду України від 28.09.05 р., що підтверджується довідкою господарського суду від 28.03.07 р. № 9/71.

Згідно ч. 4 ст. 85, ч. 3 ст. 105 ГПК України, у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією. Постанова апеляціного суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Таким чином, вищевказане рішення господарського суду набрало чинності з моменту винесення постанови апеляційного суду –з 30.05.05 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки у цій справі беруть участь ті самі сторони, що і у справі № 9/71, факти встановлені рішенням суду по справі № 9/71 не підлягають доведенню у цій справі.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.05 р. по справі № 9/71 було встановлено:

Між сторонами було укладено договір про постачання електричної енергії № 5-Ц/35/02/П від 01.01.02 р. із додатковою угодою від 10.06.02 р. № 1.

На балансі позивача знаходився державний житловий фонд, який не увійшов у статутний фонд підприємства при приватизації цього підприємства.

03.03.03 р., згідно з актом прийняття-передачі електричних мереж ВАТ "Дніпрошина", позивач передав на баланс ОКП "Електромережі-Південне" трансформаторні підстанції (з точками обліку електричної енергії) та електричні мережі, які обслуговували вказаний житловий фонд з електропостачання.

01.04.2003р. позивач, на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради від 05.09.02 р. № 58-4/ХХШ, договору № 1457/2002 від 27.12.02 р. та відповідно до акту прийому житлового фонду та об'єктів соціальної інфраструктури ВАТ "Дніпрошина" у спільну власність територіальних громад області, передав державний житловий фонд, що знаходився на його балансі, на баланс ОЖКП "Південне" - третьої особи.

15.03.04 р. між сторонами було укладено протокол - угоду про передачу абонентів житлового фонду, яким вказані сторони встановили взаємні права та обов'язки щодо придбання, встановлення та підключення приладів обліку електричної енергії (електролічильників) населенню житлового фонду ОЖКП "Південне".

Стаття 202 ЦК України визначає двостороннім правочином погоджені дії двох сторін, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що надає підстави вважати вищевказаний протокол - угоду про передачу абонентів житлового фонду від 15.03.04 р., укладену між сторонами, вчиненим сторонами правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, і додержання такої вимоги є необхідним для чинності правочину.

Зміст вищевказаного протоколу-угоди від 15.03.04 р. про передачу абонентів житлового фонду суперечить пункту 8 Правил користування електричною енергією для населення, тобто не відповідає загальним вимогам дійсності правочину, встановленим ч. 1 ст. 203 ЦК України, а тому має бути визнаний недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку з вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою.

Під збитками відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК України розуміються витрати, зроблені управненою стороною.

На виконання протоколу-угоди від 15.03.04 р. про передачу абонентів житлового фонду позивач був змушений укласти та фактично виконати низку договорів.

Загальний розмір витрат, які було зроблені позивачем в зв'язку з виконанням протоколу-угоди від 15.03.04 р. про передачу абонентів житлового фонду, складає 425 291 грн.

Таким чином, у зв'язку із вчиненням недійсного правочину, яким є протокол - угода від 15.03.04 р. про передачу абонентів житлового фонду", на підставі частин 1 і 2 ст. 216 ЦК України, позивачу підлягають відшкодуванню вартість того, що одержано відповідачем та завдані недійсним правочином збитки в розмірі 425291 грн.

Викладене стало підставою для визнання недійсним правочину - протоколу-угоди від 15.03.04 р. про передачу абонентів житлового фонду, укладеного між сторонами, та стягнення з відповідача на користь позивача 425 291 грн. збитків.

Крім вищевказаних фактів, встановлених рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.05 р. по справі № 9/71, господарським судом також встановлено:

Не зважаючи на те, що в резолютивній частині рішення суду по справі № 9/71 не зазначено з якого саме моменту визнано недійсним правочин - протокол-угоду від 15.03.04 р., в мотивувальній частині цього рішення міститься висновок про визнання вказаного правочину недісним з моменту його вчинення.

Крім того, згідно ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Оскільки рішенням по справі № 9/71 встановлено, що позивач виконав протокол-угоду від 15.03.04 р., здійснивши витрати на загальну суму 425 291 грн., вказаний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються зокрема - також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином;

Господарський суд, враховуючи викладену статтю ЦК, а також факт визнання недійсним правочину - протоколу-угоди від 15.03.04 р. про передачу абонентів житлового фонду, укладеного між сторонами, рішенням суду по справі № 9/71, вважає, що здійснені позивачем витрати на загальну суму 425 291 грн., які стягнуті вказаним рішенням, є не збитками, а безпідставно отриманими відповідачем грошовими коштами (майном).

Згідно ст.ст. 1213, 1214 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

За ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідно до наведених статей ЦК, відповідач, крім повернення позивачу безпідставно отриманої грошової суми у розмірі 425 291 грн., також зобов'язаний сплатити позивачу 3% річних, нарахованих з моменту набрання законної сили постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду - з 30.05.05 р. (тобто –з моменту, коли відповідач дізнався про недійсність правочину та свій обов'язок повернути безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 425 291 грн.).

Повернення відповідачем позивачу вказаної безпідставно отриманої суми відбулось 13.07.06 р., в ході примусового виконання наказу господарського суду від 03.06.05 р. № 9/71, що підтверджується банківською випискою (т. 1 а.с. 100).

При викладених обставинах стягненню з відповідача підлягають 3% річних, нарахованих за період з 30.05.05 р. по 13.07.06 р., в сумі 14 331,72 грн.

В стягненні 3% річних в сумі 13 199,30 грн. слід відмовити, оскільки вони нараховані позивачем до моменту, коли відповідач дізнався про свій обов'язок повернути безпідставно отримані грошові кошти.

Крім того, враховуючи приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Враховуючи, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України), а наслідком недійсності правочину, укладеного між сторонами, стало стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих коштів в сумі 425 291 грн., господарський суд вважає, що грошове зобов'язання відповідача перед позивачем також виникло з моменту набрання законної сили постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду - з 30.05.05 р. (тобто –з моменту, коли відповідач дізнався про недійсність правочину та свій обов'язок повернути безпідставно отримані грошові кошти).

Господарським судом також враховано, що з вказаного моменту відповідач знав про наявність грошового зобов'язання перед позивачем, встановленого рішенням суду, мав можливість виконати це зобов'язання в добровільному порядку, але не зробив цього, що стало підставою для примусового виконання наказу господарського суду від 03.06.05 р. № 9/71 (що підтверджується банківською випискою (т. 1 а.с. 100).

При викладених обставинах стягненню з відповідача підлягають втрати від інфляції, нараховані за період з червня 2005 р. по червень 2006 р. включно, в сумі 31 549,49 грн.

В стягненні втрат від інфляції в сумі 71 680,73 грн. слід відмовити, оскільки вони нараховані позивачем до моменту виникнення грошового зобов'язання відповідача за рішенням суду.

Позивачем не враховано, що слід розрізняти в часовому просторі момент, з якого правочин визнаний судом недійсним, та момент виникнення грошового зобов'язання відповідача за недійсним правочином.

В даному випадку укладений сторонами правочин визнаний судом недійсним з моменту його укладення –з 15.03.04 р., а моментом виникнення грошового зобов'язання відповідача перед позивачем є 30.05.05 р. –день набрання законної сили постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Крім того, позивач помилково вважає заявлену до стягнення суму збитками, оскільки за приписами ст. 1212 ЦК України здійснені позивачем витрати на загальну суму 425 291 грн., які стягнуті за рішенням суду по справі № 9/71, є не збитками, а безпідставно отриманими відповідачем грошовими коштами (майном).

Заявлена ж позивачем сума 103 230,22 грн. фактично є втратами від інфляції, нарахованими на вказану суму безпідставно отриманих відповідачем грошових коштів.

Викладене є підставою для часткового задоволення позовних вимог в сумі 3% річних - 14331,72 грн. та втрат від інфляції в сумі 31 549,49 грн., всього –45 881,21 грн., а в решті позову слід відмовити.

Заперечення відповідача спростовуються вищенаведеним, об'єктивними обставинами і матеріалами справи, а також наступним:

По-перше, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

Оскільки позивач не є іншим учасником розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, в розумінні вказаної норми Закону, а його позовні вимоги виникли з інших правовідносин, ніж ті, що передбачені цим Законом, на позивача не розповсюджується дія останнього.

По-друге, відповідачем не надано суду доказів того, що його включено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості.

По-третє, ст. 3.7. вказаного Закону передбачає випадки повернення господарським судом без розгляду тільки заяви про порушення провадження у справі про банкрутство підприємства паливно-енергетичного комплексу і не передбачає можливості повернення без розгляду позовних заяв, поданих в порядку загальнопозовного провадження.

Крім того, вказана стаття передбачає лише можливість зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", але не перешкоджають розгляду по суті позовних заяв, поданих в порядку загальнопозовного провадження, прийняттю рішення за вказаними позовами та видачі виконавчого документу.

Судові витрати слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 216, 236, 536, 625, 1212 - 1214 ЦК України, Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", ст.ст. 35, 44, 49, 82-85, 105 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпробленерго" (49107, м. Дніпропетровськ, вул. Запорізьке шосе, 12; п/р № 2600430063813 в КБ "Кредит-Дніпро", МФО 305749, код 23359034) на користь Відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина" (49600, м. Дніпропетровськ, вул. Кротова, 24; п/р № 26009209000100 в ДОД АППБ "Аваль", МФО 305653, код 05768898) –31 549,49 грн. втрат від інфляції, 14 331,72 грн. річних, 458,81 грн. витрат на держмито, 51,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, видавши наказ.

В решті позову відмовити.

Суддя І.Ю. Дубінін