Ухвала суду № 56284578, 02.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 13442/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Бедрій Х.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОНУР УКРАЇНА» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000092210/169 від 11.07.2013 року,-

В С Т А Н О В И В:

23.07.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОНУР УКРАЇНА» звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0000092210/169від 11.07.2013 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 56843,35 грн. і нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 14210,84 грн..

В обґрунтування вимог зазначає, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТзОВ «ФОР Ю - ДИЗАЙН», оскільки податковий кредит було сформовано ТзОВ «ОНУР УКРАЇНА» на підставі належним чином оформлених податкових накладних. Також, покликається на те, що господарські відносини між ним і ТзОВ «ФОР Ю - ДИЗАЙН» були спрямовані на реальне створення правових наслідків, оскільки документами, що були надані під час перевірки, повністю підтверджується фактичне здійснення поставки товару, а також подальше використання придбаного товару в господарській діяльності.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000092210/169 від 11.07.2013 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 56843,35 грн. і нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 14210,84 грн..

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав зазначених в апеляційній скарзі.

Зокрема зазначає, що не задекларувавши податкові зобов'язання з податку на додану вартість ТзОВ «ФОР Ю-Дизайн» тим самим ухилилися від виконання обов'язків по їх декларуванню та сплат, що є порушенням вимог податкового законодавства. Факт поставки матеріалів від TзOB «ФОР Ю-Дизайн» здійснений не з метою, яка випливає з його змісту, а з метою несплати відповідних сум податків, а тому такі операції є безтоварними.

Вважає, що оскільки відповідно до даних інформаційної систем автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України виявлено розбіжності між сумами податкового зобов'язання контрагентів та податкового кредиту ТзОВ «Онур Україна», за рахунок проведення безтоварних операцій, проведення лише операцій з оформлення документів без реального придбання товару, ТзОВ «Онур України» безпідставно включено до податкового кредиту ПДВ на загальну суму 56843,35 грн., в тому числі: за серпень 2012 року на суму ПДВ 29910,02 грн. та вересень 2012 року на суму ПДВ 26933,33 грн..

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області була проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «ОНУР УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 36425839) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки податковим органом було складено акт від 26.06.2013 року № 306/97/22-1/36425839, в якому встановлені порушення ТзОВ «ОНУР УКРАЇНА» вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 252 000,00 грн., в тому числі: за вересень 2012 року в сумі 56843,00 грн., грудень 2012 року в сумі 195157,00 грн..

На підставі акту від 26.06.2013 року № 306/97/22-1/36425839 ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000092210/169 від 11.07.2013 року, яким ТзОВ «ОНУР УКРАЇНА» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 252000 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 63000 грн..

Також встановлено, що позивач ТзОВ «ОНУР УКРАЇНА» мав господарські правовідносини з контрагентом ТзОВ «ФОР Ю - ДИЗАЙН», суду представлено копію договору поставки № 3/100812 від 10.08.2012 року.

Згідно п. 1.1. договору - ТзОВ «ФОР Ю - ДИЗАЙН» (Постачальник) зобов'язувався передавати у власність ТзОВ «ОНУР УКРАЇНА» (Покупця) матеріали будівельного призначення, асортимент, кількість і ціна яких визначена в видаткових накладних, а покупець зобов'язався приймати товар та оплачувати його на умовах договору. Сторонами (п. 1.2.) визначено, що з моменту підписання даного договору будь-яке постачання товару покупцю постачальником вважається здійсненим в рамках даного договору.

З представленої податкової звітності ТзОВ «ОНУР УКРАЇНА» (декларації з ПДВ із додатком 5 і реєстром податкових накладних) вбачається, що на підставі зазначених податкових накладних, виписаних контрагентом ТзОВ «ФОР Ю - ДИЗАЙН», позивачем за серпень і вересень 2012 року було сформовано податковий кредит в сумі ПДВ 56843,36 грн.. Зазначені декларації прийняті відповідачем без зауважень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що ТзОВ «ФОР Ю - ДИЗАЙН» під час здійснення правовідносин із ТзОВ «ОНУР УКРАЇНА» (серпень - грудень 2012 року) було зареєстрованим платником податку на додану вартість, йому було видано свідоцтво платника ПДВ під №100293951. Свідоцтво було анульованим за ініціативою платника 31.03.2013 року, у зв'язку із переходом на спрощену систему оподаткування зі сплатою 5% (10%) єдиного податку.

На підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «ФОР Ю - ДИЗАЙН» позивачем надано суду копії договору, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладених і документів про оплату.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем копії бухгалтерських та фінансових документів по взаємовідносинам з ТзОВ «ФОР Ю - ДИЗАЙН» відповідають вимогам до первинних документів, встановлених зокрема ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення в оскаржуваній частині.

Зазначені висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2. цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, вказана норма Податкового кодексу України пов'язує настання права на податковий кредит з призначенням придбаних або виготовлених матеріальних та нематеріальних активів (послуг) - для використання таких у господарській діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено заборону віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно підпункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов'язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим же підпунктом.

Згідно підпункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З метою підтвердження чи спростування права платника на податковий кредит слід дослідити чи відбувались господарські операції в дійсності, чи лише їх сутність була відображена платником у податковій звітності з метою отримання права на податковий кредит (на податкову вигоду).

Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 08.09.2009 року у справі за позовом ВАТ «Київхімволокно» до ДПІ у Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість фактичного здійснення суб'єктом господарювання господарських операцій урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних; для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;

виявлення ведення обліку для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному суб'єктом господарювання у документах обліку;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності в разі відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТзОВ «ФОР Ю - ДИЗАЙН» позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні. Товар було доставлено ТОВ «ОНУР УКРАЇНА» залученим перевізником, що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно зі статтею 9 Закону № 996-ХІV первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У позивача наявні усі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання послуг у вказаних контрагентів, послуги надано, на суму отриманого послуг виписано податкові накладні та здійснено розрахунок за отримані послуги.

Всі представлені позивачем документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» до первинних документів, не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність (товарність) здійснення господарської операції

Також слід погодити із судом першої інстанції, що на момент вчинення правочинів контрагент позивача був належним чином включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та був зареєстрований, як платники податку на додану вартість, а отже видача ним податкових накладних, за операціями, фактичне здійснення яких відповідачем не спростовано під час розгляду справи та не наведено об'єктивних обставин та належних та допустимих доказів, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій, є правомірним.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності його дій.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2013 року у справі № 813/5735/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль

Повний текст

виготовлено 04.03.2016 року.