Рішення № 56287950, 02.03.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Григоренка М.П.,

суддів : Ковальчук Н.М., Рожина Ю.М.,

секретар судового засідання Вох В.С., за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача та його представника адвоката ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України в особі філії Рівненського обласного управління АТ „Ощадбанк на рішення Сарненського районного суду від 03 листопада 2015 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України в особі ТВБВ №10017/0113 філії Рівненського обласного управління АТ „Ощадбанк до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового будинку,

В С Т А Н О В И Л А :

10 червня 2015 року публічне акціонерне товариство „Державний ощадний банк України звернулось до Сарненського районного суду із позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та на земельну ділянку, які належать останньому на праві приватної власності та знаходяться за адресою: Рівненська області, м. Сарни, вул. Дундича 24, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18.04.2007 №2348, який був укладений із ОСОБА_4, в загальному розмірі 50174.09 доларів США, яка складається:

29 256.14 доларів США заборгованість по кредиту;

15933.55 доларів США пеня по тілу кредиту;

2236.12 доларів США пеня по відсотках;

2326.10 доларів США 3% річних від простроченої суми по тілу кредиту;

422.18 доларів США - 3% річних від простроченої суми по процентах.

________________

Провадження № 22-ц/787/37/2016 Головуючий у 1 інстанції : Довгий І.І.

Доповідач : Григоренко М.П.

Крім того, позивач просив суд прийняти рішення щодо надання йому необхідних прав для здійснення відчуження майна, передачі предмета іпотеки в його оперативне управління та виселення відповідача із житлового будинку, який є предметом іпотеки.

В ході судового розгляду справи позивач неодноразово змінював свої вимоги щодо розміру заборгованості по кредиту, в рахунок погашення якої має відбутись звернення на предмет іпотеки.

Станом на 03 листопада 2015 року, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки по даній цивільній справі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18.04.2007 №2348, в загальному розмірі 54 555.38 доларів США, яка складається:

28 747.19 доларів США заборгованість по кредиту;

20568.57 доларів США пеня по тілу кредиту;

2236.12 доларів США пеня по відстоках;

2581.32 доларів США 3% річних від простроченої суми по тілу кредиту;

422.18 доларів США - 3% річних від простроченої суми по процентах.

Рішенням Сарненського міського суду від 03 листопада 2015 року в задоволенні позову публічному акціонерному товариству „Державний ощадний банк України відмовлено, у звязку із пропуском строку позовної давності для звернення до суду із позовом.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі ПАТ „Державний ощадний банк України в особі філії Рівненського обласного управління АТ „Ощадбанк покликається на його незаконність, через порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, так як ПАТ „Державний ощадний банк України звернулося до суду в межах строку позовної давності.

Суд першої інстанції вважав, що трирічний строк позовної давності у даній цивільній справі має обчислюватися із 05 квітня 2011 року з дати набрання законної сили рішення суду про солідарне стягнення заборгованості.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобовязання залишається невиконаним належним чином відповідно до ст.ст. 526, 599 ЦК України.

Вказує, що 16.03.2015 року на адресу ОСОБА_3 надіслано вимогу, в порядку ст. 35 ЗУ „Про іпотеку про усунення порушень зобовязань за кредитним договором № 87 і вимогу про звільнення житлового приміщення № 86. Дані вимоги вручено 19.03.2015 року, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення. Вимогою про усунення порушень зобовязань за кредитним договором було встановлено строк повернення простроченої заборгованості протягом 30 днів, тобто перебіг строку позовної давності для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення розпочався 18.04.2015 року і Банк звернувся до суду з позовом у межах встановленого Законом строку.

Зазначає, що кінцевий строк дії кредитного договору № 2348 від 18.04.2007 року, який було визначено сторонами цього договору 17.04.2017 року, ще не настав, заборгованість по цьому кредиту до цього часу не погашена, а тому відсутні підстави вважати, що зобовязання за даним кредитним договором припинили свою дію і відповідно, припинились зобовязання за іпотечним договором.

Крім того, судом не було враховано, що 06.05.2011 року Сарненським районним судом на виконання рішення суду від 09.12.2011 року видано відповідні виконавчі листи, що були предявлені до виконання 20.05.2011 року. Заставний будинок реалізовано не було, в звязку з відсутністю купівельного попиту і виконавчі документи було повернуто стягувачу 10.04.2014 року. За заявою Банку від 22.10.2014 року про примусове виконання рішення суду державним виконавцем відділу ДВС Сарненського РУЮ вдруге було відкрито виконавче провадження згідно постанов про відкриття виконавчого провадження від 22.10.2014 року. В ході виконавчого провадження сплачувалися платежі по заборгованості за кредитним договором, копії яких було додано до матеріалів справи.

Вважає, що доводи представника відповідача про пропуск строку позовної давності є намаганням уникнути виконання зобовязань за кредитним та іпотечним договорами і обмежити Банк у захисті своїх порушених прав.

Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ „Державний ощадний банк України в особі філії Рівненського обласного управління АТ „Ощадбанк задовольнити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача судовий збір за подачу апеляційної скарги.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач вказує, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

В ході апеляційного розгляду справи представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Відповідач та його представник просили відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ „Державний ощадний банк України, суд першої інстанції дійшов висновку, що останнє пропустило трирічний строк позовної давності для звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до договору іпотеки від 18.04.2007 року реєстровий №1764, який підлягає обчисленню із 05 квітня 2011 року.

Проте, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, у звязку із невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням у справі нового рішення, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобовязання залишається невиконаним належним чином відповідно до ст. ст. 526, 599 ЦК України.

В той же час, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог ПАТ „Державний ощадний банк України все ж таки має бути відмовлено, але із інших підстав.

По справі встановлено і дані обставини визнаються сторонами у даній цивільній справі, що 18 квітня 2007 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №2348, відповідно до умов якого останній було надано позику, в розмірі 47000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 13% річних, до 17 квітня 2017 року.

На забезпечення виконання ОСОБА_4 вказаного зобовязання в цей же день було укладено договір іпотеки, реєстровий №1764, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 передав в заставу житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, які належать останньому на праві приватної власності та знаходяться за адресою: Рівненська області, м. Сарни, вул. Дундича 24.

Крім того, із ОСОБА_3 в цей же день було укладено договір поруки, на забезпечення виконання того ж кредитного договору.

У звязку із неналежним виконанням позичальником зобовязань по кредитному договору, в 2010 році прокурором Сарненського району Рівненської області в інтересах позивача до Сарненського районного суду було подано позов про дострокове повернення ОСОБА_4 та його поручителем ОСОБА_3 всіх запозичених грошових коштів, стягнення відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами та пені, на загальну суму 322333 грн. 49 коп.

Рішенням Сарненського районного суду від 09 грудня 2010 року вказаний позов було задоволено частково та стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь позивача достроково всю суму кредиту, яка була переведена в національну валюту України за встановленим на той час НБУ курсом валют, в розмірі 288301 грн. 23 коп., нараховані, але не сплачені відсотки, в розмірі 25164 грн. 34 коп. та пеню, в розмірі 2216 грн. 98 коп., всього 315682 грн. 55 коп.

Дане судове рішення набрало законної сили і протягом 2010-2014 років позивач неодноразово звертався із виконавчим листом до органів державної виконавчої служби про його примусове виконання, в тому числі шляхом реалізації майна, переданого в іпотеку.

Починаючи із 14 лютого 2012 року і до дня звернення позивача до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до 10 червня 2015 року, в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору від 18 квітня 2007 року №2348, визначеної рішенням Сарненського районного суду від 09 грудня 2010 року, в межах здійснення виконавчого провадження подружжям ОСОБА_3 були здійснено неодноразові платежі на користь позивача, на загальну суму 172810 грн.

Після звернення позивача із позовом по даній цивільній справі і до ухвалення рішення Сарненським районним судом від 03 листопада 2015 року подружжям ОСОБА_3 було сплачено ще 10150 грн., а після ухвалення вказаного рішення і до 06 січня 2016 року ще 139182 грн. 55 коп.

Загалом на виконання рішення Сарненського районного суду від 09 грудня 2010 року в межах здійснення виконавчого провадження подружжям ОСОБА_3 були сплачено грошові кошти в розмірі 322142 грн. 56 коп. (а.с. 257), тобто вся сума заборгованості по кредитному договору, яка була визначена вказаним судовим рішенням, а також 6460 грн.01 коп. понад визначеної судом суми боргу, а тому 06 січня 2016 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у звязку із повною сплатою боржником заборгованості по виконавчому листу № 2-1318 виданого Сарненським районним судом 06 травня 2011 року (а.с. 239).

В той же час, із наданих розрахунків, якими ПАТ „Державний ощадний банк України обґрунтовує свої позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, вбачається, що сплачені подружжям ОСОБА_3 грошові кошти в межах виконавчого провадження на виконання рішення Сарненського районного суду від 09 грудня 2010 року, позивач спрямовував на погашення кредитної заборгованості шляхом їх конвертації в долари США і зараховував їх в рахунок погашення кредитної заборгованості, визначеної у вказаній іноземній валюті, відповідно до умов раніше укладеного кредитного договору, в звязку зі чим позивач вважав, що станом на 03 листопада 2015 року загальна заборгованість по кредитному договору від 18 квітня 2007 року №2348 становить 54 555.38 доларів США, яка складається:

28 747.19 доларів США заборгованість по кредиту;

20568.57 доларів США пеня по тілу кредиту;

2236.12 доларів США пеня по відстоках;

2581.32 доларів США 3% річних від простроченої суми по тілу кредиту;

422.18 доларів США - 3% річних від простроченої суми по процентах.

Наполягаючи на зверненні стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення саме такої заборгованості по кредитному договору, визначеної в іноземній валюті, в тому числі і щодо штрафних санкцій, позивач взагалі не посилається на будь-які правові норми та не наводить будь-яких обґрунтувань з приводу того, на підставі чого він здійснював зарахування платежів по кредитному договору від 18 квітня 2007 року №2348 та робив розрахунок заборгованості по цьому договору в іноземній валюті, після того як рішенням Сарненського районного суду від 09 грудня 2010 року борг по цьому кредиту було визначено лише в національній валюті України, позивач з цим рішенням погодився, оскільки у встановленому порядку його не оскаржив і на даний час це рішення взагалі вважається виконаним.

Відповідно до частини 1 статті 1 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

На розсуд колегії суддів, з ухваленням судового рішення за позовом щодо дострокового повернення всієї суми кредиту, із нарахованими штрафним санкціями, зобовязання продовжує існувати до його повного виконання, але його виконання вже має здійснюватися в першу чергу на тих умовах, які визначені цим судовим рішенням та на умовах визначених укладеним договором, які не суперечать винесеному судовому рішенню.

З врахуванням того, що рішенням Сарненського районного суду від 09 грудня 2010 року борг по кредитному договору від 18 квітня 2007 року №2348 було стягнуто лише в національній валюті України і це рішення набрало законної сили, тому, на переконання колегії суддів, зарахування всіх платежів в межах виконавчого провадження по виконавчому листу № 2-1318 позивач мав здійснювати без будь-якої конвертації в іноземну валюту, відповідно до встановленого договором порядку зарахування платежів і штрафні санкції також мав обраховувати виключно в національній валюті України і з врахуванням тих грошових сум, які вносились боржниками на погашення суми боргу, визначеної судовим рішенням.

Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 3-29гс15, зазначено, що відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»).

Таким чином, максимальний розмір пені повязаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України гривні.

Відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України , прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.

Беручи до уваги правову природу 3 % річних, передбачених ст. 625 ЦК України, як особливої міри відповідальності,колегія суддів вважає, що ця грошова сума також має обчислюватись та стягуватись лише у національній валюті України гривні, так як, про це вже було зазначено у вищевказаній постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року, дія Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

В порядку статті 10 ЦПК України, щодо сприяння судом сторонам у здійсненні ними своїх процесуальних прав, в ході апеляційного розгляду даної цивільної справи колегією суддів було запропоновано позивачу надати розрахунок пені та 3% річних від простроченої суми у національній валюті України гривні, з тим, щоб інша сторона мала можливість подати свої заперечення з приводу правильності нарахування цих штрафних санкції, а апеляційний суд перевірити правильність їх нарахування, але ВАТ «Державний ощадний банк України» знову надав розрахунок 3% річних в іноземній валюті, а також без врахування того, що відповідно до постанови державного виконавця від 06 січня 2016 року основний борг та штрафні санкції по кредитному договору, розмір яких був визначений рішенням Сарненського районного суду від 03 листопада 2015 року, вважаються погашеними у повному обсязі.

Заперечуючи проти заявленого позову, стороною відповідача в ході апеляційного розгляду було надано свій розрахунок заборгованості по кредитному договору, яка на їхню думку може мати місце у звязку із несвоєчасним виконанням подружжям ОСОБА_3 своїх зобовязань по кредитному договору, з урахуванням рішення Сарненського районного суду від 09 грудня 2010 року, який колегія суддів вважає вірним, оскільки він складений із врахуванням всіх наявних обставин по даній цивільній справі та ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до цього розрахунку, розмір заборгованості по пені, визначений в межах річного строку позовної давності, заява про застосування строку позовної давності стороною відповідача була подана у встановленому порядку, має становити 65121 грн. 53 коп., а розмір 3% річних від простроченої заборгованості, в межах трирічного строку позовної давності 25684 грн. 96 коп., всього 90806 грн. 49 коп..

Разом із цим розрахунком відповідачем також було подано заяву про зменшення розміру неустойки та збитків, проте, на думку колегії суддів, ця заява не може бути задоволена в межах розгляду даної цивільної справи.

Частиною 1 та 2 статті 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на те, що позивач наполягає лише на своєму розрахунку заборгованості по кредитному договору від 18 квітня 2007 року №2348, який він вважає єдино вірним і відповідно до якого, на його думку, має бути прийнято судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а правильність наданого стороною відповідача розрахунку категорично заперечує, тому колегія суддів вважає за необхідне позов ПАТ „Державний ощадний банк України залишити без задоволення у повному обсязі.

Крім того, в ході апеляційного розгляду справи, на замовлення кожної із сторін у даній цивільній справі, було проведення незалежну оцінку предмету іпотеки, за результатами якої ціна предмету іпотеки була визначена в межах від 1 815381 грн. до 2005403 грн.

Відповідно до розяснень, які містяться в пункті 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільниих і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Приймаючи до уваги, що основне зобовязання, яке випливало із умов кредитного договору від 18 квітня 2007 року №2348, на даний час вважається вже виконаним у повному обсязі, а розмір заборгованості по штрафним санкціям, які підлягають нарахуванню після винесення Сарненським райнним судом рішення від 09 грудня 2010 року, за розрахунком сторони відповідача, з яким повністю погоджується колегія суддів апеляційного суду, становить лише 90806 грн. 49 коп., тому, навіть без врахування того, що за чинним законодавством ця сума ще може бути зменшена судом, є очевидним факт не співмірності розміру заборгованості із вартістю предмета іпотеки, що також є самостійною підставою для відмови в задоволенні заявленого позову.

Щодо поставленого стороною відповідача питання про зменшення розміру пені та збитків, розмір яких було визначено ними самостійно і який колегія суддів визнала правильним, то це питання, на розсуд колегії суддів, може бути вирішено лише у разі звернення публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України із відповідним окремим позовом про стягнення цих грошових сум.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України в особі філії Рівненського обласного управління АТ „Ощадбанк задовольнити частково.

Рішення Сарненського районного суду від 03 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України в особі ТВБВ №10017/0113 філії Рівненського обласного управління АТ „Ощадбанк до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового будинку відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий М.П. Григоренко

Судді : Н.М. Ковальчук

ОСОБА_5