Рішення № 56286198, 01.03.2016, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/65/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Бадьорій Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення коштів, в якій зазначає, що відповідачем не виконані договірні зобовязання за розпискою від 18.05.2015 року, згідно якої ОСОБА_2 отримала 3 000 доларів США в якості авансу за майбутній продаж обєкту нерухомого майна, тому просив стягнути на його користь грошову суму в розмірі 3000,00 доларів США.

В судове засідання позивач не зявився, його представник ОСОБА_3 подала заяву про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечив проти позову, посилаючись на відсутність вини відповідача та наявність вини позивача у невиконання договірних зобовязань, неявку позивача до нотаріуса та повязане із цим неукладення договору купівлі-продажу.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

18 травня 2015 року сторонами було складено і підписано розписку, згідно якої відповідач ОСОБА_2 отримала від позивача ОСОБА_1 кошти в сумі 3000 доларів США як завдатку за приміщення за адресою: м.Київ, вул. Драгоманова, 18, колишня кв.42, зобовязувалась у випадку, якщо угода купівлі-продажу даного приміщення не відбудеться до 1 липня 2015 року кошти повернути у повному обсязі завдатку, але не пізніше 2 липня 2015 року, що підтверджується розпискою (а.с.3).

На виконання умов усної домовленості відповідачем вживались заходи для підготовки документів щодо укладення договору купівлі-продажу вказаного вище обєкту нерухомого майна, в тому числі підготовлено правовстановлюючі документи, отримувались у позику кошти від інших осіб, отримано дозвіл банку на укладення правочину щодо іпотечного майна, отримано звіт про оцінку майна, після цього 22 червня 2015 року сторони спільно отримали консультацію нотаріуса щодо укладення правочину, однак на призначений час 25 червня 2015 року позивач ОСОБА_1 для нотаріального посвідчення договору не зявився, хоч відповідач перебувала у приміщенні нотаріуса протягом всього робочого дня, що підтверджується свідоцтвом, звітом, довідкою, листом, розписками та іншими матеріалами справи (а.с.24-60).

При надані правової оцінки позовним вимогам суд дотримується принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Визначаючи правові підстави для предявлення позову позивач посилався на ст.ст. 533, 570 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч.1 ст.209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. ч.1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 570 ЦК України встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобовязання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Частиною 1 статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Подана в обґрунтування позову розписка від 18 травня 2015 року не містить відомостей про наявність позикових зобовязань, а за своїм змістом має ознаки попереднього договору купівлі-продажу нежитлового приміщення в м.Києві, тобто обєкту нерухомого майна, тому за законом такий правочин підлягав нотаріальному посвідченню, однак він був укладений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення. Крім того, цей договір не містив суттєвих умов, які передбачені законом для такого виду правочинів.

Згідно ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи викладене, суд вважає, що договір від 18 травня 2015 року у формі розписки, умови якого покладені в основу позовних вимог є нікчемним.

Положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України закріплено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, вказаний вище нікчемний договір від 18 травня 2015 року не створює для відповідача правових наслідків у виді обовязку повернути аванс через неналежне виконання ним договірних зобовязань, а визначені позивачем правові підстави, які регулюють юридичні наслідки неналежного виконання зобовязання за дійсними правочинами, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК (435-15) суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК (435-15) вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В межах цієї справи позивач не предявляв позовних вимог щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, натомість обґрунтовував свої вимоги доводами про дійсність відповідного договору, що не знайшло підтвердження під час судового розгляду.

Згідно ст.570 ЦПК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Судом не встановлено обставин, які б підтверджували доводи позову про те, що кошти позивачем передавались відповідачеві саме в якості авансу, тому правові підстави позову не знайшли підтвердження під час судового розгляду.

Крім того, суд приймає до уваги, що зміст розписки свідчить про факт незаконного застосування іноземної валюти в якості засобу платежу.

Відповідно до ст. 99Конституції України грошовою одиницеюУкраїни є гривня.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 533 ЦК Українигрошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно доДекрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року№ 15-93використання іноземної валюти на території України як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії, виданої Національним банком України.

Відповідно до Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Національного банку України від 30.05.2007 року № 200, іноземна валюта на території України може використовуватися для оплати праці, винагороди, виплати премій і призів лише працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом.

За змістом розписки позивачем передано, а відповідачем отримано грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США, тобто грошове зобовязання виражене і виконано саме у іноземній валюті, а не у її еквіваленті в гривнях, що суперечить закону. Позовні вимоги предявлені щодо стягнення коштів у іноземній валюті, хоч судом вирішується спір між двома фізичними особами (резидентами), які не мають відповідної індивідуальної ліцензії Національного банку України, що вказує на те, що позовні вимоги не грунтуються на законі.

Статтею 11 ЦК України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обовязків.

Згідно ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Передбачених законом підстав для стягнення визначених позовом коштів в межах наявних позовних вимог і визначених позивачем підстав для їх задоволення суд не вбачає.

Крім того, залишились неспростованими доводи відповідача про ухилення від виконання умов домовленості сторін саме з боку позивача, а не відповідача.

За таких обставин, судом не виявлено порушень прав чи законних інтересів позивача, які б підлягали судовому захисту.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи викладене вище, вирішуючи спір на підставі наявних у справі доказів та визначених позивачем правових підстав позову, суд вважає, що позовні вимоги не доведені, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і матеріалах справи, фактичні обставини справи не узгоджуються із доводами позову.

За таких обставин, в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. 99 Конституції України, ст.ст. 10, 11, 15, 57-60, 88, 212-214 ЦПК України, ст.ст. 11, 14, 15, 365, 524, 525, 526, 530, 533, 570, 610, 611, 635, 655, 657 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення з дня отримання копії цього рішення.

Суддя М.В.Кравченко