Ухвала суду № 56284569, 03.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 року Справа № 876/12373/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 23 жовтня 2014 року звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Пенсійного фонду України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити дії.

Згідно уточнень до позовної заяви від 16 лютого 2015 року позивач просив суд визнати протиправними дії Пенсійного фонду України з підстав його цілковитої бездіяльності щодо відновлення порушених конституційних і соціальних прав позивача у пенсійному забезпеченні, що відображається у невирішені питань зазначених у його скаргах, в ненаданні фінансової довідки № 91/10288 станом на 01.04.2012 року УФЗБО ГУ МВС у Львівській області про розмір грошового забезпечення позивача у розмірі 2766,46 грн., невиконання на законну вимогу позивача перерахунку його пенсії з урахуванням ІІ групи інвалідності із перепризначенням пенсії за віком у спосіб та на умовах викладених у скарзі позивача до Пенсійного фонду від 13.09.2014 року, не реагування у належний спосіб Пенсійного фонду України на скарги позивача від 20.08.2014 року, та 13.09.2014 року що все у сукупності впливає на розмір пенсії позивача, який є меншим ніж йому належить. Зобов'язати Пенсійний фонд України надати вищезгадану фінансову довідку № 91/10288 станом на 01.04.2012 року УФЗБО ГУ МВС у Львівській області про розмір грошового забезпечення позивача у розмірі 2766,46 грн., і за наслідками розгляду заяви позивача від 13.09.2014 року видати розпорядження Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області про перерахунок пенсії позивача. Також просив визнати протиправними дії ГУ МВС України у Львівській області що відображаються в ухиленні від врахування наказу 78 о/с від 30.03.1989 року УВС Львівського облвиконкому, застосуванні протиправної виписки з наказу № 57 о/с УВС від 14.03.1989 року Львівського облвиконкому, наданні неправдивих даних щодо дати звільнення позивача з органів внутрішніх справ, незаконному заниженні фінансових показників за основними і додатковими видами грошового забезпечення позивача, що в сукупності впливає на розмір пенсії позивача, який є менший ніж йому належить. Просив визнати протиправною і скасувати виписку з наказу № 57 о/с УВС від 14.03.1989 року Львівського облвиконкому про звільнення позивача з посади заступника начальника по оперативній роботі приймальника розподільника УВС Львівської області та призначення на посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку Залізничного РВВС м. Львова. Також просив визнати незаконним і скасувати грошовий атестат № 50 від 19.03.1990 року, виготовлений з порушеннями фінансової дисципліни фінансово-плановим відділом УВС Львівської області і направлений листом № 9379/07-43 від 14.09.2012 року до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, зобов'язати ГУ МВС у Львівській області із врахуванням наказу 78 о/с від 30.03.1989 року УВС Львівського облвиконкому про проходження позивачем служби на посаді заступника начальника по оперативній роботі приймальника розподільника УВС Львівської області, сформувати повторну фінансову довідку розміру грошового забезпечення позивача з всіма належними фінансовими показниками за основним і додатковими видами за період з 01.03 1990 року по дату винесення судового рішення.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року позовну заяву за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог щодо визнання підробленого грошового атестату № 50 від 19.03.1990 року фінансово-планового відділу УВС Львівської області недійсним та його скасування та визнання протиправною і скасування виписки з наказу № 57 о/с УВС від 14.03.1989 року Львівського облвиконкому про звільнення позивача з посади заступника начальника по оперативній роботі приймальника розподільника УВС Львівської області та призначення на посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку Залізничного РВВС м. Львова залишено без розгляду.

Із таким судовим рішенням не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити рішення про задоволення позовної заяви. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначив, що наказ № 57 від 14 березня 1989 року виданий незаконно, оскільки відповідно до листа Львівського державноо університету імені Івана Франка від 4 лютого 1999 позивач викликався на додаткову оплачувану відпустку для підготовки та захисту дипломної роботи строком на 4 місяці з 1 березня о 30 червня 1989 року. Віповідно до п. 6 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника у період його перебування у відпустці, що фактично мало місце у діях відповідача. Апелянт зазначив, що спірні правовідносини стосуються порушення права позивача на оплату праці, а відповідно до статті 233 КЗпП України та Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року звернення працівника до суду з позовом щодо порушення роботодавцем законодавства про оплату праці та стягнення виплат не обмежується будь-яким строком. ОСОБА_1 також зіслався на норми Цивільного кодексу України, яким продовжено на 3 роки звернення до суду про визнання незаконним правового акту органів державного управління, яким порушено право власності або речове право позивача, що має місце в даному випадку.

У судове засідання 3 березня 2016 року позивач, представники відповідачів не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи.

До суду надійшли письмові заперечення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на апеляційну скаргу ОСОБА_1 Відповідач зазначив, що ухвала суду є законною та обґрунтованою. Зокрема, зазначив, що позивачу було відомо про оскаржуваний наказ ще у 1989 році, про що він сам зазначив під час судовго розгляду. Норми ст. 233 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини, адже позивач працював в органах внутрішніх справ.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Судом встановлено, що позивач оскаржує грошовий атестат № 50 від 19.03.1990 року виготовленого з порушеннями фінансової дисципліни фінансово-плановим відділом УВС Львівської області і направлений листом № 9379/07-43 від 14.09.2012 року до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, аналогічна позовна вимога вже перебуває на розгляді Львівського окружного адміністративного суду.

Так, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року було закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в частині позовних вимог про визнання недійсним і скасування підробленого грошового атестату № 50 від 19 березня 1990 року (справа № 813/7224/14).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року вищевказану ухвалу було скасовано і справу направлено для продовження розгляду в цій частині.

Відповідно до ухвали судді Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2015 року прийнято до розгляду справу № 813/7224/14 за позовом ОСОБА_1 про оскарження грошового атестату № 50 від 19.03.1990 року, що була направлена для продовження розгляду в суд першої інстанції згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 року.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 155 КАС України, якщо у провадженні цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Оскільки позивач до вирішення Львівським апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року про закриття провадження у справі 17 лютого 2015 року повторно пред'явив вимогу про визнання незаконним та скасування грошового атестату № 50 від 19.03.1990 року згідно заяви про зміну та уточнення позовних вимог (т. 2 а.с. 74-80), суд першої інстанції правомірно залишив цю позовну вимогу без розгляду.

Щодо оскарження ухвали суду про залишення позовної вимоги про скасування виписки з наказу № 57 о/с УВС від 14.03.1989 року Львівського облвиконкому про звільнення позивача з посади заступника начальника по оперативній роботі приймальника розподільника УВС Львівської області та призначення на посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку Залізничного РВВС м. Львова, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом 2 частини 2 вказаної статті КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З аналізу зазначеної норми права вбачається, що початком строку звернення до суду є день коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Відповідно до статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Як вбачається зі змісту рапорту від 04.12.1989 року начальника Залізничного райвідділу внутрішніх справ м. Львова начальнику УВС Львівського міськвиконкому, невиконання оскаржуваного позивачем наказу, стало причиною його виклику 01.12.1989 року до керівника райвідділу з вимогою про надання виправдувальних документів, та предметом вияснення обставин невиконання наказу. Також, зі змісту наведеного рапорту вбачається, що позивач надав пояснення 01.12.1989 року з приводу поставлених перед ним питань, та розписку про обов'язок прибути у відділ кадрів УВС м. Львова. Таким чином, наведений рапорт, для суду є документальним підтвердженням про обізнаність позивача щодо існування оскаржуваного ним наказу 01.12.1989 року.

Сам позивач не заперечує факт його обізнаності про існування оскаржуваного наказу у 1989 році і відповідно йому було відомо про порушення його прав.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Доводи апелянта про те, що спірні правовідносини стосуються оплати праці і на них не поширюються строки звернення до суду є безпідставними з огляду на те, що предметом оскарження є саме наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника по оперативній роботі спеціальної установи приймальника-розподільника УВС Львівської області і призначення на іншу посаду, а не щодо стягнення належної йому заробітної плати або інших виплат.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 8 КАС України, колегія судів при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Круз проти Польщі» виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Позивач не повідомив будь-яких обставин та не надав на їх підтвердження доказів, які б давали можливість суду зробити висновки про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Отже, ухвала Львівського окружного адміністративного суду є законною і обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, що в ній викладені.

Письмові клопотання позивача про постановлення окремих ухвал та застосування штрафих санкцій задоволенню не підлягають, адже викладені в них питання не стосуються предмету розгляду апеляційним судом.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 167, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про постановлення окремих ухвал та накладання штрафу відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог у справі № 813/7224/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик

Повний текст виготовлено 9 березня 2016 року.