Рішення № 56285885, 03.03.2016, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/772/15-ц

Провадження № 2/361/30/16

03.03.2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Маценко Н.П.

при секретарі Телепі Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», ОСОБА_2, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Грінвіч Фіш» про визнання договору поруки недійсним

в с т а н о в и в:

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому просить визнати недійсним договір поруки № РХ029031.143694.001 від 17.07.2013 року та стягнути із ПАТ«Всеукраїнський банк розвитку» судовий збір.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що з 05.10.1996 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2

17.07.2013 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «Грінвіч Фіш» укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 700000 грн. у вигляді не поновлювальної кредитної лінії на основні засоби.

17.07.2013 року у рахунок забезпечення кредитного договору між банком та поручителем ОСОБА_2 укладено договір поруки. За умовами вказаного договору останній поручився перед банком за виконання позичальником зобовязань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати, яких передбачено кредитним договором. У разі невиконання зобовязань за кредитним договором поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники.

Інформація щодо наявності укладеного договору поруки стала їй відома із позовної заяви поданої до Дніпровського районного суду м. Києва про солідарне стягнення із ОСОБА_2 та ТОВ «Грінвіч Фіш» боргу за кредитним договором від 17.07.2013 року.

Вважає, що договір поруки підлягає визнанню недійсним з тих підстав, що вона як учасник спільної сумісної власності подружжя не надавала жодних повноважень на розпорядження спільним майном та письмової згоди на укладення спірного правочину.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, дала пояснення аналогічні фабулі позовної заяви.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не зявився, про день і час розгляду даної справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяв про слухання справи у його відсутності до суду не направив.

Третя особа ТОВ «Грінвіч Фіш» у судове засідання не зявилася, про час і місце розгляду даної справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила, заява про слухання справи у відсутності її представника до суду не надходила.

Вислухавши пояснення позивачки, заперечення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

За правилами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника процесу має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчинюється батьками не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1 та 3 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 61 СК України обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані один із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім»ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що 17.07.2013 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «Грінвіч Фіш» укладено кредитний договір за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 700000 грн. до 16.07.2018 року зі сплатою 23 % річних.

У рахунок забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором 17.07.2013 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_2 укладено оскаржуваний договір поруки, предметом якого є зобовязання поручителя солідарно відповідати в повному обсязі перед кредитодавцем за невиконання позичальником своїх обовязків та зобовязань за кредитним договором від 17.07.2013 року.

Пунктом 4 названого договору передбачено, що у разі невиконання зобовязань за кредитним договором поручитель та позичальник несуть перед банком солідарну відповідальність.

З матеріалів справи вбачається, що з підстав невиконання умов кредитного договору відповідач ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заявляючи вимогу про визнання вказаного договору поруки недійсним, ОСОБА_1 посилається на те, що згоди на укладення договору поруки вона як дружина поручителя не надавала.

Згідно із ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї.

У матеріалах справи міститься заява написана ОСОБА_1 про надання згоди на укладення договору поруки від 17.07.2013 року та додаткових угод. З умовами договору поруки та кредитного договору вона ознайомлена.

Відповідно до п. 25 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ» «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з такого.

Положення статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК) щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (стаття 553 ЦК), договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На думку суду, спірним договором прав позивачки по даній справі не порушено, вона не є стороною зобовязання, будь-яких обовязків та відповідно правових наслідків для ОСОБА_1 договір поруки не створив. При цьому судом також враховується, що договір поруки не є правочином щодо розпорядження спільним майном подружжя, норми ст. 65 СК України на спірні правовідносини не поширюються. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач не надала доказів того, що укладенням оспорюваного договору порушено її права, у тому числі щодо розпорядження майном, що є обєктом права спільної сумісної власності.

Таким чином, суд вважає, що оскільки договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, тому визнання договору поруки недійсним з підстав неотримання згоди дружини поручителя на укладення договору поруки безпідставно. Згода подружжя відповідно до вимог ст. 65 СК України вимагається у разі розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а таке при договорі поруки відсутнє.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», ОСОБА_2, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Грінвіч Фіш» про визнання договору поруки недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Броварський міськрайонний суд Київської області.

Суддя Н. П. Маценко